На підставі рішень Помісного Собору РПЦ 7-8 червня 1990 р. та Архієрейського Собору РПЦ 25-27 жовтня 1990 р. Українська Православна Церква отримала статус незалежності та самостійності в управлінні. Найвищим її керівним органом став Помісний Собор УПЦ. Відповідно до канонів та Статуту Церкви 9 липня 1990 р. Архієрейським Собором УПЦ Митрополит Київський і Галицький Філарет одноголосно був обраний Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем УПЦ.

 

Це обрання було підтверджене Грамотою Патріарха Алексія ІІ від 27 жовтня 1990 р.: «Беручи до уваги бажання й клопотання її (УПЦ) Преосвященних архіпастирів, які зібралися 9 липня цього року в Богоспасаємому граді Києві для обговорення й рішення їхнього церковного життя на засадах незалежності й самостійності, благословляємо через цю Грамоту нашу силою Всесвятого й Животворчого Духа бути відтепер Православний Української Церкві незалежною й самостійною в своєму управлінні, а Вам (митрополиту Філарету) , одноголосно обраному 9 липня 1990 року Єпископатом Української Православної Церкви, – Її Предстоятелем ». Обрання митрополита Філарета Предстоятелем УПЦ було підтверджене і Помісним Собором УПЦ 1-3 листопада 1991 р.: « Відкидаючи всі наклепницькі нападки на Предстоятеля Української Православної Церкви з боку засобів масової інформації й розцінюючи їх як випади не тільки проти Предстоятеля Церкви, а й проти всієї її ієрархії, кліру й мирян, Собор Української Православної Церкви висловлює повну довіру Митрополиту Київському і всієї України Філарету та підтверджує його обрання українським єпископатом 9 липня 1991 р. Предстоятелем Української Православної Церкви».

 

На підставі канонів, Статуту УПЦ, у відповідності до історичних прецедентів та виходячи з факту проголошення державної незалежності України Архієрейський Собор УПЦ, який проходив 6-7 вересня 1991 р. в Києві, ухвалив рішення про скликання Помісного Собору УПЦ для вирішення питання про автокефалію Української Православної Церкви. На підставі попереднього рішення Архієрейського Собору в Києві 1-3 листопада 1991 року в Трапезному храмі Печерської лаври пройшов Помісний Собор УПЦ, в роботі якого взяли участь усі правлячі та вікарні архієреї, делегати від монастирів, духовних навчальних закладів, представники кліру та мирян усіх єпархій УПЦ. За своїм складом Собор представляв усю повноту Української Православної Церкви та був правомочний приймати будь-які рішення щодо життя УПЦ як її найвищий керівний орган.

 

Розглянувши питання про автокефалію УПЦ, Собор прийняв «Постанову Собору УПЦ з питання повної самостійності УПЦ», у якій сказано: «Собор Української Православної Церкви під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Філарета розглянув та всебічно обговорив питання про повну самостійність Української Православної Церкви. Керуючись священними канонами і принципами дарування автокефалії та бажаючи мати благословенний мир, богозаповідану любов Христову та братське єднання як з Матір’ю-Церквою, так і з усіма Помісними Православними Церквами, Богу співдіючому, виконуючи волю православного народу України, Собор постановляє:

 

… Релігійна ситуація, що склалася на Україні в умовах проголошення незалежності української держави, вимагає від Української Православної Церкви нового статусу. Собор вважає, що таким статусом має бути повна самостійність і незалежність, тобто автокефалія, як подальше утвердження самостійності Української Православної Церкви в дусі постанов вищезгаданих Соборів (Помісного та Архієрейського Соборів РПЦ 1990 р.) , заради уникнення розколу та ізоляції від Вселенського Православ’я, без порушення священних канонів, в ім’я збереження любові та миру між нашими Церквами. Усвідомлюючи, що основною метою проголошення автокефалії є благо Церкви, тобто виконання нею спасенної місії у певних історичних умовах, Собор вважає, що дарування автокефалії Українській Православній Церкві сприятиме зміцненню єдності Православ’я на Україні, та ліквідації автокефального розколу, що виник, протидіятиме уніатській і католицькій експансії, служитиме примиренню та встановленню згоди між ворогуючими нині віросповіданнями, згуртуванню всіх національностей, які живуть на Україні, і тим самим вноситиме свій внесок у зміцнення єдності всього українського народу.

 

Оскільки до умов дарування автокефалії належить можливість незалежного існування частини Церкви без допомоги іншої церковної влади, Собор одностайно засвідчує, що Українська Православна Церква має нині всі необхідні умови для свого повного самостійного буття ».

 

Нинішні прихильники Московського Патріархату приписують ідеї незалежної Церкви в незалежній державі та проголошення Київського Патріархату політикам, зокрема Президенту Л. М. Кравчуку, що є перекрученням фактів. Зазначимо, що саме в соборному визначенні говориться про ці засади: « незалежна Церква у незалежній державі є канонічно виправданою та історично неминучою ; Собор просить Російську Православну Церкву після дарування повної самостійності Українській Православній Церкві сприяти заснуванню Київського Патріархату Східними Патріархами та Главами інших Помісних Церков».

 

У роботі Собору взяли участь та підписали його документи (знаком «+» позначені покійні ієрархи; жирним шрифтом виділені ієрархи УПЦ МП станом на 1 березня 2007 р.) : Митрополит Київський і всієї України Філарет, митрополит Харківський і Богодухівський Никодим , митрополит Херсонський і Таврійський + Леонтій, архієпископ Чернігівський і Ніжинський + Антоній, архієпископ Вінницький і Брацлавський + Феодосій, архієпископ Полтавський і Кременчуцький + Савва, архієпископ Житомирський і Овруцький Іов, архієпископ Рівненський і Острозький Іриней, архієпископ Одеський і Ізмаїльській Лазар , єпископ Сумський і Охтирський + Никанор, єпископ Луганський і Старобєльський Іоанникій , єпископ Мукачівський і Ужгородський + Євфимій, єпископ Кіровоградський і Миколаївський + Василій, єпископ Волинський і Луцький Варфоломій, єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Нифонт , єпископ Львівський і Дрогобицький Андрій, єпископ Дніпропетровський і Запорізький + Гліб, єпископ Сімферопольський і Кримський Василій, єпископ Чернівецький і Буковинський Онуфрій, єпископ Тернопільський і Кременецький Сергій, єпископ Івано-Франківський і Коломийський Іларіон, єпископ Донецький і Слов’янський Аліпій (на спокої) , єпископ Почаївський, вікарій Київської єпархії Яків.

 

Таким чином, рішення про автокефалію УПЦ було прийняте законним Собором на підставі канонів і традицій Православної Церкви, з урахуванням факту проголошення повної державної незалежності України. Собор засвідчив наявність усіх можливостей для самостійного буття Української Церкви: достатньої кількості єпископату, духовенства, вірних, духовних навчальних закладів та монастирів. Рішення Собору були повністю підтримані всіма його делегатами, у тому числі – повнотою єпископату УПЦ. Жодне з рішень Собору органами Московської патріархії не було опротестоване, а законність рішень Собору ані в той час, ані тепер, офіційно або аргументовано не заперечувалася. Свідченням законності рішень Собору є й те, що вони були взяті до розгляду Архієрейським Собором РПЦ 30 березня – 4 квітня 1992 р., а не відкинуті як недійсні . Зважаючи на це, стверджуємо, що Помісний Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. є канонічним Собором, а його рішення – дійсними . Незважаючи на канонічність та дійсність цього Собору, Московська патріархія та УПЦ МП замовчують його рішення і вважають його таким, що нібито ніколи і не відбувався.