Православний портал - ΛΟΓΟΣ // Orthodox portal - LOGOS

Синод Кіпру обговорив новий церковний статут

logos — Tue, 29 Sep 2009 18:11:47 GMT

Св. Синод Кіпрської православної церкви на засіданні, що проходило з 10 по 11 вересня, розглянув проект нового статуту Кіпрської архієпископії. Запропоновані у статуті зміни пов’язані з виборами архієпископа та єпископів, з церковними шлюбами і судочинством. Згідно з новим статутом єпископи і архієпископи мають обиратись народом таємним голосуванням. До початку внутрішньої кризи, що настала в 70-х роках минулого століття, в Кіпрській Церкві було лише декілька єпархій. Поступово їх число збільшилось до 10.При цьому вісім єпископів не мають зараз своїх єпархій.
Останні зміни в організації Кіпрської Церкви відбулися в 2008 році, коли до ієрархії були додані два нових єпископи. Таким чином, зараз у Кіпрській Церкві найбільша кількість єпископів на душу населення, тому що на острові проживає лише кілька сотень тисяч православних кіпрських греків, а кіпрська діаспора перебуває під юрисдикцією Константинопольської Патріархії.
Спочатку передбачалося, що на острові має бути 12 єпископів, оскільки саме це число ієреїв є канонічно достатнім для здійснення автокефалії у всій повноті. За наявності на Кіпрі 12 єпископів, відпала б необхідність залучення єпископів Церков-сестер для врегулювання можливих кризових ситуацій.

Святійший Патріарх відвідав Видубицький монастир

logos — Sat, 09 May 2009 17:18:54 GMT

6 травня 2009 року, в день пам'яті святого Георгія Побідоносця (Юрія Переможця), Свято-Михайлівський Видубицький монастир міста Києва святкував своє престольне свято - величний собор цієї чернечої святині названий на честь великомученика. Цього теплого сонячного дня душі молільників раділи ще й тому, що в цю древню обитель столиці України на запрошення намісника монастиря архимандрита Єпіфанія завітав Священноархимандрит монастиря Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Слід зазначити, що завдяки жертовності меценатів майже завершена реставрація цього древнього собору, а храм вражає мистецьким розписом та оздобами. Цей собор славний ще й своїм хором - богослужіння храму прикрашає відомий хоровий колектив "Видубичі".
Розділити радість свята до монастиря прибули також намісники інших монастирів Київської єпархії - Високопреосвященнійший митрополит Димитрій, намісник Михайлівського Золотоверхого монастиря, єпископ Євстратій - голова Інформаційно-Видавничого відділу, архим. Ювіналій, намісник Феодосіївського ставропігійного монастиря, ігум. Амвросій - намісник Миколаївського Богуславського монастиря. Їм співслужив собор духовенства: прот. Петро Зинич, архим. Лаврентій (Живчик), настоятель храму Живоносного Джерела (Казанської ікони Божої Матері) прот. Валерій Семанцо, прот. Михаїл Сливчук, настоятель храму Різдва Христового прот. Миколай Салабай, голова Благовіщенського братства свящ. Сергій Цьома, настоятель Свято-Миколаївського храму м. Бориспіль свящ. Микола Кравчук та братія монастиря.
Під час літургії на малому вході Святійший Владика возвів благочинного монастиря ієромонаха Митрофана (Бутинського) в сан ігумена.
Після заамвонної молитви зі словом проповіді до пастви звернувся Предстоятель Церкви Святійший Патріарх Філарет.
Урочисте богослужіння завершилось пасхальним Хресним ходом навколо собору та окропленням віруючих святою водою.

Андрій ГОЛОВКОВ

Миколі Луківу виповнилося 60 літ!

logos — Sun, 25 Jan 2009 20:01:24 GMT

Поетом першої руки, поетом від Бога назвав Борис Олійник заслуженого діяча мистецтв України і Росії, лауреата міжнародних і всеукраїнських премій Миколу Луківа, ювілейний творчий вечір якого “Пісня і доля” відбувся 22 січня в Колонному залі імені Лисенка Національної філармонії, наголосивши, що, напевне, немає жодного українця, котрий би не знав пісні “Росте черешня в мами на городі”.
Від імені Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відомого поета привітав керуючий справами Київської Патріархії, намісник Свято-Михайлівського Видубицького чоловічого монастиря, архімандрит Епіфаній (Думенко), вручивши ювіляру високу церковну нагороду – орден святого князя Володимира І ступеня.

У Києві відкрито музей української революції 1917-1919 років

logos — Sun, 25 Jan 2009 19:59:02 GMT

Інститут національної пам'яті відкрив у Києві музей української національної революції 1917-1919 років. З благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України участь у відкриті та освяченні взяв керуючий справами Київської Патріархії архімандрит Епіфаній (Думенко), який привітав І.Р. Юхновського, голову Українського інституту національної пам’яті, та висловив сподівання, що ця урочиста подія у переддень Дня Соборності України сприятиме відновленню національної пам’яті та духовної єдності нашого народу.
На виставці музею представлено близько 60 документів з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України, Центрального державного кінофотофоноархіву, державного архіву Сумської області.
Різноманітні архівні матеріали відображають події української національної революції.
На виставці представлені документальні свідчення процесу українського національно-визвольного руху після падіння Російської й Австро-Угорської імперій, до складу яких входили українські землі.
Крім того, експонуються документи про створення й діяльність Центральної ради, перших українських урядів, проголошення самостійної й незалежної Української Народної Республіки.
Також на виставці представлені універсали Центральної ради, закони УНР, постанови й звернення українських урядів, переписки відомих державних і політичних діячів того часу.
Крім того, серед експонатів представлені документи про злиття Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою, а також універсал директорії УНР про злиття із ЗУНР від 22 січня 1919 року.

Довга дорога в церковних дюнах

logos — Fri, 08 Aug 2008 08:38:35 GMT

Святкування 1020-ї річниці хрещення Руси-України позначилося двома повенями: однією фізичною на Прикарпатті й Буковині, другою – емоційною в серцях християн київської традиції. Здавалося, ці три дні щось перевернули в наших душах, і тепер настала пора уяснити, що саме. Має рацію Константинопольський патріарх, коли наголошує, що він не є папою Сходу, але його візит в Україну за значенням можна легко прирівняти до візиту Папи Івана Павла ІІ. В обох випадках першоєрархи долали несамовитий спротив патріарха Московського і водночас ішли назустріч найсміливішим мріям частини українських християн. Той факт, що патріарх Царгороду, на відміну від Папи, таки отримав формальне запрошення з боку патріаршої Москви, нічого по суті не міняє.

Адже Москва його запрошувала не на те святкування.

Завдяки президентові Ющенку, відзначення ювілею принаймні два дні відбувалося не за московським сценарієм, а тому стало святом унезалежнення українського православного духу. І це – найголовніший результат тих ювілейних днів.

Звичайно, чимало православних відчуло розчарування, що, перебуваючи у Києві, патріарх Константинополя не вирішив проблему канонічності незалежних українських Церков. Це почуття майже ідентичне розчаруванню греко-католиків, що, приїхавши в Україну, Іван Павло ІІ не визнав патріархату УГКЦ.

Обидва розчарування легко зрозуміти, але важко виправдати, бо церковні процеси є надзвичайно інерційними. Інституція, яка понад усе земне цінує традицію, не може (і не повинна) легко пристосовуватися до швидкоплинних політичних конфіґурацій.

Тому не поспішаймо дорікати Ющенку чи ієрархам усамостійненого українського православ’я за якісь недоробки. Звичайно ж, вони були. Звичайно ж, зміна наставлення Царгороду мала якісь конкретні причини. Але все це не більш ніж інформаційний шум, про якого уже через рік пам’ятатимуть лише фахівці.

Довірмося Господньому Провидінню: навіть за цих 17 літ державної незалежності християнство в Україні зазнало таких глибинних трансформацій, що наша нетерплячка може воістину розгнівити Бога. Помісна Київська Церква мусить визріти – тільки за цієї умови вона матиме надійне майбутнє.

Отож насправді святкуванням 1020-го ювілею християнства в Україні зроблено черговий і надзвичайно важливий крок саме там, де ця помісність і мусить визріти, тобто в душах і мізках українців.

Два перші дні обличчя патріарха Варфоломея І аж світилося від внутрішнього осяяння. А коли над Києвом заяяла веселка, то стало зрозуміло, що на цій події воістину спочиває благословення Господнє. Здавалося, впала якась темна завіса, яка відділяла Софію Київську й усю Україну від її славної історії.

