Відомості про життя та діяльність Аристида достатньо мало чисельні. Про нього згадує Євсевій Кесарійський, що “Аристид муж вірний, сповідник нашого благочестя, залишив, подібно Кодрату, апологію цієї віри, яку підніс Адріану” (Кн. ІV, 3). Бл. Єроним характеризує Аристида як “красномовного філософа”, який під “колишньою одежою” (філософський плащ), був “учнем Христовим”. Західні мартирологи свідчать про Аристида як про мужа, який прославився вірою і мудрістю. В своїй ”Апології” він вчив про Христа, називаючи Його “істинним Богом”. Виходячи з цих свідчень, можна зробити висновок, що Аристид до свого навернення захоплювався філософією і жив в Афінах. Найбільш вірогідним являється припущення, що Аристид був дійсно “професійним філософом”, носячи відповідну одежу. Пізніше св. Юстин, Афінагор і св. Григорій Чудотворець, ставши християнами, продовжували носити філософський плащ, своїм зовнішнім виглядом якби засвідчуючи про те, що християнство є істинна філософія. Що ж торкається хронології життя Аристида, то вона залишається зовсім невідомою нам. Можна тільки припустити, що він був сучасником Кодрата, тобто народився в другій половині ІІ-го ст. Питання часу написання “Апології” залишається спірним, але більшість дослідників відносить час її написання на 20-ті роки ІІ-го ст.
До другої половини ХІХ ст. про зміст твору Аристида практично нічого не було відомо. Перше відкриття зробили вірменські монахи, які жили у Венеції. Вони в 1878 р. опублікували у вірменському перекладі перші дві глави “Апології” Аристида; даний переклад відноситься до V ст. В 1889 р. англійський вчений Р. Харріс в монастирі св. Катерини на Синаї знайшов повний текст перекладу “Апології” на сірійську мову; сам рукопис датується VІ–VІІ стт. В той же час друг Харріса, Робінзон виявив “Апологію” Аристида в “Повісті про індійських свв. Авраама і Іоасафа”, правда в переробленому вигляді. Слід зауважити, що дана “Повість традиційно приписується св. Іоану Дамаскіну. Пізніше, вже в 20-х роках нашого століття були знайдені ще два грецьких фрагменти “Апології” Аристида. Завдяки цим відкриттям основний зміст “Апології” став доступний і для вчених і для широкого кола християнських читачів. Аристиду присвячені дві дослідницькі праці на російській мові: Покровський А. Философ Аристид и его недавнооткрытая Апология. Сергиев Посад, 1898; Крестников И. Христианский апологет ІІ века, афинский философ Аристид и его новооткрытые сочинения. Казань, 1904.


Зміст апології

Апологія складається з 17-ти глав і написана за простим і ясним планом. Аристид починає свою промову вказівкою  на істину буття Бога, Творця всього, пізнання про Якого набувається через розглядання творіння (космологічний доказ буття Божого). Після цього пропонує філософське визначення понять про Бога як Вище Єство, до якого не прикладні ні тлінність, ні змінність стихій, ні людські пристрасті, але Який представляє собою повноту досконалостей, не вимагає жертв і ні в чому не має потреби. Далі, з точки зору цього поняття про Бога (абсолютність і моральна досконалість) піддаються критиці релігійні вірування різних народів. Всіх людей Аристид для зручності розгляду зводить до 4-х родів: варвари і греки (політеїсти), юдеї і християни (монотеїсти), і викладає їх генеалогію.
Марність релігії варварів видно з цього, що вони обожують замість Творця тлінні і змінюючі стихії природи (землю, воду, вогонь, вітер, сонце) і древніх людей, забуваючи про слабкості і порочності людини. Ще більш марні погляди греків, які видумали багатьох народжених богів, цілком схожих на людей, з їх вадами і недостатками. Вершина безумства релігії греків досягається в єгипетському культі, предметом якого служать самі нікчемні тварини і рослини.
Що торкається юдеїв, то вони знають Єдиного, Істинного Бога, але шанують його неналежним чином – шляхом зовнішніх обрядів і жертвоприношень, так що служать вони, власне, не Богу, а ангелам. Тільки  християни знають істинного Бога і правильно шанують Його виконуючи Його заповіді. Вони ведуть чисте життя, у всьому допомагають один одному, інколи постяться, щоби творити милостиню, завжди хвалять Бога і приймаючи їжу, кожен раз дякують Йому (гл. 15). Більш повніше про образ життя християн Аристид пропонує прочитати самому імператору в їх книгах, щоби переконатися, що він нічого не видумав від себе. У всякому випадку, в той час як одні із греків осквернили себе всякими гріхами і вадами, інші, навернувшись до Христа, живуть чесно і соромляться попередніх своїх справ; даремно язичники клевещуть на християн; нехай краще приймуть їх вчення і пізнають істину.


Богослівське вчення Аристида

Центральним пунктом догматичних поглядів Аристида складає вчення про Бога. Він першим намагається висловити це вчення у філософській формі. В повному погоджені з філософською постановкою цього питання він істину буття виводить із факту існування і прекрасного устрою світу. За словами апологета, краса і благоустрій світу не можуть не привести до думки про Творця, “Котрий у всьому присутній і від всього прихований” (1, 2). при такому розгляді істини буття Божого поняття про Бога набуває в Арстида космічного характеру: Він “Двигун світу”; Бог “По Своїй суті недосяжний і розмірковувати про силу Його правління безкорисно”; про Нього можна сказати, що “Він Бог над всім, Який все створив ради людини” (1, 3). Звідси поняття Бога набувають ознак апофатики, які вказують на його абсолютність. Бог нестворений, ненароджений, незмінний, без початку і кінця, досконалий; Він немає ні кольору, ні образу, ні членів, ні чоловічої, ні жіночої статі; Він безмежний, – небо не обмежує його, а навпаки, охоплюється Ним. Всі ці ознаки заперечного характеру говорять про те, ким “не є Бог”, але вони не визначають сутності (природи) Бога. Звідси Бог недосяжний і немає імені. Але в той же час Бог є Єство морально досконале: “в Бозі немає гніву і лютості. Заблудження і забуття не в його природі, тому що Він – абсолютна мудрість і знання і через Нього все існує” (1, 6).
Інші пункти християнського віровчення викладені у Аристида в простій формі, без всякої обробки. Вони викладені в генеалогії християн і за формою нагадують символ. Християни, говорить Аристид, беруть свій початок від Ісуса Христа. Він сповідується (визнається) Сином Всевишнього Бога, “про Нього говориться, що Бог зійшов з неба в Св. Дусі і від Діви приняв плоть” (2, 6). “Він мав 12-ть учнів для довершення Свого домобудівництва. “Він був проколотий юдеями і помер, і похований, і як передають апостоли через три дні воскрес і вознісся на небо” (2, 8). В такій же символічній формі Аристид викладає вчення про Бога, коли пропонує його як вчення християн: “Вони, – говорить він, – визнають і вірять в Бога, Творця неба і землі, Який біля Себе  немає ніякого іншого бога” (15, 2). В кінці апології автор вказує на страшний суд, “який через Ісуса, Месію, прийде на весь рід людський” (17, 8); неодноразово він говорить і про очікування майбутнього життя і воскресіння. З’єднуючи всі ці члени віри, отримуємо довільно певну формулу символу віри, більш повну, чим та, яку ми бачили у св. Полікарпа. Аристид – другий після св. Полікарпа свідок існування в Древній Церкві Символу віри (немає ще члена про Св. Духа, про Церкву і Хрещення). Він же, також, являється важливим свідком значення у християн Св. Писання, на яке він часто посилається, як на джерело їх віровчення.
Якщо оцінювати твір Аристида в цілому, то можна сказати, що хоча догматичне значення “Апології” не дуже значне, вона являється для нас цінною пам’яткою ранньохристиянської писемності. Значення “Апології” полягає ще і в тому, що вона являється свідком важливого феномену в історії духовної культури людства: християнство становиться спроможнім вести діалог з греко-римською язицькою культурою. Церква в особі своїх письменників “пішла” в язицтво, показуючи перевагу християнства над ним, завойовуючи його Силою Божою.