“Свідки Єгови” розвинули величезну доктрину світорозуміння, засновану на неправильному тлумаченні Священного Писання. Вони практикують контроль членів організації, ізолювання від зовнішніх зносин із суспільством, психологічний вплив і тиск на інакомислячих, жорстку конспірацію і дисципліну. Як релігійна організація тоталітарної спрямованості “Свідки Єгови” поділяються в собі на тих, хто володіє і управляє, і тих, хто безумовно повинен виконувати їх накази.
Існування товариства пов’язане із багатьма кримінальними справами, судовими процесами пов’язаними із обмеженням свободи особистості членів секти, психологічним тиском на громадян, навіть приведення таким чином до самогубства та ін. Тому їм заборонено у реєстрації в багатьох державах, зокрема у Франції. На даний час існують відгалуження в 168 країнах. У роботі та керівництві користуються спеціальними (для внутрішнього користування) документами, зокрема “Організаційними вказівками для провісників царства”. Одним із методів втягнення в секту є широка благодійність. В Україні зареєстрована і очолюється “крайовим комітетом” професійних проповідників вчення “Вартової Вежі”. Безпосередньо всією роботою в нашій країні керує “бруклінський центр” в США, при активній допомозі “крайового комітету єговістів Польщі”.
Головним чином концепція єговістів зводиться до наступного. Вони стверджують, що всі християнські Церкви і світська влада сукупно складають сучасний Вавилон. Весь світ, навідміну від християнського розуміння, як творіння і об’єкт Божого піклування, вважають світом сатани (якого доречи пишуть з великою літери?)
На думку єговістів, все, що зробив Бог для людей, це те, що втрутився в “проклятий біг цього світу” і призначив його кінець. Хоча уже наближається, кажуть, битва із силами зла і вже присутні її прикмети. Тільки від самої людини залежить чи врятується.
Головна мета і задача “свідків” провіщати людям “Волю Єгови” і переконати, що врятуватися від знищення в “майбутній війні” із силами зла можна лише в їхній секті.
Не раз керівники товариства “СЄ” пророкували, вгадували і готувались, накопичуючи капітал підлеглих, до кінця світу. Такий “кінець” планували на 1874, 1918, 1925, 1977рр. кожного разу він закінчувався розчаруванням і відходом багатьох, хто побачив обман у вченні, що придумане для керування, панування людини над людиною.
На думку керівників “СЄ” мета Біблії і основна ідея – це захист і виправдання Бога, як Творця всього сущого перед людьми. Сама Біблія сприймається як історія подій, в яких Єгова відкриває Свою волю, це “Велика драма”, яка почалась в Едемському саду з гріхопадіння перших людей і завершиться всесвітнім “Армагедоном”.
“Ар+Мегило” (Євр.) – географічне місце в Палестині, пагорб де в Ст. Завітні часи Суддів відбулась битва Гарона з Сисарою, фараона Нехао з Іосією царем, тобто це просто історичне місце, якому надано якогось фантастичного “нового значення”.
Концепція “Великої драми” за книгою “Сектознавство”, сучасного православного дослідника в цій галузі Чернишова В.М.” є такою:
 
Пролог. Бог Єгова творить із небуття. Даються закони Всесвіту, шлях зіркам, орбіти планетам, створюються мікро і макросвіти, даються закони природи. Світлі небожителі прославляють Творця у всьому повна гармонія, все пронизане любов’ю.
 
Початок дії. Перші люди невинно перебувають в Едемському саду.
Бог Єгова попускає одному із своїх духовних синів – люциперу приступити і ввести в спокусу першу подружню пару. Після Єви, яка з’їла плід, Адам ще роздумував чи бути з Богом, чи з Євою і вибрав - вмерти з нею. Так появились похоті тілесні очей, смаку (бо плід був гарний приємний на смак) і появилась гордість житейська...
Ці похоті, на думку єговістів, стають домінуючими знаряддями сатани для спокуси усій наступній історії людства.
Але Єгова, кажуть “свідки”, як наш люблячий Небесний Отець, визначив викуплення цього гріха Ісусом Христом – “своїм другим духовним сином вірним Йому”.
 
Конфлікт.
Люципер, що став сатаною після спокуси людей кидає відкритий виклик Богові і хоче забрати у Нього всіх людей, і підкорити “племена, народи, язики” на цій “проклятій в Адамі землі”.
І ось Ісус Христос прийшов на землю, щоб відшукати і спасти загинувших, тобто тих, хто прийме Його викупну жертву. Як у розбійника, який взяв в заложники людей викуповують їх, так, і ця жертва, ніби, потрібна, щоб принести плату.
