Православний портал - ΛΟΓΟΣ // Orthodox portal - LOGOS

Святий апостол Павло, єврейське ім’я якого Савл, нащадок багатої консервативної сім’ї із Тарсу в Кілікії, походив із коліна Веніамінового. Він не належав до числа дванадцяти апостолів, а спочатку був затятим переслідувачем Церкви Христової, не від злоби, а із любові до батьківської віри. “Вихований біля ніг Гамаліїла”, Савл серцем і душею належав до секти фарисеїв.
Глибока впевненість у власній слушності спонукала його переслідувати християн в Єрусалимі та в інших містах. З цією ж метою Павло вирушив аж до Дамаску. Його тверді і непохитні переконання змінились завдяки чудесному з’явленню самого Бога. Господь з’явився йому, і в одну мить нещадний переслідувач перетворився на вірного учня. Тільки одне запитання: “Хто Ти, Господи?” і лише одна відповідь: “Я – Ісус ...” (Дії 9,5), змінили не тільки ворога на приятеля, а й життя мільйонів людей, які згодом почули проповідь апостола Павла. Ця метаморфоза, ця переміна стає вирішальною подією в справі поширення християнства. Тому в Дамаск замість гонителя прибув уже апостол. Ісус Христос забажав, щоб Павло став знаряддям, завдяки якому його ім’я дійшло до язичників. Так воно і сталося. До кінця свого життя Павло проповідував Ісуса з Назарету, розіп’ятого і воскреслого для спасіння усіх людей. За це безперестанне свідчення по всій Римській імперії він і отримав титул «апостола народів».
Саме апостол Павло познайомив греків з Євангелієм, виявивши особливе зацікавлення грецьким краєм і станом церков, заснованих ним на цих землях. Окрім багаторічного перебування і діяльності в Греції, декілька його послань спрямовані до греків, двоє - до коринфян, одне - до филипійців, двоє до фессалонікійців (солунян) і три до глав грецьких Церков, двоє до Тимофія і одне – до Тита.
Еллінізм на той час володів підгрунтям до сприйняття вчення із Назарету. Напис “невідомому богу” є незаперечним доказом. Також для цього еллінізм надав і грецьку мову, яка за тих часів була всесвітньою мовою, яка в змозі була передати тонкі і глибокі поняття вчення Боголюдини. Весь Новий Завіт в оригіналі написаний на грецькій мові.
Євангелист Лука, котрий був греком, в книзі Діянь святих Апостолів описав життя і діяльність апостола Павла звідки ми і черпаємо усі відомості.
“Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Неаполя” (Дії 16,11). В північно-східній частині Егейського моря, на південь від Олександруполіса, знаходиться острів Самофракія з багатьма цілющими джерелами. Згідно з переданням, яке збереглось на острові, апостол Павло побував на ньому, висадившись в порту античного міста, - сучасному Пальяполі. На згадку про цю подію тут було побудовано ранньохристиянську трьохпридільну базиліку.
А видіння, дане апостолу Павлу у сні, коли він знаходився в Троаді – високий, поважний македонянин, який стоїть перед ним і просить: ”прийди в Македонію і допоможи нам” (Дії 16,9) – це момент особливий та визначний у його проповідництві, тому, що є початком великих, прекрасних і спасенних стосунків з греками.
У зимку 49 року після подорожі при попутному вітрі, який був два дні, Павло вперше висаджується на європейській території, в Неаполі, в місці, де з часом розвинулось сучасне місто Кавала. Апостол Павло висадився згідно з переданням в районі храму святого Миколая і йдучи Ігнатієвою дорогою, одразу ж попрямував до Филип, “це перше місто в тій частині Македонії, колонія” (Дії 16, 12), яке знаходиться на відстані 12 кілометрів від Неаполя. Його супроводжували Сила, Тимофій і євангелист Лука. У Филипах проживало дуже мало юдеїв, і не було синагоги, а в суботні дні вони збирались в мальовничому місці на березі однієї із заток Стримону – Зигакту. Суботнього дня тут зібрались тільки жінки, котрі першими почули благовістя у всій Європі. Серед них була і Лідія, благочестива жінка, уродженка з міста Фіатір в Малій Азії, вона першою прийняла хрещення і дуже допомагала в подальшому поширенні слова Божого. Також по дорозі до місця молитви апостол Павло зцілив служницю, яка володіла духом віщування, за що був звинувачений в підбурюваннях мешканців міста та проповідництві заборонених у римлян звичаїв, а потім був увя’знений, але чудесним способом визволений.
Апостол Павло надалі підтримував тісні стосунки з филипійцями, котрі часто надавали йому допомогу коштами і навіть тричі відвідував їх.
Проте через несприятливі події апостол Павло і Сила покинули Филипи і йдучи Ігнатієвою дорогою, поквапились до Фессалонік.
Як оповідається в книзі Діянь, “пройшовши через Амфіполь і Аполлонію, вони прийшли до Фессалонік” (Дії 17,1). І хоч Амфіполь і Аполлонія були великими містами, Павло не зупинявся там поспішаючи до Фессалонік, де, як йому було відомо, існувала синагога.
Прибувши до Фессалонік, вони побачили зовсім інше місто. Знаходячись під римською владою з 168 р. до н.е., воно було резиденцією проконсула, і налічувало до 200 тис. мешканців. Його засновником був Касандр, давши йому назву на ім’я своєї дружини Фессалоніки, сестри Олександра Великого. Місто простягалось від моря до акрополя, утворюючи великий прямокутник в межах мурів. Посеред міста, де нині Ігнатієва дорога, пролягала важлива римська “магістраль”, відома у візантійський період як “проспект”, що на західному напрямку закінчується прекрасними Золотими воротами, відомими також як Ворота Вардара. Це важливий транспортний вузол, перехрестя Балкан, місце перетину морських шляхів, які ведуть до всіх портів Середземного моря.
В цьому місті було багато юдеїв, котрі володіли значними коштами, що й забезпечувало їм стійкий стан. Як розповідають Діяння, тут була синагога, розміщена неподалік від порту, в якій три суботи проповідував апостол Павло. Дехто з юдеїв увірував, а також багато греків, та чимало знатних жінок із тих, що посідали поважне місце.
У Фессалоніках, подібно до Филип, за діяльності апостола Павла невдовзі почали виникати проблеми і безлад. Невідомо скільки часу апостоли перебували тут. Деякі дослідники вважають, що вони перебували довше, аніж можна зрозуміти із виразу “і три суботи” (Дії 17,2). Однак юдеї взявши негідних людей, підбурили місто, звинувативши їх в діях, спрямованих проти кесаря. А тому вночі Павло і Сила покинули місто.
Про перебування апостола Павла у Фессалоніках відоме таке. Згідно з переданням, покидаючи місто, переслідуваний своїми одноплемінниками, він спустився з мурів в тому місці, десь де згодом був заснований монастир Влатадов. На схід від того місця, де зараз є монастир Влатадов, текло джерело, і розповідають, що Павло зупинився тут ненадовго, щоб освіжитись. Це джерело стало відомим як “свята вода апостола Павла”. Після звільнення Фессалонік на згадку про нього був збудований храм. Цей величний храм в наш час є свідченням відвідання міста Фессалонік апостолом Павлом, його вчення і плодів, які принесли кинуті ним тут зерна.
Павло швидко вийшов з Фессалонік. Одначе він ніколи не забував тамтешніх християн, котрих він тут залишив. Доказом цього слугують два його Послання до фессалонікійців (або солунян), засвідчуючи те, що апостол цікавився їх духовним і соціальними прогресом. В цих посланнях апостол підбадьорює їх, дає поради. Також цікавий той факт, що згодом він сюди посилає Тимофія, щоб з’ясувати їхній духовний стан. Обидва послання були ним написані в Коринфі.
Покидаючи місто, Павло сподівався, що невдовзі повернеться сюди, але тільки через сім років він навідався, знову переховуючись в різних оселях. А тому не дивно, що з цим містом його пов’язували тісні стосунки, і, говорячи про віру, терпіння, відданість і любов він возносив йому похвалу.
У Фессалоніках в Павла з’явились два старанні співробітники – Секунд, який супроводжував його в останній подорожі, і Аристарх, котрий був ув’язнений разом з ним.
Після Фессалонік Павло з Силою прибули до Верії - багатолюдного міста, яке знаходилось на підніжжі гори Верміон, міста-столиці третього округу Македонії. Тут була велика синагога де й проповідував апостол, і там були юдеї прихильніші до них і багато хто з них увірували у Христа, як і, зрештою чимало еллінів. Однак досить швидко фессалонікійські юдеї довідались, що і у Верії апостол Павло проповідує слово Боже, прийшли, бунтежачи та підбурюючи народ. Тому апостол змушений був покинути і це місто, а Тимофій і Сила залишились тут.
Місце, де зупинявся Павло і проповідував Євангеліє верійцям, так звана “трибуна апостола Павла”, в наш час отримало архітектурне оздоблення. Починаючи з 1995 року в місті проходить цілий ряд релігійних, культурних і художніх заходів під назвою “Павлія”, які завершуються науковим форумом.
В Афіни апостол Павло прибув із Верії в 51 році на кораблі, висадившись у Фалироні, головному порті міста. Століттям пізніше мандрівник Павсаній відмітить у звязку з цим: “у афінян є і інші порти – один у Муніхії, з храмом Артеміди, і один у Фалироні, де є жертівники богів, які називаються невідомими”. В Діяннях (17,23) не вказано, де Павло бачив жертівник “невідомому богові”, але найбільш вирогідно, що це один із них.
Очікуючи прибуття Сили і Тимофія із Македонії, Павло ходив по місту, розмовляв з афінянами в синагозі, на агорі (ринку), обурювався великою кількістю ідолів. Його проповідь і вчення вражало деяких філософів із епікурейців і стоїків, які називали його “марнослівець”. Павло в Афінах не був гнаний із-за вчення, а навпаки його привели на Ареопаг, для того, щоб він міг в урочистій атмосфері детально викласти своє вчення. Як розповідають Діяння, “афіняни та чужоземці, які жили серед них, ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове”(17,21).

Ареопаг, буквально – пагорб Ареса, орган влади в Древніх Афінах (рада афінських старійшин), названий згідно місця засідань на пагорбі Ареса біля Акрополя. Він мав широкі політичні, судові і релігійні повноваження. Реформа Ефіальта (462 р. до н.е.) знищила політичну владу і вплив ареопагу, зберігши за ним тільки функції суду у деяких карних і релігійних злочинах.
Оскільки навколо пагорбу було завжди велелюдно, з нього часто виступали різні філософи, політики і проповідники. Найвідоміша промова, виголошена коли-небудь – це безумовно, проповідь апостола Павла до язичників-афінян.
Афіняни вислухали Павла, котрий мав можливість викласти вчення Ісуса Христа і не був підданий гонінням за те, що проповідував. В епоху духовного і суспільного падіння, ті люди що займались філософією, продовжували цікавитись новими ідеями і віруваннями. Згадка Павла про воскресіння мертвих стала моментом, який ускладнив йому подальшу проповідь Євангелія в Афінах. Оскільки безсмертя душі було кульмінаційним пунктом вчення Платона, тому вчення про воскресіння мертвих в той час не можливо було зрозуміти. Однак перше зерно було вкинуте, і воно в майбутньому дало хороші плоди.
Святий Діонісій Ареопагіт, про якого говорили, що він подорожував в Єгипет, в той час, коли Христос був розіп’ятий і стало темно, висловив знамениту фразу “або Бог страждає, або все гине”. Почувши проповідь апостола Павла Діонісій негайно охрестився разом зі всією сім’єю. Він став мучеником і покровителем афінян, та згідно з рішенням Синоду Елладської Церкви згадується як її засновник. Його іменем названа також вулиця, яка простягається вздовж південного схилу Акрополя.
На згадку про перебування апостола Павла в Афінах, його жителі неподалік від міста збудували храм на його честь, а на Ареопазі встановили меморіальну бронзову дошку на якій висічений грецький текст його проповіді. В 1923 році архиєпископ Афінський Хризостом встановив звичай служити вечірню в день пам’яті святого апостола Павла на Ареопазі.
В подальшому апостол Павло проповідує в місті Коринфі. Афіни він покинув стурбований прийомом, яким його вчення знайшло у афінян, а також станом Церков Македонії. Коринф був зовсім відмінним від Афін. Безперервний рух, пов’язаний з присутністю торговців з усіх кінців земної кулі і людей, різних національностей, з різним менталітетом, створювали інші умови, які зовсім не нагадували академічну атмосферу, яка панувала в Афінах.
В Коринфі Павло заприятелював з Акілою і Прискілою, і за однорідністю ремесла, працював разом з ними, роблячи намети. Кожної суботи він навчав і переконував юдеїв та еллінів. Юдеї в більшості не вірили в те, що Ісус – Месія, і Павло, струсивши одежу свою пішов до язичників, зупинившись у домі новонаверненого Юста, який проживав біля синагоги. Серед багатьох, що увірували, був також начальник синагоги Крисп, який прийняв хрещення разом з усім своїм домом.
Одного разу вночі у видінні Господь сказав Павлу: “не бійся, але говори і не замовкай, бо Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в мене є багато людей у цьому місті” (Дії 18, 9-10). Кількість новонавернених з кожним днем збільшувалась. Ось деякі із найбільш відомих імен: Стефан, Фуртунат, Хлоя і Ахаїк. Апостол Павло пробув у Коринфі півтора року.
У діяннях святих апостолів розповідається, що в якийсь час юдеї Коринфу об’єднались проти Павла і надали волю своїм пристрастям, привівши його на судилище, та звинувативши в тому, що він супроти закону переконує людей наслідувати своє вчення.
Дії коринфських юдеїв не дали бажагого результату тому, що проконсул Галліон, ім’я якого збереглось в написах у Дельфах, і посприяло датуванню цілого періоду із діяльності апостола Павла, вислухавши їх, перше аніж Павло відкрив уста, сказав: “якби була будь-яка образа або ж злий умисел, тоді б я мав причину вислухати вас, а коли йде суперечка про вчення та про імена і про ваш закон, то розберіться самі” (Дії 18, 14-15). Не звернувши уваги він прогнав їх геть, після чого озлобившись вони побили Сосфена начальника синагоги. Недивлячись на труднощі, коринфська громада продовжувала розвиватись.
Через декілька тижнів після цього апостол Павло покидає Коринф, йдучи до Ефесу в супроводі Сили, Тимофія, Акіли і Прискіли. У 57 році він знову відвідає це місто, зупинившись в будинку Гая, звідки пізніше піде до Македонії. Апостол Павло є покровителем Коринфу, і на його честь в місті зведений величний храм.
В катакомбі Домітілі збереглось одне із найстаріших відомих зображень апостола Павла – на ньому зафіксовані характерні риси його зовнішності, які в незмінному вигляді перейшли як у візантійський, так і в післявізантійський іконопис і дійшли до наших днів. Це ті характерні риси, які описує ієромонах Діонісій із Фурни в Аграфах у “Інтерпретації живописного мистецтва”: “Павло лисий, з густою бородою, худими ногами, котрий тримає в руках 14 послань, завернутих і зв’язаних разом”. Послання апостола Павла є квінтенсенцією його пастирської турботи – таким увіковічив його пензель художників.

Сергій Думенко
кандидат богослів’я