Пт, 23.06.2017, 12:16
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
На якій мові повинно звершуватись богослужіння в храмі?
Всього відповідей: 902
Головна » Бібліотека » Новий Завіт

Аграфи в апостольських посланнях
Найбільш авторитетною групою аграф, являється Новозавітній канон Священного Писання, який крім чотирьох Євангелій, вміщує двадцять три книги. Наявність в них аграф можна визначити насамперед виходячи із хронологічної обумовленості. Так, наприклад, всі Послання святого апостола Павла були написані раніше за Євангеліє від Іоана, а перші із них – майже одночасно з іншими канонічними Євангеліями. Це дає можливість стверджувати, що Новозавітній канон і крім Четвероєвангелія повинен вміщувати вислови Спасителя.
Наряду з юдейськими писаннями для найдревніших Християнських общин існував і інший авторитет – слова Самого Ісуса Христа, які передавалися усно. В час Свого суспільного служіння Христос не один раз підкреслював, що авторитетність Його висловлювань ні в чому не поступається древньому закону, ставлячи їх в один ряд з його приписами, говорив, що вони виправляються ними, виконуються і навіть виправляються. Це видно на таких прикладах, як Його судження про розвід: «Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитись з жінкою? Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? Вони сказали: Мойсей дозволив писати розвідний лист і розлучатись. Ісус Христос відповів їм: через жорстокість вашого серця він написав вам цю заповідь» (Мк. 10; 2-5), або про нечисту їжу: «І, покликавши весь народ, говорив їм: слухайте мене всі і розумійте: ніщо з того, що входить в людину ззовні, не може осквернити її, але що виходить з неї, те оскверняє людину… Він сказав їм: невже і ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа» (Мк. 7: 14-19). Всі вони підкріплені так званими антитезами, зібраними Євангелистом Матфеєм в Нагородній проповіді(Мф. 5: 21-48: «Ви чули, що сказано древнім… а Я кажу вам»).
Тому не дивно, що в ранній Церкві слова Христа завчали напам’ять, їх ретельно зберігали і цитували. Вони мали перевагу по відношенню до законів і пророків, їм приписувався рівний і навіть в деякій мірі більший авторитет. Саме до «слів Господніх» переконливо звертається, наприклад, апостол Павло - для підтвердження свого вчення: «Так і Господь звелів тим, які проповідують Євангеліє, жити від благовіствування» (1 Кор. 9: 14). «В тому домі залишайтесь, їжте, і пийте те, що в них є, бо трудящий вартий нагороди за труди свої; не переходьте з дому в дім» (Лк. 10: 7). Для вирішення якого-небудь питання: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11: 23). В доповнення до явних посилань на «слова Господні» в посланнях апостола Павла, ми знаходимо не мало відголосків моральних настанов Ісуса Христа, особливо в посланнях до Римлян і Фессалонікійців. «Благословляйте, а не проклинайте» (Рим 12: 14). «… а не в пристрасті похотей, як язичники, що не знають Бога» (1 Фес. 4: 5).     
Класичним прикладом аграфи в Новозавітному каноні є вислів із прощальної бесіди апостола Павла з ефеськими пресвітерами. «У всьому показав я вам, що так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: “Блаженніше давати, ніж приймати”» (Діян. 20: 35). Його немає в Євангеліях, але апостол Павло прямо вказує на його приналежність Ісусу Христу.
Описуючи першу Євхаристію, апостол передає слова Христа: «Це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене» (1 Кор. 11:25). У євангелиста Луки є вислів: «Це творіть на мій спомин» (Лк. 22:19), але він відноситься до Причастя Пречистим Тілом.
Із всіх новозавітних текстів запис святого апостола Павла, який присвячений першій Євхаристії: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав, що Господь Ісус в ту ніч, коли був зраджений, узяв хліб і, віддавши хвалу, переломив і сказав: прийміть, споживайте, це Тіло Моє, яке за вас ламається; це творіть на спомин про мене. Також і чашу після вечері, і промовив: ця чаша є  Новий Завіт у Моїй Крові, це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про мене» (1 Кор. 11: 23-25). Він є найбільш повним. Схожий текст євангелиста Луки, ймовірно, був записаний під впливом його вчителя – апостола Павла. Приналежність вказаного тексту Спасителю підтверджується свідоцтвом самого Апостола: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11: 23).