Бо сатана, вигнаний з раю, створив собі, після спокуси Ісуса Христа в пустелі величезне царство. Це царство сатани переконанням керівників “СЄ” є обширне; починаючи від всіх без, виключення, Церков світу, до політичних партій, державних структур і організацій, до соціальних, міжнародних і неформальних об’єднань. Одна із головних твердинь сатани є, за єговістами, – ООН.
До 1931р. Свідки Єгови визнавали, що Христос викупив гріхи людей на дереві хресному, тобто на хресті, згодом доктрина змінювалась, нові ідеологи придумували нові ідеї, так із хреста перейшли на Т-подібне дерево, а зараз взагалі перемінили свої теорії і стверджують, що Спаситель був прибитий просто до стовпа. Христос воскресає як дух і повертається в небеса.
Люцифер посоромлений, але позицій не здає, і стає боротьба із силами добра жорстокішою.
 
Фінал.
Бог Єгова ніби повторно посилає Христа на землю, але в невидимому вигляді для розправи над сатаною. В Армагедоні т.зв. “священній війні” – Христос із своїм воїнством знищує люцифера і всіх його прихильників (вище названих).
На планеті, що взято у адвентистів, встановлюється тисячолітнє царство Христа, куди попадуть 144 тисячі керівних братів корпорації і найвірніших послідовників секти єговістів (правда вони не бачать і невважають значучим слова Свящ. Писання “...і 144 тис. не осквернившихся з жінками”, так як у них нема інституту монашенства).
Отже, таким чином, Єгова виправданий, настала справедливість. Всі єговісти будуть воскресінні в плоті, будуть царювати на землі. Встановиться теократична світова держава на чолі з Богом Єговою і Його Ангелом сином – Ісусом. Всі християни інших конфесій, деномінацій, сект представники інших релігій, будуть знищенні в Армагедоні і підуть в небуття.
Це вчення підтверджують обірваними і перекрученими цитатами Біблії (більше Старого Завіту і Одкровення). Священне Писання перекладене у їх редакції “Новий світ” містить спотворене багатьох ключових догматичних визначень, наприклад: Ів. 8.58 показує вищу природу Христа як Бога “і перш ніж був Авраам, Я є”.
У перекладі Нового Світу “до того, як став існувати Авраам, Я бував” (тут свідомо повторюють юдейське заблудження, що Ісус Христос, ніби не є Богом, а має прийти інший месія, всіх ворогів вигубить і поставить над усіма народами панувати єговістів – земна імперія).
За життя і існування Церкви Христової, даної нам самим засновником Господом нашим і верховним первосвященником Ісусом Христом, все відкрите нам вчення в Церкві, що виражене в Священному Писанні Старого і Нового Завіту містить в собі незмінні вічні істини, дані Богом Триєдиним для людей, щоби бути їм щасливими і виконати мету свого життя – повернення до Бога.
Ці істини називаються догматами, наприклад, фундамент віри - догмат про Пресвяту Трійцю відкритий нам Богом, догмат “Боговтілення” для спасіння і оновлення в людині образу Божого та ін. На початку існування новозавітньої Церкви Христової, всі догмати піддавали жорсткій критиці з боку людей, що хотіли розумом людини осягнути єдиного в Тройці Бога. Так виникало аріанство, де розділялось Божество і савеліанство, де змішувалось Свята Трійця, а також багато інших заблуджень, які дивним чином відродились і переплелись в колючий брехні вінець для сучасної людини у вченні товариства “Свідків Єгови”. Сім Всесенських Церковних Соборів святих отців роз’яснили і дали відсіч і чітку відповідь на всі закиди лжевчителів.
Церква Христова, як добра мати, відкинула отруючі душу вчення, однак відкинуте взято, обліплено науковими лжедоказами і фантазією, сплетено сітку, яка тихо і легко закриває людині доступ до правди істини і вічного блаженства, яке дарує Господь, віруючим і виконуючим слова повчання Його.
Важко в одній статі, проаналізувати вчення Товариства, бо для цього надруковано багато книг православних дослідників. Ми спробуємо звернути увагу на основи вчення, по яких людина мала б прийти до Бога. Єгова у “СЄ” – один, а у християн Бог – єдиний. Єговісти відкидають і не вірять у Бога, Пресвяту Трійцю, Який відкрився людям достатньо в Новому Завіті, позбавляють
себе Божої істини, бо ще старозавітній пророк Ісаія запитував себе: “з ким” може радитись Господь Бог створюючи людину, “хто зрозумів дух Господа і був радником у Нього”. “Створімо” – сказав Господь при створенні людини (Буття 1.28). І найкраща відповідь дана у євангеліста Іоана, де говориться про Слово: “Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталось, що сталося” (Іоан 1. 2-3). (Словом “Єгова” – Я той Хто є (Сущий) охарактеризував Себе Господь розмовляючи з Мойсеєм).
