Чт, 23.11.2017, 00:14
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
Як Ви ставитесь до екуменічного руху?
Всього відповідей: 353
Головна » Бібліотека » Різні статті

Історія канонізації святих


КАНОНІЗАЦІЯ В ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ

Здавна, ще на початку християнської ери, святих після смерті стали записувати до окремого списку, який по-грецьки звався канон, звідси і слово канонізація. Практика канонізації розпочалась Церквою досить давно і продовжується до сьогодні. Нажаль, нам детально не відомий чин канонізації в древній Церкві. Українська Церква прийняла християнство у 988 році з Візантії, а разом з християнством прийняла і чин канонізації святих, який пізніше прийняла від нас і Церква Московська. Звичайно, з часом наша Церква додала дещо своє в це послідування, а тому поступово на наших землях витворився свій власний чин канонізації, який спочатку називався прославленням. Обговорювати питання канонізації розпочинав єпископ, в єпархії якого знаходилось тіло людини, котру хотіли канонізувати. Звертали увагу на життя його, на можливі знамення, якими Сам Бог подавав ознаку святості (нетлінні мощі, чудеса та зцілення біля гробу покійного). Пізніше єпископ мав всі зібрані ним дані пред’явити митрополиту чи патріарху.
Коли досліди останків покійного давали позитивні результати, то докладно (по можливості) складали опис життя, а також службу.
Починаючи з XVII, а особливо з XVIII століття маємо вже оригінальні акти процесу канонізації це, наприклад, опис канонізації Димитрія, митрополита Ростовського, котрий упокоївся 28 жовтня 1709 року, а канонізований 22 квітня 1757 року (Голубінський, ст. 475-484). До певної міри нові канонізації звершуються за взірцем давніх. Опубліковано й докладні акти канонізації св. Феодосія Углицького (Голубінський, ст. 509-515).
Термін „канонізація” (від лат. canonisatio) є латинізованою транскрипцією грецького дієслова канонізен – „опреділювати на основі правила, узаконювати”, був введений західними вченими –богословами досить пізно. В Грецькій Церкві адекватної аналогії цьому слову немає, тому в цьому випадку там використовувалось словосполучення „причислення до лику святих” – пізніше цей вислів перейшов і до мови Древньої Русі і зберігається донині.
За вченням Церкви, угодники Божі, складаючи лик святих, моляться перед Богом за живих братів по вірі, котрим останні складають молитовні шанування.
Практичний акт канонізації в історії Церкви перетерпів видозмінення і мав свій розвиток. Багато в чому його появою зобов’язані устремлінню запобігти попаданню в церковний культ святих осіб сумнівного достоїнства. Так, в Древній Церкві окремого акту проголошення святих не вимагалось, все обмежувалось внесенням їх імен з відома чи по розпорядженню місцевого архієрея до диптихів і синодиків і встановлення святкування дня їхньої кончини.
Беручи до уваги те, що шанування святих на початку V століття набуло досить обширного характеру, то церковна влада змушена була слідкувати як за встановленням святкування святого, так і за забороною лжешанувань.
Деякі подвижники, котрі прославились прозорливістю і чудесами, шанувались самим народом. Деколи їм ще за життя будувались храми, наприклад, імператором Маркіаном на честь преподобного Вассіана. Здебільшого, святі спочатку були місцевошанованими, а потім, в міру збільшення чудес від них, шанування ставали загальноцерковними.
Так як і будівництво храмів і монастирів в основній своїй масі проводилось особами приватними, то Церква, починаючи з п’ятого століття, намагалась взяти це під свій контроль. Наприклад, в Римській Церкві папою Геласієм І було засвоєне право давати дозвіл на освячення (dedicatio) Церков відомому святому, цим самим хотіли запобігти посвяченню їх на честь невідомих або сумнівних святих чи навіть єретиків.
До кінця першого тисячоліття Православна Церква мала вже повністю сформований список вселенських святих, пам’ять котрих святкувалась кожного дня Помісною Церквою. Відомість окремих місцевих святих зростала, їм будували храми в різних кінцях імперії і за її межами. З X століття єпископи, з ціллю надати культу святих більшого авторитету і сприяти його поширенню за межі своїх єпархій, стали звертатись за одобренням до Римського престолу. Саме з цього часу і виникає канонізація як акт в тому розумінні, яке йому надається в наш час.
Слід відмітити, що на Заході папа в кожному окремому випадку не оперував відомостями про особу, котру хотіли прославити. Так, розвинулась перша підготовча частина канонізації. Сама рання відома історії канонізація єпископа Аугзбурзького Ульріха була звершена папою Іоаном XV з собором єпископів римської провінції в 993 році. Пізніше, з падінням значення собору на Заході, влада канонізувати святих поступово перейшла до рук папи.
Множество різноманітних календарів і диптихів, місцеве шанування і окреме святкування днів пам’яті святих вносили в літургійну, агіографічну і гімнографічну практику Церкви багато незручностей. Назрівало питання про уніфікацію календаря, про єдиний житійний корпус святих всієї Церкви. Така робота проведена в Церкві Симеоном Метафрастом та Іоаном Ксифілином за імператора Василія (976-1025), коли було складено корпус мінологій всіх святих, шанованих в Грецькій імперії. Цей мінологій по суті являється основою пізніших „святців Константинопольської Церкви”, котрі увійшли в свій час до складу святців Києво-Печерської Лаври.
Самий ранній документ, котрий торкався практики канонізації в Східній Православній Церкві (щоправда, дуже поверхово), - грамота Константинопольського патріарха Іоана Каліки (Апрена) до Київського митрополита Феогноста (1339) про мощі святителя Олексія. Патріарх говорить про деякий чин і звичай, котрого дотримується в таких випадках Церква Божа, і приписує, переконавшись в гідності цього святого, вчинити по тому ж чину Церкви: „шанувати і ублажати угодника піснеспівами і священними славослів’ями” (14,382-383).
З історії причислення до лику святителя Григорія Палами, а здійснено це Патріархом Філофеєм, видно, що порядок канонізації був зовсім простим. Патріарх говорить, що ієреї Солуні, порадившись, написали Григорію ікону, звершуючи святкування в день його смерті і побудували йому храм, не дочекавшись великих соборів і яких-небудь загальних рішень, а спирались на вказівку „зверху” і світлого та безсумнівного споглядання діл і віри (14,384).
В більш пізні часи канонізація в Константинопольській Церкві звершувалась посередництвом спеціальної грамоти Патріарха.

ПОРЯДОК КАНОНІЗАЦІЇ В НАШІЙ ЦЕРКВІ

Правила, котрими керувалась наша Церква при причисленні подвижників до лику святих в загальних рисах нагадують правила Церкви Константинопольської. Основним критерієм канонізації служив дар чудотворства, проявлений за життя і після смерті святого, а в деяких випадках – наявність нетлінних останків. Сама канонізація мала три види. Наряду з сонмом святих по характеру їх церковного служіння (мученики, святителі, преподобні і ін.) на Русі розрізнялись святі і по поширеності їх шанування – місцевохрамові, місцевоєпархіальні і загальнонаціональні.
Право канонізації місцевохрамових і місцевоєпархіальних святих належало правлячому архієреєві з відома митрополита (пізніше патріарха) всієї Русі і могло обмежитись лиш усним благословенням на шанування місцевого подвижника. З причини таких усних благословіть при розгляді історії руських канонізацій можна виявити досить велике число святих, що не мають письмового підтвердження на їх шанування, хоча є відомими і складені їм урочисті служби та послідування.
Право канонізації загальноцерковних святих належало митрополиту, а пізніше патріарху всієї Русі за участю собору ієрархів.
В монастирях шанування подвижників могло розпочинатись з рішення монастирських старців (так, наприклад, розпочалось шанування митрополита Филипа в Соловецькому монастирі ), котрі пізніше звертались з цим на затвердження до місцевого єпископа.
Церковному шануванню пам’яті святого передувала робота єпархіальної влади по дослідженню правдивості чудес, які ставались біля гробу спочилих (а часто і нетлінні їх мощей). Далі впорядковувалось святкове богослужіння в місцевому храмі і призначався день шанування святого, складалась особлива служба, малювалась ікона, а також писався життєпис з акцентуванням уваги на чудесах, правдивість яких була перевіреною авторитетом Церкви.
Окрім особливого шанування і святкування днів пам’яті святих, прославлених Богом, християни шанували також дні пам’яті ще не канонізованих подвижників особливим богослужінням – панахидою. Оскільки церковна пам’ять - це народна пам’ять, то часто саме вона давала матеріал для канонізації того чи іншого святого. В такому сенсі постійна (у всі часи) і повсемісна (по багатьох приходах і єпархіях) молитовна пам’ять про упокій зі святими подвижників часто являлась першим кроком до канонізації цього подвижника. При цьому чисельні свідчення про таких святих зазвичай базувалися на чудесах, ними звершених. Так, зокрема, було з блаженною Ксенією Петербурзькою. В даному випадку причиною її канонізації послужили велика кількість панахид, чудотворень і, як вже говорилось, чисельні паломництва до місця погребання блаженної.
Слід відмітити ще і той факт, що більша кількість святих Вселенської Православної Церкви не має якого-небудь формального, документального свідчення про причетність до лику святих, наприклад, подвижники з патериків, однак всі вони внесені в святці. Це може являтись основою для ствердження, що всякі достовірні письмові збірки житій в Православній Церкві мали право вважатись достатніми свідченнями про реальність подвигу і чудотворень ще не прославлених Церквою подвижників. Такі життєписи в подальший час могли розглядатись як одна з умов канонізації цих подвижників.
 
ПРОЦЕС КАНОНІЗАЦІЇ РИМОКАТОЛИЦЬКОЮ ЦЕРКВОЮ

В католицькій Церкві канонізації передує беатифікація. Процедура останньої розпадається на дві частини: 1) підготовча стадія і 2) сам акт беатифікації. Загальною формою підготовчого процесу являється пошук матеріалів стосовно тієї чи іншої людини дослідним порядком. Перший підготовчий процес ведеться перед єпископом, в єпархії якого похоронений беатифікований. Ініціатива виходить від індивідуальних осіб, котрі виступають через повіреного ними (procurator) як одна із сторін в процесі. Другою стороною являється promor fiscalis, його обов’язки полягають у відкиданні ex officio доводів, приведених прокуратором. Цей підготовчий процес складається з 1) спеціального процесу про відсутність культу чи про послух постановам і 2) загального процесу про святість життя і чудеса. Спеціальний процес потрібен в силу того, що декретами папи Урбана VІІІ публічний культ подвижника заборонено до його беатифікації. Перед судом єпископа на цій стадії повинна бути доказана відсутність публічного культу. Після спеціального слідує загальний процес, котрий має за мету доказати наявність необхідних чеснот і встановленої кількості чудес. До актів процесу єпископ дає свої заключення відносно справи, яка розглядається і особистостей свідків. Ці акти відправляються в Рим. Папа формально передає справу конгрегації обрядів для попереднього розгляду. Вирішується питання: затвердити чи відкинути постанову єпископа. При стверджувальному рішенні питання і після затвердження цього рішення папою обговорюється ще одне питання: чи слід робити загальне дослідження по цій справі? Цим і закінчується підготовча стадія процесу.
Власне, процес беатифікації складається з генеральної і спеціальної інквізицій. Вони мають місце тому, що процес ординарія (єпископа) має значення тільки попереднього освідомлення папи, котрому виключно належить право на канонізацію. Генеральна інквізиція має за мету вияснити загальні питання про славу, святість, чудеса і ін.. спеціальна інквізиція досліджує, чи доказана необхідна святість і потрібна кількість чудес даного подвижника. В обох випадках відомості здобуваються через єпископів на місцях, де подвижник жив, помер, творив чудеса і де взагалі про нього можна чогось дізнатись.
Процес канонізації аналогічний беатифікації. Починається він ходатайством прокуратора і подачею матеріалів до конгрегації обрядів. Після розгляду питання конгрегацією папа, якщо він погоджується на подальший розвиток справи, ставить на останній резолюцію згоди (commissio). Так же як при беатифікації, збираються необхідні свідчення через єпископів, які перевіряються з точки зору їхньої формальної правильності по відношенню до матеріальних результатів. Постанови про беатифікацію і канонізацію робляться в консисторії. Опублікування беатифікаційних і канонізацій них актів звершується з особливим торжеством за спеціальним чином, розміщеним в Rituale Romanum. Наряду з описаним порядком канонізації і беатифікації існує і інший порядок: папа без попереднього формального дослідження дає розпорядження про шанування святого чи блаженного.
Католицьке ділення святих на sancti і beati має своїм наслідком і розбіжності в їхньому культі. Перші признаються за святих всіми членами Церкви, вони призиваються в публічних молитвах у всій католицькій Церкві як ходатаї перед Богом, в їх пам’ять освячуються храми, пам’ять кожного з них Церква святкує один або кілька разів на рік, їм пишуть ікони і зображують їх з німбами, їхні останки виставляються в Церквах для поклоніння віруючих.
Культ блаженних більш обмеженого об’єму. Суттєва його відмінність в тому, що він не приписується цілій Церкві, а тільки в дозволених межах. Зображення і реліквії блаженних без особливого дозволу папи не можуть виставлятися в храмах для поклоніння вірних. Також вимагається особливий дозвіл папи на освячення престолів в честь блаженних і публічну до них молитву.
В православній Церкві розрізняють святих загальних і місцевих. Але в розряді загальних святих слід розрізняти святих, загальних для всіх помісних Церков Сходу, і загальних для кожної з них зокрема. Сам культ святого полягає в тому, що йому щорічно звершуються служби, в його честь освячуються престоли і Церкви, їх зображення шануються як ікони, мощі виставляються в храмах для поклоніння віруючих. Культ святих просто обмежується територіально, але по змісту нічим не відрізняється від культу загальних святих.  

Розділ: Різні статті | Додано:(13.12.2007)
Переглядів: 1202
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz