Острів Патмос священне місце для християн, де святому апостолу і євангелисту Іоану Богослову було дане Одкровення. Він знаходиться в північно-західній частині Додеканеси, між Ікерією і Леросом в Греції. Це перший порт, куди заходять пороми, що йдуть на Родос. На Патмос можна припливти на поромі з Пірея, з островів північної і східної частини Егейського моря, з Кавали, з Киклад, Родоса і інших островів Додеканеси.
Острів Патмос схожий на маленьку пляму, що ненавмисно впала з пера на темно-синій лист моря і прийняла вельми примхливі контури. Острів гористий: поглянеш направо - гори, поглянеш наліво - гори, озирнешся назад - там, за сріблясто-блакитною затокою, теж гори. Скеля, маленьке містечко на березі, столиця острова.
Майже не залишилося відомостей про перші віки, коли скелястий, розжарений, нежилий острів служив місцем заслання злочинців на копальні або каменоломні. Але як і інші острови Егейського і Іонічних морів, які пролягають на шляхах між Італією, Грецією і Турцією, Патмос ставав все більш привабливим для кожної з цих країн у міру розвитку мореплавства. У глибокій бухті Скеля, закритої від огляду з моря і від штормових вітрів, знаходили притулок піратські судна і турецькі галери, що перетинали спокійне, в п’ять літніх місяців, море між островами.
В I столітті римський імператор Домиціан, розпочавши велике гоніння на християн, схопив апостола Іоана Богослова, піддав його жорстоким тортурам і заслав на острів Патмос. Вночі, у сні, святому з’явився Господь і, утішивши його, сказав:
- Цей острів вельми тебе потребує.
За короткий час Іоанн Богослов навернув до Христа майже все населення Патмосу. За його молитвами сліпі прозрівали, мертві воскресали, уражені очищалися, біси, що завдавали людям шкоди, зникали. А одного разу святий апостол разом зі своїм учнем Прохором усамітнився в пустинну печеру. Тут вони провели десять днів. Потім Іоан ще десять днів пробув в печері один - нічого не куштуючи, а тільки молячись. І був йому голос: “Іоане, Іоане!” Він відповів: “Що звелиш, Господи?” І промовив голос знову: “Потерпи ще десять днів, і буде тобі Одкровення велике”. Апостол провів ще десять днів без їжі. І тоді Ангели Божі зійшли до нього і сповістили йому багато невимовного. І коли Прохор повернувся до нього, він послав його за чорнилом і пергаментом, а потім два дні говорив Прохору про Одкровення, що були йому дані, а той занотовував їх. Так світ отримав Апокаліпсис, найтаїнственнішу книгу Нового Завіту.
В кінці XI століття острів Патмос відвідав відомий пустинник Хосиос Христодулос. Багато років він трудився в чернечих центрах Малої Азії, на островах Латрос, Страволос і Кос, але вимушений був покинути свої обителі із-за турецьких набігів. Він мандрував Святими місцями Сходу, пов’язаних із земним життям Христа, так він прибув і на Патмос. Його вразив чудовий пустинний острів - всього шістнадцяти кілометрів в довжину і не більше десяти завширшки, безлюдний, оточений морем, немов створений Богом для усамітнення.
“Моє гаряче бажання, - говорив він, - було оселитися на цьому безлюдному острівці на краю землі, де панує спокій і куди не пристають кораблі”.
Христодулос їздив до Константинополя, де виклопотав у імператора дозвіл на будівництво монастиря.
В наш час одну із стін монастирської скарбниці прикрашає довгий, майже від стелі до підлоги розгорнений сувій. Він потертий на згинах і пожовтів по краях, місцями підклеєний, але чудово зберігає текст, написаний зі всіма витворами грецької каліграфії. Зверху вниз біжить стрій чорних рядків, який закінчується витіюватим підписом імператора Олексія Комнина з безліччю його титулів і перев’язаний його золотою печаткою. Це дорогоцінна реліквія і дарча на острів, що звільняє монастир від податей і повинностей “на всі часи”.
Вона датована 11 квітня 1088 року - з цього дня і починається власне монастирська історія. Ця історія вершиться на фоні заходу Візантії: середина XI століття - схизма між Сходом і Заходом, його кінець - нашестя норманів на Грецію і її острови. Війни на північних кордонах - з печенігами, на західних - з норманами, на східних - з турками-сельджуками руйнували гігантську імперію, до правління Олексія Комнина її володіння збігалися з межами Константинополя.
