Позиція, висловлена В.Януковичем, віддзеркалює його особисті конфесійні погляди та симпатії. І це природно. Віктор Янукович – це людина, що культурно та ідейно формувалася на Сході України, де популярна російська ідея. З іншого боку, відомо, що родина Якуновичів була добре знайома з популярним на Донеччині схіархімандритом Зосимою (Сокуром), що також відомий своєю проросійською орієнтацією та неприйняттям ідеї автокефалії.
«У випадку відходу України від Москви, яка б не була автокефалія – беззаконна або "законна" – автоматично переривається зв'язок з Митрополитом Київським», – заповідав о. Зосима своїм духовним чадам. Що й казати, з точки зору канонічного права це твердження вельми сумнівне. «Автоматичне переривання зв’язку» у випадку «законної» автокефалії означає ніщо інше як розкол. Викликає здивування і політичність формулювання Заповіту. «У випадку відходу України від Москви…» Однак, психологічно Януковича можна зрозуміти. Коли такі слова пише людина, яку ти вважаєш своїм духовним порадником, вони набувають особливого значення.
Втім, якою б не була думка Віктора Федоровича – це лише його особиста думка. Як відомо, український уряд ніколи офіційно не розглядав питання про доцільність або недоцільність автокефалії, оскільки вважалося, що це питання належить до компетенції самої Православної Церкви в Україні. Водночас, на думку аналітиків, в Кабінеті міністрів існують різні думки з цього приводу. Логічно припустити, що навіть за нинішнього складу уряду у ньому існує потужна група, що симпатизує ідеї помісності. Адже цінність помісності стає усе більш очевидною не лише для експертного середовища, але й для українського політикуму. Багато хто з політичних та державних діячів чудово розуміє, що без єдиної Помісної Церкви остаточне становлення української державності та єднання Сходу та Заходу можуть не відбутися.
Не варто забувати і того, що Партія регіонів, яку сьогодні очолює В.Янукович, далеко не монолітна. Як засвідчили події останнього часу, включно з партійною дискусією стосовно доцільності перевиборів та хід самої виборчої кампанії, всередині ПРУ  існує принаймні дві впливові політичні групи: прихильників В.Януковича і впливова «група Ахметова».
Однак, погляди «ахметівців» на проблему автокефалії можуть дещо відрізнятися від тих, що її висловив В.Янукович. В Україні існує об’єктивна тенденція «українізації» політичного життя. І Партія регіонів не виключення, ці процеси впливають і на позицію політиків, що згуртовані довкола потужної «донецької» ФПГ. І якщо єдина Помісна Церква об’єктивно потрібна сьогодні для українського суспільства, можна сподіватися, що підтримку інтеграційним процесам в православному середовищі буде надавати і «донецька» ФПГ. Врешті-решт, хто б не був «господарем українського дому», рано чи пізно він зрозуміє: Українська Православна Церква може стати справжнім стратегічним партнером Української держави лише тоді, коли вона об’єднається і здобуде статус Помісної.
І знаменно, що такі голоси з «донецького» середовища вже лунають. Як відомо, у січні 2007 р. голова фракції ПРУ у Верховній Раді п. Раїса Богатирьова, яку аналітики вважають публічним лідером «ахметівської» групи всередині ПРУ, заявила про гостру необхідність створення в Україні єдиної Помісної Церкви. Як писала Р.Богатирьова, без Помісної церкви говорити про завершений процес оформлення і збереження української державності передчасно.

Олеся Зоря, "Помісність"