Життя будучого віку почнеться після воскресіння мертвих і всезагального Суду Христового. Але не для всіх воно буде однакове.

Для тих, що вірували в Бога, любили Його й чинили добро по заповідях Його, воно буде таке блаженне (щасливе), що ми тепер і уявити собі не можемо. «Ще не відкрилося, що ми будемо», — каже святий апостол Іван Богослов (1 їв. З, 2).

Апостол Павло був Духом Божим піднесений «до третього неба» (в рай, оселі небесні) і чув там невимовні слова, яких неможливо людині висловити» (2 Кор. 12, 2-4).

Там Господь показав йому оселі для праведників, і він свідчить:

«Око не бачило, вухо не чуло, і на серце людині не сходило те, що наготовив Господь для тих, що люблять Його» (1 Кор. 2, 9).

Святий Іван Богослов у Об`явленні оповідає, що він на небесах чув великий голос з неба:

«Ось Скінія Бога з людьми, і Він буде перебувати з ними. Вони будуть Його народом, і Сам Бог з ними буде їхнім Богом. І зітре Бог усяку сльозу від очей їх, і не буде вже смерті, ані плачу, ані стогону, ані страждань, бо все минулося» (Об. 21, 3-4).

«Храму я не бачив у ньому (небесному Єрусалимі), бо Господь Бог Вседержитель є храмом для нього і Агнцем. І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці для освітлення, бо слава Божа освітить його, і світильником його є Агнець» (Об. 21, 22-23).

«І не ввійде в нього ніщо нечисте, ніхто з тих, хто віддавався непотребству й неправді, а тільки ті, які записані в Агнця у Книзі Життя» (Об`яв. 21, 27), і ночі там не буде (Об. 21, 25), і не буде потреби в світильниках, бо Господь освітлюватиме їх і буде царювати по віки вічні (Об. 22, 5).

Там уже не буде й часу, а буде вічність.

Духи праведних будуть у вічній радості, яка ніколи не зменшиться і не обридне їм, бо дух ніколи не втомлюється, подібно як діамант ніколи не перестає сяяти від сонця. Така радість буде від того, що праведники лицем до лиця бачитимуть Бога, перебуватимуть у Його сяйві й славі, з`єднаються з Ним. Як каже апостол:

«Ми тепер уявляємо наче в дзеркалі, в загадці, а тоді побачимо лицем до лиця; тепер пізнаю тільки дещо, а тоді пізнаю так, як себе знаю» (1 Кор. 13, 12).

«Тоді праведники засяють, як сонця, у Царстві Отця їх» (Мт. 13, 43). «І буде Бог все у всьому» (1 Кор. 15, 28).

В тому блаженстві матимуть участь і тіла наші, але одухотворені, тобто духовні.

«Сіється без честі (кладеться в землю), а встає у славі. Сіється (ховається) тіло звичайне (матеріальне), а встає тіло духовне» (1 Кор. 15, 43-44).

«Як носили ми образ земного (Адама), так будемо носити й образ небесного (Господа Ісуса Христа)» (1 Кор. 15, 49).

Але слава і у святих не буде однакова, і очевидно по заслузі, як каже апостол: «Інша слава сонцю, інша слава місяцеві, інша слава зорям, бо й зоря від зорі відрізняється у славі. Так і воскресіння мертвих» (1 Кор. 15, 41-42).

Безбожників і беззаконників чекає зовсім інша доля. Вони уготували собі вічну смерть, вічний вогонь, вічну муку разом з сатаною й демонами його.

«Хто не знайдеться записаним у Книзі Життя, той буде вкинутий у вогняне озеро» (Об. 20, 15). «І це друга смерть» (Об. 20, 14).

їм скаже Господь в день Суду: «Ідіть від мене, прокляті, у вогонь вічний, приготований для диявола і слуг його» (Мт. 25, 41).

»Підуть ці в муку вічну, а праведники в життя вічне» (Мт. 25, 46), «... в геєну вогняну, де чеовяк (докори сумління) не вмирає і вогонь не гасне (Мр. 9, 48).

Так Господь покарає їх не тому, що ніби хотів їх загибелі, а тому, що вони самі не послухали заклику євангельського, зненавиділи Бога і, як сатана, все чинили наперекір Йому. Сквернили себе в огидних ділах і цим зробили себе чужими для Бога, негідними бути серед праведних у сяйві Бога.

«Я вас кликав, а ви не слухали, простягав руку Мою, а ви не звертали уваги. Ви відкинули всі Мої поради, і наказів Моїх не прийняли» (Прит. 1, 24-25).

«За те будуть вони вкушати від плоду путів своїх і наситяться від помислів своїх» (Прит. 1, 31). Тоді побачать вони, чого позбавили себе навіки. І в злобі на самих себе вони будуть мучитися й ненавидіти одне одного. Пекельний неречовинний вогонь пожиратиме їх, але ніколи не пожере. І не буде вже надії вийти з того стану.

Боже, не допусти нас до того тартару!

Ніколи не треба забувати про смерть і про свою останню долю. Це відбиратиме охоту грішити й прив`язуватися до земних пристрастів. Живімо по-Божому й для Бога, щоб осягнути вічне Царство з праведними.

Цим словом, мов би печаттю, стверджується все сказане у Символі Віри, як незмінна Істина.

Православна Церква визнає сім Вселенських Соборів і десять помісних. Вселенські Собори відбувалися тоді, коли на всій землі була лише одна Православна, неушкоджена у вченні, Церква. Па цих Соборах були єпископи зі всього світу, тому й Собори правдиво названо Вселенськими, тобто всесвітніми. Після розділення між Сходом і Заходом у 1054 році Вселенських Соборів уже не могло бути. Тому всі собори, які відбулися після розділення Церков, вважаються лише помісними.

ПЕРШИЙ Вселенський Собор відбувся у 325 році в місті Нікеї проти єресі Арія, що не визнавав Ісуса Христа за рівного з Богом Отцем. На цьому Соборі укладено перші сім членів Символа Віри.

ДРУГИЙ Вселенський Собор скликано у місті Константинополі (Царгороді) 381 року проти єресі Македонія, що неправдиво вчив про третю Особу (Іпостась) Пресвятої Тройці — про Духа Святого. На цьому Соборі укладено останні п`ять членів Символа Віри (8-12).

ТРЕТІЙ Вселенський Собор, що відбувся у місті Ефесі в 431 році, був скликаний проти єресі Несторія. Несторій не визнавав Пресвяту Діву Марію за Богородицю. Собор ствердив догмат, що Пресвята Діва Марія є істинно Богородиця, бо Вона породила Сина Божого тілесно Ісуса Христа, Який у Ній одягнувся в єство людське і став Бого-чоловіком.

ЧЕТВЕРТИЙ Вселенський Собор відбувся у місті Халкидоні 451 року проти єресі Євтихія, що визнавав у Христі лише одну природу — Божественну (монофізитська єресь). Собор засудив єретичне вчення Євтихія і утвердив догмат, що Ісус Христос має дві природи — Божественну й людську. Він є Істинний Бог і в той же час і істинний чоловік (людина). Як Бог, Він творив чуда і воскрешав мертвих і як Бог же Сам воскрес із мертвих силою Божества. Як людина, він стомлювався, хотів їсти й пити, страждав на хресті і вмер. Отже Він — Богочоловік.

П`ЯТИЙ Вселенський Собор скликано в Константинополі (Царгороді) 553 року проти трьох листів єпископів Феодора Мопсуетського. Феодорита Кіпрського та Іова Едеського, що підтримували єресь монофізитів (євтихіян). Собор засудив ті писання і потвердив ухвали Четвертого Вселенського Собору.

ШОСТИЙ Вселенський Собор відбувся також в місті Царгороді в 680 році проти єресі монофелітів, що визнавали в Ісусі Христі при двох природах одну волю — Божественну. Собор засудив таке неправдиве вчення і постановив визнавати в Ісусі Христі дві волі — Божественну й людську, але так, що людська підкорилася волі Божій, як і Сам Христос у молитві казав: »0тче... не Моя, а Твоя воля нехай буде» (Лк. 22, 42).

СЬОМИЙ Вселенський Собор скликано в місті Нікеї 787 року проти єресі іконоборців. Собор ту єресь засудив і утвердив догмат шанування й поклоніння святим іконам, на тій підставі, що Сам Бог наказав Мойсееві поставити в Скі-нії херувимів (Євр. 9, 5). Бо святі ікони — то образи Бога, в яких Він являвся людям, і образи друзів Божих — Богоматері, святих ангелів і святих угодників Божих.

Вселенські Собори прийняли й затвердили постанови десяти помісних соборів, які мають значення для всієї Церкви.

Всі постанови Вселенських Соборів і признаних ними помісних Соборів зібрані в одну книгу, яка зветься «Номо-

канон» або «Канони Святої Православної Церкви». Канони Вселенських Соборів обов`язкові для кожного християнина, бо вони виявляють волю всієї Церкви. Христос же дав Своїй Церкві повноту влади, коли сказав: «Якщо (хто) й Церкви не послухає, нехай буде (для вас) чужий, як поганин» (Мт. 18, 17).

Перший Собор зібрали апостоли в Єрусалимі (Діян. розділ 15), і тому він відомий, як Апостольський Собор. За прикладом апостолів і Церква Христова почала скликати Собори.