Молитва — то душевна розмова людини з Богом з піднесенням до Бога розуму й серця.

Ми діти Божі через Ісуса Христа, отже якою повинна бути наша молитва?

Щиріша аніж розмова найлюбіших сина чи дочки зі своїм татом чи мамою, не лукава, не хитра, а пройнята гарячою любов`ю та острахом перед Богом, з повною надією, що Господь в силах дати нам усе, чого просимо.

В молитвах наших ми, як діти Божі:

1. Просимо у Бога всього необхідного до життя.

2. Дякуємо Богові за Його до нас милості.

3. Прославляємо Бога за Його всемогутність, муд
рість, любов до нас і ласку.

Відповідно до цього й молитви наші поділяються на прохальні, вдячні та хвальні (прославлення).

Господь наш Ісус Христос Сам безперестанно молився (Мр. 1, 35; Лк. З, 21).

Він пробув у пустині сорок діб у пості й молитві (Мт. 4, 2). Після Своїх цілоденних проповідей до народу ночі проводив у молитві (Мт. 14, 23). Молився перед споживайням їжі й після неї (Мр. 14, 26). Молився перед Своїми стражданнями (їв., гл. 17; Мт. 26, 39-43; Лк. 22, 39-45), перед розп`яттям і на хресті (Мт. 27, 46). Він нам заповідав молитися. І не тільки заповідав, але й навчав, про що і як треба молитися (Мт. 6, 5-15).

Молитися не тяжко. Бо хіба тяжко добрим дітям розмовляти зі своїм батьком? Розповідати йому про свої жалі або успіхи і т. ін.?

Хто всім серцем любить Бога, той день і ніч з Ним розмовляє, бо та розмова солодша від меду.

Зрозумій собі Бога, як свого Отця, а себе дитиною Божою почуй, тоді ніколи не наситишся молитвою.

Коли ми щиро молимося, то через віру й любов до Бога об`єднуємося з Ним, і через те Його сила та Його святість передається й нам, подібно до того, як ми гріємося на сонці, то від його світла й тепла і ми стаємо світлі й теплі. Для того й Христос як людина завжди молився. Молилися й апостоли і нам заповідали: «Безперестанно моліться» (1 Сол. 5, 17).

Молитва поділяється на два види: внутрішня і зовнішня.

Внутрішня — це молитва серцем і думкою без слів. Молитва душі й серця інакше зветься молитвою духовною або розумовою. Так молився Мойсей перед переходом через Червоне море. Так молиться кожний християнин там, де неможливо словами молитися, наприклад серед невірних.

Зовнішня молитва — це та, коли ми шепочемо слова, хрестимося, навіть кладемо поклони, але думаємо про щось житейське. Про таку молитву Господь каже: «Наближаються до Мене люди, устами своїми шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене. Даремно вони шанують Мене» (Мт. 15, 8-9).

З цих слів Христових видно, яка ціна такої молитви.

Навпаки, внутрішня молитва дуже вгодна Богові. Одначе для людини, яка складається з тіла й душі, одної внутрішньої молитви не досить.

Апостол каже: «Прославляйте Бога в тілі вашому і в дусі вашому, бо вони Божі» (1 Кор. 6, 20).

Тому зовнішня молитва завжди повинна сполучатися з внутрішньою. Зовнішня молитва повинна виявляти внутрішнє переживання людини. Так, поклін має значення тоді, коли стається внаслідок благоговіння перед Богом або вияву прохання, подяки чи прославлення.

Хресне знамення ми завжди повинні сполучати з глибокою вірою у страждання Христові. Без того зовнішні дії будуть порожніми рухами.

Кожне слово молитви повинно виливатися з серця, як каже Христос:

«Від повноти серця уста промовляють» (Мт. 12, 34).

Одначе й побожні рухи в молитві не менше важливі. Бо й Христос Господь коли молився, то виявляв молитву словами на устах, схиляв голову й коліна, зводив очі до небес і т. п. (Мт. 26, 39; Лк. 22, 41; їв. 17, 1).

Апостоли також схиляли коліна на молитві (Діян. 20, 36) і підносили руки (1 Тим. 2, 8).

Своєю Господньою молитвою — «Отче наш» — Христос Спаситель навчає нас, про що і як треба молитися (про цю молитву, що її дав нам Сам Христос, див. нижче). Але це не означає, що тільки цією молитвою можна молитися. Вона дана нам як зразок, і до неї можна додавати й інші молитви.

Сам Христос молився безперестанно на кожному кроці Свого спасительного життя на землі. Наприклад: 17-й розділ Євангелія від Івана — то первосвященицька архиєрей-ська молитва Христа перед принесенням Себе Самого в жертву. Особливо часто Господь молився ночами на горі Єлеонській після Своїх цілоденних проповідей до народу (Мт. 14, 23 й інші місця; Лк. 5, 16; 6, 12). Молився на ТайІІій Вечері (Лк. 22, 19). Молився в саду Гефсиманському перед Своїми стражданнями.

Молитва — то синовня розмова віруючого серця з Богом. Моляться не тільки люди, моляться й ангели, прославляючи Бога.

Так, люди навчені ангелами співати Богові Трисвяту пісню: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний...»

«Свят, свят, свят Господь Саваоф, повні небо і земля слави Його». Це пісня серафимів, її чув у видінні пророк Ісайя (Іс. 6, 3).

«Слава на висоті Богові, і на землі мир, між людьми благовоління (Лк. 2, 14). Цю пісню чули пастухи під час народження Господа нашого Ісуса Христа.

Інші молитви складені святими пророками по натхненню Духа Святого, наприклад псалми й пісні псалтиря, написані пророком Давидом (Діян. 1, 16; Мт. 22, 43-44).

Ще інші молитви вилилися з уст великих праведників, наприклад пісня Пресвятої Діви Богородиці: «Величає душа Моя Господа...» (Лк. 1, 46-55). Також молитви святих апостолів та інших святих.

Особливо угодні Господу святі пісні псалтиря. Це видно з того, що Сам Христос їх співав (Мт. 26, ЗО). Тому кожний християнин, який часто читає й співає перед Господом псалми з псалтиря, має у Господа велику ласку.

Молитися до Господа можна й своїми словами: просити, що потрібно, прославляти й вихваляти за величність. Але молитися треба чистим, негордим, люблячим серцем, як добрий син перед своїм батьком, зі страхом, покорою та любов`ю. І не потрібно говорити зайвого: виправдувати себе або хвалити, щоб не уподобитися фарисеєві (Лк. 18, 10-14).

Молитися можна й думкою, як сказано раніше, але людина складається з душі й тіла, тому й молитися треба душею й тілом, як каже Господь: «духом і істиною» (їв. 4, 24), цебто всією своєю істотою. Тому молитва сильніша, коли ми молимося розумом і серцем, а душевні почуття свої виявляємо зовнішніми знаками: осіняємо себе святим хрестом, схиляємо перед Господом коліна й голову, молитовно складаємо або підносимо руки, зводимо очі до небес, вклоняємося до землі і т. ін„ як і Господь наш молився.

Найприємніше молитися насамоті або вночі, коли всі сплять. Тоді ніхто не заважає, думки всі легко збираються докупи і скеровуються на молитву.

Тайну молитву Господь дуже високо цінить: «Молися Отцю своєму в тайні, і Він віддасть тобі явно» (Мт. 6, 6). Христос Спаситель високо оцінив нічну молитву Нафанаїла під смоковницею (їв. 1, 48).

Але молитися спільно ще угодніше Богові: «Де двоє або троє зберуться в ім`я Моє, там і Я посеред них», — каже Господь (Мт. 18, 20).

Чому так? Очевидно тому, що у спільній молитві недостача одних поповнюється праведністю других, і горіння віри одних запалює других, а Господь бажає, щоб усі спаслися.

Тому в дні недільні та святкові кожний християнин повинен бути в храмі, брати участь у відправах Служб Божих, особливо Божественної Літургії, як то робили святі апостоли і всі праведні християни (Лк. 24, 53).

За вченням Святої Христової Церкви в молитвах до Бога ми призиваємо на поміч святих Божих угодників: найперше Пресвяту і Пречисту Богоматір, святих апостолів та інших святих. Призиваємо також і святих ангелів і просимо, щоб і вони молилися за нас, бо їхні молитви більше вгодні Богові, аніж наші. В молитвах ми призиваємо й силу хреста Господнього. Властиво просимо Бога послати нам божественну силу, яку Він передав і цьому своєму знаменню.

Коли кажемо: «Радуйся, хресте Господній» або «Помагай нам», то тим самим прославляємо ту Господню силу і просимо, щоб вона оселилася в нас.

Молитися треба ранком, умившися після сну; вдень, перед початком кожного діла і після закінчення; перед споживанням їжі і після неї; перед тим, як іти спати і лягаючи в постіль. А найкраще молитися завжди — і за роботою, і в дорозі, і прокинувшись у постелі. І на кожному місці, як каже апостол:

«Безперестанно моліться» (1 Сол. 5, 17).

В молитвах ми осіняємо себе хресним знаменням. Для того три більші пальці правої руки складаємо докупи на знак єдності й рівності Пресвятої Тройці Триєдиного Бога, а два менші пальці пригинаємо до долоні на честь Ісуса Христа, Який має в Собі дві природи (два єства) — Божу й людську, і є Богочоловіком.

Отже склавши так пальці руки, ми виявляємо нашу віру в Святу Тройцю й Господа нашого Ісуса Христа. І так складену руку кладемо на чоло, щоб освятити розум і помисли; на груди (нижче ложечки), щоб освятити серце й чуття; на праве рамено й на ліве, щоб освятити наші сили й діяння.

Самим хрестом ми виявляємо нашу віру у розп`ятого Господа нашого за нас і Його хресні заслуги в Бога. Отже хресне знамення діє на нас тоді, коли ми вживаємо його з вірою та благоволінням.

В молитві ми вклоняємося Богові. Але поклони ті не повинні бути якимсь механічним, мотанням головою. Поклони повинні бути благоговійні перед величчю Божою, виявом пошани, благання, сердечної щирої подяки.