Вт, 27.06.2017, 22:52
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
В якій сфері суспільного життя Церква повинна приймати активну участь?
Всього відповідей: 510
Головна » Бібліотека » Статті адміністратора

Правила святих Отців перших століть. Правила святого Діонісія Олександрійського.

Християнська Церква, заснована Ісусом Христом, не отримала від Нього повного викінченого устрою. Її внутрішній лад розвивався поступово і визначався упродовж кількох століть. Церква, насаджена свв. Апостолами в різних місцях язичницького світу, повинна була зрости і зміцнитись, щоб потім вступити в боротьбу із світом і справити на нього свій благодатний вплив. Донікейський період, – це перший дієвий період Християнської Церкви, – тривав на протязі трьох століть, до того часу, поки вона стала достатньо сильною, аби вступити в політичне життя. Тому  в цей період Церква діє перш за все тільки задля себе і дбає лише про свій внутрішній устрій. В цьому періоді ми і повинні шукати зародження позитивного законодавства.
Упродовж перших трьох століть християнства Помісні Церкви, засновані Апостолами в різних місцях язичницького світу, керувались у всьому усними настановами своїх єпископів, котрі за даною їм владою самостійно вирішували всі назрілі питання. У важливих випадках єпископи спілкувались між собою письмово, або збирались на собори, керуючись у своїх ухвалах Апостольським переданням, і тому справи вирішувалися загальним судом. Так церковні історики свідчать, що на випадок непорозумінь у ІІ і ІІІ століттях, про час святкування Пасхи і про хрещення єретиків, помісні Церкви Сходу та Заходу спілкувались між собою через взаємні послання. За такого ставлення помісних Церков, одне до одного вчення і правила, без сумніву були істинні і чисті, вони зберігались в одних Церквах, потім сповіщались іншим і тим самим передання перетворилось в позитивні узаконення. Місцеві звичаї і постанови помісних церков ставали загальнообов’язковими правилами Вселенської Церкви. Наслідком цього було те, що всі помісні Церкви зберегли між собою єдність, як у вірі так і в законодавстві.
Глибоке знання законів приносило окремим пастирям загальну повагу в Церкві, і в їхніх посланнях або інших творах видно місця, які являють собою величні правила пастирського управління і як такі були прийняті і схвалені  всією Церквою і разом з правилами соборів увійшли до змісту загальних церковно – канонічних збірників. Різницю між правилами отців і соборів один із каноністів напрочуд точно подає так: “Різниця між правилами соборів і отців  в тому, що собори поширювали свою законодавчу владу на  важливіші справи в Церкві, визначали порядок і закони її управління, торкались її ієрархії, виносили свій верховний присуд на керуючих в ній осіб, а отці викладали свої настанови відносно усіляких часткових питань, які торкались більше підлеглих осіб у Церкві, і суду, більше духовного, аніж зовнішнього, офіційного, торкались справ, більше моральних, ніж керуючих в Церкві”.
Правила отців спочатку не були видані у вигляді окремих законодавчих постанов, – це були або уривки із різних творів отців, або ж, головним чином, спрямовані  окремим особам послання, які, з огляду на їх зміст, були названі “канонічними посланнями”. З часом, відповідно до змісту, вони були поділені на кілька правил, і в цьому вигляді були внесені в загальноцерковний збірник. Іоанн Схоластик   першим був (в VI ст.), хто вніс до свого збірника два послання Василія Великого до Амфілохія. Після нього у всіх загальноцерковних збірниках ми знаходимо правила отців, особливо після затвердження їхньої канонічної важливості на Трульському соборі.
Найдревніші із святоотецьких правил належать святим Діонісію Олександрійському, Григорію Неокесарійському і Петру Олександрійському.
Діонісій народився в Олександрії близько 190 року в язичницькій сім’ї. Шукаючи істину подібно до Юстина Філософа, Феофіла Антіохійського та інших, він після відвідання багатьох філософських шкіл знайшов її в євангельському вченні і  в  скорім часі після навернення в християнство, в сані пресвітера був призначений керівником огласительного училища. Діонісій обіймав цю посаду 16 років з великою славою і користю для Церкви. Потім, за бажанням кліру і народу, після смерті Іракла, був возведений в сан єпископа на Олександрійську кафедру, на якій залишався до самої смерті.