Але Логос (Слово) споконвічний, називається “Гілка Єгови”, тобто те, що виростає з єства Єгови, або Його Син (Іс. 4.2). “Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець Вічності Князь Миру” (Іс. 9.6).
Мир, милосердя і любов Божу, видно із Предвічної Ради Трьох. Вона була не тільки про створення людини, істоти вищої, наділеної розумом і волею, свободою, яка пануватиме над всім видимим світом. І коли буде абсолютно вільною і незалежною від Бога, знаючи, що є добро і зло, захоче на практиці пізнати (в євр. “пережити”), порушить заповідь, відпаде від райського блаженства, і потрібна буде хресна Жертва Сина Божого Месії, щоб відкрити їй дорогу назад до Творця. Це була Рада про майбутнє спасіння людини, яке було здійснене за словами ап. Петра “найдорогоційнішою кров’ю Христа, як непорочного, чистого Агнця, напередвизначеного, ще перед створенням світу” (1 Петр. 1. 19-20).
“Милосердя Боже таке велике, що Він і зараз виявляє початкову готовність принести в жертву Самого Себе” (преп. Іоан Дамаскін), щоб повернулась до Нього людина, в Його Церкву. Господь запрошує: “Прийдіть до Мене всі студженні і обтяжені, і Я заспокою вас”.
Це життя для Бога угодне, є сповнене уподібненням Йому, життя за Христовим прикладом і називається “обожненням”, - приображенням своєї природи шляхом уподібнення Божеству. Господь благодаттю таку людину оберігає від зла, збагачує, очищає, обдаровує і веде, як люблячий Батько своїх дітей.
Обожнення звершується, Божою силою, благодаттю, при певних умовах і завданням людини є поставити себе в ці умови, звернутись до Бога Живого і прикласти моральні зусилля для очищення серця, “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”. Бог є Особистість. Спілкування з Божеством в християнстві – це спілкування особистостей.
 Свідки Єгови стверджують, що світ у владі сатани.
Православна Церква з Біблії вчить – Світ творіння Боже і середовище реалізації Царства Божого, матерія прийнята в єдність з Божественною Особою (Єгова), Сина Божого, і тіло людини – храм Духа Божого (1 Кор. 6,19) як і душа має бути приображеним і прославленим. Завдання християнина відректись від пристрасті до матеріальних речей, не треба ставити вище Бога нічого, а надати перевагу духовно-розумному життю над чуттєвим “підняти голову до неба”. Бо з любові своєї Ісус Христос відкрив дорогу до щастя вічного у Божому Царстві. Це тяжкий шлях для тих, хто не захотів і легкий для тих, хто відважився – жити у згоді з Богом і своєю совістю. В людини нема завдання творити злі вчинки. За Божим планом людина є для добра і освячення, але зрада в Раю розірвала угоду і спілкування з Живим Богом.
В особі Христа людина і людська природа отримала можливість відновити і вступити в такі відносини з Богом, в яких Син перебуває з Отцем. Він відновив адамове спілкування, в цьому полягає зміст усиновлення тих, хто живе із Христом, про яке говорить апостол Павло (Єф. 1.5; Гал. 4.5). Той, хто вірує у Христа, спасає своє життя від зла і добровільно “втрачаючи його” (Мф. 16.25) “помираючи разом з Христом” (2 Тим. 2-11) і успадковує вічне життя, ми ніби мертві для гріха, а живі для добра. В цьому полягає сенс православного християнського відречення від світу і очищення від гріхів, ми відмовляємося від гріха і сатани і діл його і слуг його і т.д. (Таїнство Хрещення). Хто охрещується зодягається в нову природу Христа і стає членом народу Божого в Новому Завіті.
Свідки Єгови не визнають буття душі після смерті, відновлення своє із пороху розуміють, як через “банк інформації у Єгови”, щоб жити в Його Царстві.
Православна Церква вчить – воскресіння – це повернення безсмертної душі в її воскресле, відновлене із праху тіло (3 Цар. 17.17-24; Лк. 24, 39; 1Кор. 15. 44). Як це відбуватиметься знає тільки Бог. Смерті у християнстві нема, це засвідчив Христос, що смертю смерть подолав і життя дарував, тому і смерть, і гріх, і сатана над нами не панує, якщо ми з Христом.
За прикладом Христа відбудеться воскресіння і всіх людей в День Судний, одних – для вічного блаженного життя з Богом, інших – для сумної вічності, де через непослух і нелюбов Бога і свого ближнього, буде плач і скрегіт зубів. Слід знати, що як блаженство і Царство Боже, так і пекло – це не місце, а стан душі. Тіла людей будуть преображені, як і Христа, і все буде преображене.
Доктрина спасіння “Свідків Єгови”
Товариство Вартової Вежі сповідує, що Христова смерть купила для людей земне життя і земні благословення, втрачені Адамом після гріхопадіння.
Християнство визначає людину, як ангела в тілі, тобто і духовного і тілесного складу.
Православна Церква стверджує правду Богом дану, що Христова смерть купила справжнє прощення гріхів і благословення, що простягаються за межі цього, на минуле, сучасне і майбутнє життя.
Досконала людина Адам мав вірністю своєю і послухом Богові приводити все творіння до Бога, бути вдосконаленим Божою благодаттю і стати досконалим ангелом в тілі, пізнати ангельський світ і привести його до Господа. Таким чином весь всесвіт – творіння видиме і невидиме свідомо привести перед лице Боже. Стати лицем до Лиця з Богом тоді Господь обдарував би Адама повнотою благодаті і він став би богом, але не за сутністю, а як в дарунок – по благодаті.
Але знаючи, що є добро і що є зло, Адам однак не побоявся Бога, а свідомо з Євою вирішили стати “богами” швидше, без зусиль, повірили “брехуну-дияволу” і впали, заразившись вірусом гріховної недовіри Богу, смертної хвороби, яка відбилась і на всіх поколіннях людей.
Весь світ змінився, із гармонії все перейшло в “тремтіння творіння” і хижацьке виживання, так ніби всі із друзів перетворились на ворогів. І ту справу обірвав Адамів гріх і смерть. І тільки Ісус Христос Син Божий, Бог у Трійці Єдиносущній прийшов у світ народившись від Духа Святого і Пречистої достойної Благословенної Діви Марії, чистої перед Богом – як “другий Адам”, щоб довершити і зробити те, що не зміг перший. І зробив...
Христос відновив людську хвору природу взяв її на Себе і вилікував, смертю переміг смерть, матеріальний і духовний світ об’єднав і возніс до Пресвятої Тройці.
Церква є містичне Тіло Христа, ми зодягаємось в Нього в Таїнстві Хрещення і на протязі життя маємо, живучи з Богом, засвоювати Його Тіло містичне на місце гріховного і хворого – духовної нашої природи.
Бог Отець “...призначивши усиновити нас в Собі через Ісуса Христа, за благоволінням своєї волі, на похвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в улюбленому у Якому ми маємо викуплення кров’ю Його, прощення гріхів через багатство благодаті Його, яку Він щедро дарував нам у всякій премудрості і розумінні, відкривши нам тайну волі Своєї” (Єф. 1.3-14). Свідки Єгови не шанують хреста Господнього як символу з великим змістом Божої перемоги добра над злом на віки віків. Амінь.
Ми знаємо, що знаменням хреста і самим хрестом Господнім і благодаттю Божою в ім’я Ісуса Христа святими виганялись біси, зцілювались люди, воскрешали мертвих, але чому хреста бояться “СЄ”, що з 1931р. відмовились від нього (Фил. 3. 18).
“СЄ” стверджують, що Ісус Христос не воскрес в своєму Тілі, бо він на їх думку одночасно є Архистратиг Михаїл.
Св. Євангеліє говорить, що – Христос воскрес в тому ж тілі, яке було покладене в труну, що пояснює сліди розп’яття, пусту труну, погребальні пелени (Як. 24. 39; Ін.20. 5-9, 20-27). “Подай руку твою і вклади в ребра мої і не будь невірним”.
“Погляньте на руки Мої і на ноги Мої” – говорить Господь Ісус Христос, - “це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться: бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене” (Лк. 24.39). про те що Ісус Христос є архистратиг Михаїл ніяких доказів в Біблії нема – це вигадки.
Дійсність воскресіння Христового поза усілякими сумнівами. Воно провіщене Псалмоспівцем (Пс. 15,10; Діян.2.25-31) зображене признаним перебуванням Йони у череві кита (Мф. 2.39-40) багато разів провіщене самим Христом Спасителем (Мф. 16. 4-21; Ін. 2.19). Ця подія засвідчена усіма апостолами-очевидцями. До них являється воскреслий Життєдавець упродовж 40 днів . З ними Він мав тривалі бесіди, пояснюючи їм Писання та відкриваючи таємниці Свого Царства. Перед ними Він споживав їжу і пиття. Їм Він дозволяв торкатися до рук і ніг і ребер Своїх. На їх очах Він і вознісся на небо (Мф. 28, Мор. 16; Лука 24; Ін. 20.21; 1 Кор. 15. 1-8).
Догмат про воскресіння Христове Церква сповідує у самому своєму Символі Віри, Його завжди проповідували і вчителі Церкви.
Єговісти заперечують Святого Духа, як Особистість володіючу Божественною природою, а називають безликою активною силою Божою. Православна Церква із Священного Писання захищає істину – Святий Дух є вічна Особистість, Який володіє Божественною природою. Дух Святий – Третя Іпостась Святої Тройці. Він рівний Отцю і Сину і разом з Ним прославлений (Мф. 28.19) “Три свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і вони - єдині” (1 Ін. 5.7).
В доктрині про душу. Свідки Єгова вважають “кров є душа” (Втор. 12.23 і душа особи є невід’ємна від тіла частина, тому коли особистість вмирає, душа перестає існувати). Це неправда.
Православна Церква на основі Святого Писання вчить, що є життя після смерті. “І не бійтесь вбиваючих тіло, душі ж не можуть вбити; а бійтесь більше Того, Хто може і душу і тіло погубити” (Мф. 10.28), тобто бійтесь синівським страхом свого Творця. “...Бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління” (Пс.15.10). “І повернувся порох у землю, чим він і був, а дух повернувся до Бога, Який дав його” (Екл. 12.7). Смерть бо є станом, коли душа і тіло розірвані, розірвана особистість для безбожників стан муки, а ті хто жив з Богом тут на землі, перебуває з Ним і на Небесах. До пришестя на землю Сина Божого небо було немовби закрито для земних, і хоча в домі Отця Небесного багато осель (Ін.14.2-3) в них одначе, не знаходилися після смерті сходили своїми душами у пекло (Бут.37.35).
Апостол Павло писав: “сміливість же маємо і бажаємо краще вийти з тіла і оселитися в Господа. До торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх – Бога, і до духів правителів досконалих” (Евр.12.23).
Єговісти вчать: Христова смерть тільки дає можливість для особи досягнути вищого життя через виконання Божого закону, тому впевненості у вищому житті немає.
Церква Христова оголошує волю Божу: Христова смерть дає спасіння від гріха всім, хто вірою приймає Його Викупну Жертву за них (Дії 15.11. Євр. 10.38; Еф. 2,8.9; Рим 3.28; 5.1. Гап. 2.16,3,11,24). “Бо благодаттю ви спасенні через віру, і це не від вас, це – Божий дар” (Єф. 2.8-9). “але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа врятуємось...” (Дії 15-11).
Свідки Єгови навчають своїх членів, що Христова Кров, пролита на Голгофі відноситься тільки до еліти 144 тис. праведників Свідків Єгови, а не “до великого загалу”, який є остаток свідків.
Біблія свідчить Христос помер і воскрес за всіх людей “Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник між Богом і людьми, чоловік Христос Ісус, Який віддав Себе для викуплення всіх” (1 Тим. 2.5-6).
Також наступна інформація незовсім вірного розуміння терміну “спасіння” у “СЄ”, а саме: особа може бути у Божому раю тільки за умови:
 
а) вивчення Біблії через посередництво (Вартової Вежі);
б) спілкування із Свідками Єгови;
в) зміни життєвих звичок і обов’язкове водне хрещення за обрядом Свідків Єгови;
г) проповідь і свідоцтво свідчення Божого Царства в їх секті.
Насправді ж Священне Писання Євангелія говорить усім, що спасіння дається тільки через віру і довіру Ісусу Христу, як Спасителю (Дії4.10-12; 10.42-43. Рим.3.21-24) і добрі діла, невід’ємні від віри (Як. 2.20). В діянні св. Апостолів говориться “І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих. Про Нього всі пророки свідчать, що всякий, хто вірує в Нього, одержить відпущення гріхів іменем Його”, що здійснюється в Таїнстві сповіді.
Апостол Яків повчає “віра без діл мертва”(Як.2.20) “мати Моя і брати Мої – це ті, що слухають слово Боже і виконують його” (Лк. 8.21).
Церква Христова призвана допомогти людині, зберегти себе і своїх дітей від зла, смерті і прокляття, прийти до Творця. Сам Господь наділив її такими повноваженнями через своїх апостолів на землі: встановив 7 благодатних Таїнств, в яких від народження і до закінчення земного життя людина отримує Божу допомогу і лікування. Дари Духа Святого, - усе, що потрібно для спасіння і вічного блаженства і щастя з Богом. Такого великого призначення людини, як в християнстві – йти за прикладом Ісуса Христа, жити в Його любові і зусиллями і подвигом над собою уподібнюватись Йому, щоб стати богом по благодаті і любові, милістю нема ніде. І такого піклування, як в Церкві Христовій, нема ніде – бо Сам Христос рятує.
Товариство ж “СЄ” стверджує, що Царство Боже – “держава теократична” буде на землі, керуватиме Бог Єгова Його “син ангел” з праведними єговістами”.
Царське служіння нашого Відкупителя, спасіння людського роду, почате Ним на землі, і яке триває на небі, - матиме кінець, - воно завершиться приведенням всіх істинно віруючих до спасіння. І в цьому розумінні “Йому належить царювати, але поки покладе Своїх ворогів до ніг Своїх (1 Кор. 15.25). А це станеться тоді, коли буде знищений останній ворог – смерть ( 1 Кор. 15.16) воскреснуть усі мертві (Ін. 5.25), оновляться небо і земля (2 Петро 3,6.7,14,13) і Він, з’явившись у всій Своїй славі, учинить всесвітній Суд, скаже, як Цар, усім, що праворуч Нього, що чинили діла милосердя, діла добрі: “прийдіть благословенні Отця мого, успадкуйте приготовлене вам царство від створення світу” (Мф.25,34) і віддасть царство Богу і Отцю (1 Кор. 15.24).
Мета людини на землі усвідомити і засвоїти Боже спасіння, дане Господом Нашим Ісусом Христом, яке дарується їй, в чистоті душевній, “стати до благодаті тим, ким Бог став за природою” (бл. Симеон Новий Богослов).
Для цього людині дарується благодать як освячуюча сила Святого Духа.
Під благодаттю Божою розуміють усе те, що дарує Господь своїм творінням без будь-якої заслуги з їхнього боку (Рим.11.6; 1 Пет. 5.10). Благодать Божу ділять на природну і надприродну. До природної належать усі дари Божі творінням, тобто: життя, здоров’я, розум, свобода, зовнішній добробут тощо. До надприродної - усі дари, які подаються Богом творінням у надприродний спосіб, наприклад, просвітлення розуму світлом Своєї істини, і зміцненням їхньої волі Своєю силою та сприянням у справах благочестя.
Освячуюча благодать дарується для нашого освячення, тобто нашого очищення та оправдання і просування в доброті та спасінні (2 Петр. 1,2,3) (Рим. 5,20-21).
Благодать Божа необхідна для освячення людини – грішника взагалі, тобто для того, щоб грішник міг вийти із гріховного свого стану, міг стати істинним християнином і таким чином засвоїти собі заслуги Викупителя, тобто, щоб він міг повернутися, виправдатись, оновитись і потім здійснювати подвиги в благочесті, щоб досягнути вічного спасіння.
Свідки Єгови всі Церкви вважають слугами і прихильниками сатани.
Євангеліє вчить, що освячення людей грішників і з’єднання їх з Богом має на меті Церква, яку заснував Господь.
Новозавітня Церква це Боже насадження, Божий сад, Божий виноградник “Як гілка не може чинити плоду від себе, якщо не буде на лозині, так і ви, якщо у Мені не пробудете”(Ін.15.4-5). Ісус Христос Своїм земним життям, хресною смертю і воскресінням вніс в людство нові благодатні сили, нове здатне до багатого запліднення, життя. Ці сили ми маємо у Святій Церкві, яка є “Його Тіло”. Святе Письмо багате виражальними образами Церкви, наприклад: образ виноградної лози і її гілок (Ін. 15.1-8); образ Пастиря і стада (Ін.10.1-16); образ Глави і Тіла (Єф. 1.22-23); образ споруди, що будується (Єф. 2.19-22); образ дому і сім’ї (1Тим 3, 15; Єф. 3,6). Життя Церкви у своїй суті таємниче, план її життя не вміщується в жодну історію.
Христос власне заснував чи збудував церкву Свою. Тільки на хресті Господь викупив нас і з’єднав нас з Богом, - без чого християнство не мало би ніякого значення, тільки після хресних страждань Він увійшов “у славу” (Лк. 24.26) і міг послати учням Своїм Духа Святого (Іл. 7.39).
