Заповідаючи любов до ближніх, Господь наказує нам ту любов найперше виявляти до наших батьків (Вих. 20, 12; Мт. 19, 19;

Любити батьків значить любити себе, бо ми від їхньої крові, тіла й душі. Це любов природна. Навіть тварини з любов`ю ставляться до своїх батьків. Тому непошана до батьків — це явище протиприродне, то порушення законів єства, встановлених Богом.

Кожна людина — великий боржник своїм батькам. Від батьків ми одержали життя. Наша мати в болях породила нас, груддю годувала нас, вболівала з нами від самого малечку і готова віддати за нас своє життя, або врятувати життя наше. Вона не спала ночей над нами, не доїдала, не допивала, не зодягалася як треба, аби ми були ситі і здоровенькі виростали. Батько захищав нас від усього поганого, вчив нас працювати, може голодував, щоб дати нам можливість учитися в школі.

Ніхто не любить так, як батьки. Ніхто так не молиться за дітей, як ненька. Не дарма сказано: «Материна молитва зо дна моря витягає».

Отже любити батьків і шанувати їх не тільки не тяжко, а дуже приємно.

А непошана до батьків дуже тяжить на душі, бо то тяжкий гріх. Хто не любить і не шанує своїх батьків, а, навпаки, зневажає та кривдить, той повстає на своє єство.

Тому то в законі Мойсея за зневагу батьків визначена страшна кара: «Хто злословить батька й матір, хай буде покараний смертю» (Вих. 21, 17).

 

1. Любити їх, як себе. Поводитися з ними з пошаною, з любов`ю та повагою. Слухати їх настанов та порад, як
каже премудрий:

«Сину мій, шануй настанови батька твого і не відкидай поради матері твоєї, бо то найкращий вінець для голови твоєї і добра прикраса для душі твоєї» (Прит. 1, 8-9).

2. Коритися батькам не за страх, а за совість.

3. Оберігати їх честь і поводити себе так, щоб незасмучувати їх та не осоромлювати іх перед людьми.

4. Молитися за них.

5. Оберігати їхнє здоров`я, допомагати їм у праці і в усьому, а на старості полегшувати їхні немочі, годувати та
давати притулок.

6. Не допускати, щоб батьки померли без християн ської підготовки — без причастя Святих Таїн.

7. Поховати їх з належною честю та пошаною.

8. Молитися за спокій душ їх та подавати за них милостиню.

9. Згадувати їх з великою пошаною перед своїми дітьми та внуками, з побажанням їм Царства Небесного. Наприклад: «Мій покійний батько, Царство його душі...» Тримати їхні могилки в порядку, прикрашувати квітами, а в належні дні служити за них панахиди або подавати їхні імена для поминання на Літургії або коли інші люди служать панахиди. Взагалі ж молитися за них, згадуючи їх імена у кожній своїй молитві, вранці і увечорі. Це треба робити й тому, що така молитва дуже вгодна Богові, та й батьки моляться тоді за нас.

10. Виконувати добрі, не протизаконні заповіти їхні. Найкращий приклад пошани до батьків показав намГосподь наш Ісус Христос. Бувши всесильним Богом, Він з самого малечку, як людина, корився Своєму опікунові Йоси-фу і Пречистій Своїй Матері, був слухняним, допомагав їм у праці і ніколи нічим не засмучував.

Але найразючіший, навіть потрясаючий приклад синовньої любові до Своєї Пресвятої Матері виявив Він на хресті. Забувши Свої страшні муки, Він зглянув на Матір Свою, що Вона без Нього залишається круглою сиротою самотньою, і усиновив її улюбленому ученикові Своєму Іванові, сказавши так, щоб вороги не почули; «Жено, це син

Твій», а йому: «Це Мати твоя». І тільки після того віддав Свій дух Богові» (їв. 19, 26-27).

Бо Господь дає батькам велику силу над дітьми (див. як благословили патріархи Ісаак та Яків своїх синів: Буття 27, 27-29; гл. 49).

«Благословенння батькове зміцняє доми дітей, а прокляття матері руйнує дощенту» (Сірах 3, 9).

Апостол Павло також заповідє пошану до батьків:

«Діти, коріться своїм батькам для Господа, бо цього вимагає справедливість» (Еф. б, 1).

«Діти, будьте слухняні своїм батькам у всьому, бо те вгодне Богові» (Кол. З, 20).