Свою богословську діяльність св. Діонісій спрямовував, головним чином, проти сучасних йому єретиків і розкольників: монархіан, новаціан і хіліастів, виявляв до них розсудливу поблажливість і успішно навертав їх до церковного єднання.
Керуючи такою великою Церквою, яка мала важливе значення, святий Діонісій брав участь в багатьох церковних подіях того часу. В розбіжностях між Карфагенською і Римською Церквами з питання хрещення він був більш близьким до поглядів Святого Кипріана, але використавши весь свій вплив, щоб закликати обидві сторони до поміркованості, він в особливому посланні вмовляв Новаціана в Римі відмовитися від незаконного посвячення і не робити розколу.
Св. Діонісій разом зі своєю паствою зазнав жорстокого гоніння з боку Деція, коли за прикладом свого славного сучасника Кипріана, був змушений ховатися в безпечному місці, звідки продовжував керувати паствою, посилав до неї листи і пресвітерів.
В часи гоніння Валеріана, незважаючи на хворобу, він зазнав трирічного ув’язнення в лівійській пустині. Успіх його проповіді роздратував префекта Емеліана і Діонісій був відісланий в іншу, ще  дикішу мареотську пустиню, але й звідти він мав змогу спілкуватися з своєю паствою.
Святитель Діонісій помер після сімнадцятирічного управління Олександрійською Церквою. Напружена діяльність його на користь Церкви, палка ревність в справі навернення  язичників до християнства, його турботи були спрямовані на повернення в Церкву тих, що повідходили, його  боротьба з різними єресями і зворушлива поміркованість до них, героїчна мужність в поневіряннях, непохитна твердість у вірі, надзвичайна скромність попри високі дарування і глибокі знання були причиною того, що всі пізніші письменники відгукувались про нього з великою похвалою. Церква зачислила його до лику святих, а церковні історики починаючи з Євсевія, називають його Великим. Він перший з отців і вчителів Церкви удостоївся цього імені і зберігає його до теперішнього часу.
В Олександрії,  як і в інших містах, відступників було дуже багато, і в самій розповіді про гоніння Деція св. Діонісій чітко розрізняє ступені їх провини і дає зрозуміти, що одні із них згрішили більше, інші менше. Тому він  дав розпорядження про те, щоб до кінця гонінь приймались в церковне спілкування тільки ті, хто був під загрозою смерті. “Я звелів - говорить в цьому посланні св. Діонісій – звільнити тих, що відходять від цього життя, якщо вони будуть  просити про те, а особливо, якщо і раніше просили, щоб вони відходили з доброю надією”. Після  гонінь і настання миру святий отець встановив, щоб надавати відступникам прощення гріхів, не тільки тим, які опинилися в смертельній небезпеці, але і всім іншим, якщо вони щиро розкаювались в своїх злочинах. Це розпорядження відноситься до часу, коли в Олександрії тривали ще гоніння.
Повернувшись в Олександрію після  гонінь, св. Діонісій відкрив доступ в Церкву всім відступникам з умовою щирого розкаяння. При своєму велелюбному характері він не міг прихильно ставитись до думки, ніби, людей, які впали в гріх, зреклися  віри під впливом досить важких зовнішніх обставин, слід вважати остаточно загиблими і осудженими. Він добре знав, що в судженні про моральне достоїнство людини слід звертати увагу не стільки на зовнішні дії, скільки на внутрішні нахили. Тому він більше жалів, аніж осуджував упалих, і коли виявилось, що багато членів його пастви, які не встояли під час жорстоких гонінь, шукають примирення з Церквою, “простягнув їм руку допомоги і надав місце покаянню” – як висловлюється про нього автор Олександрійської або Пасхальної хроніки.
Доказом того, що двері до покаяння були відкриті для всіх упалих, слугує послання св. Діонісія, яке відноситься до цього часу і адресоване єгипетським браттям. Хоча воно не збереглося до нашого часу, однак із повідомлення Євсевія про це послання видно, що його темою було покаяння і що він викладав в ньому свої думки про упалих, визнаючи ступені їх падіння”. Ця коротка вказівка Євсевія про зміст цього послання дає підставу вважати, що, визнаючи різні ступені падіння зречених від віри св. Діонісій призначав для кожного упалого особливе покаяння відповідно до його провини. В цьому посланні святитель розвивав думку про можливість усіх упалих досягнути примирення з Церквою не тільки перед смертю, але й швидше, за умови виявляти надалі постійний послух з покаянням.
