Пт, 29.03.2024, 10:02
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
ОПИТУВАННЯ
Як Ви ставитесь до екуменічного руху?
Всього відповідей: 360
Головна » Бібліотека » Церковне право

Святе Писання і канони

Заповіді Спасителя і Його апостолів не складають кодеку законів. Витягаючи з них правові норми, Церква керується певними правилами.

Щоб сприймати Писання в дусі та істині, розум людський має бути просвітлений благодаттю Святого Духа. Приклад такого облагодатствованного прочитання Слова Божого дають творіння Святих Отців. Вчення Отців - це вчення Церкви, що, за словом апостольським, є "стовпом і утвердженням Істини".

Єрусалимський Собор 1672 року прийняв "Визначення": "Віруємо, що це Божественне і Священне Писання сповіщене Богом, і тому ми мусимо вірувати йому без усякого міркування, не так, як хто захоче, а як його витлумачила і передала Кафолична Церква".

19-й канон Трульського Собору вчить нас правильному сприйняттю і тлумаченню Священного Писання: "Коли буде досліжуване слово Писання, то не інакше нехай пояснюють його, хіба тільки як виклали світила й учителі Церкви у своїх Писаннях..."

Правило це має повну силу і стосовно тих заповідей, які покладені в основу церковного права. У їхньому тлумаченні немає місця особистому свавіллю та домислам; для православної свідомості прийнятне лише таке тлумачення норм Божественного права, яке дане у вселенському церковному законодавстві - у канонах Вселенських і Помісних Соборів та Отців. Тому будь-яке протиставлення норм Божественного права канонам надумане і неприйнятне. Ці норми ми витягаємо зі Священного Писання, керуючись духом церковного вчення, через призму святих канонів.

Джерелом Апостольських правил, а також правил Соборів та Отців є Священне Писання і Передання. Багато які місця Писання майже буквально викладені в канонах.

17-те Апостольське правило говорить: "Хто після святого хрещення двома шлюбами зв'язаний був, чи наложницю мав, той не може бути єпископом, ні пресвітером, ні дияконом, ні взагалі ніким у списку священного чину". Про те ж говориться і в 1-му посланні апостола Павла до Тимофія: "Єпископ повинен бути непорочний, однієї жінки чоловік..." (1 Тим. 3, 2).

А от 80-те Апостольське правило: "Від того, хто з язичницького життя прийшов і хрестився, або від порочного способу життя повернувся, не є праведним одразу поставляти в єпископа. Бо несправедливо ще не випробуваному бути вчителем інших: хіба тільки із благодаті Божої це влаштується". Порівняємо це правило зі словами апостола про те, що єпископ "не повинен бути з новонавернених, щоб не загордився і не підпав суду з дияволом" (1 Тим. З, 6).

Цілий ряд канонів (Апост. 29, Трул. 22, VII Bс. 5, VII Bс. 19, Вас. Вел. 90, Канонічні послання Патріархів Генадія і Тарасія Константинопольських) вимагає, щоб рукоположення здійснювалося безкорисливо. Хіротонія, отримана за плату, визнається недійсною, а ті, що здійснили її, підлягають позбавленню сану. Особливо детально про цей злочин говориться в 2-му правилі Халкидонського Собору: свою назву - "симонія" - він отримав від імені Симона Волхва, котрий, побачивши, як через покладання рук апостольських подається Святий Дух, приніс апостолам гроші та просив їх дати і йому таку владу, на що св. Петро відповів: "Нехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дар Божий дістати за гроші" (Діян. 8, 20).

48-ме Апостольське правило містить загрозу відлучення від Святих Таїн одруженим вдруге: "Якщо якийсь мирянин, вигнавши свою дружину, візьме іншу, або іншим відкинуту: нехай буде відлучений". Канону відповідають слова Спасителя: "А Я кажу вам: хто розводиться з жінкою своєю, той, крім провини перелюбу, призводить її до перелюбства, і хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує" (Мф. 5, 32).

Часто в канонах даються прямі посилання на ті місця Священного Писання, що стали основою для цих правил. 19 (16)-те правило Карфагенського Собору говорить: "Вирішено, нехай не бувають єпископи і пресвітери і диякони відкупниками заради користі,або управителями, і нехай не дістають на прожиття заняттям безчесним або презирливим. Бо необхідно дивитися на написане: ніякий воїн Божий не зв?язує себе з ділами житейськими". У правилі наведені слова апостола Павла (2 Тим. 2, 4).

А в 15-му правилі VII Вселенського Собору цитується Євангеліє від Матфея і 1-ше послання до Корінфян: "Відтепер клірик нехай не призначається до двох церков, бо це властиве торгівлі і низькій своєкорисливості, та чуже церковному звичаю. Тому що ми чули від самого голосу Господнього, що ніхто не може служити двом господарям; бо або одного буде ненавидіти, а другого любити; або до одного виявлятиме прихильність, а другого зневажатиме (Мф. 6, 24). Того заради кожний, за апостольським словом, у ньому ж покликаний, у тому має перебувати" (1 Кор. 7, 20).

Розділ: Церковне право | Додано:(26.11.2007)
Переглядів: 1230
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2024 Використовуються технології uCoz