І не тільки на землі Господь обіцяє нагороду за виконання п`ятої заповіді. Коли юнак запитав Христа: «Що мені робити, щоб унаслідувати життя вічне?», Спаситель, між іншим, сказав: «Шануй батька й матір» (Мт. 19, 19).

Але п`ята заповідь заповідає нам пошану не тільки до батьків, а й до всіх, хто так або інакше робить нам добро:

1. До Церкви й духовних пастирів, як каже апостол: «Слухайте наставників ваших і коріться їм, бо вони піклуються про душі ваші і за них мають дати відповідь перед Богом, щоб вони з радістю це чинили, а не зітхаючи, бо не корисно вам таке» (Євр. 13, 17).

2. До батьківщини і її влади, як сказано: «Бога бійтеся, а владу шануйте» (1 Петр. 2, 17). «Віддайте кесареве кесареві, а Боже Богові» (Мт. 22, 21). «Бо влада від Бога» (Рим. 13, 1-2).

3. До учителів та наставників шкільних.

4. До старших віком. «Старшого не докоряй, а благай, як батька, рівних собі як братів, а старих бабусь як матерів» (1 Тим. 5. 1-2). «Перед сивим лицем устань і вшануй старе обличчя для страху перед Господом Богом твоїм» (Лев. 19, 32).

Велика окраса для юнака, коли він ввічливо поводиться з старшими за себе, і дуже втрачає він в честі, коли зневажливо говорить про старших.

Святий апостол заповідає: «Віддавайте всім належну пошану» (Рим. 13, 7).

Одначе, заповідаючи таку пошану до старших, п`ята заповідь ніяк не припускає того, щоб старші зловживали станом старшинства. Так Святе Письмо каже до батьків: «Батьки, не дратуйте дітей ваших, а виховуйте їх в науці та в настановах Господніх» (Еф. 6, 4).

Також і до пастирів: «Пасіть доручене вам стадо Боже не з примусу, а з доброї волі, не для поганої користі, а з доброго серця» (1 Петр. 5, 2).

До начальників: «Начальники, виявляйте справедливість до підвладних, знаючи, що й над вами є Господь на небесах» (Кол. 4, 1).

Ні. їм треба казати так, як казали апостоли начальникам юдейським: «Не можна слухати людей більше, ніж Бога» (Діян. 4, 19).

Краще зазнати зневаги або навіть муки й смерті, ніж щось зробити проти Бога і Його наказів.

Чеснота по п`ятій заповіті — це слухняність і пошана.

Життя людині дає Бог, і тільки Бог має право його відібрати. Тому шоста заповідь рішуче забороняє вбивати людей або відбирати їм життя яким би то не було чином. Бо вбити можна не тільки зброєю, але чимось іншим фізично. Можна вбити людину й словом образливим або наклепом чи поводженням з нею так, що вона сама собі заподіє смерть.

Убивство — то смертельний гріх. За вбивство месником стає Господь:

«Мені (належить) помста, Я віддам, каже Господь» (Рим. 12, 19; Втор. 32, 35).

Коли Каїн убив брата свого Авеля, то Господь сказав йому: «Кров брата твого голосить до Мене від землі: ти тепер проклятий на всій землі, що пройняла кров брата твого» (Бут. 4, 10-11).

«Хто пролив кров людини, того кров також проллється рукою людини, бо людина створена на образ Божий» (Бут. 9,6).

Отже заповідь Божа наказує нам оберігати життя кожної людини, як себе.

Кожне вбивство рівно противне шостій заповіді, і за кров убитих відповідають ті, що своїми протихристиянськи-ми діями доводять до війни.

Буває необхідність захищати батьківщину і свій народ, і при цьому мусять бути і вбивства. Одначе, не можна вбивати тих, що кинули зброю і здалися.

Треба по-людському поводитися з полоненими, не мучити непосильною працею або холодом та голодом, а ставити їх у такі людські умови, при яких вони не могли б шкодити. Не тримати в полоні без необхідності.

Належить лікувати ворожих поранених, як і своїх.

І це суперечить шостій заповіді Божій. Але хто хапається за меч, той від меча гине (Мт. 26, 52).

Кожний убивця знає, що вбивати він не має права і що вбиваючи, він сам собі виносить смертний вирок. Коли він не виявляє каяття, то правосуддя кожної держави, маючи обов`язок оберігати життя своїх громадян, примушене нищити кожну небезпеку засобами, які вважає найдоцільнішими.

Одначе Господь рішуче вимагає праведного і безстороннього суду над кожним звинуваченим.

Винен, якщо він не вживав зусиль, щоб того не допустити. За невільне вбивство по правилах церковних на винних накладається покута і забороняється на цілі роки допускати їх до Святого Причастя.

У вбивстві винен не тільки той, хто безпосередньо вчинив убивство, а й той, хто спричинився до нього:

1. Суддя, що свідомо засуджує на смерть невинного.

2. Свідки, які неправдивим свідченням спричиняють ся до засудження невинного на смерть.

3. Той, хто міг би так чи інакше врятувати від смерті, наприклад коли він має достаток і допускає нещасного
вмерти з голоду.

4. Той, хто в корисних цілях виснажує підвладних йому робітників непосильною роботою, обмежує їм їжу та відпочинок і цим спричиняє хвороби та смерть.

5. Той, хто ховає та звільняє душогубів і тим дає їм можливість чинити нові убивства.

Самогубство — найтяжчий гріх, бо воно робиться наперекір волі Божій, як відчай або протест. Тому Церква Христова відмовляє самогубцям у християнському похороні і дозволяє ховати лише тих, які вчинили це в стані втрати розуму або доведені до того іншими.

До самогубців зараховуються й ті, які нестриманістю, наприклад п`янством та розпустою чи іншими пороками, руйнують своє здоров`я та вкорочують собі віку.

До вбивства належить і те, коли мати вбиває в собі плід, або не годує дитини, щоб вона вмерла.

Крім тілесного вбивства може ще бути вбивство душевне, духовне, а саме:

Коли хто збиває людину з доброї дороги життя на беззаконство, на розпусту, безвірство та безбожництво і тим спричиняє її душі духовну смерть. Про таких каже Господь: «Хто спокусить хоч одного з малих цих, що вірують у Мене, то краще йому було б, якби йому почепити на шию млиновий камінь і він потонув у безодні морській» (Мт. 18, 6).

До гріха за вбивство належать усі діла й слова наші, які суперечать християнській любові до ближніх: заздрість, наклепи, ненависть і подібне. «Бо всякий, хто ненавидить брата свого, той чоловіковбивець» (1 їв. З, 15).

Забороняючи чинити будь-яку шкоду життю наших ближніх, Шоста заповідь одночасно наказує нас всіма силами оберігати їхнє здоров`я та добробут. Вона заповідає:

1. Помагати бідним.

2. Утішати зажурених.

3. Служити немічним.

4. Полегшувати стан знедолених.

5. Зо всіма поводитися лагідно та з любов`ю повчати їх на добре.

6. Миритися й мирити тих, що ворогують.

7. Прощати образи й робити добро ворогам, як і ка
же апостол Павло: «Нехай не зайде сонце у гніві вашому»
(Еф. 4, 26).

Господь спочатку із землі створив одного чоловіка на образ Свій і подобу. А тому, що одному чоловікові було б недобре самому серед інших тварин, було б і нудно, та й розмножуватися він би не міг, то Господь із костей його створив йому дружину. Так би мовити, розділив одного чоловіка надвоє так, що хоч їх тепер стало двоє, але вони — одне тіло. Тому могли породжувати дітей своїх (Бут. 1, 27; 2, 18, 21-25).

Ту ж істину підтвердив Господь Ісус Христос (Мр. 10, 6-9).

Отож по волі Божій подружжя — чоловік і жінка — складають одне тіло.

«Жінка не власна над своїм тілом, а чоловік; і чоловік не власний над своїм тілом, а жінка» (1 Кор. 7, 4). Жінка належить чоловікові, а чоловік жінці.

Святий апостол заповідає: «Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла, бо хто любить свою жінку, той себе самого любить» (Еф. 5, 28).

«Жінки коріться своїм чоловікам, як Господу» (Еф. 5, 22).

Коли ж чоловік віддає своє тіло іншій, або жінка своє тіло іншому, то вони розривають свою єдність, обкрадають одне одного, сквернять чистоту й святість свого шлюбу, поганять свою родину й руйнують її.

Через те перелюбство є тяжкий гріх перед Богом. Як каже апостол, перелюбники й розпусники Царства Божого не можуть наслідувати (Еф. 5, 5). Чому? Тому, що вони страшно оскверняються.

Страшно тяжкий гріх лучитися з розпутними жінками, бо вони осквернені, а той, хто лучиться з такою, стає з нею одне тіло, і гріх бере на себе (1 Кор. 6, 16).

Тяжкий гріх проти сьомої заповіді — це розпуста молоді. Вона вбиває їхній молодий розум і притуплює так, що вони стають нездатні вчитися. Надриває сили, впливає на зріст і красу, дочасно робить старими. Від таких виснажених дітей діти родяться каліками. Наслідком розпусти є виродження нації. Люди стають дрібними, похилими, некрасивими, нерозумними.

Страшний гріх кровозмішання, коли близькі родичі наперекір законові сходяться для подружнього життя. Від таких шлюбів діти часто родяться ідіотами, і батьки стають виною довічного страждання дітей. Тому такі шлюби Церквою заборонено.

Забороняючи сьомою заповіддю перелюбство і всяку розпусту, Господь високо цінить вірність подружжя й чистоту подружнього життя (книга Даниїла, гл. 13).

А ще вище в очах Божих чистота й невинність юнацтва (Буття, гл. 39). Вона дорівнюється чистоті ангелів (Об. 14, 4).

Той, хто обирає для себе монашество (чернецтво) і дотримується його в чистоті, той істинно зодягнувся в ангельський чин.

Велика заслуга у Бога, коли вдівець або вдова зостаються ціломудреними після смерті дружини. То подвиг дуже вгодний Богові.

Сьома заповідь Божа вказує нам оберігати себе не тільки від фактичної розпусти, а й думки свої оберігати від поганого, бо кожний гріх починається в думках: «Всякий, хто погляне на жінку, бажаючи її, той уже любодійствує в серці своєму», — каже Христос (Мт. 5, 28).

Також навчає оберігати й уста свої від поганих слів і вуха свої, щоб не чути, як каже апостол:

«Нехай не виходить із уст ваших ніяке гниле слово» (Еф. 4, 29).

«Розпуста і всяка нечистота не повинні й згадуватися між вами» (Ефес. 5, 3-4).

Взагалі треба уникати всього, що наводить на гріх розпусти: поганих ігор, поганих танців, цинічних вистав, книжок і подібного, щоб не сквернити себе.

Пам`ятаймо слова апостола Павла: «Хіба ви не знаєте, що тіла ваші — то члени Христові?.. Хіба ви не знаєте що тіло ваше — храм Духа Святого, Який живе у вас і Якого ви маєте від Бога? Прославляйте Бога в душах і тілах ваших, бо вони Божі» (1 Кор. 6, 15, 19-20).

Ще в раю Господь встановив Адамові, а в ньому і всім нам, працю, сказавши: «В поті лиця свого будеш добувати собі хліб» (Бут. З, 19). Тому кожна людина повинна сама на себе працювати.

Господь дуже прихильно ставиться до трудящих. Він благословляє їхню працю успіхом, а їх самих — здоров`ям. А ще більше любить таких, які від трудів своїх уділяють убогим, немічним, сиротам, калікам. Про це каже премудрий:

«Шануй Господа всім серцем твоїм і давай (ради Господа) найкраще з усіх прибутків твоїх, тоді наповняться засіки твої доверху, і кадоби твої переповнятимуться новим вином» (Прит. З, 9-10).

Разом з тим дуже противні Господу ледачі, які не хо-тять на себе працювати, а простягають руку, щоб украсти чи якимось незаконним чином присвоїти собі чуже. Восьма заповідь Божа рішуче забороняє всяку крадіж або незаконне присвоювання собі чужого.

Особливо тяжкий гріх обманом або насильством ошукувати нещасного, сироту, вдову. Цей гріх прирівнюється до вбивства. Також і невиплата, затримка в свою користь, заробленої платні робітникам, бо ця неправда взиває до Бога (Як. 5, 4). Те ж саме — неправдиво відсуджене у вдови, сироти або в убогого (Мт. 23, 14).

Восьмою заповіддю забороняється:

1. Грабіжництво насильством.

2. Крадіжка потайки.

3. Обман у торгівлі, як продаж поганого товару, видаючи його за добрий, неправильна вага і подібне: «Невірна вага — мерзенність перед Господом, вага ж вірна приємна Йому» (Прит. 11, 1).

4. Святокрадство — особливо тяжкий гріх проти цієї заповіді. Це крадіжка або присвоювання того, що посвячене Богові і належить Церкві.

5. Духовне Святокрадство, коли одні продають, а інші купують і захоплюють священичі посади, висвячують і висвячуються за гроші не по достоїнству, не для Бога і спасіння людей, а для поганої для себе користі.

6. Хабарництво, коли беруть підкупи в суді або хабарі з підлеглих: виправдують винних і засуджують або принижують невинних.

7. Дармоїдство, коли отримують платню, а нічого не роблять. Вони разом крадуть і незаслужену заробітну плату і ту користь, яку могли б принести своєю працею. Або коли хто здібний працювати і має на те можливість, а замість того простягає руку за подаянням.

8. Лихварство, коли, користуючись з тяжкого стану нещасних, позичають їм за такі відсотки, які вони не в силах сплатити і потрапляють у ще більшу біду. Також підвищення ціни на хліб та продукти під час голоду і подібне.

Забороняючи названі вище гріхи і подібні їм, восьма заповідь наказує нам:

1. Бути безкорисними, цебто не визискувати користі з інших.

2. Бути справедливими й чесними до людей.

3. Бути правосудними до себе.

4. Бути милосердними і, замість того, щоб красти та віднімати у ближнього, поспішати на кожному кроці допомагати йому, бо Бог нам дає для того, щоб ми давали:«Хто дає бідному, той позичає Господу. За нього Господь віддасть» (Прит. 19, 17).

Найвища чеснота по цій заповіді — некорисливість: «Коли хочеш досконалим бути, піди продай майно твоє, роздай убогим, і будеш мати скарби на небесах» (Мт. 19, 21).

Неправда противна й нам, грішним людям, але яка ж вона огидна перед лицем всеправедного Бога! Не Господь створив неправду, її появив на світ сатана, як і каже Хрис-тос:

«... він був убивцею людей спочатку. Він не встояв у правді, бо в ньому немає правди. Коли ж говорить неправду, то говорить від свого, бо він сам неправда і отець неправди» (їв. 8, 44).

Отже всяка неправда богопротивна, і хто нею користується, той стає братом сатані. Тому дев`ята заповідь забороняє всяку неправду проти ближнього. Особливо тяжкі гріхи такі:

1. Неправдива присяга на суді. Це гріх смертельний. Таких кривосвідків Господь часто карав тут же на суді.
(Наприклад, Сусану — Дан., гл. 13; Ананія й Сапфіру — Діян. 5, 1-11). Бо клястися іменем Господнім на неправду те саме,
що обманювати Самого Бога.

2. Неправдиве свідчення на ближнього і поза судом.

Дев`ята заповідь наказує не тільки не свідчити неправдиво, а навіть не слухати наклепів на людей. Навіть тоді, коли справді на комусь є порок, ми не повинні всім про те говорити. Краще, коли можна, виправити.

«Не судіть, — каже Христос, — щоб і ви не були осуджені» (Мт. 7, 1). Суд наш часто буває пристрасний і тому неправдивий. Краще допомогти ближньому звільнитися від пороку, але порадити так мудро, щоб не понизити його в очах людей і не образити.

Дев`ята заповідь забороняє й таку неправду, яка ніби не має наміру комусь пошкодити, бо всяка неправда вводить людей в облуду.

«Відкиньте всяку неправду, — каже апостол, — та говоріть один одному тільки правду» (Еф. 4, 25).

Треба загнуздувати свій язик:

«Хто любить життя і хоче бачити щасливі дні, — каже апостол Петро, — нехай стримує язика свого від зла і уста свої, щоб не говорити наклепів» (1 Петр. З, 10).

«Бо хто думає, що він є вірний, а не загнуздує язика свого і обманює серце своє, в того марна віра» (Як. 1, 26).

Господь Своїми заповідями забороняє не тільки шкодити ближнім, а навіть бажати шкодити.

Десята заповідь забороняє бажати чужого, бо й таке бажання супротивне любові до ближнього.

Тому, що коли в душі недобрі бажання, то вона не чиста перед Богом, як і каже премудрий: «Мерзотний перед Богом помисел неправедний» (Прит. 15, 26).

Отже треба оберігати й очищати серце своє від отих внутрішніх нечистот:

«Очистьмо себе від усякої скверни тіла й духа, творячи святиню в страху Божому» (2 Кор. 7, 1).

Бо всякий гріх зароджується в думках, там визріває і примушує нас здійснювати його на ділі. Каже Господь:

«Із серця виходять помисли злі, убивства, перелюбства, розпуста, крадіж, лжесвідкування, хули» (Мт. 15, 19).

«Кожний спокушається від своєї похоті, притягається й приваблюється. Потім похоть, зачавши, породжує гріх, а зроблений гріх породжує смерть» (Як. 1, 14-15).

Гріх проти десятої заповіді зветься заздрощами.

Коли говориться: «не побажай жони приятеля твого», то значить: не дивися на неї з гріховним бажанням. Не бажай також і майна твого ближнього, бо коли будеш бажати, то або готовий будеш украсти або відсудити і впадеш в інші тяжкі гріхи.

1. Оберігати чистоту серця від бажань чужого.

2. Бути задоволеним тим, що дав нам Господь, а коли й бажати щось мати, то здобувати його шляхом праведним, чесною працею на добре.

Найкращий засіб боротися проти гріховних бажань — це часта молитва до Господа Ісуса Христа, коли виникає таке бажання.

Сатана був у Бога найпершим ангелом, але він позаздрив славі Божій і насмілився стати на місце Бога. Це погубило його: він з ангела зробився демоном, із добра перетворився на страшне зло. Через заздрість від погубив перших людей. Єва позаздрила Богові, зневажила його заповідь і цим погубила увесь рід людський (Бут. З, 1-19).

Заздрість, мов отрута, стискає серце і примушує або вкрасти, пограбувати або неправдою відсудити.

Заздрість — то початок усіх людських страждань, сварок та війн.

Не бажай чужого: Бог дає все кожному по його силі й заслузі, дає й тобі. Тому не чужого бажай, а проси у Бога того, що тобі потрібно. Чуже, здобуде неправдою, йде не на користь, а на погибіль коли не тобі, то твоїм дітям аж до 14-го роду.

Оберігай чуже, то Господь дасть тобі твоє.

Вони те саме, що віхи по дорозі зимою в хуртовину.

Хто знає заповіді й пам`ятає про них, той завжди знає куди йому йти і як поводитися. Коли навіть він грішить, то заповіді показують йому його гріхи і примушують покаятися.

Каже Давид: «Закон Твій — то світильник для ніг моїх і світло на стежках моїх» Ще. 118, 105).

Юнак запитав Христа: «Що робити мені, щоб унаслі-дувати життя вічне?» Христос відповів:

«Додержуй заповіді: не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не будь лжесвідком, шануй батька й матір» (Мт. 19, 16, 18-19).

Отож і ви, юнаки й діти, коли ви хочете знати правдиву дорогу життя, то навчіться розуміти заповіді Божі, пам`ятайте їх, тоді не заблудите.

«Бо хто порушує й малу заповідь і так навчає людей, той не осягне Царства Небесного, а хто й сам виконує й інших навчає, той великим буде в Царстві Небесному» (Мт. 5, 19), — каже Спаситель Ісус Христос.

Треба виконувати те, чого навчає нас Православна віра, пам`ятаючи, що Господь обіцяв нам за те блаженство в Його Небесному Царстві, а за невиконання ми підлягаємо Божому осуду. Як і каже Господь:

«Коли знаєте (закон), блаженні будете, коли буде виконувати його» (їв. 13, 17).

«Той раб, який знав волю господаря свого, але не готувався і не чинив по волі Його, буде багато битий» (Лк. 12, 47).

Зразу ж вирвати його з коренем, як отруту, щоб не вкорінився, і покаятися перед Богом. Дати обіцянку уникати його, а зроблений уже гріх загладити добрими ділами. Так зробив Закхей, коли сказав: «Ось я пів майна мого віддам убогим, і якщо я когось чим скривдив, то поверну йому вчетверо» (Лк. 19, 8).

Якщо ж нам Господь допомагає виконувати ту чи іншу заповідь, то не треба ставити собі в заслугу, бо ми й повинні виконувати їх для себе. Господь у таких випадках навчає нас казати:

«Ми раби нікчемні, ми виконали тільки те, що повинні були виконати» (Лк. 17, 10).