Натомість третій день вразив похмурістю облич. Як переконалися телеглядачі, спільна літургія біля пам’ятника Володимиру була не літургією любові, а демонстрацією сили. Тут у свої права вступив дух ревнощів, який прагне будь-якою ціною закріпити за собою спірну територію.

Суперництво між патріархами Москви й Константинополя стало темою №1 у порядку денному світового християнства і після урочистостей у Києві не припиниться. Зміна геополітичного статус-кво з усією неминучістю передбачає зміну геохристиянського статус-кво. Й Україна є вирішальним чинником для обох.

Візит до Києва був надзвичайно важливим для більшості ієрархів світового православ’я. Одне діло – дізнаватися про Україну зі злосливих повідомлень Московського патріархату, цілком інше – побачити все на власні очі. Розміри держави, маєстат Києва та його церковної історії, рішучість президента – все це закріплювалося в пам’яті через механізм імпринтингу і ще озветься в належний час.

Бракувало лише одного – того, що сім років тому вразило ватиканський супровід Івана Павла ІІ, – півторамільйонної літургії просто неба, на яку добровільно зійшлися б українські віряни. Розповідають, що саме це в очах ватиканських достойників перетворило УГКЦ з клопітливої діаспорної проблеми в потужну духовну силу, з якою слід рахуватися.

Шкода, що цього разу цей шанс було втрачено, і втратила його, до речі, саме та сила, яка й завоювала серця світу через феєрію велелюдного Майдану!

Можна не сумніватися, що контраверсії київських урочистостей викликали велике сум’яття в серцях українських православних, що перебувають у єдності з Московським патріархатом. Більшість із них по-своєму любить Україну, а тому визначальну вагу для них має канонічність Церкви, а не її вірність російським державницьким інтересам.

Проте під час нинішніх святкувань у позиції патріарха Алексія ІІ російські інтереси аж випирали – недарма світ облетіла крилата фраза анонімного православного богослова з повідомлень Asia News, який стверджував, що "на жаль, у православ’ї існують центри, в яких над універсальним духом Христа домінує дух газогонів".

Біля пам’ятника Володимирові перед українськими православними увиразнився вибір не між православ’ям і католицизмом, як це було під час візиту Івана Павла ІІ, і не між канонічним та "розкольницьким" православ’ям, а між двома канонічними гілками православ’я.

Причому та гілка, що опонує Москві, є Церквою Царгороду, Церквою-матір’ю для християнського Києва! До якого історичного моменту сумління цих українських православних залишатиметься нечутливим до виразно проросійських мотивацій в позиції патріаршої Москви?

Урочистості завершились, проте інтрига щодо майбутніх кроків Царгородського патріарха зберігається. Зрозуміло, що постійно чуючи з уст Москви зневажливі коментарі щодо кількості підлеглих Варфоломеєві І парохій, патріарх не проминатиме нагоди укріпити свої позиції за рахунок України.

Проте де межа допустимого ризику, що його може прихильно сприйняти світове православ’я? Недавня екуменічна зустріч у Равенні засвідчила, що позиції Московського патріархату у православ’ї змінилися: чи не вперше сталося так, що всі православні делегації проголосували проти тієї пропозиції, яку висунули російські посланці.

У цій ситуації ні Константинополю, ні Москві не вигідно вдаватися до різких демаршів: першому – щоб не порушити позитивні для нього тенденції, другій – щоб іще більше не ослабити свої позиції.

Отже, позиційна боротьба за впливи й далі триватиме. Як твердять оглядачі, багато що покаже осіння всеправославна зустріч у Стамбулі. Цікаво, що, прагнучи укріпити свої позиції, Москва почала домагатися присутності на таких зустрічах її формально самоврядних Церков-союзниць, автономність яких фактично не визнана світом.

Йдеться, зокрема, про присутність делегації Української Православної Церкви, що в єдності з Московським патріархатом. Якщо це справді станеться, то це буде черговий крок до виходу церковного Києва з тіні – дарма що якийсь час він голосуватиме, звичайно ж, за підказкою Москви.

А що з визнанням немосковського українського православ’я?

Сьогодні вже зрозуміло: ще треба буде зачекати. Проте важливо не гаяти даремно час на безплідні скарги, а сприйняти цей факт як прихильність долі, яка цим самим підштовхує всіх до важливих і навіть нагальних кроків.

По-перше, слід внутрішньо консолідувати цю гілку українського православ’я, загнуздуючи нездорові амбіції окремих лідерів і самодисциплінуючись на всіх рівнях церковної єрархії. Стриманість і навіть упокорення, що їх виявили єрархи незалежного українського православ’я під час ювілейних урочистостей, засвідчують, що це завдання не є непосильним.

Головне – зрозуміти, що для успішного прориву як на політичному шляху до Європи, так і на церковному шляху до помісності, треба покінчити з отаманщиною й отією впертою хохляцькою вірою в те, що нам вдасться обдурити увесь світ. Перед православним світом має постати міцна консолідована й об’єднана Церква, яку він не зможе не визнати.

По-друге, слід шукати найрізноманітніших нагод, щоб активно працювати з православними Церквами світу, доносячи до них свої аргументи і стаючи їм зрозумілішими.

Ту активність України у міжцерковній сфері, яка передувала відзначенню ювілею, добре було б продовжити. Йдеться не про те, щоб поставити визнання головною метою української Церкви – це вочевидь було б помилкою. Йдеться про принцип "під лежачий камінь вода не тече", який треба трактувати серйозно.

Мирослав Маринович

”Українська правда“

Тріумф на годину

logos — Fri, 08 Aug 2008 08:35:48 GMT

Апокаліптичні прогнози Патріарха Олексія II щодо нового глобального розколу "світового православ'я" не збулися. Візити Патріархів Константинопольського і Московського до України пройшли достатньо спокійно, абсолютно непропорційно тому ажіотажу, який нагнітався у міру їх наближення. Зокрема, глава РПЦ МП стверджував, що прийняття до Константинопольського патріархату "українських розкольників", яке нібито може вчинити Патріарх Варфоломій в Києві, спричинятиме "фрагментації православ'я" і розколу такого масштабу, що порівняти його можна лише з 1054 роком, з остаточним розділенням християнства на Західну і Східну Церкви.

Зараз не 1054 рік, так "незграбно" ніхто не розколюється. З одного боку, візит Патріарха Варфоломія до Києва дійсно не привів до скороспілого тріумфу української автокефалії. З іншого боку, візит Московського Патріарха туди ж, який ще і завершився достроково, не привів до зміцнення впливу Чистого провулка і Данілова монастиря в Україні. З погляду зовнішнього спостерігача, "всі залишилися при своїх". Але в нас є всі підстави говорити про те, що суттєві зрушення в українському церковному питанні відбулися. Що це за підстави?

В першу чергу, важливим є сам по собі візит Вселенського Патріарха на найбільшу "спірну канонічну територію" сучасного православного світу без жодного узгодження із формальним власником цієї "канонічної території" - Московським патріархатом. З приводу такого "бесчиння" можна було б обурюватися, протестувати, якби ні безпосередня участь в ньому Патріарха Московського, що зробив подібні протести непереконливими. Не дуже досвідчений в тонкощах константинопольської церковної дипломатії, Патріарх Олексій Другий парадоксальним чином зміцнив позиції Вселенського патріархату в тих країнах, серед тих православних народів, які традиційно вважалися такими, що перебувають в орбіті впливу Москви. Сила "прецедентного права" в православній традиції велика – і якщо Московський Патріарх один раз "проковтнув" "агресивний вчинок" Вселенського Патріарха, то зробити подібне вдруге буде набагато простіше. Тим паче, що (і це, загалом, визнають в Москві) переважаючим трендом сучасного "світового православ'я" є ослаблення позицій Московського патріархату, стратегічними спільниками якого за останні роки перестали бути Румунська, Болгарська, Елладська Церкви і символічно дуже значущий Єрусалимський патріархат.

У другу чергу, важливою є демонстрація певної лояльності Московського Патріарха Константинопольському – важлива, перш за все, для консервативної частини російської (і української (МП)) православної громадськості. Адже буквально до самого моменту спільного служіння Патріархів Варфоломія і Олексія на Володимирській горі ця сама громадськість, при явному співчутті священоначалля, змагалася в образах на адресу Вселенського Патріарха, називаючи його "єретиком", "розкольником", "агентом ЦРУ" і "предтечею антіхриста". Навіть у святої брами Києво-Печерської лаври Олексія Другого зустрічали із плакатами: "Ніколи не молитимемося з Варфоломієм! Наш Патріарх – Олексій!" Та нічого, помолилися…

У третю чергу, важливим є досвід активної дипломатичної підтримки, яку надавали відповідні пострадянські держави підвідомчим ним Церквам. Після 17 років "чарування" Церквою, демонстративного "благоговіння" перед її таємницею і сокровенним внутрішнім життям, пострадянські політики, що сповідають себе православними, розпочинають вчитися прагматичнішому ставленню до церковних структур, відкривають для себе той факт, що вони теж можуть бути впливовим інструментом зовнішньої політики держави. Пальма першості тут належить "помаранчевої" владі України, яка зуміла налагодити ефективний діалог із Константинопольським патріархатом, що враховує і його непросте політичне положення в сучасній Туреччині, і його зв'язки з греками діаспори, і його вікові суперечності з Москвою. Константинопольський патріархат віддав належне конструктивним зусиллям української влади, заявивши, в особі Патріарха Варфоломія, що Москва анексувала Україну в XVII столітті і що передача Київській митрополії під владу Московської патріархії не була канонічною і добровільною. Власне, ця позиція, як ми вже неодноразово писали напередодні візиту Варфоломія до Києва, офіційно висловлена в багатьох документах Константинопольського патріархату, в першу чергу – в Томосі про автокефалію Православної Церкви в Польщі (1924 р.), що розташована переважно на землях староруського Галицького князівства, включає стародавні Перемисльську і Кременецьку єпархії Київської митрополії| і об'єднує в основному етнічних українців.

Безумовно, наївними були побоювання Московської патріархії, що Патріарх Варфоломій, спокусившись ротою почесної варти в аеропорту "Бориспіль", проголосить в Києві автокефалію Української Церкви і піде на розкол з РПЦ МП. Проте, домовленості, досягнуті їм 14 липня в Константинополі з Патріархом Філаретом (Денісенко) і Митрополитом Мефодієм (Кудряковим), залишаються в силі. Вони поклали початок процесу інтеграції УПЦ КП і УАПЦ в "світове православ'я", який може розтягнутися на роки, і ще не факт, що він неодмінно приведе до розколу із РПЦ МП.

Ключик до відповіді на питання про можливий подальший розвиток подій дають домовленості, досягнуті 27 липня Патріархами Варфоломієм і Олексієм на зустрічі "за зачиненими дверима". Головна домовленість – відновити переговорний процес між двома Церквами, перерваний за ініціативою Москви. Предметом переговорного процесу повинно стати не що інше як створення в Україні єдиної помісної Церкви. Це, між іншим, формула "помаранчевої" владі (звичайно, вона не сама її придумала, а буда надихнутою церковними діячами – прибічниками автокефалії), яка викликає бурхливу негативну реакцію промосковської церковної громадськості. Співставляючи всі факти і висловлювання, можна зробити такий висновок: Москва допускає Константинополь до участі в процесі інтеграції українського православ'я, допускає, що така інтеграція повинна неминуче супроводжуватися розширенням самостійності Української Церкви, але прохає лише не квапити події. Константинополь їх і не квапить – логіка геополітичного розвитку сучасного світу, зокрема й особливо Східної Європи, сама неминуче веде Україну до сфери впливу Константинопольського патріархату. Знаючи ж особливості менталітету московських церковних дипломатів, можна погодитися із тим, що вони не займаються довгостроковим стратегічним плануванням, а діють найчастіше за принципом "на наш вік буде". Основним методом дипломатії за цим принципом є затягування часу, з чим, певно, Константинополь і погодився щодо України.

Вже безпосередньо в дні візиту Патріарха Варфоломія до Києва в російську пресу був, вибачите за жаргон, "вброшений" матеріал, який дав зрозуміти, що Росія зробила по дипломатичних каналах вплив на турецьке керівництво, яке і так "криво дивиться" на Константинопольську патріархію, і вже у всякому разі не стане загострювати із-за неї свої відносини з Росією. Оскільки ж Константинопольського Патріарха приймали в Україні на державному рівні (а він і справді перебуває на турецькій державній службі), то Варфоломій не міг не зважати уваги на позицію політичного керівництва своєї країни. Інша версія "безрезультатності" візиту Патріарха Варфоломія зводиться до банального припущення про корумпованість чиновників Константинопольського патріархату, з якими російські представники без зусиль "домовилися" на зрозумілої обом сторонам мові. Залишимо ці версії любителям "закулісся" і "теорії змови".

Аналізуючи офіційні тексти і публічні заяви Вселенського Патріарха в Україні, ми повинні визнати їх цілковиту тотожність з політичною позицією нинішнього українського керівництва. Патріарх Варфоломій не сказав нічого "на підтримку Москви", навпаки – використовував на її адресу дуже різки фрази, аж до "анексії".Він також не дав ніяких зобов'язань щодо відмови від контактів з "розкольниками", навпаки – постійно заявляв про своє бажання (і можливості) взяти участь в подоланні українських церковних розділень.

Радикально налагоджені представники Московської патріархії, які, по правді кажучи, відчули би навіть певне "полегшення", якщо б нарешті відбувся "благословенний розрив із стамбульським папою", вважають відсутність офіційних контактів Вселенського Патріарха з Київським патріархатом великим успіхом Москви. Якби те, що відбувалося в ці дні в Києві, було б насправді успіхом, то навряд чи Патріарх Олексій II поспішив би ретируватися звідти раніше запланованого програмою часу. Голова РПЦ МП особливо не приховував того, як незатишно він відчуває себе в колишній "братській республіці" - недарма ж він так не хотів туди їхати. Всі ці 20-хвилинні очікування Вселенського Патріарха в замкнутій машині, демонстративна неувага з боку української влади, вулиці Києва з безконечною рекламою Варфоломія, недостатньо представницькі умови розміщення, проблеми з безпекою, нарешті – малолюдність і екзальтованість натовпу, що збирався на богослужіння Олексія II, - все це не могло не справити пригноблюючого враження. Треба сказати, що й керівництво УПЦ МП, прагнучи до "канонічної автокефалії", нічого не зробило для того, щоб прийняти свого номінального першоєрарха на більш гідному рівні.

Візити Патріархів до України закінчилися, напруга спала, самий час відпочити. Чи не в цей момент затишшя "раптово наздожене пагуба"? Зрозуміло, що ані українське керівництво, ані Константинополь, ані проавтокефалістські діячі в УПЦ МП, ані – тим більше – УПЦ КП і УАПЦ сидіти склавши руки не збираються. Якщо навіть Константинопольський Патріарх не прийме безпосередньо під свій омофор найближчим часом кого-небудь з анафемованих Московською патріархією осіб, то він на багато років залишиться значущим для України символом, який благословив "немосковський" шлях розвитку цієї країни. Ім'ям Вселенського Патріарха, "який був тут", "який говорив з нами і підтримував нас", буде зроблено дуже багато кроків у бік духовного відокремлення України від Московського патріархату. А шумлива демонстрація нечисленних активних прибічників Московського патріархату, яку весь світ спостерігав в дні візиту Патріарха Олексія до Києва, чомусь не переконує, що ці прибічники зможуть на щось серйозно вплинути. Найближче завдання Москви – зробити процес "автокефалізації" Української Церкви якомога більш безболісним для себе. Це і є справжня мета переговорів, ініційованих двома Патріархами.

Олександр Солдатов

http://www.uaorthodox.info

Свято-Михайлівський Видубицький монастир відвідав Священноархимандрит

logos — Fri, 09 May 2008 05:49:10 GMT

6 травня 2008 року, в день пам'яті святого Георгія Побідоносця Свято-Михайлівський Видубицький монастир міста Києва святкував одне із престольних свят - величний собор цієї чернечої святині названий на честь великомученика. Цього теплого сонячного дня душі молільників раділи ще й того, що в цей оазис духовності столиці України на запрошення намісника монастиря архимандрита Єпіфанія завітав Священноархимандрит монастиря Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Перед звершенням Божественної літургії Святійший Владика освятив ікони, якими розписаний храм та які знаходяться на іконостасі. Слід зазначити, що завдяки жертовності меценатів триває реставрація цього древнього собору, але храм вже вражає мистецьким розписом та оздобами. Цей собор славетний ще й своїм хором - богослужіння храму прикрашає відомий хоровий колектив "Видубичі".
Розділити радість свята до монастиря прибули також намісники інших столичних монастирів, - Високопреосвященнійший Архиєпископ Димитрій, намісник Михайлівського Золотоверхого монастиря та високопреподобний архимандрит Іларіон, намісник Феодосіївського ставропігійного монастиря. Їм співслужив освячений собор духовенства: прес-секретар Київської Патріархії архимандрит Євстратій, насельник Феодосіївського монастиря архимандрит Ювеналій, настоятель храму Живоносного Джерела (Казанської ікони Божої Матері) прот. Валерій Семанцо, голова Прес-центру Київської Патріархії священик Олександр Трофимлюк, голова Благовіщенського братства священик Сергій Цьома, настоятель Свято-Миколаївського храму міста Бориспіль священик Микола Кравчук та братія монастиря.
На запричасному зі словом проповіді до пастви звернувся насельник Михайлівського Золотоверхого монастиря архимандрит Євстратій, а після заамвонної молитви - Предстоятель Помісної Української Православної Церкви Святійший Патріарх Філарет.
Вражає, що незважаючи на те, що свято припало на день поминання від віку спочилих православних християн (радоницю), на богослужінні була присутня велика кількість парафіян. Урочисте моління завершилось Хресним ходом навколо собору та окропленням віруючих свяченою водою.

свящ. Олександр Трофимлюк

Алексій пообіцяв Лукіянику приїхати в Україну

logos — Fri, 21 Mar 2008 05:56:10 GMT

Патріарх Алексій II і члени Синоду зустрілися 17 березня 2008 р., в престольне свято Данілова монастиря, з делегацією Союзу православних братств України, повідомляє «Українське Православ’я» з посиланням на «Портал-Credo.Ru». Зустріч відбулася в патріаршій резиденції в Даніловому монастирі після святкової літургії в день пам'яті преп. Даниїла Московського. Цього дня обитель святкувала 25-річчя свого відродження. Українська делегація складалася з декількох десятків членів з восьми областей на чолі зі співголовою Союзу православних братств, головою СПБУ В. Лукіяником.
Члени делегації висловили Патріарху і членам Синоду свою стурбованість загрозою автокефалії Української Православної Церкви і висловилися за тісніше адміністративне єднання з Московським патріархатом.
Прозвучало наполегливе прохання до Патріарха приїжджати на Україну, а також побажання – у разі неможливості уникнути автокефалії узяти під свій омофор ті храми і монастирі, які побажають залишатися в Московському патріархаті. Особливе прохання було висловлене відносно гнаного єпископа Іполита. [Останнє дивно, враховуючи, що єпископ Іполит є прихильником єпископа Діоміда, який звинувачує главу РПЦ Алексія II і видних синодалів ледь не в єресі – ред.]
Патріарх Алексій завірив ходоків з України, що не допустить розділення. «Ми за єдність і розділення не допустимо, нашу паству на Україні в біді не залишимо, на Україну обов'язково приїдемо», - підкреслив Алексій II.
Того ж дня українська делегація була присутня на заупокійній літії в церкві свт. Ніколи на Берсенівці за покійним першоієрархом РПЦЗ МП митрополитом Лавром, почесним опікуном церкви.
Після літії в центрі Союзу Православних братств на Берсенівській набережній відбулися збори СПБ, присвячені ситуації на Україні і майбутньому візиту на Україну Патріарха Алексія. Була намічена програма дій по боротьбі із загрозою автокефалії.
Ухвалено рішення до Великодня провести молитовні стояння і хресні ходи по всіх регіонах України і Росії – за церковну єдність, проти автокефалії Української Православної Церкви.
У зверненні до Патріарха Московського Алексія було висловлене прохання поблагословити піднести у всіх храмах Московського патріархату спеціальні молитви за єдність Церкви, проти розділень.

Грузинський Патріарх благословив новий національний рух «Іберійці»

logos — Thu, 20 Mar 2008 08:12:37 GMT

У Грузії засновано новий національний рух – університетська група «Іберійці». Це – молодіжне крило об'єднання «Носячих чоху» (грузинський чоловічий верхній одяг), головною метою якого є захист і пропаганда національних цінностей. Нову організацію благословив патріарх Католікос всієї Грузії Ілія II. За словами представника «Іберійців» Дачі Іорамашвілі, новий рух буде орієнтовано на зміцнення в середовищі грузинської громадськості національного, православного духу. З цією метою «Іберійці» на перших порах планують проведення культурно-просвітницьких заходів, зроблять поїздки по монастирях, де зустрінуться з духовенством і парафіянами.

Відбулось засідання Священного Синоду Еладської Церкви

logos — Thu, 20 Mar 2008 08:04:12 GMT

У понеділок 17 березня під головуванням Блаженнійшого Архієпископа Афінського і всієї Елади Ієроніма відбулося перше цього місяця засідання Постійного Священного Синоду Еладської Церкви, що стало по рахунку 151-м. На початку засідання Блаженнійший Ієронім виніс на обговорення питання про наявність в центральній структурі Еладської Церкви великої кількості різних Синодальних комісій і служб і вислухав думки членів Священного Синоду. За наслідками дискусії було ухвалене рішення скласти докладний каталог всіх Синодальних і спеціальних Синодальних комісій, підкомісій і служб зі всім персоналом і їх робочими функціями у складі Священного Синоду, для того, щоб створити можливість кращого і відповідальнішого розподілу церковної діяльності.
Наступним пунктом стало питання про церковну освіту, зокрема, другого ступеня. Після обговорення було ухвалене рішення створити комісію у складі Преосвященних митрополитів Філіпського, Неапольського і Тасоського Прокопа, Ксанфійського і Перітеоріоського Пантелеймона і Сироського, Тіноського, Андроського, Кеаського і Мілоського Дорофея, в єпархіях яких діють церковні гімназії і ліцеї. Преосвященны митрополити повинні виступити з доповідями про назрілі проблеми, розглянувши, крім цього, питання про витрати на харчування і мешкання учнів в школах.
Крім того, Його Блаженство проінформував членів Священного Синоду про робочі контакти і бесіди з представниками богословських факультетів університетів і вищих церковних академій, що мали на меті з'ясувати умови діяльності їх випускників в Церкві.
Також Блаженнійший Архієпископ Ієронім повідомив членів Священного Синоду про ділову зустріч з міністром юстиції Сотірісом Хадзігакисом з питання про законопроект «Договору, що знаходиться у стадії розробки, про вільне співжиття». Послідувала довга дискусія, під час якої всі синодали висловили свою думку по даній темі. У результаті було прийнято ряд положень:
1) Еладська Церква в особі Постійного Священного Синоду проголошує абсолютну пошану і шанує здійснюване за церковною традицією священне Таїнство Шлюбу, мета якого взаємне духовне доповнення подружжя ради спілкування в Христі Ісусі, плодом якого є діти. Тобто Церква приймає і благословляє традиційний брак, що здійснюється за православним обрядом, тоді як будь-який інший «подружній» зв'язок поза ним вважає розпустою.
2) На підставі цих принципів і з глибоким відчуттям відповідальності після відношення до кліра і благочестивим людям Священний Синод заявляє, що не згоден з підготовлюваним законопроектом «Договору про вільне співжиття», застосування якого підриває і узаконює тяжкі гріхи і який у разі ухвалення являтиме собою початок, що руйнує основи християнської сім'ї і всього грецького суспільства. Постійний Священний Синод висловлює надію і побажання, щоб вказаний законопроект не став державним законом.
Протягом засідання Преосвященний митрополит Закинфський Хризостом проінформував Постійний Священний Синод про свою поїздку в Константинопольський Патріархат у зв'язку з підготовкою візиту Блаженнійшого Архієпископа Афінського і всієї Елади Ієроніма з делегацією 30 березня 2008 року, в неділю Хрестопоклонної седмиці.
За пропозицією Блаженнійшого Постійний Священний Синод вирішив надіслати телеграму Блаженнійшому Архієпископу Албанському Анастасію висловивши співчуття і підтримку до потерпілого від трагічної події 15 березня 2008 року (вибухи на складі боєприпасів поблизу Тирани) народу сусідньої країни з проханням передати уряду і народу Албанії, що Еладська Православна Церква співчуває їм.

За матеріалами http://www.romfea.gr