Нд, 25.06.2017, 22:41
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
Як Ви ставитесь до екуменічного руху?
Всього відповідей: 353
Головна » Бібліотека » Різні статті

Необхідність таїнства покаяння

Ставши членом Церкви Христової і очистившись від гріхів в купелі хрещення, людина в той же час не звільняється від наслідків первородного гріха прабатьків та спадкової схильності до зла, тому і після хрещення християнин може стати великим грішником. Для зцілення грішників які щиро каються Господь встановив в Своїй Церкві особливу видиму священнодію це – таїнство покаяння. « Покайтесь і віруйте в євангеліє» ( Мк. 1, 15 ), « Покайтесь бо наблизилось Царство Небесне » (Мт. 4, 17) . Такими були перші слова проповіді Боголюдини. Говорячи про покаяння як про дар божий апостол Павло говорить: « Милосердя Боже веде тебе до покаяння »    ( Рим. 2, 4 ).
Покаяння в розумінні таїнства – це така священнодія під час якої пастир Церкви, Силою Духа Святого, відпускає людині яка кається всі гріхи, звершені нею після хрещення і християнин  знову стає невинним та освяченим, яким він вийшов з купелі хрещення. Гріхи, які затьмарюють розум, серце і совість людини, а також засліплюють її духовний погляд і християнську волю – знищуються, і відновлюється знову живий зв’язок з Церквою і з Господом Богом. Відповідно до цього древні вчителі Церкви називали таїнство покаяння розрішенням ( Тертуліан ), сповіддю ( Іреней Ліонський ), примиренням ( Блаж. Августин ) другим хрещенням.  
 Звільнена від тягаря гріхів людина знову духовно оживає і стає здібною вдосконалюватися. Таїнство покаяння складається з двох основних дій: 1) сповідування перед пастирем Церкви своїх гріхів; 2) молитовного прощення і відпущення гріхів священнослужителем.
Це таїнство називається також таїнством сповіді, ( хоча сповідь це тільки перша його частина ) що вказує на важливість щирого розкриття своєї душі і виявлення своїх гріхів. Покаяння є не тільки усвідомленням своєї гріховності або просте визнання своєї негідності; навіть не тільки розчулення і жаль за скоєні гріхи, і не тільки розкаяння ( хоча всі ці моменти мають бути складовими покаяння ), – але воно також є і бажання до виправлення, воля і твердий намір, рішучість до боротьби з негативними схильностями. Такий стан душі поєднується з проханням про допомогу в цьому благодаті Божої. Таке сердечне і щире покаяння необхідне для того, щоб дієвість цього таїнства торкалася не тільки прощення гріхів, але щоб у розкриту душу входило «благодатне лікування», яке б не допускало, щоб душа знову занурилася у бруд гріха.
Покаяння необхідне  для віруючої людини, бо ніхто не є вільним від гріха. «Якщо кажемо, що не маємо гріха, − обманюємо самих себе, і правди немає в нас» ( І Ів. 1, 8 ), говорить Іоан Богослов. А якщо ми постійно грішимо, то треба вести безперервну боротьбу з гріхом, каятися в гріхах, шукати допомоги в Бога. Кращі моменти релігійно – морального просвітлення, як в окремих людей, так і в цілих народів, пов’язані з покаянням і прощенням гріхів. З великими внутрішнім покаянням праведники переживали раніше здійснені гріхи. У царя Давида весь час перед очима був його важкий гріх через Вірсавію ( 2 Цар. 11, 27). Апостол Павло не перестає з жахом згадувати про зло яке він раніше заподіяв Церкві Божій ( І Кор. 15, 8 – 9 ) Апостол Петро до самої смерті кожної ночі заливався сльозами, оплакуючи своє відречення ( Мт. 14, 72 ). Закхей був готовим половину свого маєтку роздати бідним і скривджених ним винагородити вчетверо ( Лк. 19. 2 – 8 ). Ці  приклади показують, що подібним шляхом кожен може досягнути спасіння. Той хто не приступає до спасительного Таїнства Покаяння може почути про себе те, що сказане Господом Ісусом Христом про грішних галілеян: «Якщо не покаєтесь усі так само загинете» (Лк. 13, 3 ).   
Таїнтво покаяння – сповідь, завжди визнавалося необхідним і тому існувало в Церкві вже при апостолах. Перші християни, коли зверталися до апостолів за відпущенням своїх гріхів, то сповідували перед ними гріхи, за прикладом тих людей які приносили покаяння перед Іоаном Хрестителем, «сповідуючи гріхи свої» ( Мт. 3, 6 ). Так у книзі Діянь Святих Апостолів говориться, що в м. Ефесі, після того як сини юдейського первосвященика Скеви, заклинали злих духів ім`ям Ісуса Христа і Павла, були побиті за такий вчинок біснуватим « багато з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діла свої» (Дії. 19, 13 − 18). З контексту даного розділу книги Діянь ми бачимо, що віруючі сповідували діла свої перед апостолом Павлом, і це сповідування полягало у відкритому виявлені своїх справ.   
Ап. Іоан говорить: « Коли сповідаємо гріхи наші, то Він ( Ісус Христос, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди» ( І Ів. 1, 9 ). Під сповідуванням гріхів тут мається на увазі не внутрішнє тільки їх розуміння, але усне або відкрите сповідування. Апостол Яків пише в своєму посланні: « Сповідуйте один перед одним гріхи і моліться один за одного »
 Розглядаючи своє життя, християнин приходить до осудження своїх гріхів та відкритого їх сповідування. Той хто засудив свої гріхи отримує благодатну допомогу Божу і починає краще чути в собі голос совісті, щоб при її участі утриматися від повторення гріхів. « Беззаконня мої я пізнав і гріха мого не утаїв. Я сказав: визнаю я перед Господом беззаконня мої, і Ти простив провини серця мого » ( Пс. 31, 5 ).  
Покаянний подвиг необхідний для підготовки віруючого до достойного прийняття Святого Причастя Тіла і Крові Христової які  прилучають людину до Божественного життя.
Було б неправильно думати, що сповідь перед священиком це кінець покаяння. Швидше це початок процесу, який має тривати все життя. У цьому Таїнстві Церква подає тим хто кається допомогу у їх прагненні досягнути істинного  покаяння. Пропонуючи віруючим Таїнство Покаяння в якості підготовки до Таїнства Євхаристії Церква не нав’язує віруючим чогось нового або чужого для їхньої душі. На протязі всієї історії людства необхідність у покаянні було потребою людської душі, законом релігійно – морального життя, умовою духовного вдосконалення та найвищої мети –  спасіння.
В християнстві, де постійне вдосконалення ( Мт. 5, 8 ) і очищення серця є завданням земного життя християнина, покаяння отримує характер обов’язкової «вправи», яка дає можливість віруючому пізнати себе, викорінити з свого серця не тільки гріхи, але й самі їх зародки.     
Без покаяння не може розвиватися духовне життя християнина. Тому саме святі отці вважали покаяння найважливішою справою християнського життя.
Святий Іоан Ліствичник говорить: « Не будемо ми браття звинувачені під час виходу з тіла душі нашої за те, що ми не творили чудес не богословствували, або не займалися глибокими роздумами, але за те дамо відповідь Богу, що ніколи не оплакували гріхів своїх »
« Прийди до церкви, − говорить святитель Іоан Золотоустий, − щоб висповідати тобі гріхи твої... Прийди, щоб не загубити праведності: церква є пристанню для всіх ».
Про те, що Сам Господь бере участь у таїнстві покаяння святитель Феофан Затворник говорить наступне:  « Розрішення у таїнстві покаяння є справжнім відпущенням гріхів, хто б його не звершував. Бо слухає сповідь Сам Господь вухами духовного отця і Він же відпускає гріхи устами духівника ». Саме  промовляння вголос своїх духовних пороків і падінь перед духівником – сповідування гріхів – має таке значення, що у ньому долаються: гординя, це головне джерело гріхів і відчай безнадійності свого виправлення, і спасіння. На зустріч християнину який кається йде милість Божа, яка свідчить устами пастиря – духівника, що небесний Отець не проганяє тих хто приходить до Нього, як не прогнав блудного сина і розкаяного митаря.                      
« Джерелом сили покаяння є Сила Божа: Лікар Всемогутній, і ліки які подаються Ним, всемогутні. Тоді – під час Своєї проповіді на землі, Господь закликав до зцілення всіх грішників, не визнаючи ніякий гріх невиліковним. І зараз він продовжує призивати всіх, обіцяючи прощення усякого гріха та зцілення усякої гріховної недуги » Святитель Ігнатій ( Брянчанінов ).
« Покаяння – свято для Бога, бо євангеліє говорить, що Бог радіє більше за одного грішника який кається ніж за дев’яносто дев’ять праведників » Преподобний Єфрем Сирін.
« Немає гріха який не прощається, крім гріха нерозкаяного» Преподобний Ісак Сирін.      
 
Сергій Колот
Розділ: Різні статті | Додано:(24.11.2007)
Переглядів: 3739
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz