Вт, 27.06.2017, 22:52
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
Православна Церква в Україні повинна бути?
Всього відповідей: 783
Головна » Бібліотека » Проповіді

Пам’ятаймо, що ми – нащадки героїв-козаків!
... 90 років виповнилося з того дня, коли на цьому місці був освячений храм, ропочалося чернече життя і почала звершуватися щоденна молитва за спокій душ спочилих козаків, героїв, які, як сказав Христос: “Душу свою поклали за друзів своїх” (Ін. 15,13). Вони загинули за близьких, за рідних, за свою Батьківщину, за Православну віру. А скільки років поневірянь терпіли ці наші українські герої з того часу, як вони загинули, скільки зневажалися кості полеглих тут козаків...
Після заснування монастиря знову наступили лихоліття – почалася Перша світова війна, поділ, а далі – революція і більшовицька навала. Польща захопила Західну  Україну – почалися заборони. Потім – Друга світова війна і до останніх часів – комуністично-більшовицьке засилля. Це святе місце зневажалося, але, з Божої волі, збереглося до 90-х років ХХ століття, коли наші люди пробудилися, згадали, що в нас є така святиня, куда можна йти, вшановувати своїх героїв, і не тільки вшановувати, але на їхніх молитвах набиратися сили, звитяги, щоби ставати на боротьбу за свою волю та незалежність, будувати свою Українську державу та боронити її.
Сьогодні вперше з того часу, коли 1914 року у Дев’яту П’ятницю після Пасхи освятили цей монастир, ми святкуємо ювілей; святкуємо, дякуючи Богові, що нещодавно знову відродився цей монастир Святого великомученика Юрія Переможця. На кістках героїв, в цьому пантеоні козацької слави, відновилася щоденна молитва за всіх козаків, воїнів, гетьманів, щоб Господь приєднав їх до праведників і зі святими упокоїв.
Дорогі брати й сестри, сьогодні ми, святкуючи ювілей цього духовного меморіалу козацької слави, молимося, щоб Господь дава нам добру пам’ять, будив нас від сну, в якому ми знаходимося, щоби дрімота не оволоводівала нами , бо поки ми дрімаємо, інші тим користуються! А ми забуваємо: і за ті кістки, і за тих героїв, і за ті жертви, і за ту кров. І якщо ми дійсно забудемо,, то накличемо на себе кару, втратимо свої здобутки і знову прийдеться кістками вимощувати дорогу до незалежності. Але нехай цього ніколи не буде! І Бог цього не хоче! Бог нас благословив державною волею і церковною незалежністю. Наше право і обов’язок відвідувати це святе місце, приходити сюди родинами, молитися тут, вшановувати свох героїв, згадувати їх подвиг і усвідомлювати, якою ціною ми здобули те, що маємо. А що ми бачимо сьогодні? Більшість наших співгромадян – напівсонні, в дрімоті, вони не розуміють своєї відповідальності ні перед минулим, ні перд майбутнім. А обов’язок у нас спільний: і в керівників, і у звичайних громадян; і у священства, і у простих мирян. Всі відповідаємо перед Богом і за нашу державу, і за ті жертви, які були задля неї принесені. І якщо до нас повернеться той дух, той настрій, який був 90 років назад, коли тут, на Козацьких Могилах, піднявся весь український люд, щоб вшанувати борців за свою свободу, то ми тоді зможемо спокійніше дивитися в наше майбутнє.
Згадуючи події 90-річної давнини, в історичних записах читаємо, що люди йшли тисячами сюди, на освячення цього місця. Тоді не було таких транспортних засобів, як тепер, - пішки йшли, здалеку, і не боялися труднощів. А в наші дні, при таких можливостях, нема тут людей, не віддається належна шана цим святим місцям.
Де українці? Де пам’ять? Де хвилювання за наше майбутнє? Чому ми зневажаємо своє славне минуле?
В день закладення каменю і початку будівництва в 1910 році, як свідчать історики, було близько 50 тисяч народу! З Дубна, Почаєва, Берестечка та інших міст, йшли хресними ходами тисячі людей, для того, щоб вшанувати козаків, щоб відсвяткувати свою свободу, своє право на православну віру, на вільне віросповідання. Йшли з хоругвами, разом з безляччю нацональних прапорів. Навіть тоді, в Російській імперії, не насмілилися заборонити такого національного прояву, бо дух національної свідомості був сильний!
В наш час волі, в час державної незалежності, де теперішні українці, чому їх немає? Чи може померли батьки наші і духу їхнього у нас не залишилося? Без духу національної свідомості не можливо ні жити нації, ні існувати державі. Необхідно, щоб цей дух воскресав, щоб не залишався у тлінні – дух нетлінний! Для цього ми повинні приходити сюди, до цього пантеону, до цього козацького захоронення, щоб тут надихатися на боротьбу, на працю, на захист своєї Батьківщии та своєї Православної віри.
Тому я надіюся, що всі ми, сьогодні тут, зможемо відчути цей дух, зможемо доторкнутися до історії і зрозуміти, що ми – одне ціле!
Ми сьогодні звершували Святу Євхаристію. Нас багато учасників, але не стільки, скільки хотілося б. На жаль, навіть не всі священики достатньо усвідомили необхідність і потребу бути тут, взяти участь у цій Святій Євхаристії. А чому ми це все робимо? Тому, що так робили перші християни і від них до нас прийшла ця традиція. Вони йшли до гробів мучеників і на них звершували Євхаристії, щоб єднатися з мучениками в єдиному Тілі Христовім, і щоб їхня сила, ревність та непорушна віра, які не зламала навіть смерть, переходили до тих, що живуть. Тому і ми повинні відчувати таку необхідність приходити сюди, на Козацькі Могили.
Сьогодні тут, в це 90-річчя, у Святому Таїнстві Євхаристії не тільки ми видимо приймаємо участь, а й тисячі козаків, православних запорожців, невидимо присутні з нами. І  вже не ми, а вони дають нам силу, передають свою віру, ревність та наполегливість. Ось для чого ми йдемо сюди, для чого нам необхідні такі місця і такі дні.
І нехай Бог продовжує нам ці дні, нехай відкриває для нас й інші місця, де знаходяться кості героїв, ті святі тлінні останки, куди б ми приходили, де б з ними з’єднувалися, і де б ми відправляли Святу Божу Євхаристію.
Нехай сьогодні буде вічна пам’ять цим воїнам запоріжцям, православним козакам. Нехай Бог упокоїть їх в оселях святих, нехай приєднає їх до праведників, а нам усім дасть добру пам’ять, щоб ми пам’ятали – хто ми і чиї нащадки. І щоб ми мали бажання і воління у душі частіше єднатися з тими славними героями минулого, єднатися в святій молитві, щоб вони в минулому не залишалися, а єдналися з нами так, як це сьогодні відбулося у Святій Літургії. В цьому буде запорука Божої милості та благословення на наш народ та державу нашу – Україну на віки віків. Амінь!

Митрополит Даниїл
11 червня 2004 р.
Козацькі Могили
Розділ: Проповіді | Додано:(27.10.2007)
Переглядів: 1260
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz