Головним предметом Старозаповітніх книг є: створення світу і людей, гріхопадіння перших людей, Боже піклування про їх спасіння, обітування їм Спасителя та готування людей до прийняття Його.

Ісус Христос часто посилається на Святе Письмо:

«Дослідіть Писання... вони свідчать про Мене» (їв. 5, 39).

«Тоді розкрив їм розум розуміти Писання» (Лк. 24, 45).

«І почав від Мойсея й від усіх пророків і виясняв їм з усіх Писань про Нього» (Лк. 24, 27).

І апостоли свою проповідь стверджували Святим Письмом. Бо «ніколи пророцтво не виходило з волі людської, а керовані Духом Святим (його) виголошували святі Божі люди» (2 Петр. 1, 21).

їх властиво 50. Але св. Кирило, патріарх Єрусалимський, св. Афанасій Великий і св. Іван Дамаскин нараховують їх 22, згідно з тим, як їх рахували євреї до пришестя Христового на їх первісній мові. Таке розходження в рахунку полягає в тому, що у той час деякі книги зводили в одну, а деякі з різних причин не вводили до канону. Той перерахунок і ми приймаємо тому, що їм (євреям) були доручені Слова Божі (Рим. З, 2), а новозаповітня християнська Церква прийняла книги Старого Заповіту від старозаповітньої.

1. Буття

2. Вихід

3. Левит

4. Числа

5. Второзаконня (або Повторення Закону)

6. Книга Ісуса Павина

7. Судді (з книгою Руф)

8. Перша і Друга книга Царств

9. Третя й Четверта книга Царств

10. Перша й Друга книга Параліпоменон

11. Перша й Друга книга Ездри (Неємії)

12. Книга Есфір

13. Книга Іова

14. Псалтир

15. Книга Притч (Приповістки Соломонові)

16. Книга Екклезіаста

17. Пісня Пісень

18. Пророка Ісайї

19. Пророка Єремії

20. Пророка Єзекіїла

21. Пророка Даниїла

22. 12-ти малих пророків.

У цей список не увійшли книги: Ісуса сина Сирахового, Товіта, Премудрості Соломона, Юдифи, Третя книга Ездри, книги Маккавеїв. Не ввійшли вони тільки тому, що вони не числяться в єврейському списку. Але вони також священні і, як зазначає св. Афанасій, призначені святими Отцями головно для тих, що вступають у Церкву. Для всіх же вірних вони мають велике виховавче значення.

Старозаповітні книги поділяються на: законодавчі, історичні, учительні і пророчі.

Законодавчі: п`ять книг Мойсея: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня.

Історичні: Ісуса Павина, Суддів, Руф, Царств, Параліпоменон, Ездри, Есфір, Маккавеїв.

Повчальні: Іова, Псалтир (книга псалмів), книги Соломона, Товіта, Ісуса сина Сирахового.

Пророчі: Ісайї, Єремії, Єзекіїла, Даниїла, 12-ти малих пророків.

Новий Заповіт складається з 27 книг: Законодавчих (4 Євангелія), історичної (Діяння святих апостолів), учительних (послання святих Апостолів) та пророчої (Об`явлення св. Івана Богослова).

Це слово грецьке, що означає благовістя, радісна вість. Євангеліє благовіствує про пришестя на землю обіто-ваного Єпасителя світу, Господа нашого Ісуса Христа, про Його Божество, про втілення від Духа Святого і Марії Діви, про Його дивне народження, про життя на землі, про чудесні діла Його та спасительне вчення і, нарешті, про Його хресні страждання, смерть на хресті, поховання, преславне на третій день воскресіння, вознесіння на небо та сидіння праворуч Бога Отця.

Книга ця названа Євангелієм тому, що для людини не може бути радіснішої вістки, як вістка про Божественного Єпасителя та про вічне спасіння. Тому то перед читанням Євангелії і після читання ми радісно співаємо: «Слава Тобі, Господи, слава Тобі».

Євангеліє — це книга законодавча у найвищому розумінні.

Євангеліє написали чотири учні Христові, які називаються євангелистами: Матвій, Марко, Лука та Іван Богослов.

У цій історичній книзі Нового Заповіту повіствується про зшестя Євятого Духа на апостолів та поширення через них Церкви Христової по світі між народами.

Єлово апостол також грецьке і означає посланник, від того, що Христос послав своїх учнів-апостолів на проповідь.

 

Послання святих апостолів — це учительні книги Нового Заповіту, їх є разом 21:

Сім соборних послань, що призначалися для всіх людей (Церков), а саме: послання апостола Якова, 2 послання апостола Петра, 3 послання апостола Івана Богослова і послання апостола Юди (брата Господнього).

Чотирнадцять послань апостола Павла: до Римлян, 2 послання до Коринфян, до Галатів, до Бфесян, до Филіпійців, до Колосян, 2 послання до Солунян, 2 послання до Тимофія, до Тиха, до Филимона, до Євреїв.

Це — пророча книга, яка містить у собі таємниче зображення майбутньої долі Церкви Христової та всього світу. Як старозаповітні пророцтва не були зрозумілими, доки не справдилися, так і ця пророча книга Нового Заповіту є таємницею для нас. А все ж таки по ній можна багато догадуватися.

Апостол каже, що вони світять, як світильник у темному місці (2 Петр. 1, 19). Вони показують нам, що святі книги написані по натхненню Святого Духа, бо ніхто з людей не може знати майбутнього. Знає тільки Дух Божий.

Здійснені пророцтва наочно показують нам, що Господь дійсно опікується долею людей і скеровує їх до спасіння.

Коли пророк Ісайя провістив про народження Христа Господа від Діви, чого розум людський і помислити не міг, і коли через кілька століть Христос народився від Пресвятої і ПреІІ е порочної Діви Марії, тоді не можна не бачити, що здійснення пророцтва — це діло Боже і що Сам Бог наперед сповістив його. Євангелист Матвій, повіствуючи про народження Христа, наводить і пророцтво Ісайї. Це все сталося, каже він, щоб збулося сказане від Господа: «Ось Діва в утробі прийме, породить Сина і дадуть йому ім`я Еммануїл, що означає: з нами Бог» (Мт. 1, 22-23; Іс. 7, 14).

Таким же доказом Божого піклування про нас є чуда, записані у святих книгах.

Це те, чого неможливо зробити ні силою, ні умінням людським, а тільки всемогутньою силою Божою, наприклад воскресити мертвого.

Чуда також є ознакою Слова Божого. Хто творить правдиве чудо, той діє Божою силою. Значить, він угодний Богові, і в ньому діє Дух Святий. Тому, коли він говорить іменем Божим, то через нього промовляє Боже Слово.

Христос посилається на створені Ним чуда, як на доказ Свого Божественного Посланництва: «Діла, які дав Мені Отець, щоб чинив Я, ті діла, які Я чиню, свідчать про Мене, що Отець Мене послав» (їв. 5, 36).