Пн, 21.08.2017, 14:00
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
Як Ви ставитесь до екуменічного руху?
Всього відповідей: 353
Головна » Бібліотека » Патрологія

Послання Варнави

“Послання Варнави”, яке приписується супутнику і співпрацівнику св. ап. Павла, викликало значні розбіжності в думках серед православних патрологів. Так, наприклад, П. Преображенський, Н. Сагарда, архип. Філарет та інші, вважають автором його ап. Варнаву, супутника св. ап. Павла. Переконливі аргументи проти такої точки зору висловив проф.. И. Попов, який вказує, що, по-перше, саме послання “не видає себе за твір ап. Варнави. Автор ніде не називає себе по імені. Твір приписується Варнаві лише в надписанні рукописів і цитатах древніх християнських письменників. По-друге, в змісті послання є дані для заперечення його автентичності”.  Такої ж думки притримується проф. КДА С. Єпіфанович, який вважав, що всі докази істинності цього твору ґрунтуються на штучних перетлумаченнях різних місць “Послання Варнави”.  Архімандрит Кипріан (Керн) говорить, що для вияснення питання про авторство цього твору необхідно прийняти до уваги слідуючи міркування:
а) Цей твір ніколи не включався в число канонічних книг Нового Завіту.
б) Ім’я єп. Варнави ніде в посланні не зустрічається і не написане.
Заголовок його такий: “Радійте, сини і дочки, за ім’я возлюбившого нас Господа в світі”.
в) Апостоли представляються людьми дуже грішними, що навряд чи насмілився би зробити це апостол і супутник ап. Павла. Послання говорить: “... коли Він вибрав Своїми особистими апостолами для проповіді Свого Євангелія тих, хто беззаконніше більше всякого гріха, щоби цих показати, що Він не прийшов покликати праведників, але грішників до покаяння, тоді Він явив Себе Сином Божим” (V, 9).
г) В Старому Завіті автор бачить щось таке, що не міг би бачити левіт Варнава. Правда, і св. ап. Павло виступав проти багатьох звичаїв своїх сучасників юдеїв-буквалістів, але про закон Мойсеїв, він ніколи не висловлювався зневажливо. Текст послання рішуче виступає проти традиційного відношення до Старого Завіту. “Юдеї – говорить воно, – майже як язичники шанували Бога в своєму храмі” (ХVІ, 2). Всі приписи Мойсеєвого законодавства про споживання різного роду їжі, зокрема, і свинної, тлумачиться автором настільки алегорично, що це могло бути переконанням традиційного єврейського середовища і не відповідає духу того часу. Тому це послання стоїть “у великому протиріччі” зі всім вченням св. ап. Павла.
д) Сам автор, говорячи “Бог врозумляє всіх нас не звертатися прозелітам до закону юдейського” (ІІІ, 6), вказує на своє неюдейське походження.
Виходячи із змісту твору, друга точка зору представляється більш переконливою. Слід також зауважити, що в теперішній час захисників автентичності приналежності твору перу супутника св. ап. Павла – Варнаві, серед серйозних дослідників древньоцерковної писемності практично не залишилось. Але це зовсім не виключає, що автор даного твору також носив ім’я “Варнава”. Відносно особи автора, висуваються різні гіпотези: більшість вважають, що автором послання являється християнин із юдеїв, деякі припускають, що він був “наверненим равіном”, який приніс в християнство екзегетичні і гомілетичні традиції олександрійської синагоги. Розглянувши всі аргументи дослідників “за” і “проти” автентичності даного твору, можна остаточно сказати, що більшість спеціалістів висловилось рішуче проти приналежності послання ап. Варнаві, в зв’язку з цим послання тепер називають твором “псевдо-Варнави”.
Першим із християнських письменників, які згадують про цей твір, являється Климент Олександрійський, який причисляє його до книг Нового Завіту. Оріген також цитує даний твір, називаючи його “соборним посланням”. Однак вже Євсевій Кесарійський вважає його “спірним”, а бл. Єроним прямо визнає його неканонічним або апокрифічним посланням. Точний час написання твору встановити важко.
В ХVІ гл. автор прямо говорить про зруйнування Єрусалиму, тобто послання явно написане після 70-го року. За свідченням Климента Олександрійського послання набуло достатньо широкого розповсюдження в кінці ІІ ст.. і визнання в церковних колах. Внаслідок цього більшість дослідників схиляються до того, що воно було написане, можливо, близько 130 року. Спірним залишається питання про місце написання: тут висуваються гіпотези малоазійського, сіро-палестинського та олександрійського походження. Найбільш вірогідною представляється остання: світогляд автора достатньо органічно вписується в стиль олександрійського богослівствування. Перевага алегоричного і типологічного методу в тлумачені Св. Писання і обрядових приписів закону говорить також на користь олександрійського походження цього твору. Крім цього, саме у олександрійських богословів (Климента і Орігена) вперше згадується про цей твір і приводяться цитати з нього. Накінець, одна із древніх пам’яток, Синайський кодекс (ІV ст.), який містить в собі книги Нового Завіту також олександрійського походження; а даний кодекс включає і “Послання Варнави”, слідуюче безпосередньо за Одкровенням св. ап. Іоана Богослова.
Зміст послання. Послання Варнави, представляючи собою апологію проти юдейства, складається з 21 глави, які можна розділити на дві частини. В першій частині (1–17), містяться застереження від заблудження юдеїв в буквальному розумінні Старого Завіту. Основна тема послання – відношення до Старого Завіту. За своїм внутрішнім змістом Старий Завіт належить християнам. В ньому дані всі християнські істини, але дані скритно. Правильне розуміння цих істин спасало старозавітних праведників. “Не говоріть, що закон юдеїв є і наш. Він тільки наш” (ІV, 6). “У Старому Завіті все про Ісуса і все для нього. Старий Завіт в очах автора послання є сокупністю символів. За твердженням автора, всі образи, символи, пророцтва Старого Завіту відносяться до Ісуса Христа, розкриваються і знаходять в Ньому своє виконання. Християнство є одкровення Бога Слова і тому має загальне і універсальне значення. Автор Послання заперечує буквальне розуміння всіх старозавітних приписів і заповідей.
В другій частині Послання (18–21), викладається вчення про два шляхи життя – світла і темряви, яке детально розкрите в “Дідахи” і в деяких місцях тотожнє  з ним. Тому вповні правдиве висловлювання дослідників. що всі ці древньохристиянські пам’ятки у викладені даного вчення опирались на єдине джерело. Питання полягає тільки в тому, який характер носило це джерело і із яких релігійних кіл виходило. Здебільшого вважають, що воно  носило “юдейський” характер і що початки його слід шукати в колах близьких до кумранських. Якщо навіть і там, то тут навряд чи можна говорити про прямий вплив цих юдейських кіл: передбачається наявність грецької версії “Двох шляхів”, започаткованої в Олександрії в І ст. після Р.Х.; ця версія була чисто християнською і носила “катехизичний характер”. Скоріше всього, назване вчення являється результатом паралельного розвитку етичних концепцій в юдаїзмі і ранному християнстві, коріння яких беруть початок в релігії старозавітного Ізраїля. Як органічна частина передуюча християнській традиції, воно було сприйнято і автором “Послання Варнави”.
Христологія. Незважаючи на те, що твір називається “Посланням”, по своїй суті, являється “анти юдейським полемічним трактатом”. Цим визначається і його зміст: автор основну увагу приділяє проблемі взаємовідношення християнства і юдаїзму, і, відповідно, проблемі двох Завітів. дана проблематика щільно пов’язана з вченням про домобудівництво спасіння, тому все богослів’я автора витримане “в сотериологічному ключі”. Автор, насамперед, ясно вчить про вічність і божество Ісуса Христа, Який “є Господь всієї вселенної і Якому до створення віку Отець говорить: Сотворімо чоловіка по образу і по подобію Нашому (V, 6). Від Нього пророки отримували в Старому Завіті благодать. Автор неодноразово називає Христа Сином Божим. Навпаки, іменування Його Сином Людським, Сином Давидовим вважається автором єретичним. Автор стверджує, що “не Син Людський, а Син Божий з’явився в прообразі і у плоті” (гл. 12). Боговтілення пояснюється в творі слідуючим чином: якщо би Син Божий не прийшов у плоті, то люди не могли би спастись, тому що споглядати Божество Його, так сказати, в “чистому вигляді” (не “покритим плоттю”) вони не в силі, поскільки не можуть навіть дивитись на сонце, створене Богом” (V, 10).
Сотериологія. Мета пришестя Христа у плоті подвійна – викупити нас і виконати міру гріхів юдеїв. Це Він здійснив через Свої страждання і смерть. Христос постраждав тільки за нас. Він приніс в жертву “сосуд Духа Свого і для цього віддав тіло Своє на смерть, щоби ми отримали відпущення гріхів і освятились через окроплення кров’ю Його” (гл. 5). Саме спасіння полягало в тому, що Господь “оновив” нас і посередництвом прощення гріхів створив як би наш “новий образ”. Тому, заново створені Ним, ми (християни) маємо младенську душу (гл. 6).
Другою тайною, на яку автор зосереджує увагу, являється Хрещення. Через нього ми засвоюємо плоди викуплення Христового, тоді як юдеї, не приймаючі хрещення – лишаються слави Божої. “Ми входимо в воду повні гріхів і нечисті, а виходимо із неї з надбанням – зі страхом в серці і надією на Ісуса в дусі” (свідчення про занурення). Домобудівництво спасіння, відповідно автору, досягає своєї кульмінації в Таїнстві Хрещення, яке розуміється як новий акт творіння людини. Про нього в “Посланні” говориться, що “в останні дні” відбулося “друге творіння” людини, яке “відновило нас заново”; дякуючи цьому “жилище серця нашого” стало “святим храмом для Господа” (гл. VІ). Тому Бог воістину живе в нас (гл. ХVІ). Це нове духовне життя повинне супроводжуватися і добрими справами. В житті людей, за вченням “Послання”, приймають участь ангели, які супроводжують на шляху світла; злі демони супроводжують шляхом темряви. Злим демонам автор приписує і переконання буквального розуміння закону. Слід зауважити, що демонологія в нього розвинута достатньо.
Есхатологія. Одним із головних мотивів до доброго життя автор вважає вказівку на майбутнє воздаяння. “Виконуючий заповіді Божі прославиться в Царстві Божому, а вибираючі протилежне загинуть разом зі своїми справами” (гл. 21). Особливе устремління до праведного життя автор бачить в близькому кінці світу і часто говорить про нього. Ці “останні дні” розуміються в перспективі другого Пришестя Сина Божого, Який покладе кінець “часу беззаконника”, буде судити нечестивих і змінить сонце, місяць і зірки (гл. 15). Він навіть робить спробу вичислити час кінця світу, вирішуючи питання про таємниче значення суботи (гл. 15). Шість днів творіння означає 6000 літ існування світу, тому що для Господа день рівняється 1000 літ (Пс. 89, 5). Спокій сьомого дня (суботи) означає, що при наступленні 7-ї тисячі літ прийде Син Божий і знищить беззаконника. В цю сьому тисячу літ праведники будуть тільки блаженствувати з Христом. Есхатологія “Послання” проникнута хиліазмом.
Якщо розглядати цей твір в цілому, то він поза сумнівом, займає достойне місце в історії древньоцерковної писемності. Як і інші твори мужів апостольських, “Послання” доносить до нас сам дух першохристиянської епохи, являючи його, правда, в декілька іншому аспекті. Судячи з даного твору, Церква вже не тільки вступила в активну боротьбу з різними сектами “псевдо гностиків”, але і вимушена була давати відсіч і набираючому силу равіністичному юдейству. Внаслідок цього в “Посланні” пастирство доказується, “що закон Мойсеїв дійсно має вічне значення, але не в буквальному, а в духовному смислі, як це вже розуміли перші отримувачі його – Авраам і Мойсей, Давид і пророки; і в цьому духовному значенні він являється обов’язковим і для християн. “Цим рішуче заперечується і чисте юдейство, і юдействуючий напрям в християнстві, а разом з цим утверджується самостійність християнства, яке витісняє і займає місце Старого Завіту і Мойсейового Закону”.  Означуючи основні контури духовного і алегоричного тлумачення Св. Писання, автор “Послання Варнави” становиться безпосереднім попередником засновників і прихильників Олександрійської школи.

доцент прот. П. Зинич
-----------------------------73202941911303 Content-Disposition: form-data; name="sort" 50
Розділ: Патрологія | Додано:(16.12.2007)
Переглядів: 1165
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz