Ср, 20.09.2017, 14:56
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
Як Ви ставитесь до екуменічного руху?
Всього відповідей: 353
Головна » Бібліотека » Статті адміністратора

Вплив держави на адміністративний устрій Древньої Церкви

Адміністративний поділ Церкви будується за територіальним, а не за національним принципом. Православні християни будь-якої національності, проживаючи на одній території, утворюють одну громаду на чолі з одним єпархіальним єпископом, бо за словом апостола Павла, у Христа “немає ні елліна, ні іудея, ні необрізання , ні обрізання, варвара, скіфа, раба, вільного” (Кол . 3,11). Як мовиться в 34-му Апостольському правилі, “єпископам будь - якого народу належить знати першого серед них…” – однак, історичний контекст повністю однозначно говорить про те, що під “народом” в каноні йдеться про територію зайняту тим чи іншим народом. Провінції Римської імперії складалися із земель, населених племенами, згодом елінізованих, або латинізованих, в назвах провінцій збереглась пам’ять про народи, які їх колись населяли: Дакія, Галатія, Фракія, Нумідія.
Першими і головними областями апостольської діяльності, були іудейські громади в діаспорі, саме ті, які знаходились в найбільших містах римських провінцій. Так апостол Павло, прибувши на острів Кіпр, густо населений євреями, проповідував у двох головних його містах – Саламіні і Пафі. Вирушивши в Малу Азію, він відвідав провінції Памфілію і Писидію, причому місцем його проповіді були найбільші їх міста: Пергія і Антіохія. Також в інших областях імперії його апостольська діяльність проходила, головним чином у важливих центрах: Тарсі - столиці Кілікії, Ефесі – Азії, Іконії – Лікаонії, Антіохії – столиці Сирії, Фесалоніках – центрі Македонії, Афінах – що в Аттиці, Коринфі – Ахаї, нарешті у Римі, столиці Імперії. Результатом апостольської проповіді в головних містах провінцій, було утворення в них християнських громад. З плином часу християнське вчення із головного міста проникло в інші частини провінції і ставало в них за основу.
Таке поширення християнської віри призводило до створення внутрішнього зв’язку між громадами окремої провінції з їх світським центром. Спільне походження, а також відчуття внутрішнього зв’язку між громадами призвело до того, що вони, як особлива група, відокремлювались від громад інших провінцій, і цей розподіл набув поширення, тому, що географічні і державні стосунки також створювали єдність між жителями окремих провінцій. З цього випливає, що головне місто, від якого всі або більшість громад у провінціях отримала віру, посіло особливе місце в цьому об’єднанні. Відтак столиці у провінціях стали природним центром таких об’єднань і разом з тим стали материнськими Церквами відносно інших. Таким чином, вже в самому способі поширення християнства лежить перша, хоча і неусвідомлена опора церковної організації на державну. Політичний поділ держави став зразком та основою для церковного поділу, а головні міста провінцій – осередком нових християнських громад і разом з тим носіями найвищого церковного становища.
Внаслідок поширення християнства із великих міст Римської імперії утворились певні округи, менші громади вступили у філіальні стосунки з громадами великого міста. На основі взаємодопомоги ці округи зміцніли і тісніше згуртувались. Так із маси невеличких громад утворювалась одна велика громада на чолі з громадою великого міста. На думку вчених, самі апостоли розділили область Християнської Церкви на церковні провінції відповідно до язичницько – римських провінцій, і на чолі кожної з них поставили єпископа.
Повністю згідно з природнім ходом розвитку – хоча й неусвідомлено діяли апостоли; вони ніби відчували потребу в подальшій централізації і об’єднанні заснованих ними громад. Хоча вони і не хотіли встановлювати норм для розчленування Церкви, але все ж вони дивились на адміністративний устрій Римської імперії як на фундамент для церковної організації, саме світські провінції утворювали в їхніх очах також церковне ціле, а провінційним центрам церква надавала перевагу. Так апостол Петро адресує своє послання громадам Галатії, Понту, Кападокії, Азії і Віфінії і розглядає християн кожної провінції, як особливе ціле. Апостол Павло відправляє своє послання громадам Галатії, а через два роки встановлює в ній збір для бідних Єрусалимської Церкви. Таким чином церковні громади світської провінції розглядались апостолами за особливу одиницю.
Єдність церковних громад окремої провінції виявлялась у формі керівництва громади яка стояла на чолі всіх важливих справ інших церковних громад провінції. Як в окремому місті єпископ турбувався про всю громаду, так і над всією провінцією слід було заснувати управління і найвищий нагляд з боку головного єпископа цієї провінції.
Апостоли в окремих випадках і використали таке впорядкування. Так на острові Кріт апостол Павло поставив Тита. Своєю чергою він мав у кожному місті поставити єпископів, котрі би керували ввіреними їм церквами. Відтак столиця провінції, як резиденція старшого єпископа утворює осередок і центр церковної провінції і разом з тим стає вищою церковною і світською інстанцією для такої області. До цих громад переважно і писали апостоли свої послання, припускаючи, що єпископи ознайомлять зі змістом послання решту церковних громад. Так апостол Павло пише громадам Риму, Ефесу, Коринфу, Фессалонік тощо, тобто в центри адміністративного управління Італії, Азії, Ахайї і Македонії. Це видно із адреси багатьох послань, наприклад: “Церкві Божій, яка знаходиться в Коринфі з усіма святими по всій Ахайї.” Цим самим апостол вказує з одного боку на церковну єдність всіх громад світської провінції Ахайї і збіг адміністративних і церковних кордонів, а з іншого боку також на світську столицю, як центр провінційного церковного життя, центр, навколо якого гуртуються всі інші громади у провінції.
Християнство прагнуло стати загальною релігією для всіх народів римського світу і відповідно до цього своїм впорядкуванням намагалось охопити всю імперію. Християни були ворогами імперії тільки внаслідок того, що мали надзвичайну й універсальну організацію, тому для держави, вони були ворогами.
Примирення на ґрунті античної національної держави було неможливе, іншими словами, держава не могла терпіти Церкву і в той же час залишатись сама собою. Але вона в ІІІ ст. пережила переворот, втративши національний елемент, яким володіла до тих пір, і в дійсності перестала бути римською державою, тоді як Церква досягла протягом ІІІ ст. справді універсального впорядкування, однак міцного становища цим ще не набула, бо не могла існувати без підтримки, якої потребувала і яку могла знайти навіть у ворожої держави, але це було неможливо, оскільки держава розпадалась, а з нею могла впасти і Церква, з огляду на те, що сили своєї загальної організації вона у великій мірі черпала саме із держави.
За такого стану справ і виступив Діоклетіан, створивши нову, справжню централізовану державу, не схожу на попередню. Вона стала схожою на Церкву тим, що урівняла всі народності і не була пов’язана тільки з однією нацією. Здавалося зі створенням цієї держави церковна організація могла впасти, але цього не сталося. Переслідування Діоклетіана, Максиміана, Галерія, Максиміна були найжорстокішими і найбільш тривалими, які коли-небудь довелося пережити Церкві, але ці переслідування не зламали її, а лише посилили. Держава, відмовившись від національності, не могла панувати над універсальною теократією Церкви.
Діоклетіан поділив імперію на чотири префектури: Італію, Галію, Іллірик і Східну префектуру, найбільшу, з усіх. Таке становище зберігалося до приходу Костянтина Великого. Разом з Ілліриком Східна префектура складала грекомовну половину держави, а Італія і Галія – латиномовну. Костянтин зробив крок, єдино можливий за таких умов: він поєднав державу з Церквою. Але це поєднання не могло бути підпорядкуванням Церкви, бо вона була вже досить сильною, тому виникла складна система взаємного підпорядкування.

Сергій Думенко
кандидат бгослів’я

Розділ: Статті адміністратора | Додано:(11.12.2007)
Переглядів: 1219
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz