За наказом імператора Другий Вселенський собор не розглядав догматичних питань. Собор постановив дотримуватись Нікейської віри та піддати анафемі єресі. Догматичним документом Другого Вселенського собору служить Нікео-Царгородський Символ віри. Головною метою собору було утвердження Нікейської віри, головних понять Нікейського віроопреділення. Отці Другого Вселенського собору зберігали смисл Нікейської віри, але не текст віроопреділення. Тим більше, що Нікейське віроопреділення не дуже надавалося для практичних цілей – в ньому не було вчення про Церкву, майбутнє життя. Св.Єпіфаній Кіпрський запропонував символ Єрусалимської Церкви, який використовували при хрещенні. Його доповнили терміном єдиносущний, а також вченням про Святого Духа. Таким чином був складений точний в догматичному розумінні та практичний у використанні символ , який отримав назву Нікео-Царгородського.
Цей символ віри був прийнятий, очевидно, усіма Церквами. Так наприклад, в Константинополі при Несторії він сам в посланні до папи Целестина цитував Нікео-Царгородський  символ віри як авторитетний. Остаточно його авторитет був проголошений на Халкідонському соборі в 451 році і з цього часу він використовується у всіх Церквах.