Відносно тих, кого хвороба і очікувана смерть змушували шукати швидкого відпущення  гріхів, св. Діонісій в особливому посланні до Конона, єпископа Єрмопольского, підтвердив попереднє розпорядження про відпущення гріхів хворим, які перебувають на смертному одрі. Але це розпорядження було доповнене поясненнями відносно тих випадків, коли відступники, отримавши відпущення гріхів під час хвороби, видужували. Подібно до св. Кипріана, св. Діонісій вважав, що безрозсудно було би знову піддавати їх гріховному тягару після того як вони, звільнившись, примирились з Богом, стали учасниками божественної благодаті і не скоїли нового злочину. “Невже, - пише в цьому посланні святий, - ми своїм вироком будемо ставити Богові межі, яких Він повинен дотримуватись (у випадку смерті хворого ), а самі не будемо дотримуватись їх  (у випадку видужання)? Невже, обіцяючи Господнє милосердя, ми будемо відмовлятися в своєму”.  Звідси видно, що святитель визнавав прощення гріхів, дане під час хвороби, безумовно дійсним і у випадку видужання хворого.
Проте, на погляд св. Діонісія, упалі,  отримавши прощення гріхів під час хвороби і після оздоровлення, не звільнялись від визначеної їм покути покаяння, і то тільки в тих випадках, коли цього вимагали подвиги покаяння. Відтак вони повинні були упокоритись добровільно задля оздоровлення своєї душі і для науки іншим. Невиконання цієї поради, писав св. Діонісій, свідчило би про відсутність у відступника істинно покаяльного настрою і було достатньою підставою для повторного відлучення їх від церковного спілкування.
Олександрійські єпископи славилися своїм досвідом у встановленні дня святкування Пасхи.  Як відомо І - ий Вселенський собор поклав на них почесний обов’язок щорічно сповіщати римського єпископа про день святкування Пасхи для того, щоб останній передавав цю звістку єпископам інших більш віддалених Західних Церков. Святий  Діонісій також займався пасхальним обчисленням і питанням про передпасхальний піст. Результатом цих обчислень був складений ним восьмирічний пасхальний круг, поміщений в посланні до Домеція і Дідима, а питанню про передпасхальний піст присвячена більша частина послання святого Діонісія до єпископа Пентапольських Церков Василида. Хоча вказівка Євсевія про послання до Домеція і Дідима дуже коротка, і тому зміст послання до Василида чи не  єдине джерело  відомостей про пасхальні обчислення святого Діонісія, однак і ці свідчення дають нам досить виразне уявлення про те, яке місце святий Діонісій посідає у вирішенні питання святкування Пасхи, і яке важливе значення мали встановлені ним правила в подальшій історії.
 Збережені в церковному каноні правила св. Діонісія були написані ним на пропозицію Василида, єпископа Пентапольського, котрий звернувся з проханням розв’язати деякі питання. Так єпископ Василид запитував: “коли слід припиняти піст напередодні святої Пасхи.” Думки і звичаї щодо цього випадку були різні. На соборах було прийнято за правило, що передпасхальний піст слід закінчувати в пасхальну неділю. Але й при виконанні цього загального правила існували деякі розбіжності між окремими Церквами. Оскільки в ІІІ-му ст. єпископи прагнули до точного визначення всіх подробиць святкування найвеличнішого із християнських свят, то ці розбіжності стали помітними і виникали  непорозуміння не тільки в середовищі простих вірних, але й єпископів. Наприклад, римські християни закінчували піст опівніч з настанням Пасхи, інші (в Африці) допускали закінчення посту ще з вечора. Східні християни дозволяли в середні години ночі перед Пасхою, але деякі продовжували піст й до четвертої сторожі, або до світанку.
Складність у вирішенні цього питання полягала ще в тому, що в євангельських розповідях Василид не знаходив зрозумілих і точних вказівок про час Христового воскресіння, а тим часом поділяв поширену думку, що лише з цього моменту християни могли закінчувати піст і розпочинати урочисте святкування воскресіння Господнього. Точне визначення часу воскресіння Христового здавалось св. Діонісію, як і Василиду, справою досить важкою, але святий знайшов шлях до вирішення цього питання,  ретельно досліджуючи і порівнюючи Євангельські вислови про воскресіння Господнє. Перш за все св. Діонісій вказує на ту обставину, що всі хронологічні вказівки євангелистів належить не до моменту воскресіння Христа, а до часу після нього, оскільки за словами всіх євангелистів, жінки-мироносиці і учні, котрі приходили до гробу Спасителя в різний час, знайшли Господа вже воскреслим. Його не було в гробі пізно в суботу, за словами Євангелиста Матфея (28, 1), “на світанку першого дня тижня,” як зауважує Євангелист Іоанн (20, 1), “дуже рано, коли було ще темно”, пише Євангелист Лука (24, 1), “дуже рано, як сходило сонце”, говорить Марк (16,2). Звідси зрозуміло тільки те, що відвідання гробу почалося з кінця суботньої ночі, саме в той час вже не було Спасителя в гробі.
Розмістивши вказівки євангелистів в часовому порядку, св. Діонісій для узгодження розбіжностей, які здавалося існують між євангельськими розповідями, звертається до ще докладнішого розгляду кожного із них окремо і визначає дійсний зміст виписаних хронологічних вказівок,  порівнюючи їх з контекстом.
Розглядаючи слова Євангелиста Матфея, Діонісій знаходить, що слово “пізно” містить у собі вказівку на велику протяжність і тривалість у часі, і означає не вечір суботи, як вважали декотрі, зважаючи на загальне значення цього слова, але глибоку ніч. На доказ слушності свого тлумачення отець вказує на подальші слова Матфея, де час подорожі жінок-мироносиць визначається словами: “як минула субота, на світанку першого дня тижня”. Разом з тим св. Діонісій вказує, виходячи з розповіді Євангелиста Матфея, на ту особливість  порівняно з іншими євангелистами, що згадані у нього жінки прийшли ще без пахощів, тобто не з метою намазати Ісуса, а тільки подивитись на гріб, і під час цього  відвідання отримали від ангела радісну звістку про воскресіння Господа.
З розповіддю євангелиста Матфея Діонісій зближує розповідь Іоанна, знаходячи, що хронологічні вказівки євангелиста Іоанна, вміщуються в словах: “у перший день тижня вранці, коли було ще темно”. (20,1), означає момент часу, близький до того, який зазначений у євангелиста Матфея. Переходячи до слів євангелиста Луки, святий отець пояснює їх в тому розумінні, що жінки, які прийшли до гробу з пахощами, пішли туди з появою ранішньої зорі на початку нового дня після суботи. Доказом такого розуміння служать слова Луки, де він говорить, що жінки-мироносиці “в суботу нічого не робили за заповіддю” (Лк.23,56), так і вираз “дуже рано”, який вказує на появу ранішньої зорі наступного дня”. Таке розуміння слів євангелиста Луки, очевидно означало момент  пізнішого часу  порівняно із словами євангелистів Матфея і Іоанна. Євангелист Марк тут іде за Лукою, тому св.Діонісій висловлює думку, що Господь воскрес задовго до того часу, про який говорить Лука.
Таким чином дійсне настання свята Пасхи можна рахувати з опівночі від суботи на день наступний. Відповідно до цього, для закінчення посту св. Діонісій вважає загальним правилом тільки те, щоб він закінчувався з початком дійсного святкування воскресіння Христового, тобто в опівніч, але не раніше. І він  і схвалює  тих хто продовжує піст до ранку, але не схвалює тих, хто дозволяє собі закінчувати його незадовго до опівночі, як малодушних і нетерплячих. Пізніше 6-тий Вселенський собор визначив закінчувати піст в середні години ночі після Великої Суботи (89 правило), що за церковним обчисленням і поясненням тлумачів, означає  шосту або сьому годину ночі з суботнього на недільний день.
