Всесвятійший Патріарх Константинополя і Нового Риму - Вселенський Патріарх Варфоломій (в миру Деметріос Архонтоніс) народився в 1940 році в грецькому селі Святої Феодори – на турецькому острові Імврос в сім’ї власника перукарні і кав’ярні.
Хлопець рано виявив схильність до наук, передусім до патрології й екзегетики, літургіки й апологетики, тож навчався в Константинополі, потім у відомій богословській школі Халки. По закінченні останньої він прийняв чернецький постриг і сан диякона під іменем Варфоломій.
Потім була служба в турецькій армії, а в 1963 році диякон Варфоломій продовжив навчання у Папському Східному інституті Григоріанського римського університету, де й захистив дисертацію, темою якої було канонічне право Православної Церкви. Навчання закінчилося вивченням церковного законодавства у вищих навчальних закладах Швейцарії й Німеччини.
Патріарх володіє сімома мовами, окрім, звісно, грецької і турецької. Написав і видав багато друкованих праць. Так минуло шість років і врешті дикякон Варфоломій прийняв сан священика. Це сталося вже по поверненні із Західної Європи до Константинополя, коли він отримав призначення на посаду помічника декана Богослівської школи школи в Халки.
Вже через шість місяців молодий священик став архімандритом Патріаршої каплиці св. Андрія. Він мав радість побачити перші кроки, хай не зближення, але порозуміння західної і східної гілки християнства, коли Вселенський патріарх Афінагор і римський папа Павло VI вирішили ліквідувати взаємні анафеми, винесені ще далекого 1054 року.
Наступний Патріарх – Димитрій, призначив архімандрита Варфоломія керуючим Патріаршої канцелярії. Врешті в 1973 році відбулася хіротонія 33-річного архимандрита на єпископа, а ще за якийсь час він став митрополитом Халкідонським.
Майже двадцять років митрополит Варфоломій був найближчим помічником і однодумцем Патріарха Димитрія, а після його смерті, в 1991 році був обраний на Патріарха Константинополя і Нового Риму - Вселенського патріарха.
Відтак Патріарх здійснював і продовжує здійснювати закордонні візити, зустрічатися з впливовими політичними діячами багатьох країн, виступати на сесіях ЮНЕСКО, Європейського парламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи і т.п. Тема виступів одна – послідовне відстоювання релігійних свобод і прав людини.
За останнє десятиріччя Патріарх Варфоломій відвідав майже всі Помісні Православні Церкви, а також багато інших релігійних об’єднань, докладаючи чимало зусиль для покращення відносин між громадами католиків, мусульман, іудеїв і православних в усьому світі. Як громадянин мусульманської Туреччини, Патріарх має власний досвід діалогу між двома релігіями, двома культурами. Цей досвід дав йому можливість зробити значний внесок, зокрема, у врегулювання військових конфліктів на території колишньої Югославії.
Варфоломій відомий у Європі як «Зелений патріарх», тому що став першим серед релігійних лідерів захисником навколишнього середовища. Він постійно організовує міжнародні семінари, де обговорюються напрями мобілізації всіх можливих засобів для досягнення гармонії між людством і природою.
Патріарх Варфоломій бере активну участь в екуменічному церковному русі, захищаючи і пропагуючи православні цінності, ортодоксальну віру. Що не заважає йому, на відміну від багатьох православних діячів, завжди обстоювати розширення контактів з іншими християнськими церквами. Так, в червні 1995 року Патріарх Варфоломій відвідав з візитом Ватикан, де зустрівся з папою Іоаном Павлом ІІ і задекларував наміри Вселенського патріархату продовжити зв’язки і співробітництво з католицькою церквою. Він також був присутній на месі в соборі св. Петра, яку відслужив Іоан Павло ІІ. Після читання Св. Євангелія папа сказав: «Ми тільки що слухали Слово Боже, проголошене латинською і грецькою мовами – на знак універсалізму Церкви ... Саме це Слово зібрало нас тут, щоб молитися за повноту спілкування католиків і православних. З глибокою радістю прошу вас вислухати Його Святість Варфоломія І, мого брата по Христу». Тоді Патріарх висловив блискучу промову ( італійською мовою), в якій, зокрема, сказав: «Через любов до людей Бог сили і милості зробив можливою цю братерську зустріч... Ми все ще були недостойні прийняти благодать загальної євхаристичної чаші (спільно причаститися), хоч на це надіються всі християни, які шукають і проповідують Господа в усьому світі... Сьогодні ми хочемо щиро і зі страхом Господнім урочисто проголосити перед усім християнським світом нашу впевненість в необхідності самокритики і постійного каяття... Починати треба не зі з’ясування, хто помилився першим, а хто – останнім, хто нагрішив більше, а хто менше. Таке розслідування було б, за словами ще дохристиянських грецьких мудреців, заняттям чисто світським, заняттям для боягузів, принизливим для духовно чутливої людини... Фундаментальною проблемою для нас є одне – шукати, як спасти сусіда, слугуючи йому, і як, тільки разом з ним і завдяки йому, ми також можемо стати гідними спасіння».
В промовах, друкованих працях Вселенського патріарха постійно говориться про проблеми «світу цього», про непростий сьогоднішній день, про правди й неправди суперечливого ХХ століття, про громадські обов’язки Церкви.
Деякі цитування із висловлювань Вселенського Патріарха Варфоломія.
«Ніколи не було більшої, ніж нині, необхідності в духовних лідерах, які б втрутилися в справи миру, – дуже багато злочинів виконується сьогодні в ім’я віри... Релігійні екстремісти і терористи можуть бути найнебезпечнішими серед всіх псевдопророків. Вони не тільки виконують страшні злочини проти людства, вони роблять їх в ім’я Бога. Коли вони кидають бомби, стріляють, руйнують, вони знищують щось більше, ніж саме життя, – вони знищують віру. Ми глибоко переконані, що насилля задля релігії завжди є насилля над релігією. Міжнародні духовні лідери мають активно дискредитувати псевдопророків і заліковувати духовні рани людей. Як сказав раввін Хіллел: «Якщо не ми – то хто? Якщо не зараз – то коли?»
«Сьогодні багато інтелігентних порядних людей щиро вірять, що фантастичні досягнення науки затьмарили чудеса віри. Вони, однак, не бачать однієї суттєвої істини, не розуміють того, що віра – це не одяг, який можна надягти і зняти. Віра то – особливість людського духу, особливість, яку дух ніколи не може втратити. Сучасна ера не знищила віру, – віра не піддається знищенню, так само, як і любов. Просто віру в Бога замінили світською вірою в людину. Але нині маятник рухається в зворотному напрямі. Адже ХХ століття не тільки підтвердило гігантські творчі здібності людини – воно також показало, що людство має необмежену схильність до самознищення. Тільки за період 1914–1945 років було вбито 75 мільйонів людей».
«Поки кожна людина і людство не перестануть керуватися у своєму бутті матеріальними інтересами, конфлікти в світі ніколи не закінчаться. Тільки людина, яка зуміла звільнити себе від грішних пристрастей, може мирно співіснувати з іншими. Позбутися гріха і егоїзму самому неможливо – це можливо тільки з Богом. Є дуже мудрий і зворушливий вираз: «Ми, кожний із нас, – ангел з одним крилом. Полетіти ми можемо, тільки обійнявши один одного».
В зверненні до молодих православних Канади Патріарх сказав: «Ви щасливі, тому що маєте можливість з’єднати велику православну спадщину, отриману від своїх батьків, з культурою Канади, яка пропонує вам традиції свободи, терпимості і схильності до творчості... Справжній православний завжди буде відстоювати свою віру, але без фанатизму, упередженості, ідеологічної упертості чи расової дискримінації. Православний характер визнає всіх людей світу і все, створене Богом».