Церква - це наш духовний дім, з ним тісно зв’язані: думки і дії християнина. В ній він, поки живе на землі, здійснює своє спасіння, користується дарованими нею благодатними засобами освячення. Вона приготовляє своїх дітей до небесної вітчизни. Спаситель, даючи перед своїм вознесінням повноваження апостолам, цілком зрозуміло сказав їм, що Він Сам не перестає бути невидимим над усіма Пастирем та Керманичем Церкви. “Я з вами по всі дні до кінця віку” (Мф. 28.20). Він є Голова Церкви “Бог Отець”, поставив Його вище усього, главою Церкви, яка є Його Тіло, повнота Його, хто наповнює все у всьому (Єф. 1.22-23).
Він є за Одкровенням св. Іоана Богослова “Святий Істинний, що має ключ Давидів, котрий відкриває – і ніхто не закриє, закриє – і ніхто не відкриє” (Одкр. 3.7).
З учення про найголовнішу та опосередновану мету Христової Церкви випливає вчення про те, що поза Богом і Церквою спасіння нема – віра в Ісуса Христа, котрий примирив нас з Богом – Сам Спаситель сказав: “Хто вірує в Сина має життя вічне, хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому. Але істинне вчення Христове і про Христа зберігається і проповідується тільки в Церкві і Церквою, без чого не може бути і істинної віри (Рим. 10.17).
Св. Іреней говорить: “в Церкві, як говорить Писання, Бог настановив апостолів, пророків, учителів” (1 Кор 12.28) і всяку духовну справу, якої позбавлені всі, хто не приходить до Церкви, але самі себе віддаляють від істинного життя своїми думками, а ще гіршими вчинками. Бо де Церква, там Дух Божий, і де Дух Божий, там і Церква і всіляка благодать: бо Дух є істина. Тому ті, хто не причетний до Нього, не годуються грудьми материнськими для отримання життя, і в тілі Ісуса Христа не знаходять для себе найбільшого джерела, але вихоплюють собі на землі потрощені скарби і з них п’ють гнилу воду з калюжі, віддаляючись від віри Церкви, щоб не бути приведенними до неї, і відкидаючи Духа, щоб не бути просвітленими від Нього (Проти єресей. 111 с.23).
 
Православний шлях до спасіння
і життя з Богом. Значення пришестя,
викупної жертви і воскресіння
Господа нашого Ісуса Христа.
Три великі зла учинила людина не встоявши у первісному завіті з Богом: тим, що безкінечно ображено безмежно-доброго, але безмежно-великого, безмежно-правосудного Творця і через те піддалася вічному прокляттю (Бут. 3.17-19) і заразила гріхом усю свою істоту, створену доброю, затьмарила свій розум, спотворила волю, споганила в собі образ Божий, учинила гріхом згубні для себе наслідки у власній природі і у природі зовнішній. Отже, щоб з’єднати її з Богом і вчинити її знову блаженною належить задовольнити за грішника нескінченну правду Божу, ображену її гріхопадінням – не тому, щоб Бог шукав помсти, але тому, що жодна властивість Божа не може бути позбавлена дії. Без виконання цієї умови людина назавжди залишилася б перед правосуддям Божим “дитям гніву” (Єф. 2.3), “дитям прокляття” (Гал. 3.10) і примирення, воз’єднання Бога з людною, не могло би навіть початися. Знищити гріх у всій сутності людини, просвітити її розум, виправити її волю, відновити в ній образ Божий, знищити згубні наслідки, спричинені гріхом людини в її природі і в природі зовнішній, хто би міг виконати всі означення умови? Ніхто крім Бога…
Відновити людину без сумніву, ніколи би не могла сама людина, немічна, позбавлена благодаті Божої, ані хто небудь з ангелів, могутність котрих обмежена. Відновити і очистити людину від гріхів міг лише Той, хто її створив на початку і Хто сказав про Себе: “Я є Той, Хто загладжує беззаконня”(Іс. 43.25; Пс.102.3).
Люди шукали Бога, намагалися служити, догоджали Йому, задобрювали Його своїми жертвами, але не могли досягти своєї мети. Тому Бог знайшов для відновлення людини такий засіб, в якому “милість та істина Його зустрілися, правда та мир привіталися” (Пс. 84.11). Друга Особа Пресвятої Трійці Єдинородний Син Божий, добровільно вирішив стати людиною і прийняти на себе всі людські гріхи, перетерпіти за них усе, що визначає праведна воля Божа, і таким чином задовольнити за нас вічну правду, загладити наші гріхи, знищити самі наслідки їх і в нас, і в природі зовнішній, тобто оновити світ. У слові Божому ця велика справа зображається у вигляді завіту між Богом Отцем і Богом Сином (Євр. 10.5-7; Пс. 39.7-9). Котрий відходив у світ “бо так полюбив Бог світ, що і Сина Свого Єдинородного віддав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Ін. 3.16).