Крім  вказівок  відносно  посту,  в тому  ж  посланні  до  Василида  вміщено  ще  три  правила, в яких св. Діонісій висловлює свої  думки   через інші недорозуміння Василида. В одному  із  цих  правил  св. Діонісій радить жінкам, котрі знаходяться  в  місячному  очищенні, наслідувати  приклад  жінки, яка  насмілилась  доторкнутися  не  до  самого  Господа, а тільки  до краю  Його  одежі. Подібно до цієї жінки  християнські  жінки  в  час  місячного  очищення  не повинні  підходити до  святої  трапези  і  причащатися.  І  хоча,  за  думкою  св. Діонісія, нікому  не  можна  забороняти  молитися, поминати Господа, і прохати  в  Нього  допомоги, однак він радить не допускати до  храму і приймати найсвятіше  з християнських таїнств, людей, не зовсім чистих душею і тілом. Тут він,  очевидно відносить до цього розряду і жінок, які знаходяться в періоді місячного очищення.
В  наступному  правилі  св. Діонісій, подібно до Апостола  Павла (1 Кор. 7,5) радить всім, хто узяв шлюб, стримуватись для молитовних вправ, але  не інакше, як за взаємною згодою.
Проте остаточне вирішення питання про подружнє утримання, св. Діонісій подає на розсуд подружжя, і бере приклад з апостола, не осмілюючись зв’язувати їх якоюсь обов’язковою  настановою.
Останнє  правило торкається тих, з якими  у сні трапився мимовільний  викид сперми. Василид запитував, чи можуть ці люди “приступати до Господа”, або як пояснюють цей вираз Вальсамон і Зонара, приймати Святі Дари. Як і в попередньому випадку, св. Діонісій відносить вирішення цього питання на совість кожного і радить випробувати себе і приступати до Бога тільки з чистим сумлінням. Всупереч совісті або простому сумніву в своїй невинності, слід утримувати таких людей від наближення до Бога, оскільки, за словом апостола заслуговує осудження той, хто робить різницю в їжі, тобто вважає ганебним вживання деяких видів їжі (Рим. 14, 23).
 Хоча  в заключних словах послання  св. Діонісій із звичайною скромністю просить Василида дивитись на викладені в посланні думки не як на розпорядження вчителя, але як на поради отця, однак вони були визнані отцями Східної Церкви і зачислені до правил або канонів церковної дисципліни. Без сумніву, що саме це послання, разом  з посланням до Конона, мали на увазі і єпископи, які підписалися під визначеннями 5-6-го Трульського собору, приймаючи разом з канонами інших отців “і правила Діонісія, архієпископа великого міста Олександрії” (2-е правило Трул. собору). 89-е правило Трульського собору  немовби повторює правила св. Діонісія про передпасхальний піст. У своїй постанові собор пояснює слова євангелиста  Матфея точно так, як пояснює їх св. Діонісій. Самі вирази соборної постанови напевно запозичені із його послання, але оскільки його правила допускали деякі розбіжності в часі закінчення, і в суворості передпасхального посту, і були викладені не у формі обов’язкових постанов, а тільки поряд, то і після св. Діонісія святкування Пасхи звершувалось не у  всіх Церках одночасно. Точніші ж визначення про передпасхальний піст з’явились трохи пізніше  в  монастирських  уставах.
В  Слов’янській кормчій, хоча й також міститься 4 правила св. Діонісія, але перше правило винесене окремо, у вигляді особливого послання до єпископа Василида, а до трьох інших додане правило про те, що тих хто  відлученний  від  Церкви, якщо  смертельно хворіють, треба звільняти від гріхів і сподобляти святих таїн, але якщо потім вони видужають, то вже не підлягають відлученню, якщо тільки не вчинять нових гріхів. Цього правила немає в грецьких виданнях  правил св. Діонісія, тому що воно не узгоджується  з  загальними постановами Церкви, які вказують, щоб відлучені, котрі під час хвороби отримали відпущення, після одужання  виконували накладену  раніше  на них  епітимію (1 Всел. соб. 13, Анкір. 6, Григорія Ниського 5).

Сергій Думенко
кандидат бгослів’я
Розділ: Статті адміністратора | Додано:(12.12.2007)
Переглядів: 1235
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz