Це — таїнство, в якому Дух Святий настановляє правильно обраного достойного кандидата через святительське рукоположення священнодіяти таїнства й пасти отару Христову. Священство установлене Богом ще у Старому Заповіті. Господь повелів Мойсееві посвятити Аарона на первосвященика, синів його на священиків, а все покоління Левія на левитів, тобто нижчих служителів при Скінії (Лев. 8. 1-36).

Христос Господь, установляючи Новий Заповіт, не відмінив священства, як інституту священнослужителів Церкви, лише наповнив його новим змістом, як і сказав: «Я не прийшов зруйнувати Закон, а виповнити» (Мт. 5, 17).

У Старому Заповіті Господь повелів Мойсееві помити Аарона й його синів та посвятити в священство, помазавши їх святою оливою (Лев. 8, 5-13).

В Новому Заповіті Сам Син Божий, як вічний Первосвященик-Архиєрей (Пс. 109, 4; Євр. 5, 6; 8, 1-2; 9, 11-14) на Тайній Вечері помив ноги ученикам, освятив їх Причастям Тіла й Крові Своєї під видами хліба й вина і заповів їм священнодіяти на спомин Йому (Лк. 22, 19).

А коли воскрес, то того ж дня явився ученикам і сказав: «Мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (тобто з повнотою духовної влади), дихнув на них і сказав: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи — відпустяться, а на кому зоставите — зостануться» (їв. 20, 21-23).

«Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, навчайте всі народи і хрестіть їх в ім`я Отця і Сина і Святого Духа. Навчайте їх додержуватися всього, що Я заповідав вам» (Мт. 28, 18-20).

Цими словами Христос Господь передав апостолам повноту архиєрейської влади у Церкві Своїй.

У п`ятдесятий день після Воскресіння Христос послав їм від Отця Духа Святого, як помазання силою звище (Діян. 1, 8; 2, 1-4), і цим довершив їхнє освячення.

Так установив Господь найвищий ступінь священ-ства — апостольсько-архиєрейську, і повелів строїти тайни Божі.

«Так нехай кожний розуміє нас, як слуг Божих і строїтелів таїн Божих» (1 Кор. 4, 1).

Святі апостоли, як архиєреї, відразу після зшестя на них Святого Духа, почали строїти ті тайни Божі. Проповідували, хрестили, а потім рукоположили на дияконське служіння сімох мужів, звівши на них Духа Святого через покладення на них рук (Діян. 6, 5-6). Цим вони поклали початок першого, найнижчого ступеня священства.

Далі святі апостоли стали настановляти для окремих Церков пресвітерів-священиків, які діяли під наглядом апостолів («пресвітер» значить старший).

Ці пресвітери іноді звалися єпископами, бо вони наглядали за дорученоюю їм церквою (грецьке слово «єписко-пео» означає наглядаю). Але вони не були архиєреями. Коли ж церкви намножилися і апостоли вже не мали змоги скрізь самі управляти, вони стали настановляти собі наступників з повною архиєрейською владою (1 Тим. 4, 14), щоб вони керували домом Божим (1 Тим. З, 15), настановляли (рукополагали) пресвітерів (1 Тим, 5, 22; Тит. 1, 5), достойних нагороджували (1 Тим. 5, 17), винних судили (1 Тим. 5, 19-20).

Так були наставлені апостолами Тимофій, Тит, Полі-карп, Кіпріян, Лін, Анаклет, Климент та інші через покладення на них апостольських рук (1 Тим. 4, 14) і освячення їх Духом Святим.

Після апостолів стали рукополагати їхні наступники одні за одними, і таким чином установилося апостольське переємство священства через архиєреїв від одного до другого, яке продовжується у Православній Церкві аж до наших днів.

В перших трьох віках християнства кожний єпископ у своїй області в міру потреби мав право рукоположити собі наступника. Пізніше Вселенські Собори постановили дотримуватися 1-го Апостольського правила: «Єпископа нехай настановляють два або три єпископи, а інші єпископи тієї області нехай дадуть на те свою писемну згоду».

Єпископ-архиєрей, як апостольський наступник, є головним керівником Церкви своєї області як духовно, так і адміністративно. Він є відповідальним за моральний стан вірних його області як перед Богом, так і перед вищою церковною владою, теж і за адміністративний у ній порядок. Він рукополагає пресвітерів і дияконів та відповідає за них. Йому підлягають як духовно, так і адміністративно, всі парафії його області. Він призначає настоятелів та інших духовних, в разі потреби знімає їх. Йому прислуговує право нагороджувати за ретельну службу, йому ж належить і суд за проти-християнські, протиканонічні і протиморальні вчинки як підлеглого йому духовенства, так і вірних. Він благословляє шлюби і розв`язує їх.

Єпископ звершує всі таїнства і всі богослужбові відправи, також освячує миро й антимінси.

Єпископ, як наступник апостолів, є носієм прав священства. В Службах Божих він являє собою Христа Спасителя і тому йому треба віддавати найвищу пошану. Єпископа має право судити лише собор єпископів. Як зовнішню ознаку, єпископ, крім хреста, носить на грудях

 

панагію (медальйон з образом Спасителя або Богоматері), а на богослуженні поверх священичих одеж носить саккос замість риз, омофор і митру.

Священик (пресвітер) з благословення свого обласного єпископа проводить своє пастирське служіння в дорученій йому парафії. Звершує всі богослужбові відправи і всі таїнства, крім таїнства священства.

Священик у своїй парафії є пастирем, наставником і першим порадником своєї пастви. Він є духовним отцем і вчителем віри Христової та доброго християнського життя. В богослуженні він, як і архиєрей, часто зображає собою Христа Господа, наприклад на Божественній Літургії, особливо тоді, коли звершує Божественну Євхаристію та подає Святі Христові Тайни.

Тому священикові треба віддавати велику духовну пошану заради Христа Господа. При зустрічі брати благословення, при чому не про священика тоді думати, а про Господа Ісуса Христа, бо рукою священика Сам Господь благословляє.

Священик є ангел (вісник) Господа Вседержителя, як каже Господь через пророка Малахію (Мал. 2, 7). Бо він посередник між Богом і людьми, як і єпископ, та відповідає за доручену йому паству. Він є устами Божими до народу й устами народу до Бога. Звання його дуже високе. Це ж саме накладає на нього обов`язок бути зразком для вірних у всьому (1 Тим. 4, 12).

Священик як пастир керує своєю паствою за дорученням єпископа і за його настановами. Без волі єпископа він не має права залишити доручену йому паству і переходити до іншої.

Диякон є найближчим помічником як єпископа (протодиякон), так і священика на богослуженні. Диякон також є помічником настоятеля в навчанні віри членів парафії.

Диякони виголошують єктенії на богослужбових відправах і тим самим стають устами народу в молитві до Бога. Дияконське служіння є перехідне, бо кожний диякон повинен готувати себе до вищого ступеня — священства.

Тому й його моральні обов`язки не менші, ніж обов`язки священика бути у всьому зразком для вірних. Диякон є освячений служитель Божий і тому заслуговує на добру пошану з боку вірних (1 Тим. З, 8-13).

Єпископа висвячують два або три єпископи на Божественній Літургії після співу «Святий Боже». Тоді архиє-реї кладуть на нього святе Євангеліє словами вниз, як знак руки Христової і свої руки. Старший єпископ виголошує відповідні молитви, новопоставленого облачають в архиєрейські одежі, і він бере участь у Божественній Літургії, як архиєрей.

Священика висвячує один єпископ на Божественній Літургії після Херувимської пісні. Кандидат є дияконом і до часу висвяти приймає участь у Службі Божій, як диякон. Після Херувимської пісні його обводять тричі навкруги престолу із співами відповідних тропарів. Далі він стає праворуч престолу на коліна, поклавши руки на престол. Єпископ кладе на нього краї омофора й обидві руки та читає відповідні молитви. Новопоставленого облачають у священичі одежі, і він бере участь у Євхаристійному каноні, як ієрей.

Диякона висвячує архиєрей після Євхаристійного канону так само, як ієрея, але молитви читає інші. Після молитов новопоставленого одягають у дияконські одежі. Він причащається як диякон і виголошує останню єктенію.

За 68-м Апостольським правилом ні одна з цих трьох хіротоній не може бути повторена над однією й тією ж особою, а коли б хто це зробив, то правило вимагає позбавлення сану як того, хто святив, так і висвяченого.