Ключові слова:
нові релігійні організації (неокульти), “Церква Єднання” (муніти), “Церква Сайєнтології”, “Велике біле братство”, “АУМ сінрікьо”, “Церква Христа”, “Свідки Єгови” “Церква Ісуса Христа святих останніх днів” (мормони), “Міжнародне товариство свідомості Крішни” (крішнаїти), рух Ошо, “Трансцендентальна медитація”, харизмати, типи мотивів ступу у неокульти, вербування, богообраність, мантра, медитація, глосолалія, молитва, навіювання, свідомість, підсвідомість, бомбардування любов’ю, наставництво, гурізм, групова свідомість, програмування на конкретну поведінку, “промивання мозку”, “зомбіювання”.
 
Особливістю сучасної релігійної ситуації в Україні є те, що її формування відбувається не лише за рахунок традиційних конфесій (православ’я, католицизм, греко-католицизм, протестантські течії, іудаїзм, іслам), але й новітніх релігійних об’єднань (неокультів). Серед них є такі, що історично не успадковані нашим народом від попередніх поколінь, проте набувають популярності внаслідок місіонерства проповідників з їх історичної батьківщини.
Неокульти стали невід’ємним атрибутом українського сьогодення. Вони є складним соціально-політичним феноменом. Можна спостерігати як за зростанням їх кількості, так і ступеню впливу на різноманітні процеси в нашій державі. Наприклад, у 1992 році діяло 79 громад новітніх релігійних течій, 1995 - 318, 1997 - 399, 2000 - 1034, 2001 - 1328, а на початок 2003 року діяло 1617 громад неокультів.
Ставши фактом і фактором сучасного релігійного життя, нові релігійні об’єднання активно змінюють усталену релігійну карту світу, геополітичний баланс між певними релігіями. Вони, як правило, не знають географічних, державних, національних та культурних кордонів. Їх поява зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Водночас, неокульти стають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, які на базі певної віросповідної традиції або синкретизмі кількох творять нове віровчення, культ, організацію.
Часто неокульти у періодиці, релігійних, науково-популярних та наукових виданнях іменують по-різному: секти, новітні релігійно-містичні течії, квазірелігії, псевдорелігії, рухи “Нового віку” тощо.
Використовувати для неокультів таке визначення як “секта”, на нашу думку, дуже вузько, не конкретно та не зовсім науково. “Секта (лат. sekta - вчення, напрямок, від sequor - наслідую) - релігійна група (громада), яка відокремилася від пануючої церкви” [16]. Таке поняття, як “секта”, рідко використовується у сучасній науковій лексиці (вживається переважно в журналістиці або богословській літературі). На наш погляд, тут доцільніше вживати визначення культ. Адже, культ є більш ширшим поняттям ніж секта. Культ (лат. - cultus) - “схиляння перед чимось, безмірне звеличення або обожнювання чогось або когось” [17]. Щоб уникнути понятійного зміщення, на наш погляд, варто визначитися з термінологією дослідження.
Новітня релігійна організація (неокульт) – релігійне об’єднання, що виникло у другій половині ХХ століття - на початку ХХІ століття.
Переважна більшість нетрадиційних релігій є неокультами. Хоча ці поняття близькі за змістом, але не є синонімічними. Слід зауважити, що не всі нетрадиційні для України релігійні угруповання належать до неокультів. Деякі з них є давніми релігіями - це, наприклад, буддизм, даосизм, зороастризм та ін. Щоб уникнути понятійної невизначеності, на наш погляд, варто дати визначення “нетрадиційної релігійної організації”.
Нетрадиційна релігійна організація (нетрадиційний культ) – релігійне об’єднання, що культурно, ментально, побутово не укорінене в Україні, історично не успадковане нашим народом від попередніх поколінь, не притаманне його релігійній духовності [18].
Новітні та нетрадиційні культи доцільно, на нашу думку, розглядати використовуючи одночасно дві окремі класифікації. Критерієм поділу першої класифікації є форма функціонування, а другої – сутність. Отже, вони поділятися за формою функціонування на:
 
- церковні організації: харизмати (“Слово віри”, “Перемога”, “Руч віри”, “Жива вода”, “Церква нового покоління”, “Слово істини” та ін.), “Церква Єднання”, “Діти Бога”, “Церква останнього заповіту”, “Богородицька церква”, “Церква Христа”, “Церква Ісуса Христа святих останніх днів”, “Велике біле братство”, “Міжнародне товариство свідомості Крішни”, “АУМ сінрікьо”, бахаїзм тощо;
- курси та центри духовного удосконалення і розвитку можливостей: Гуманітарний центр Хаббарда, Інститут душі “Атма”, “Трансцендентальна медитація”, школи ізотеричних знань, різноманітні гуртки з вивчення йоги тощо;
- філософські школи: “Новий Акрополь” тощо;
- школи східних бойових мистецтв: “Білий Лотос” тощо;
- центри і гуртки народних та нетрадиційних методів лікування, а також можуть набувати інших форм.
Новітні та нетрадиційні культи поділяються, на нашу думку, за сутністю на:
 
- християнські: “Діти Бога”, “Церква Ісуса Христа святих останніх днів”, харизмати, “Церква Христа”, “Богородицька церква”, “Реформована православна церква” тощо;
- східного типу (орієнталістські): “Міжнародне товариство свідомості Крішни”, “АУМ сінрікьо”, Сахаджа-йога, “Трансцендентальна медитація”, рух Шрі Чін-Моя, групи послідовників Шрі Сат’ї Саї Баби, рух Ошо Раджніша, “Товариство Шрі Ауробіндо”, різноманітні буддистські течії (дзен-буддизм, тибетський буддизм, ламаїзм) тощо;
- синкретичні: “Велике біле братство”, “Церква Єднання”, бахаїзм, “Церква останнього заповіту” тощо;
- наукологічні (сайєнтологічні): “Церква Сайєнтології”, “Новий Акрополь”, “Наука Розуму”, “Вогняна квітка”, різні психотехніки, івановство та інші;
- езотеричні: теософія, Агні-йога, маги, послідовники Андреєва, Бердника, групи Сіморона, спіритуального характеру та інші;
- язичницькі: “Рідна Віра”, “РУН Віра”, “Собор Рідної віри”, “Ладовіра”, “Ягновіра”, “Слов’янська релігійна громада”, “Рідна православна віра”, “Українська віра арійського обряду” та інші;
- сатанинські: “Церква Сатани”, “Храм Сета”, “Товариство Асмодея”, “Слуги Вельзевула”, “Чорне Братство”, “Товариство Сатани”, “Чорне коло” тощо.
Класифікаційна характеристика неокультів розглядалась раніше див. [5], [15] і не міститься у цій книзі тому що не відноситься до теми дослідження.
Хоч більшість неокультів є релігійними об’єднаннями, але значна кількість наукологічних, більша частина езотеричних та окремі культи східного типу належать до містичних рухів. Містицизм намагається розкрити таємниці психіки. Містики прагнуть наблизитися до живої людини, до її відчуттів, безпосередніх життєвих вражень, внутрішніх станів, пошуків індивідуального ставлення до навколишнього світу. Вони намагаються вловити та систематизувати глибоко особисте сприйняття людей, що спонукає до зосередженого самопізнання.
Релігійні та містичні вчення можна розрізнити за такими критеріями:
 
- віровчення релігійних організацій передбачає поклоніння та служіння єдиному Богу чи різним божествам (Христос, Крішна, Будда, Дажбог, Перун, Диявол, Сет та ін.) або “Живому Богу” чи “втіленням Бога” (Марія Деві Христос, Баха – Улла, Віссаріон, Мун та ін.);
- містичні віровчення обирають центром уваги не богів, а людину, ступінь та шляхи її вдосконалення, а основна мета цих вчень – самовдосконалення людини для повної самореалізації;
- функціонування релігійних об’єднань обов’язково передбачає певну культову практику з відповідними ритуалами та служителями культу.
Безумовно, віровчення деяких релігійних організацій мають елементи містики і навпаки, а тому це питання необхідно розглядати комплексно, враховуючи всі три критерії поділу. Адепти переважної більшості містичних груп також вважають, що їх групи не належать до релігійних організацій, і діють під виглядом “Лабораторії астрологічних досліджень”, “Школи езотеричних знань”, “Семінару з розвитку паранормальних здібностей” тощо. Одні з них реєструються у державних органах під виглядом громадських організацій, а інші діють як неформально-гурткові об’єднання, особливо при навчальних закладах, медичних організаціях та курсах, котрі мають відношення до психіатрії, “народних” та нетрадиційних методів лікування. Віровчення значної частини езотеричних об’єднань спираються на наукові знання і тому мають характерні ознаки наукологічних культів. На наш погляд, саме ступінь езотеричності є тим критерієм, за яким треба розрізняти наукологічні та езотеричні культи.
Містичні культи часто приваблюють тим, що обіцяють, а нерідко певною мірою дають людям можливість удосконалити свій світогляд, проаналізувати особисті переживання. Вони захоплюють ідеєю нескінченного самопізнання, морального вдосконалення, даючи можливість отримати внутрішню гармонію та спокій.
Неокульти мають низку спільних ідеологічних елементiв. Це, попри все, уявлення про час, що передував створенню цього неокульту, як про час, сповнений розгубленостi та страждань. У цьому випадку завдяки вірі вiдкривається “велика iстина”. Об’єднує неокульти також уявлення про засновника як про людину, якiй вiдкрилася “абсолютна істина”. Осмислення його особистостi може бути рiзним. Вiн може бути великим пророком, видатним філософом, мудрим гуру чи живим богом. Засновник культу передає своїм прихильникам певну “iстину”, котра гарантує спасiння всiм тим, хто повiрив у неї, за умов виконання певних вимог, рiзних заборон, табу, на що наголошує засновник.
Ідеологiям неокультів притаманне уявлення про те, що свiт найближчим часом буде радикально змiнено в результатi перемоги сил свiтла над силами темряви. Носiями добра є представники неокульту на чолi з керівником. Всi iншi будуть або знищенi, або не воскреснуть, або будуть пiдлеглі вiруючим, якi стануть елiтою нового свiту [1]. Така перспектива може бути привабливим моментом для тих, кого не влаштовує життєве становище. Більшість новітніх культів, на вiдмiну вiд традицiйних релiгiй, розгортають активну пропагандистську дiяльнiсть. Кожен адепт неокульту вiдчуває себе мiсiонером, а тому адептами неокультів нерiдко стають люди, якi прагнуть до духовної чи релiгiйної активностi, хочуть вiдчути свою значимість.
Нерідко засновники культів стверджують, що їм Бог особисто відкрив Істину. Наприклад, засновник “Церкви Єднання” Мун і засновник “Церкви Ісуса Христа святих останніх днів” (церкви мормонів) Сміт стверджували, що Бог особисто спілкувався з ними і надав завдання месійного характеру. Проте Мун ставить себе вище Ісуса Христа, який не повністю справився зі своєю місією і був розп’ятий на хресті, а Мун більш досконалий і доведе місію до кінця.
Засновники культів часто користуються тими само джерелами, що й традиційні церкви, але тлумачать їх по-різному. Наприклад, харизмати, представники “Церкви Христа”, “Міжнародного шляху”, “Свідки Єгови” та мормони по-різному коментують Біблію, а адепти останніх чотирьох культів до того ж стверджують, що вона неправильно перекладена, і використовують перероблену Біблію. Крішнаїти користуються “Бхагавад-Гітою”, як і традиційні індуїсти, але тлумачать її іншим чином, до того ж іншими індуїстськими джерелами вони майже не користуються. Лідери значної кількості неокультів (“Церкви Єднання”, “Великого білого братства”, “Церкви останнього заповіту”, “Церкви Сайєнтології”, “Церкви Ісуса Христа святих останніх днів”, руху Ошо та ін.) розробляють нові теологічні джерела.
Якщо традиційне християнство пропонує пасивне чекання другого пришестя Христа. Ця пасивність не зовсім відповідає динамічному життю сучасного суспільства. Люди хочуть бачити реальне утілення Месії на Землі, а не абстрактне божество. Це може відбуватися з багатьох причин. Деякі не можуть уявити собі Бога інакше як персоніфікованого в образі людини, інші бажають і готові побачити його своїми очима, треті – не приймають консервативних традиційних вірувань і шукають сучасні вчення, що відповідають моді. Відповідно до попиту виникає пропозиція, що виражається у виникненні різних культів на будь-який смак.
Е.Дюркгейм висловлює думку, що тепер ми можемо вказати на причину, через яку боги не можуть обходитися без своїх віруючих, як і віруючі без своїх богів - це саме суспільство, а боги є не більш ніж його символічним вираженням [2]. Проте символічне божество, запропоноване традиційними релігіями, перестало задовольняти людей. Розвиток цивілізації підсилив динамізм життя, запит на який не міг не відбитися в релігійній сфері.
Слід зазначити, що клімат для поширення неокультів в Україні надзвичайно сприятливий. Це пояснюється сучасною суспільно-психологічною та соціокультурною атмосферою; відстороненістю нових релігійних та містичних груп від традиції, зокрема традиційних церков; винятковою активністю іноземних місій та їхніми фінансовими можливостями, що значно перевищують ті, котрими оперують традиційні церкви. У більш широкому контексті причина виникнення та бурхливої активізації неокультів - загальна орієнтаційна криза євроцентристської цивілізації, що спричиняється до спроб синтезу західної та східної релігійних традицій та інтенсифікує релігійні експерименти взагалі; загальна духовна криза, брак стрижневих ідей та загальнозначущих цінностей; розрив у соціальному досвіді та ціннісних засадах між поколіннями; ослабленість історичних церков і нерозвиненість їхньої місіонерської структури.
Віруючий звертається до культу за власним бажанням. Спочатку він відвертається від своїх проблем, тому що не здатен їх вирішити. Втрата віри у свої сили та у свою спроможність пов’язана з певними змінами в психології, поглядах і поведінці людини. З’являється прагнення до розуміння світу, що є немов би гарантом захисту від впливу “земних” людських слабостей і спочиває на тривких основах “божественного одкровення”, яке повідомляє людині, що вона “загубила” в собі “абсолютну істину”.
Французький вчений О.Клеман вважає, що люди стали дуже самотніми і гостро відчувають свою смертність; розпадаються сім’ї, люди шукають у культі відчуття спокою та любові. Вони легко інтегруються в нову структуру і знаходять у ній “матір” – секту. Психолог А.Джаноф теж відмічав цей привабливий момент - можливість задовольнити дитяче прагнення до любові та захисту від реальності [4]. Нерідко культи приваблюють людей з тяжкими психічними відхиленнями і тих, які страждають від різних неврозів та жахів. Кількість таких людей сьогодні зростає внаслідок економічної та моральної кризи, а також соціальної незахищеності у сучасному українському суспільстві.
Неможливо не враховувати особливості неокультів як специфічного різновиду людського співтовариства. Адже люди, які втратили життєві позиції, вступивши в культ, знову знаходять себе, відновлюють втрачений зв’язок зі світом. Суспільство нехтує невдахами, проте в культах вони є “братами”. Неокульти об’єднують людей, котрі зневірилися в житті, сумують за цілісним світовідчуттям, отже готові прийняти за Бога будь-якого ідола.
Релігійна потреба зводиться до специфічної (релігійної) форми задоволення реальних соціальних потреб людей, які через ті або інші причини не можуть реалізуватися у світському житті. До таких потреб вона відносить потребу в сім’ї, у самоствердженні, самовираженні та діяльності. Задоволення цих потреб у культі призводить до формування почуття божественної обраності. Отже, богообраність - це форма протесту проти суспільного зла, відмежування від оточення шляхом створення світу обраних, які відокремлюють себе від іншого світу особливою вірою, культом, моральними правилами. Ідея богообраності свідчить про культову обмеженість суто релігійного протесту. Вона прирікає адепта на життя за його законами, що передбачає відповідне становище особи в суспільстві і державі. Насамперед, культове відокремлення від світу, суспільства, а іноді від сім’ї, друзів загострює потребу належати до ідеальної спільноти. Віруючий, який відірваний від іншого світу, цінує свою належність до релігійного товариства і тому підпорядковується його традиціям, усіляко підкреслює свою духовну близькість (“братерство”) з іншими членами цього товариства, відстоює його ідеї.