Іншим прикладом аграфи може служити вислів із сьомої глави першого Послання до Коринфян: «А одруженим заповідаю не я, а Господь: жінці з чоловіком не розлучатися… і чоловікові не залишати своєї жінки» (1Кор. 10-11); до якого святий апостол добавляє: «Іншим же кажу я, а не Господь…» (1Кор. 12). В Нагорній проповіді євангелисти Матфей (5: 31-32) і Лука (6: 18) докладно викладають вчення Христа про розвід подружжя, але саму формулу заборони жінці розводитись з чоловіком, приводить тільки апостол Павло.
Цілком визначена вказівка на слово Господнє знаходиться в повчанні про померлих: «бо це говоримо вам словом Господнім, що ми, які живемо і залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих, тому що Сам Господь в час сповіщення, при голосі архангела і труби Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть раніш; потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господові у повітря, і так завжди з Господом будемо» (1Фес. 15- 17). Повчання закінчується настановою: «Отже, втішайте один одного цими словами» ( ст. 18), тобто словами Самого Христа.
Деякі аграфи,що знаходяться в апостольських Посланнях, прийнято називати прихованими так, як приналежність того чи іншого вислову Христа визначається не на основі вказівок Священного Писання, бо яким-небудь древнім свідченням. Щоб довести принципову можливість існування таких аграф, достатньо послатись на приклад наступної аграфи. Апостол Яків пише: «Не кляніться ні небом, ні землею, і ніякою… клятвою» (Як. 5: 12). Нагорна проповідь, яка приводиться апостолом Матфеєм (5: 33-37), дає основу припускати, що апостол Яків цитує слова Христа.
У визначенні аграф, таким чином, потрібно уважно відноситись до свідчень древніх церковних письменників, які вказують на приналежність того чи іншого вислову Ісусу Христу. Авторитетність апостольської проповіді, яка основана на достовірних словах і заповідях Христа, дозволяє довіряти цим найдревнішим свідченням. Так, Оріген засвоює Самому Христу слова: «Все досліджуйте, доброго держіться, утримуйтесь від всякого роду зла» (1 Фес. 5: 21-22), і заповідь із Послання до Ефесян: «Гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому» (ст. 4: 26).
Сірійська «Дидаскалія», пам’ятник церковної писемності III ст., що вказує на приналежність Спаситель слів із першого Послання апостола Петра: «Передусім же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безліч гріхів» (ст. 4: 8). Свідчення Сірійської «Дидаскалії» підтверджується також ще однією визначною пам’яткою «Апостольськими Постановами» IV-го ст. Це дає підставу зробити висновок, що багато і інших глибоких і лаконічних заповідей апостола, як наприклад: «Духа не вгашайте» (1 Фес. 5: 13), «Завжди радійте, безперестанно моліться» (1 Фес. 5: 16-17), належать Самому Божественному Вчителю . За думкою Дідима (кінець IV ст. ) і Єпифанія, слова апостола Петра: «Прийде ж день Господній, як тать уночі, і тоді небеса з шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля і всі діла на ній згорять» (2 Пет. 3:10), належать Христу. Священне Писання підтверджує правильність їхнього висновку: в Одкровенні є слова, які сказані від першої особи: «Ось, іду як злодій – блаженний, хто пильнує і береже одежу свою, щоб не ходити йому нагим і щоб не побачили сорому його» (Одкр.16:15), які сповіщають великий день Другого Пришестя Христового. Святий Єпифаній вважає Христовим і інший відомий вислів із Одкровення святого Іоана Богослова: «Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він – зі Мною» (Одкр.3: 20). Священний авторитет наведених аграф є безперечним, так як Церква затвердила рівноцінність всіх книг Новозавітного канону.

Крижанівський Богдан
Розділ: Новий Завіт | Додано:(04.11.2007)
Переглядів: 1142
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz