Сб, 22.07.2017, 00:52
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
На якій мові повинно звершуватись богослужіння в храмі?
Всього відповідей: 902
Головна » Бібліотека » Статті адміністратора

АВТОРИТЕТ І СИЛА СВЯЩЕННИХ КАНОНІВ

Зазначена тема є досить складною, особливо в  наш час, коли окремі Помісні Церкви незаконно претендують на першість  у  Православному світі, і задля цього готові давати своє тлумачення не тільки окремим правилам, але й увесь канонічний кодекс Вселенської Церкви назвати застарілим, що втратив своє значення і авторитет.

Дане судження базується на основі висловів і заяв деяких високопосадових кліриків РПЦ, а особливо слід пригадати митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила (Гундяєва) голову Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату, який висловився наступним чином щодо священних канонів: “вони є чимось застарілим, що давно втратило своє значення і авторитет”. І як не дивно, це стверджує один з найвпливовіших ієрархів МП, який претендує зайняти місце місцеблюстителя, а в майбутньому очолити патріаршу кафедру РПЦ, яка й незаконно претендує на першість в Православному світі і всіма зусиллями утримує в своїй юрисдикції УПЦ, з відходом якої годі навіть і мріяти про першість, поскільки більша складова частина парафій РПЦ знаходиться в Україні. Але такого роду висловлювання водночас і компроментують так звану “канонічну” УПЦ МП, яка є невід’ємною частиною РПЦ і виконує всі вказівки з Білокам’яної. І невільно напрошується запитання, то ж хто “канонічний”? Невже ж той, хто вважає священні канони чимось застарілим і безавторитетним, а також, надає окремим правилам своє однобоке тлумачення?

Тому, як видно, існують певні корисливі розбіжності у ставленні до священних канонів, які полягають у питанні їх авторитетності чи відносності, або іншими словами, їх тимчасовості чи постійності. Питання про авторитет священних канонів є життєво важливим ще й тому, що переплітається безпосередньо з проблемою їх правильності, з тим, наскільки вони відображають істину, що в свою чергу пов’язано з проблемою їх походження, і чи насправді вони є божественними заповідями, а не людськими вимислами і приписами, які з часом можна назвати чимось застарілим і непотрібним.

Дискусія з даної проблематики може продовжуватись досить довго, але це тільки ухиляє увагу від головного питання і відповідно перешкоджає його вирішенню. Тому замість різного роду дискусій і доказів наведемо свідчення священних канонів.

Так у другому правилі V-VІ Вселенського собору, яке являє собою зразок офіційної синоптичної кодифікації священних канонів, читаємо: “Прекрасним і достойним визнав цей святий собор і те, щоб віднині, для зцілення душ і для вилікування пристрастей, святими і блаженними отцями, а також і нам передані, під іменем святих і славних Апостолів, 85 правил… і всі інші священні канони, викладені святими і блаженними отцями нашими… Нехай нікому не буде дозволено змінювати вище вказані правила, або відміняти, або приймати замість поданих правил інші з підробленими написами, складені якимись людьми, що наважились торгувати істиною…”.

Також в першому правилі VІІ Вселенського собору читаємо: “Для тих, хто прийняв священичий сан, за свідчення та керівництво служать написані правила і постанови, які охоче приймаючи, співаємо з богомовним Давидом, до Господа Бога говорячи: “дорогами свідчень Твоїх, я насолодився, як найбільшим багатством…”. Оскільки ж це справедливо, і засвідчено нам, то радіючи, подібно до того, коли б хтось знайшов великий скарб, так і ми, з насолодою приймаємо божественні правила та цілком і непохитно дотримуємось їх постанов”.

Як бачимо, на безумовний авторитет священних канонів вказує те, що Вселенські собори забороняють їх перекручувати – або змінювати, і ця тверда впевненість вищевказаних Вселенських соборів у вірогідності і силі древніх правил, а також в недопустимості якогось відступу, новації чи скасування в їх змісті, передає те глибоке переконання церковної свідомості у вічному авторитеті й незмінності змісту священних канонів, натхненних Духом Святим. Тому VІІ Вселенським собором проголошується урочистим чином панівне в церковній свідомості глибоке переконання відносно природи і характеру божественних і святих правил Церкви, як плодів Всесвятого Духа.

По відношенню до вищезгаданого свідчення самих канонів, ніхто не може стверджувати, що воно вказує на нерозуміння святими Отцями істинної природи церковних законоположень, або те, що подання канонами такого підтвердження є помилковим. Якщо на мить припустити, що свідчення цілого Вселенського собору помилкове, тоді на який авторитет можуть претендувати думки окремих отців Церкви, або пізніших єпископів і богословів? В будь-якому випадку думка Вселенського собору не може бути відхилена думкою якогось сучасного вченого або навіть митрополита, який не приймає вищевказаного свідчення.

Однак, тепер постає запитання - якщо ж авторитет канонів вічний і безумовний, то чи відноситься це й до їх сили (дії)? Іншими словами, чи вічна і безумовна їх сила?.

Можна сказати, що оскільки священні канони є правила життя і звернені до членів войовничої церкви, то вони дійсні в тій мірі, в якій людина знаходиться в цьому житті і належить войовничій Церкві на землі. У випадку, коли людина перейшла в Церкву торжествуючу на небесах, всі канони втрачають над нею свою дію. “Закон має владу над людиною, поки вона жива” (Рим. 7,1). Подібним чином, якщо якийсь член Церкви перестає жити для світу і приймає чернечий постриг, то канони, які відносяться до шлюбного життя, автоматично втрачають для нього свою дію, але це не означає, що відповідні правила втрачають свій авторитет.

Окрім вищезгаданих випадків часто буває так, що Церква як компетентний церковний орган, в надзвичайних обставинах тимчасово призупиняє дію певного правила з метою досягнення більшої користі – тут ми маємо справу з використанням принципу ікономії. Ікономія – це тимчасово і компетентно прийнятий розумний відступ, який випливає із християнського усторою, в якомусь пункті від дотримання певного правила, тобто від акривії (точного дотримання канонів), однак, без якогось переміщення догматичних меж, і він (відступ) заради спасіння душ, які знаходяться в межах (або навіть поза межами) Церкви. Святий Никодим Святогорець з цього приводу пише: “Два види управління і виправлення існують в Церкві Христовій. Один вид називається “акривією” (точне дотримання), а другий “ікономією” (домобудівництвом, або поблажливістю), і за їх допомогою клірики керують спасінням душ, користуючись одним або іншим видом”.

Так, наприклад, необхідною умовою спасіння людини є хрещення, тобто трикратне занурення у воду з промовлянням відповідної формули, яке звершується канонічним священиком. Однак, у випадку, якщо виникає загроза смерті младенця, то Церква дозволяє заради його спасіння відійти від акривії і застосувати хрещення за ікономією. Тобто, навіть простий мирянин може трикратно во ім’я Святої Тройці підняти в повітря младенця, з тим, щоб він вважався хрещеним. Подібним чином хворий звільняється від посту в середу і п’ятницю або в святу Чотиридесятницю, з тим, щоб його стан не погіршився. В цих випадках діє вказівка V-VІ Вселенського собору (88 правило): “Слід віддавати перевагу спасінню людини”.

Тому із вищевказаного випливає, що Церква через тимчасове або тривале призупинення сили, - але не авторитету, - священних канонів, продовжує Божественну ікономію з метою “знайти і спасти” людину (Лук.19.10). Вона постійно і неодноразово сходить до людських немочей і терпить, не вдаючись до покарань, відступ від акривії, з тим, щоб допомогти людині, зберегти її в Церкві і підвести до життя у Христі, до пізнання істини, для зростання її особистості в “мужа досконалого”. Але дехто цю спасительну і повну любові і співстраждання до людини справу Церкви сприймає як основу для доказів, що канони не мають безумовного авторитету або те, що вони тимчасові і відносні. Це непорозуміння викликане, головним чином, змішанням або ототожненням понять “авторитет” і “сила” священних канонів. Ми бачили, що у визначених і важливих випадках і за відповідною необхідністю (душевною або тілесною) сила і використання священних канонів може бути призупинена, позбавлена дії, тобто бути відносною, але це немає важких наслідків у відношенні щодо їх оригінальності, чи безумовного авторитету.

Однак, те, що у визначений момент якийсь канон не володіє відповідною силою й не використовується, не означає, що він не володіє безумовним авторитетом і можливо навіть, його бездія буде тривати хоча й тисячу років, знову ж таки, без наслідків для його авторитету. Імовірність того, що сучасні обставини вимагають не повного використання якогось правила, зовсім не усуває того, що завтра, можливо, Церква заради користі своєї повноти висуне вперед це правило, відновлюючи його силу і вимагаючи його повного використання.

Сам факт такого відновлення вміщує ще один красномовний елемент багатовікової церковної практики. Вже самі священні канони часто відновлюють більш древні канони. Це конкретно спостерігається на прикладі 3-го правила V-VІ Вселенського собору, яке говорить: “Віднині визначаєм і відновлюєм правило… і т.д.”, далі посилається на 17-е правило святих Апостолів. Таких прикладів можна навести ще досить багато. Але саме відновлення канонів вказує на те, що хоча сила визначеного канону на практиці або із міркувань ікономії іноді послаблюється, але його авторитет не послаблюється.

Відповідно випливає висновок, що не можна безумовний авторитет якогось канону ставити в залежність від його невикористання і бездії в якомусь певному випадку, в якійсь визначеній церковній області, або в якусь конкретну епоху. Із того, що якийсь канон не дотримується всіма віруючими або не використовується в нашій Церкві або в наш час із розуміння, що ми знаходимось в різних неблагоприємних умовах, або піддаємось їх потребам і немочам, зовсім не вказує, що вони не можуть використовуватись в інших місцях, в інші часи, іншими християнами.

Але все ж таки, багато стверджують, що канони, тимчасові, тому що не можуть застосовуватись сьогодні, тобто вони не вживані. Однак, цей погляд сам викриває свою помилковість. Дійсно і справедливо, тільки те, що ми не в змозі на сьогодні застосувати окремі канони. Однак це не свідчить, що канони помилкові, але перш за все це засвідчує, що ми, сучасні люди, настільки відійшли від розуміння правоти і настільки обезсилились і виродились, що не спроможні застосовувати частину канонів у своєму житті.

Відповідно, не може навіть бути мови про скасування священних канонів, виданих і затверджених Вселенськими соборами. Тому що правила вказують правильність і вірний шлях до пізнання істини і життя за нею. Це знаки, які світяться, вічні вказівники, ніби маяки, які утримують в полі зору Церкви, взагалі, і кожного віруючого окремо, виразне розуміння переслідуваної цілі, яка заключається в довершеності і обожненні людини, в досягненні богоподібності. Не позбавлене також і значення і те, що Апостол Павло говорить: “То ж чи не нищимо ми закон вірою? Зовсім ні, але зміцнюємо закон” (Рим. 3.31). Не може бути і мови про скасування або видозміни канонів, а слід тільки говорити про визнання їх авторитету і усвідомлення їх цінності, про відновлення їх сили і застосування, “аж доки всі прийдемо до єдності віри і пізнання Сина Божого, в мужа досконалого, до міри зростання в нас повноти Христової”.

Сергій Думенко

член Національної спілки журналістів України

Розділ: Статті адміністратора | Додано:(09.10.2007)
Переглядів: 1328
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz