Віра і знання - це два способи й шляхи для пізнання однієї і тієї ж Істини. Отже, наука й релігія не суть щось одне іншому суперечне й щось, що одне одним  виключається. Адже наука - це є висновки, результат людського знання; а релігія в суті своїй спочиває на вірі. Можуть бути епохи, і такі бували, коли... то релігія поневолювала собі науку (середні віки), то наука зовсім намагалася виключити, вигнати релігію (у XIX столітті); але незабаром же починалося просвітління, і наука з релігією знову приходили до угоди, і кожна, знаючи свій предмет, жила і працювала з повагою прав іншої.1 Найбільше зближення Біблійних і наукових уявлень було досягнуто у святоотцівський час, коли такі великі християнські учителі і отці Церкви, як Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Ниський, Іоанн Дамаскін, були в той же час і науково високоосвіченими людьми своєї епохи.
Спроби ж досягти повної єдності релігійних і наукових знань у пізніший час - у Середні віки, коли і релігійність потьмяніла, і науковий рівень понизився, не принесли нічого, крім шкоди й релігії, і науці. Це не означає, що наука й релігія несумісні, як хочуть запевнити нас вороги релігії. Але це значить, що релігійні й наукові знання знаходяться на різних аспектах людського пізнання, тому що в них різні цілі і різна методика. Священне Писання має одну Мету: спасіння людських душ, підготовка їх до сприйняття Царства Небесного. Тому Священне Писання має одинакове призначення для всіх  часів. І у всі часи людині необхідно знати, що вона, як і усе у світі, створена Господом Богом, але на противагу всьому іншому тварному світу - матеріальному і духовному, вона  створена по образу і подобі Божій, що всі люди походять від однієї пари чи навіть від однієї істоти, що перша пара людей тяжко згрішила, але вона ж і поклала початок покаянню й виправленню.    Із самого початку більш-менш очевидно, що абсолютного  протистояння між наукою і релігією немає.  Так   великий  учений   І. Ньютон  був глибоко віруючою  людиною і велику частину свого життя,  особливо  в  зрілому  віці присвятив богослів’ю.  Правда,  наукові  праці Ньютона відомі  всім людям,  користатися ними  і   вивчати   їх   будуть   завжди,   а богословські роботи  майже нікого  не  цікавлять. Хоча слід зауважити що богослів’я у нього спрямоване не стільки на розвиток богословських понять про Бога, і розвиток самого богослів’я, скільки на співвідношення фізичних законів і світу, чим і пояснюється малий інтерес до його богословських праць сучасних богословів. Його метою були не пошуки законів природи, а проникнення в задуми Бога при створенні природи. З такої точки зору позицію Ньютона  можна трактувати так: Бог створив закони для  того,  щоб  усе  розвивалося далі природним  шляхом  і  не  вимагало щосекундного  втручання  в  керування світом.  Звідси   випливає,  що  абсолютного протиріччя  між  наукою  й  релігією  в сутності немає. Сучасне мислення по своєму походженню належить західноєвропейській культурі, що два століття назад пережило революцію мислення і світорозуміння, а разом з нею і науково-технічну революцію. Основна ознака нової свідомості — тотальний раціоналізм, впевненість у безмежних можливостях людського розуму, що непомітно перетікає у своєрідну релігію, де місце Бога зайняла сама людина.