Відомостей про життя та діяльність св. Ігнатія збереглось дуже мало, в основному в “Церковній історії” Євсевія Кесарійського (кн.. 3, 36). Тут сповіщається, що св. Ігнатій був другим після ап. Петра єпископом Антіохійським. Бл. Єроним в “Хроніці” причисляє св. Ігнатія до слухачів і учеників св. Іоана Богослова.
З великою вірогідністю можна припустити, що в молоді роки св. Ігнатій був знайомий зі свв. апостолами Петром і Павлом, які проповідували в Антіохії, тобто являвся прямим приємником цих Апостолів і продовжувачем їх справи. В більш пізніх пам’ятках, зокрема, в св. Симеона Метафраста св. Ігнатій іменується “Богоносцем”. Цю назву пов’язують з євангельським фактом, що св. Ігнатій був іменно тим самим отроком, якого Господь наш Ісус Христос брав на руки, щоби поставити в приклад своїм учням, які вели спор кому бути першим. Св. Іоан Золотоустий, говорить, що св. Ігнатій не бачив Господа по плоті. Деякі свв. отці стверджують, що іменування “Богоносець”, св. Ігнатій отримав від того, що він був істинним і ревним носієм Бога в своєму серці до кінця днів своєї мученицької смерті. Історик Сократ розповідає про нього, що він бачив ангельські хори, які оспівували Св. Тройцю в антифонах, і тому ввів в Антіохійській церкві антифонний спів, звідки він перейшов в інші церкви. Св. Ігнатій Богоносець постраждав при імператорі Траяні. Крім його засудження і мученицької смерті на арені цирку в Римі, достовірних відомостей про нього майже не збереглось. Дату мученицької кончини св. Ігнатія Богоносця з точністю визначити важко. Традиційно цю дату позначають 107 р., але дослідники схиляються до більш пізньої і датують (110–117 рр.).
Зміст послань. В одне із гонінь св. Ігнатій був засуджений на боротьбу із звірями і для цього в кайданах був відправлений до Риму. Подорож його продовжувалась довільно довго. По дорозі робились тривалі зупинки, під час яких св. Ігнатій мав можливість спілкуватися з посланцями від християн різних малоазійських міст. В цей час св. Ігнатій написав сім послань, які збереглись до нашого часу: чотири із Смирни (до Римлян, Єфесян, Магнезійців і Тралійців) і три із Тріади (до Філадельфійців, Смирнян і Полікарпа Смирського). Збірка цих послань святого мученика була складена, по всій вірогідності, зразу після його смерті св. Полікарпом Смирським.
Послання св. Ігнатія збереглись в двох, а окремі навіть в трьох рецензіях. Правдивою в наш час вважається “середня рецензія. Св. Ігнатію приписують і декілька інших послань, в тому числі послання до св. Іоана Богослова і Пресвятої Діви Марії.
Всі сім послань св. Ігнатія Богоносця мають свої надписання, тобто адресатів. Всі закінчуються звичайними привітаннями, причому в посланнях написаних із Смирни, св. Ігнатій просить молитов за себе і Церкву Сірійську, а в посланнях, написаних із Тріади, після отримання вісті про закінчення гонінь в Антіохії, просить відправити вісника в Антіохію, щоби порадіти наступленому миру, а також дякує за наданий йому прийом антіохійськими вісниками. Так як послання св. Ігнатія написані були при однакових обставинах, то і зміст їх в загальному схожий, за винятком послання до Римлян і св. Полікарпу. Написані в порівняльно короткий проміжок часу, послання св. Ігнатія вражають своєю ввічливістю і чистотою релігійного почуття. Крім цього, вони являються і цінними джерелами, відображаючими ту конкретно-історичну ситуацію в якій знаходилась Церква в кінці І – на початку ІІ стт. Початковим пунктом являється звичайна похвала Церкві і її єпископу. Після цих похвал св. Ігнатій з покірністю заявляє, що пише він не із претендування на авторитетне вчительство і не для того, щоби сповіщати возвишене вчення, а по любові і ради застереження віруючих. Далі слідують застереження св. Ігнатія. Вони трьох родів. Насамперед всього, св. Ігнатій закликає віруючих піклуватися про єдність і погодження з єпископом, корячись йому, як Господу, і нічого не робити без нього, при чому він вказує, що тільки в такому церковному єднанні можливе єднання з Богом і що відділення від єпископа є ознакою згубної гордості.
Другою засторогою являється заклик уникати єретиков, не юдействувати, тому що Євангеліє вище Старого Завіту, і визнавати істинне народження, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Судячи з послань св. Ігнатія, боротьба з єретиками велась, як би на два фронти: проти єресі юдео-християнства і проти єресі докетів. На першу св. Ігнатій ясно вказує в “Посланні до Філадельфійців”, де говорить: “Якщо хто буде проповідувати вам юдейство, не слухайте його. Тому що краще від чоловіка, маючого обрізання, чути про християнство, чим від необрізаного – юдейство” (Філад. 6). Ця фраза передбачає, що юдеохристиянська єресь в часи св. Ігнатія охопила і деяких християн, навернених із язичників. Про небезпеку доке- тичної єресі автор попереджує переважно в “Посланні до Тралійців”. Вражаюче, що обидві єресі виступали в християнському обличчі, претендуючи на те, що вони являються “єдино правдивим християнством”. З цього приводу св. Ігнатій зауважує: “До яду свого вчення єретики приєднують Ісуса Христа, чим і привертають до себе довіру; тому вони подають смертоносну отруту в підсолодженому вині” (Трал. 6). Виявляючи це зовнішнє обличчя, за яким ховалося свідоме відокремлення від живого Тіла Христового і відмова від участі в Літургійному житті Церкви, св. Ігнатій говорить: ... вони ухиляються від Євхаристії і молитви, тому що не визнають, що Євхаристія є Плоть Спасителя нашого Ісуса Христа, яка постраждала за наші гріхи, але яку Отець воскресив, по Своїй благості” (Смир. 7).
Третя засторога, скоріше настанова, – загального морального характеру, а іменно зберігати віру і любов, являючи себе християнами не на словах тільки, але і на ділах, наслідуючи справам Христа. “Послання до Єфесян” – саме найбільше із послань св. Ігнатія – містить ряд думок, крім вище згаданих, тут вирішується питання про відношення до язицького світу, причому рекомендується молитися за язичників, бути мудрими і  незниважати їх, в зв’язку з близькою кончиною світу, покладаючи всю надію і життя своє на Господа. Дальше автор запрошує християн частіше збиратися на богослужіння. В посланні до св. Полікарпа подаються ряд коротких настанов відносно обов’язків і пастирської діяльності єпископа: рекомендується молитва, покора і терпіння, а також пропонуються поради відносно вдов і рабів і настанови про шлюб. В кінці коротко зображуються обов’язки християнської пастви. Особливо характерне “Послання до Римлян”. Воно служить пам’ятником ентузіазму християнського мучеництва. Боячись, щоби римські християни не подали за нього апеляції, св. Ігнатій просить їх не перешкоджати його мучеництву, якого так давно він бажає, а навпаки, молитися про дарування йому сил для звершення цього подвигу. “Умоляю вас. – пище св. Ігнатій, – не робіть мені і не надавайте неблаговчасної любові. Залиште мене бути їжею звірів і посередництвом їх досягнути Бога... О, якщо би не лишитися мені приготованих для мене звірів! Молюсь, щоби вони з жадобою накинулись на мене... Краще мені померти за Ісуса Христа, ніж царювати над всією землею... Хочу бути Божим. Моя любов розіп’ялась і немає в мені вогню, люблячого річ, але вода жива, яка говорила в мені, взиває мені всередині: “Іди до Отця” (глл. 4–7).
Особа автора, як вона виступає в посланнях, належить до числа незвичайно сильних характерів. Як видно із послання до Римлян, св. Ігнатій писав свої послання в стані незвичайного піднесення. Він горів духом в очікуванні мученицького вінка і безкінечно радий був наслідувати “страждання Бога свого” в надії воскресіння. При такому душевному настрої йому особливо було боляче чути про розповсюджене лжевчення, яке заперечувало плоть і страждання Ісуса Христа, воскресіння мертвих і Євхаристію – цю необхідну умову вічного життя. Тут він бачив небезпеку для Церкви. Це ще більше звеличило піднесення його духу. Звідси і стиль його виділяється незвичайною енергією і внутрішньою напругою глибоких релігійних почуттів.