Більше ста років тому Патмос відвідав відомий літургіст і знавець Східної Церкви Олексій Дмитрієвський, що залишив такий опис:
“Печера Апокаліпсису знаходиться якраз на половині дороги від пристані до монастиря, недалеко від дороги. Ззовні вона покрита спорудами, посеред яких височіє витончений купол головного храму на честь св. Анни... Храм Одкровення представляє природну, з вапняного каменя темно-сірого кольору, цілком необроблену печеру, пристосовану, однак для богослужбових цілей. На стінах печери розміщені стасидії, спереду невеликий і непоказний іконостас з трьома намісними іконами, у вівтарі в поглибленнях печери влаштовані престол і жертовник...
Печера невеликих розмірів... На самій стелі є три досить помітні борозни або смуги, якими розділений він на три частини. За переданням, ці смуги утворилися від того “великого землетрусу” (Об. 6,12), яким супроводжувалося видіння сокровенних таїн Божих великим тайновидцем. Біля вівтаря з правого боку є невелика западина або вибоїна в печері, що відбулася, як стверджує те ж передання, від падіння св. апостола, як мертвого... Печера Апокаліпсису збереглася в теперішньому вигляді з XI століття”.
Вниз до печери ведуть круті сходи з високими ступенями - один проліт, інший, третій. Широкі, відкриті навстіж двері, над ними напис: “Це місце, що справляє незабутнє враження, ніщо інше, як дім Бога; це - двері на небеса”.
Це храм з двома невеликими іконостасами і двома вівтарями. Лівий приділ - просторий, з високими склепіннями, з панікадилом, вікном, що виходить на схил гори; а правий - це і є печера: низьке скелясте склепіння; якщо протягнути руку, можна торкнутися сірої шорсткої скелі; у міру того, як входиш в печеру, скеля піднімається вище і крутіше, звільняючи простір; стіна з невеликим плавним згином, майже рівним, з невеликими тріщинами підлога - тут все залишилося таким же, як було дев’ятнадцять століть назад.
Видніється місце, де стояв Іоан в той страшний і славний день, коли... Втім, буде краще, якщо він сам розповість про це: “Я був у дусі недільного дня і почув за собою гучний голос, наче сурми, який промовляв: Я альфа й омега, перший і останній; і те, що бачиш, запиши в книгу і пошли до сімох церков: до Ефеса, і до Смирни, і до Пергама, і до Тиятирів, і до Сардів, і до Філадельфії, і до Лаодикії. І я оглянувся, щоб побачити, чий голос говорив зі мною; і обернувшись, я побачив сім золотих світильників, а серед світильників - подібного до Людського Сина, вбраного в довгий одяг і підперезаного на грудях золотим поясом. Голова ж його і волосся білі, мов біла вовна, мов сніг, а його очі - як пломінь вогню, а його ноги подібні до хальколиванової міді, наче в печі розтопленої; а його голос - наче шум великої води. І в своїй правій руці він тримав сім зірок, і з його вуст виходив двосічний вигострений меч, і обличчя його - мов сонце, що сяє в своїй силі. І коли я його побачив, то впав йому до ніг наче мертвий”. (Откр. 1,10-17)
Велика - майже у всю висоту печери - ікона, праворуч від Царських врат, якраз і змальовує цю подію. Святий апостол лежить у ніг Спасителя без жодних ознак життя, і, видається, йому вже не піднятися і ніколи не знайти дар мови, але - “... А він поклав свою правицю на мене та й промовив: Не бійся. Я перший і останній, живий. І я був мертвий, - і ось, я живий на віки вічні. І маю ключі від смерти й від аду. Напиши, отже, що ти побачив, і те що має статися після цього”. (Откр. 1, 17-19)
У цей момент монолітна скеля над головою Іоана з великим шумом розкололася на три частини. (Якщо підняти голову і подивитися вгору, то можна їх побачити і навіть доторкнутися. Вони схожі на три пальці, які християни складають докупи, щоб осіняти себе хресним знаменням). Приголомшений і просвітлений, тайновидець встав на ноги, щоб слухати Господа і потім, в утіху нам, віруючим людям, написати “Апокаліпсис”, книгу, яка змушує тремтіти від захоплення і пам’ятати наш останній земний рубіж.
Печера освітлена з церковних вікон, що виходять на схили і бухту під ними. А на заглиблення в стіні майже над самою землею, обведені стовпчиками невисокої мідної огорожі, достовірно вказують на місце, де покоїлася голова апостола Іоана під час сну. Є і інша, розміром з долоню, виямка в стіні, на яку він міг спертися, встаючи.
Двома кілометрами вище, на самій вершині гори Хори, видніється майже з будь-якої точки острова, стоїть монастир святого апостола і Євангелиста Іоана Богослова. Стіни його - сірі, могутні і дуже високі: завширшки йому зростати було нікуди, і він виріс угору. Це неприступний середньовічний замок. З усіх боків він оточений білими житловими будинками - як пастиря оточують вівці.
Монастир заснований святим Христодулосом в 1088 році, який в той час залишався і правителем всього Патмосу, якщо не офіційним його губернатором, то першим димархом, народним старійшиною. Правила монастирського життя він заснував на суворому уставі святого Савви. На острові не дозволялося селитися мирянам, окрім чоловіків, найнятих для будівництва. Але населення росло разом з монастирем. Вже через три роки ігумен був вимушений приймати робітників, які прибували з сім’ями. Для них відводилися місця у віддаленій частині острова: робітники не покидали монастир п’ять днів, але на суботу і неділі вирушали до сім’ї. Ченцям заборонялося відвідувати ці будинки; тільки економ разом з двома братами заходив в поселення по благословенню ігумена, якщо ж робив це без дозволу, піддавався эпітимії - двадцяти дням сухого пайка та стриманості від вина.
Але множилися селища і розширювалися землі, відведені під городи і пасовища, багатіли жителі острова. У бухти все частіше заходили морські пірати і турецькі галери. Угледівши їх здалека, жінки і діти ховалися в горах, і розбійники грабували спорожнілі будинки, викрадали худобу. Нападали вони і на монастир, ченці теж рятувалися в горах, іноді залишаючи напризволяще старого намісника. До кінця життя, не знайшовши і тут спокою, він вимушений був покинути Патмос: випрохавши у імператора ще один острів - Кос, заснував там монастир і незабаром там і помер. Тільки через дев’ятнадцять років після заснування обителі - біля 1117 року - закінчилося зведення її неприступних стін, - монастир став надійним притулком для братії. Всупереч заповіту першого ігумена, мирянам дозволили селитися навколо монастиря, щоб їх сім’ї могли ховатися за кріпосними стінами при набігах.
Раніше майже нежилий Патмос, який пролягає між островами Егейського моря і Критом, недалеко від берегів Малої Азії з Ефесом, Мілетом і Смирною, з часом перетворювався на базу Візантійського флоту. На судах доставляли сюди заморські товари, довкола пристані Скелі розросталися ряди східного базару. У монастиря з’явилися свої судна, вони безмитно торгували в межах візантійських морських просторів і виходили під монастирським прапором. Але на володіння цими просторами робили замах Венеція і Генуя, яким часто служили капітани піратських суден. У 1207 році Патмос опинився у владі венеціанців, а саме Герцога Саксонського, який, однак, надав майже цілковиту незалежність монастирю і всьому острову. З 1537 року почалося тривале турецьке володарювання. Деяке просвітлення в ці похмурі роки складає в основному з 1713 року Патмоська школа. У цей період (XVI-XIX стт.) на острові спостерігається розквіт мореплавства і торгівлі. Турецьке володарювання тривало до 1912 року, після чого, за винятком короткого періоду незалежності, острів належав італійцям. І хоча Патмос залишався у володінні монастиря, його мешканці всеодно несли на собі ярмо іновірців. Воз’єднання Патмосу з Грецією відбулося в 1948 році.
Цей візантійський монастир, належить Константинопольській патріархії. Головний храм є хрестово-купольна церква і має в своєму розпорядженні чудовий іконостас і фрески. Поряд з ним знаходиться рака з мощами багатьох святих, серед яких мощі апостолів Фоми і Филипа, а також святого Антипи, єпископа Пергамського; особливим шануванням паломників користуються окови Іоана Богослова. Окрім головного храму тут є також 8 каплиць, зокрема - каплиця Блаженного Христодула з його нетлінними мощами. Чудова Монастирська бібліотека з більше ніж 3000 книг, багато з яких - виняткової рідкості, 900 кодексів і 1300 рукописів, серед яких - золота булла імператора Олексія I Комніна. З терас монастиря видно майже весь Патмос і прилеглі острови. На південний схід від Хори знаходиться Благовіщенський монастир, побудований в 1937 році навколо скита.
Зараз братія монастиря налічує 35 чоловік. Її очолює єпископ Ісидор. Ченці щодня служать в храмі, працюють в саду, підтримують порядок в обителі, приймають численних паломників. Богослужіння в обителі здійснюється один раз на добу - з трьох до шести годин ранку.
Монастир святого Іоана вознесений на верхівку гори посеред острова і Егейського моря. З даху розкривається неозора панорама синяви, що світиться. Вода і повітря насичені сяйвом сонця. Горизонт замкнутий в кільце, і лише горбисті силуети островів, що пливуть над серпанком, розривають велику монотонність морського простору.
