Пн, 21.08.2017, 12:27
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
Як Вам наш оновлений портал?
Всього відповідей: 381
Головна » Бібліотека » Різні статті

Біблійний аналіз державно-церковних відносин у контексті критики ідеологій неокультів

“Випробовуйте, що є угодне Богові,
і не беріть участі в неплідних ділах темряви,
 але викривайте. Бо про те, що вони роблять таємно,
 соромно і говорити. Все ж те, що викривається,
стає явним від світла,
 бо все, що стає явним, є світло.
Тому сказано: “Встань сплячий і воскресни з мертвих і освітить тебе Христос”.
(Єф. 5. 10-14)

 
Сьогодні на території України, крім традиційних (православ’я, католицизм, протестантські течії, іудаїзм, іслам) релігій, активно поширюються нові та нетрадиційні релігійні напрями. Деякі з них історично не успадковані нашим народом від попередніх поколінь, непритаманні його релігійній духовності, культурно, ментально не укорінені, проте популярні завдяки місіонерській діяльності проповідників.
Діяльність значної кількості новітніх релігійних рухів (неокультів) супроводжується масовими порушеннями закону у різних країнах світу, зокрема в Україні. Існують тоталітарні неокульти, які принижують особистість, завдають шкоди фізичному та психічному здоров’ю населенню, порушують національне законодавство, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання й ухиляння від сплати податків, вживання наркотиків, тощо. Інколи представники неокультів займаються підпільним виробництвом різноманітної продукції, не законною фінансовою діяльністю, завдаючи таким чином економічної шкоди державі.
Негативним наслідком перебування людей у деяких неокультах є суттєве погіршення їх психічного стану. Безумовної шкоди для здоров’я їх членів завдає також наявна в деяких подібних угрупованнях практика відмови від медичної допомоги нанесення собі поранень і каліцтв. Це привернуло увагу світової спільноти, урядів, неурядових організацій та традиційних церков багатьох країн світу, зокрема в України.
Враховуючи складну економічну, соціальну, політичну і культурно-релігійну ситуацію в країні, порівняно низький рівень життя населення України, необхідно мати на увазі те, що неокульти будуть ще більше використовуватись для втручання у наші внутрішні справи впровадження чужих цінностей, далеких від української національної культури і традиції.
В наш час важливо звернути увагу на те, що новітні та нетрадиційні тоталітарні релігійні угруповання бажаючи ізолювати своїх адептів від зовнішнього світу для більшого контролю над ними стверджують, що весь світ лежить у злі, а від так і належить дияволу, тобто вони говорять що сатана є невидимий правитель всього світу.
Також слід зазначити, що новітні та нетрадиційні релігійні організації тоталітарної спрямованості суворо обмежують зв’язки своїх членів із зовнішнім світом, зокрема з “зовнішніми” людьми, навіть якщо вони близькі родичі сектантів, виходячи із принципу, що: “все нечисте – від світу”. Вони виривають цитати Св. Писання з контексту, невірно їх тлумачать, довільно перекладають грецькі і єврейські слова. Таким чином грубо спотворюють Святе Писання і перекладають його як їм заманеться нерідко для обмеження спілкування адептів із зовнішнім світом.
Ідеологія “Свідків Єгови” є яскравим прикладом обмеження спілкування своїх адептів із зовнішнім світом. Вони відкидають будь-яке земне правління і все, що з ним пов’язано: службу в армії, присягу, участь у суспільному житті та ін. Навчають, що нікому не потрібно підкорятись крім Єгови та керівникам секти (намісникам Єгови), але Святе Писання проповідує нам протилежне.
Для підтвердження своєї думки, що весь світ лежить у злі, і тому належить дияволу вони посилаються перш за все на Євангеліє від Луки де розповідається таке: “І вивівши Його на високу гору, диявол показав Йому всі царства світу в одну мить. І сказав Йому диявол: Тобі дам усю цю владу над усіма цими царствами і славу їх, бо вона мені передана, і я кому схочу, даю її. Отже, якщо Ти поклонишся мені, то все буде Твоє” (Лк. 4; 5-7)
Свідки Єгови навчають, що якби всі царства світу не належали б сатані, і він не володів би ними, то Ісус звичайно заперечив би дияволу.
Цитата Біблії: “Тобі дам усю цю владу над усіма цими царствами” означають, що внаслідок гріхопадіння людей, світ дійсно підкорився владі диявола, але в тому значенні що диявол заманює людей у свої сіті і веде їх своїми шляхами. Звичайно це не правда нібито ця влада передана йому Богом. Якщо він і володіє людьми, то тільки в силу своєї хитрості та підступності: Єдиний же Владика всього – Бог: “... Всевишній володарює над царством людським, і дає його, кому хоче... (Дан. 4; 14)”.
З іншого боку, в духовному значенні, Христос і під час страждань залишався Богом. Диявол був же рабом; обманливе прохання диявола – поклонитися, було закликом до Господа поклонитися рабу. В цьому і полягає логічна нездійсненність спокуси, тому ця спокуса була відкинута. Диявол мав на меті змусити Хреста вклонитися йому, спокушаючи Його людську природу обіцянкою влади над усім світом, але людська воля Христа, яка перемогла спокусу владолюбства, вільно підкорила себе істинному благу, відкинувши усяку згоду зі злом.
Архиєпископ Аверкій (Таушев) тлумачить цю цитату з Біблії таким чином, що диявол немов говорив Ісусу Христу: “Ти бачиш мою владу над людьми; не заважай же мені володарювати над ними, а за це я готовий з Тобою поділитися моєю владою: для цього Тобі потрібно тільки вступити в союз зі мною. Тільки поклонись мені і Ти будеш тим Месією, якого чекають євреї”. Звичайно диявол пообіцяв Христу в цих словах лише зовнішню владу над людьми, зберігаючи за собою володарювання внутрішнє, духовне. Це саме те, чого і не бажав Господь, Який вчив, що “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох” (Мф. 20;28) і що “... Царство Його не від світу цього” (Ін. 18; 36), Царство Христове є суто царством правди.
Тоталітарні секти християнського походження для підтвердження своєї думки нерідко використовують цитату із послання апостола Павла до Єфесян: “Бо наша боротьба не проти крові і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світа правителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних” (Єф. 6;12). Під плоттю і кров’ю слід розуміти людей які ворожі християнству. Вони діють проти християн не самі по собі, а як зброя злих духів, які бажають через таких людей покласти кінець розповсюдженню Вчення Спасителя. Духи піднебесні живуть не в самих небесах, а під ними; говорячи, що ми воюємо не проти тіла і крові, апостол дає нам знати: що воюємо з підступними духами злоби. Тому Господь словами Второзаконня: “Господа Бога твого, бійся і Йому одному служи” (Втор.6;13) відганяє від Себе диявола, вказуючи тим, що Він не визнає влади сатани над світом, тому що всесвіт належить Господу Богу: “...який діє і підкоряє Собі все” (Фил. 3;21) і Йому єдиному подобає (належить) поклоніння на ній”.
Доводячи своє бачення, що князь світу диявол і що йому належить вся влада на землі, вони (сектанти) доводять свою думку деякими посиланнями також із Євангелії і від Іонна: “Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть” (Ін. 12; 31).
Щодо цього посилання на Євангеліє від Іонна, то тут слід розуміти, що цей суд, який почався з виходом Христа на служіння, підходив до свого кінця. Світ осуджуючи Господа на смерть, думав що цим він повністю відсторонить Його від всякого впливу на своє життя. Але насправді не Христос, а саме цей грішний світ, підлягає тепер осудженню. Разом з цим вигнаний буде геть із світу і “князь”, або “диявол”, “що діє тепер в синах противлення” (Єф.2;2); - тобто диявол буде вигнаний із цієї влади, яку він придбав через спокусу перших людей. Як він сам позбавив колись через плід дерева древнього Адама влади над світом, так тепер цієї влади залишив його Новий Адам через дерево Хреста, лікуючи переступ прародича Своїм пришестям на землю. Окрім цього в апостольських посланнях диявол вже зображається як вигнаний із суспільства людей, які увірували у Христа; він ходить тільки поза Церквою “... рикаючи наче лев і шукає, кого б пожерти” (1 Пет.5;8). Він розправляє свої сіті, знову ж таки поза Церквою, для того щоб спокушати віруючих, які вийшовши за межі Церкви, можуть потрапити у владу диявола. Тому потрібно бути обачним “... щоб не потрапити на гноблення і в сіті неприязні диявольські” (1Тим. 3:7).
Що ж стосується слів Христа: “Вже небагато Мені говорити з вами, бо йде князь світу цього, і в Мені він не має нічого” (Ін. 14;30), то монах ХІІ ст. Єфримій Загабен пояснює його так: “Світом” Ісус Христос називає тут зло, а князем зла – диявола. Отже, диявол не може бути князем неба і землі тому, що прагнув би знищити все творіння. Щодо слів “... і в Мені він немає нічого”, то тут слід розуміти, що причиною смерті всіх людей є гріх, а так як ніхто не є вільний від гріха, то відповідно ніхто не є вільний і від смерті. В Христі ж диявол не знаходить жодної причини для смерті, так як Він безгрішний: “І ви знаєте, що Він явився для того, щоб узяти гріхи наші, і що в Ньому немає гріха” (1 Ін. 3;5). Тому диявол і буде осуджений як сказано у Святому Писанні: “Нині суд світові цьому і нині князь світу цього вигнаний буде геть” (Ін.12;31).
Нам відомо, що Бог творець світу; Бог, що створив світ, і все, що в ньому, Він, будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе”, (Дії. 17;24). Якщо все, що існує походить від Бога, а Бог є Благо і Краса, то відповідно, і все, що існує є добрим і прекрасним. Виникає запитання: що ж таке зло? Зло вперше виникло (тобто з’явились злі творіння) в ангельському світі, пізніше добра, тоді як один із ангелів на ім’я Денниця, через свою гордість відпав від Бога і направив свою волю проти волі Бога. Не маючи плоті, тобто будучи духовними творіннями, злі ангели не могли спотворити все буття, але коли Господь створив чоловіка який мав плоть а з іншої сторони був обдарований волею, перед злими духами відкрилась можливість спокушати людей – і вже через людей нести розлад в природу.
Зло демонів полягає у відпадінні їх від початкового стану, у їхній слабкості, віддаленні від Божественної соли. Не може зло походити і від людської природи, тому, що вона є творінням Благого Бога. Матерія також не може бути джерелом зла, адже вона існує, вона – благо, так як все, що існує походить від Бога. Отже зло це реальність яка немає сутності, яка немає вічного буття, це є щось недосконале; відхилення від добра.
І подібно тому як ангели, через свою гордість, відпали від Бога і зробилися злими ангелами, так і через переступ людиною закону Божого, у світ увійшов гріх, а з ним і смерть: “Тому, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і з гріхом – смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі згрішили” (Рим. 5;12). Гріхопадіння людини це відпадіння її від істинної благодаті (віддалення від Бога). І цей гріх, це зло виходить із людського серця: “бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула” (Мф. 15;19). В Старому Завіті Господь сказав: “... не буду більше проклинати землю за людину, тому, що помисли серця людського – зло від юності його” (Бут.8;21). І це зло настільки вкоренилося в людині, що книга Буття нам розповідає: “І побачив Господь Бог, що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно” (Бут 6;5). І саме такі люди які віддають себе злобі, вважаються дітьми і рабами диявола: “Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому” (Ін. 8;44). Апостол і євангеліст Іоанн Богослов у своєму посланні приводить приклад із життя Авелія та Каїна: “Діти Божі і діти диявола пізнаються так: усякий, хто не творить правди, не є від Бога, як і той, хто не любить брата свого... не так, як Каїн, який був від лукавого і вбив брата свого. А за що вбив його? За те, що діла його були злі, а діла брата його – праведні”(1Ін.3;10;12). Також слід відзначити, що диявол діє на людину тільки з попущення Божого. Господь таким чином випробовує людину у своїй вірності Йому і це добре видно із історії багатостраждального Іова: “І сказав Господь сатані і ось усе що у нього, у руці твоїй; тільки на нього не простягай руки твоєї. І відійшов сатана від лиця Господа”(Іова 1;12).
Отже з усього вище сказаного можна зробити висновок, що світ лежить у злі але це через наш непослух Богові і через переступ Його заповідей людьми. Саме ми своєю гріховністю, відсутністю добра, віддаляємо світ від Бога. Кожна людина живучи у цьому світі повинна прагнути поступово повертати зло до його первісної єдності, до чистого “надбуття”; спасіння людини полягає у звільненні її від усього чуттєвого і “прилученні” до первісної єдності Божественного життя. І як ми бачимо із вищенаведеного прикладу, що не диявол, а могутність Христа володарює над всіма царствами світу. І саме Він як Творець світу, як володар всього творіння: “... прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів” (Мф. 25;31).
Більше того Церква, на відміну від “С.Є.”, які вчать, що людина не повинна нікому підкорятись, крім Єгови і ним уповноважених визнає божественне походження держави, її роль у підтримці порядку та справедливості, забезпечення блага суспільства та кожного його члена. Церква не вважає політичну діяльність чимось недозволеним, віруючі самостійно приймають рішення про свою участь у політичній діяльності виходячи з розуміння волі Божої стосовно себе. У кожному разі віруюча людина повинна пам’ятати, що вона, за словом Божим, є “світлом для світу” та “сіллю землі” (Мф. 5; 13; 14) і в усьому повинна дотримуватися норм християнської моралі. Щодо церковно-державних відносин, то ми маємо багато свідчень як у Старому так і Новому Завітах.
Церква і держава – це два Божественних дари людству, два порядки речей, що виникають з одного джерела – з волі Божої, яка їх встановила. Слухняні волі Божій, ці два порядки повинні бути в повній згоді поміж собою. Церква відає ділами Божественними, небесними, а держава – людськими, земними. В той же час держава всемірно піклується про охорону церковних догматів і честі священства, а священство, разом із державою, скеровує все суспільне життя на шляхи угодні Богові. Такий союз між Церквою та державою, з однієї сторони відповідає вченню православної Церкви, а з іншої – сприяє нормальному функціонуванню держави.
Церква це містичне тіло Христове у якому святий Дух подає людям благодатні сили для духовного відродження, спасіння і обожнення. Церква Христова – це Царство не від світу цього (Ін. 18; 36), у той же час це Царство, видимо явлене у цьому світі. З людського боку вона являє собою – “суспільство людей, з’єднаних православною вірою, законом Божим, священноначалієм і Таїнствами”.
Щодо держави, то єпископ Никодим (Мілаш) говорить, що: “для скерування людських законів... до цілі, наперед визначеним Промислом Божим, Бог дарував державній владі силу, щоби вона рукою озброєною мечем правди і справедливості вела людей в ім’я Його благим шляхом”.
Ще в стародавньому Ізраїлі до періоду Царства, існувала єдина в історії справжня теократія, тобто богоправління. Однак в міру того, як суспільство віддалялося від послуху Богові люди стали задумуватися над тим, щоб мати свого земного правителя. Господь, приймаючи вибір людей і легалізуючи нову форму правління, разом з тим жаліє про те, що залишає богоправління: “І сказав Господь до Самуїла: “Послухай голосу того народу щодо всього, про що він сказав тобі, бо не тобою вони погодували, але Мною погодували, щоб Я не царював над ними”(1 Сам. 8; 7). Таким чином поява земної влади, а точніше держави, повинна розумітися не як початково боговстановлена реальність, а як надання Богом можливості людям влаштувати своє суспільне життя виходячи із їх свободного волевиявлення, з тим, щоб такий устрій який став відповіддю на спотворену гріхом земну реальність, допомагав уникнути ще більшого гріха через протидію йому засобами світської влади.
Так у Святому Писанні Старого Завіту знаходяться вказівки що стосуються церковно-державних відносин які і сьогодні не втратили свого вагомого значення, не дивлячись на те, що вони були ще проголошені до Різдва Христового. І саме ці вказівки керували цими відносинами та звіщали народу про правильне ставлення його до назначених ними керівників та правителів.
Щодо шанування своїх керівників і поваги до них, то книга Вихід дає нам такі свідчення: “Суддів не лихослов і начальника в народі твоєму не паплюж” (Вих. 22; 28) – це наказ у зв’язку з тим, щоб саме до своїх начальників, правителів ставитись з великою повагою та шаною, засобом яких являється християнська любов, яка за словами апостола Павла: “Любов ніколи не минає хоч і пророцтва скінчаться і мови замовкнуть і знання зникне” (1 Кор. 13; 8).
Також до них потрібно ставитись з великим розумінням та не лихословити їх, навіть і якщо за свідченням книги Екклезіаст: “...гнів начальника запалає на тебе, то не залишай місця твого; тому, що покірливість покриває і великі провини”(Еккл. 10; 4); тобто звідси випливає що мудра, розважена християнська особа, повинна спокійно відноситись до роздратування свого керівника, не поспішати залишати своє робоче місце, знаючи, що незаслужений гнів начальника перейде, що спокій і покірливість обеззброює людей у випадках навіть серйозних проступків. Такого керівника справжній християнин не повинен осуджувати а навпаки, повинен діяти подібно нашому Христу – Спасителю, який молився за своїх ворогів, навіть при тому, коли Його піддали тортурам та розіп’яли на смерть: “Ісус же говорив: Отче прости їм бо не відають що чинять...” (Лк. 23; 34). Отже і ми повинні молитися за таких начальників, проявити із своєї сторони покірливість та смирення, через яке, як сказано буде покрито і навіть великі та страшні провини.
Також один із великих пророків на ім’я Даниїл, пророкуючи про великі перевороти в суспільстві та й взагалі в людстві, говорив про верховне керування Господа над долею світу, і саме його слова свідчили про силу Божу: “Він змінює часи і літа, скидає царів і поставляє царів; дає мудрість мудрим і розуміння розумним” (Дан. 2; 21).
Зважаючи на все вище сказане, у Святому Писанні Старого Завіту приводиться також приклад про те, що не потрібно заздрити керівникам у їх призначенні, тому, що заздрість, як один із гріхів, приводить до морального падіння людини, а відповідно і до негативних наслідків, ще тут на землі. І це ми бачимо на прикладі із розповіді про одного із великих мужів на ім’я Мардохей, який служив при царському палаці і “... коли Мардохей сидів біля воріт царських, два царських євнухи, Гавафа і Фарра, які оберігали поріг, озлобилися (за те, що перевагу одержав Мардохей), і замислили накласти руку на царя Артаксеркса. Довідавшись про це, Мардохей повідомив царицю Есфир, а Есфир сказала цареві від імені Мардохея. Справа була досліджена і знайдена вірною, і їх обох повісили на дереві”.
Водночас у старозавітніх книгах відображено повчальну для всіх народів істину. Коли цар і народ вірно тримався Божого Закону жив з Богом, тоді Бог його благословляв, народ жив мирно і щасливо. Коли ж цар і народ відходив від Бога, захоплювався ідолопоклонством, Бог карав його стихіями чи віддавав на поталу ворогам.
У Новому Завіті ми можемо проспостерігати як Господь Наш Ісус Христос, Сам, маючи владу над землею та небом, у Своєму земному житті, підпорядковував Себе земному порядку речей, корився Він і носіям державної влади. Своєму розпинателю Пилату, римському прокуратору в Єрусалимі, Господь сказав: “...ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище” (Ін. 19; 11) – визначивши цими словами Небесне джерело всякої земної влади. Тобто якщо ж Пілат і мав право осудити Христа на страту, то тільки тому, що йому було призначено зверху, - від Бога. Тим не менше в словах Христа до Пілата, то тут Пілату не дається ніякого виправдання; в тому, що він осудив Христа, Пілат показав свою духовно-моральну зіпсованість; звершуючи своє криваве діло, він виконував, сам не розуміючи – тайну Промислу волі Божої; тим не менше особисто він, як суддя справедливості, зрадив своєму покликанню і підлягає за це осудженню.
Від Христа Його учні та апостоли не отримали чіткої системи правил, що визначають відношення Церкви і держави. У відповідь на спокусливе питання фарисея про дозвіл давати податок кесарю, Спаситель сказав: “Віддавайте кесареве кесареві, а Боже - Богові” (Мф. 22; 21) – це означає, що служіння кесарю не повинно перешкоджати істинному служінню Богу. Христос тут чітко розділяє Церкву і державу, але не протиставляє одне одному. Людина повинна поєднувати в собі як громадянина держави так і члена Церкви Христової. Тобто людина повинна віддавати належне як Богові так і керівникам влади.
Розвиваючи вчення Христа про правильне відношення до державної влади апостол Петро писав: “Отже будьте покірні всякому людському начальству заради Господа: чи цареві, як верховній владі, чи правителям, як від Нього посланим для покарання злочинців і для похвали тим, хто робить добро” (1 Пет. 2; 13-14), тобто апостоли вчили християн підкорятися державній владі, незалежно навіть від її ставлення до Церкви. За апостольських часів християнська Церква була гнана як від юдейської так і від римської влади, але це не перешкоджало мученикам і іншим християнам молитися за гонителів і визнавати їхню владу. Церква закликає християн молитися за державну владу, незалежно від віровизнання і світогляду носіїв влади, тим самим виконуючи апостольську заповідь: “...чинити молитви, моління, прохання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх які начальствують, щоб провадити нам життя тихе й безтурботне, у всякому благочесті і чистоті, бо це добре і угодне Спасителеві нашому Богу” (1 Тим. 2; 1-3) – саме добробут держави являється не ціллю молитви а результатом, її плодом, так як молитва здійснюється, особисто про спасіння начальників та царів.
Тертуліан у ІІ ст. писав: “Із розпростертими руками, від серця молимось про довголіття імператорів, добробут імперії, про хоробрість воїнів та про вірність сенату”.
Апостол Петро виражає моральні обов’язки християн в громадському та суспільному житті у чотирьох коротких правилах поведінки: “Усіх шануйте, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте” (1 Пет. 2; 17). Якщо ми пильно прослідкуємо за цими настановами, то ми побачимо велику точність в цих словах – Бога говорить боятись а царя поважати. Тобто розглядаючи це місце із Святого Писання можна сказати, що якщо ми маємо страх перед Богом що може погубити і душу і тіло” (Мф. 10; 28), то ми не повинні коритися владі тоді, коли вона наказує нам що небудь творити аморальне” .
Також слід зазначити, що Василій Великий у своєму 79 правилі висловив таку думку Церкви: “Вищій владі потрібно коритися у всьому, що не перешкоджає виконанню Заповіді Божій”.
Святитель Іоанн Златоуст у своїй VІ бесіді “Про ідолів” писав: “Страх із сторони начальників не дозволяє розслаблятись від безпечності, а утіха Церкви не попускає падати від відчаю; і посередництвом цього та іншого Бог здійснює наше спасіння. Він і начальників озброїв: “Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він – Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло” (Рим. 13; 4), для того, щоб смиряти непокірних; Він і священиків рукоположив щоб втішали засмучених”. (Іоанн Златоуст).
Окрім апостола Петра який вчив християн підкорятись владі, незалежно від її ставлення до Церкви, та моральних обов’язків їх в громадському і суспільному житті, більш повнішу картину змальовує нам і апостол Павло, який вказував на сумлінне виконання своїх обов’язків незалежно від того, яку ми займаємо посаду у державній владі: “Якщо утішитель утішай; хто роздає роздавай у простоті; начальник, начальствуй зі старанністю; хто милосердствує милосердствуй зі щирістю” (Рим. 12; 8), тут він перераховує декілька благодатних служінь, які існували в його часи у християнській Церкві, - та вони не втратили свого значення і в наш час. Особливо під начальником тут слід розуміти не звичайну ієрархічну особу, єпископа чи пресвітера, а людину, яка вирізняється в християнському суспільстві своїми особливими адміністративними даруваннями, в силу яких вона являється, у складних обставинах, керівником християнського суспільства.
Апостол Павло, розкриваючи вчення Христа про правильне ставлення до державної влади стверджує: “ Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню”(Рим.13; 1-2). Під “всякою душею” тут слід розуміти християнина, як громадянина держави; якщо всякому громадянину необхідно підпорядковуватись владі, то християнин зобов’язаний до цього ще більше.
Держава, як необхідний елемент життя в зіпсованому гріхом світі, де особистість і суспільство потребують захисту від всякого зла, благословляється Богом. Святе Письмо закликає владу використовувати силу для обмеження зла та підтримки добра, в чому і вбачається моральний сенс існування держави. Апостол Павло говорить: “ Начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу від неї. Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він – Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. І тому треба підкорятися не тільки зі страху покарання, але й заради совісті”.( Рим. 13; 3-5). Той хто не кориться владі, шкодить самому собі. Він викликає проти себе гнів та кару, замість того, щоб отримати похвалу від влади. Владі необхідно покорятися також не тільки із страху покарання, але й по моральних пробудженнях, тобто, по совісті, або як часто виражається апостол Петро – “ради Господа!”.
Про сам принцип влади говорить нам святитель Іоанн Златоуст: “Ті люди які живуть благочестиво, - не мають потреби у заходах виправлення із сторони начальників; “закон призначений не для праведника, а для беззаконних непокірних” (1 Тим. 1; 9), але люди порочні, якщо б не утримувались страхом від керівників, то наповнили б міста, незліченним лихом... І тому потрібно висловити Богу вдячність за те, що є цар, і за те, що є судді” (Іоанн Златоуст). Людська розбещеність не зупиняється перед страхом Божого суду; їй необхідно протиставити матеріальну огорожу – суспільну владу, котра в Божих намірах буде діяти на злих людей – страхом.
Про покору і послух начальство ап. Павло звертаючись до апостола Тита, у своєму посланні до нього говорить: “Нагадуй їм, щоб слухалися і корилися начальству і властям, були готові на всяке добре діло” (Тит. 3; 1) – ці настанови відносяться до всіх християн – без різниці статі, віку, та матеріального становища і визначають головним чином ті відношення, яких не було у не християн. Словами “щоб були готові на всяке добре діло”, апостол обмежує міру покори громадській владі: коритися владі потрібно тільки в добрих ділах, коли влада не йде прямо проти божественних постанов.
Церква і держава мають свої окремі сфери діяльності, свої особливі засоби які не залежні одні від інших. Ця незалежність одначе не носить абсолютного характеру. Тому, що Церква не є царство від світу цього, але вона в світі, і члени її повинні бути в цей же час і членами держави, відповідно коритися як церковним так і державним законам.
Федір Студит говорив: “Бог дарував християнам два вищих дари, священство і царство, посередництвом яких земні діла керуються подібно небесним”.
Єпископ підпорядковується законам держави як її підданий, а не як такий, що отримав від неї свою духовну владу. Так само і представник державної влади підпорядковується єпископу як член Церкви Христової, який потребує спасіння, а не тому, що його влада залежить від влади єпископа.
Підсумовуючи все вище сказане можна зробити висновок сказавши словами преподобного Ісидора Пелусіота, який в одному із своїх листів написав: “Хоч і досить велика різниця між священством і царством (владою), перше – душа, а друге – тіло, але вони прагнуть до однієї ж і тієї мети, тобто до спасіння підданих” (преп. Ісидор Пелусіот).
Держава повністю подібна влаштуванню людського організму. Як людина складається із двох частин тіла і душі, так і для державного організму необхідними є дві влади – духовна і світська (патріарх та імператор). Як людське життя може бути правильним тільки тоді, коли душа і тіло знаходяться в гармонії поміж собою, так і в державному організмі, благоустрій підданих можливий тільки тоді, коли священство і царство знаходяться у згоді поміж собою.
Церква і держава в сучасному суспільстві виступають як окремі системи, які в теорії хоча і можуть існувати окремо одна від одної, але на практиці пов’язані найрізноманітнішими обставинами сьогодення. Потрібно віднайти шляхи які б забезпечили мирне співіснування Церкви і держави (релігії і політики) як систем, в умовах сучасного життя, і сприяли б розвитку взаємовідносин між ними на благо громадян.
Сьогодні характер державно-церковних відносин є одним із головних показників рівня розвитку і держави і певного релігійного напрямку, оскільки вони напряму пов’язані із здійсненням (чи не здійсненням) принципу свободи совісті як однією з головних складових фундаментальних прав і свобод людини.
 
Джерела:
 
1. Біблія. Видання УПЦ КП. – К., 2004.
2. Тертулиан. Апология. Творения. Ч.1. - СПб., 1847.
3. Св. Василий Великий. Творения. Ч.3. – Москва: “Паломник”, 1993.
4. Св. Иоанн Златоуст. Собрание поучений. Т.1. 1993.
5. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т.2. Кн.1. - СПб., 1899.
 
Використана література:
 
1. Петрик В.М., Сьомін С.В. Нетрадиційні релігійна та містичні культи України. Навчальний посібник. – Київ: “Росава”, 2003.
2. Ты можешь жить вечно в раю на земле/ Brooklyn, New York, U.S.A. 1989.
3. Православный информационно-просветительский журнал “Прозрение”. - №2(3). - 1999.
4. Аверский (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – Москва: Изд-во Свято-Тихоновского Богословского института, 2002.
5. Евфимий (Зигабен). Толкование на Евангелие от Матфея. Толкование на Евангелие от Иоанна. - СПб., 2000.
6. Зеньковський В., прот. Апологетика. В-во “Грааль”, 2002.
7. Тихомиров Л.А. Монархическая государственность. - СПб., 1992.
8. Зызыкин М.В. Патриарх Никон. Его государственные и канонические идеи. Ч.1. - Варшава, 1931.
9. Цыпин В.А., протоиерей. Церковное право. 1996.

Роман Якимовський,
студент Київської Духовної Академії УПЦ Київського Патріархату
Розділ: Різні статті | Додано:(30.11.2007)
Переглядів: 759
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz