Священна Біблійна історія оповідає нам про те, що дні творіння Богом світу розпочались з вечора: "І був вечір і був ранок, - день перший..." (Бут. 1. 5), тому службою, яка називається "Вечірньою", починається добове коло церковного богослужіння. Молитвослів'я та символічні дії цього богослужіння розкривають події, в більшості, старозавітної і, в якійсь мірі, новозавітної історії: створення світу, перебування прародичів - Адама та Єви - в Раю, їхнє гріхопадіння та розкаяння, старозавітні жертвоприношення для умилостивлення Бога за людські гріхи та пришестя Сина Божого на землю для викуплення роду людського від неволі диявола.

Вечірня поділяється на три види: Велика, Повсякденна та Мала. Велика Вечірня - це святкова служба. Вона звершується напередодні недільних та святкових днів. Повсякденна Вечірня звершується в ті дні, коли не буває великих свят. Мала Вечірня - це скорочена Повсякденна Вечірня. Вона звершується тільки перед Всенічним Бдінням (Велика Вечірня з Утренею разом).

Перед початком Великої Вечірні відкриваються Царські Врата у Вівтар, який символізує собою Рай. Ця священнодія є символом того, що із створенням світу, людині Бог призначив блаженне перебування в Раю.

Вечірня може починатися двома виголосами священика: "Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків", яким священик, духовно переносячись у дні Старого Завіту, коли тайна троїчності лиць Божих ще не була відкрита так, як у Новому Завіті, прославляє Єдиного по Сущності Бога; або "Слава Святій, Єдиносущній, Животворящій і Нероздільній Тройці завжди, нині і повсякчас, і на віки віків". Цими словами священик прославляє Єдину Нероздільну Тройцю, Яка животворчою Своєю силою створила весь видимий і невидимий світ та промишляє про нього. Цим виголосом починається Всенічне Бдіння (Велика Вечірня разом з Утренею) перед яким, за Церковним Уставом, повинна відслужитися Мала Вечірня, на якій уже відкрита людям Пресвята Тройця, через піснеспів "Світе Тихий...", що зображає собою прихід Тихого Світла - Ісуса Христа, другої Особи Пресвятої Тройці.

Після виголосу священика духовенство у вівтарі співає "Прийдіть поклонімось...", цим самим закликаючи людей до поклоніння Цареві і Богу нашому, єдиному в Святій Тройці. Відразу ж після цього хор співає 103-й Псалом "Благослови, душе моя, Господа...", підчас якого священик з дияконом звершують кадіння всього храму. Ця священнодія переносить християнина з думками у сиву Старозавітну давнину, в часи творіння Богом світу, адже весь 103-й Псалом закликає нас дякувати Творцеві й Промислителю Богу, Який "поставив землю на твердій основі її...", на горах поставив води, які протікають між горами і напоюють все творіння, та Який все премудрістю Своєю сотворив. Кадіння підчас 103-го Псалма відображає Біблійну розповідь про те, як при творінні Богом світу "Дух Божий ширяв над безоднею" (Бут. 1. 2).

Та недовго, після своєї появи, людство в такому блаженному стані перебувало в Раю. На знак того, що прародичі після гріхопадіння були вигнані з насадженого Богом саду, священик зачиняє Царські Врата, а сам стає перед ними і, в знак покаяння та смирення, з непокритою головою (без скуфії, камилавки чи клобука) читає Світильничні молитви покаянного характеру, і цим самим символізує собою вигнаного із Раю Адама, який плакав перед зачиненими від нього дверима.

Після першопочаткового 103-го Псалма диякон виголошує Велику Єктенію (ще вона називається Мирною): "Миром Господеві помолімось...", якою Церква випрошує в Бога всього того, чого людство позбавилося і чого воно так потребує після гріхопадіння, а саме - миру з Богом, з ближніми та з самим собою. Закінчується ця Єктенія згадкою Пресвятої Матері Божої і всіх святих, які є для нас високим прикладом смирення та покірності перед волею Божою.

Потреби поражених гріхом людей, їх різноманітні почуття та думки по-особливому розкриваються в псалмах, тому, за Церковним Уставом, після Великої Єктенії читається Псалтир. На Вечірній читається або ж співається одна кафізма.

Після прочитання псалмів, які пробуджують в нас молитовний дух, виголошується Мала Єктенія. Вона складається із деяких прохань Великої Єктенії та закликає людей ще і ще миром помолитися Господеві, а також вміщує в собі прохання, що складають сутність Великої Єктенії: "Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю" та знову згадує Пресвяту Богородицю і всіх святих, як ходатаїв перед Богом за наше спасіння.

Після кафізми та Малої Єктенії співаються псалми: "Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене..." (Пс. 140), "Голосом моїм до Господа взивав я..." (Пс. 141) та "Із глибини взиваю до Тебе, Господи..." (Пс. 129), в яких ми, як ті, що страждаємо від ворогів нашого спасіння, підносимо до Бога молитву надії та покаяння перед Ним, віруючи в те, що у Господі наша надія і Він визволить нас від усіх беззаконь наших. Тому ми й підносимо свій голос хвали за велику Божу милість до нас і за Його вічну істину. Разом зі стихами цих псалмів Церква з'єднує пісні (ще вони називаються стихирами), в яких прославляється благість Божа, явлена нам через Спасителя нашого - Ісуса Христа або святих, пам'ять яких Мати-Церква згадує в цей день.

Після стихир на "Господи, взиваю..." співається "Слава Отцю і Сину, і святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь". Таке славослів'я постійно повторюється на богослужіннях, оскільки, кого б ми не прославляли із угодників Божих, та все ж усвідомлюємо, що вся слава належить тільки Єдиносущній Тройці. За цим славослів'ям співається піснеспів (стихира) на прославлення свята, Богородиці або інших угодників Божих.

У недільні дні та свята (крім двонадесятих) співаються Богородичні стихири, які називаються "Догматиками". Ця назва походить від грецького слова "?????" (догма), що означає "вчення". Догматики, разом з похвалою Пресвятій Богородиці, вміщують в собі догматичне вчення Православної Церкви про невимовне Втілення від Пресвятої Діви - Сина Божого, як Богочоловіка, в особі Якого пізнаються два єства - Божественне і людське.

Підчас співання догматика перед піснеспівом "Світе тихий..." на Великій Вечірні відкриваються Царські Врата, а священик разом із дияконом звершують Вхід з кадилом.

У своїх священнодіях Вхід з кадилом зображає те саме, що й піснеспів "Світе тихий", тобто, що для людей в особі Спасителя, Який зійшов з небес, засяяло тихе світло.

Відкриті Царські Врата на Вході символізують собою те, що з приходом на землю Господа Ісуса Христа людям відкривається Царство Боже. Із Вівтаря через північні дияконські двері, немов із неба, в образі Спасителя іде священик, одітий у фелон, який зображає смирення і велич. Перед ним, немов би Предтеча, іде диякон з кадилом. Кадильниця зображає собою те, що через ходатайство Сина Божого наші молитви, як кадильний дим, підносяться до Бога і що Дух Святий присутній у храмі. Поперед дияконом прислужник виносить світильника із запаленою свічкою, що означає собою духовне світло, принесене на землю Господом.

Підійшовши до Царських Врат, диякон показуючи орарем на Схід, де був Рай, промовляє: "Благослови, Владико, святий вхід", а священик, стоячи перед Царськими Вратами, хрестовидно благословляє в сторону Сходу, говорячи: "Благословенний вхід святих Твоїх завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків". Це зображення хреста на Вході показує нам те, що Господь через свою хресну дорогу відкрив нам двері Раю. Тоді диякон, входячи у Вівтар, виголошує: "Премудрість, станьмо побожно". Словом "Премудрість" він дає знати всім присутнім в храмі, що наступний піснеспів "Світе тихий" та читання із Святого Письма Прокімна або Паремій відкривають премудрість Всевишнього Бога, а слова "Станьмо побожно" закликають всіх присутніх в храмі благоговійно стояти, не розсіюючи свою увагу якимись сторонніми думками. Після цього хор співає "Світе тихий...", а священик, поцілувавши ікони біля Царських Врат, входить у Вівтар.