У цьому виявилась Його безкінечна правда, коли для задоволення її необхідна така надзвичайно дивна жертва: смерть Боголюдини. В цьому виявилась Його безкінечна премудрість, яка знайшла таким чином, спосіб примирити у справі людини вічну правду з вічною добротою, задовольнити і те і інше і спасти загинувше.
Святі отці так писали про це, зокрема блаж. Феодорит: “Дуже легко було би для Сина Божого і без втілення звершити спасіння людей і одним бажанням знищити владу смерті, і повністю знищити джерело смерті – нечестя... Але Він забажав подати не Свою могутність, але правду провидіння (Против эллинов. Речи. IV, т. Ivр. 587).
Справу спасіння звершеного Господом Ісусом Христом розглядають з трьох сторін, а саме:
 
- первосвящениче служіння;
- пророче;
- царське.
Як пророк, Господь Ісус Христос сповістив нам таємницю спасіння саме ім’я Христос означає “помазання”. Ім’я Ісус означає “Спаситель”. Сам Господь відніс до Себе слова пророка Ісаії, коли читав їх в назаретській синагозі: “Дух Господній на Мені, бо Він послав Мене благовіствувати убогим, і послав Мене зцілити упокорених серцем. Проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпускати змучених на волю, проповідувати рік Господнього змилування” (Лк 4.18-19, Вих. 61.1-2).
Це служіння благовісницьке звершене безпосередньо Самим Господом і через учнів, котрі згідно з Його заповіддю сповістили всім народам і передали його Церкві на всі часи.
Господь благовіствував вчення віри і вчення життя і благочестя. Євангельське вчення віри є вчення – про Бога, нашого милосердного Отця, до котрого ми навчені звертатися із синівським закликом “Отче наш!”. Про це одкровення людям нового, найдосконалішого поняття про Бога говорить Спаситель в молитві: перед Своїми стражданнями: “Я відкрив ім’я Твоє людям (Ін. 17.26) – Дано нам вірити і знати про пришестя Слова, пришестя Єдинородного Сина Божого – для спасіння людей і їх воз’єднення з Богом:
 
- про Святого Духа – Утішителя та Освячувача нашого;
- про природу і призначення людини, про гріх, про покаяння, про спасіння, освячення і відродження;
- про Царство Боже і про Новозавітню Церкву;
- про останній, всезагальний Суд і останні присуди світу та людини.
Євангельське вчення життя та благовістя – це висока заповідь про любов до Бога та ближніх.
Ставши на шлях вчителя всього людства, Христос Спаситель свідчив про Себе “Я є світло для світу” (Ін. 8.2).
“Я світло, що прийшло у світ, щоб кожен, хто вірує в мене, в темряві не перебував” (12.46). “Дана Мені всяка влада, сказав Він після воскресіння – на небі і на землі, ідіть і навчіть усі народи” (Мф. 28. 18-19).
Господь наш Ісус Христос виклав Закон на всі часи. Христос посилаючи учнів Своїх навчити всі народи, додав: “І ось Я з вами по всі дні до закінчення віку” (Мф. 28.20).
Христовий закон – ( на противагу Мойсеєвого, що був даний лише на час і одному юдейському народові) є признаний для всіх часів і всіх людей єдиний, спасенний, завдяки якому можна досягти вищого життя, вічного.
Про це засвідчив зрозуміло Христос Спаситель, кажучи: “Я є шлях та істина, і життя, і ніхто не прийде до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14.16). “Хто вірує в Сина, Має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя”. Все це вщент розбиває вчення єговістів, що Христос є лише ангел Божий, а не Бог.
Первосвященницьке служіння полягало в тому, що Ісус Христос приніс Себе Самого в умилостивлювану жертву за гріхи світу і таким чином примирив нас з Богом, визволив нас від гріха та його наслідків здобув нам вічні блага.
“Ти є священик навіки за чином Мелхиседековим (Євр. 5.5-6).
“Пізнайте Посланця та Святителя сповідання нашого Ісуса Христа (Євр. 3.1). “Отож маючи великого Архиєрея, що прийшов, Ісуса Сина Божого тримаймося сповідання нашого (Євр. 4.14-18).
“Він називається Архиєреєм, - тому, що в тілі Своєму приніс Самого Себе в жертву Отцеві за гріх людський, Сам – Священник, і Сам – жертва. Він приніс Себе священнодіючи за світ”.
Отже, як пророк, Господь Ісус Христос сповістив нам таємницю спасіння, як первосвященник, - звершив наше спасіння, викупивши нас від гріха, області сатанинської (Діян. 26.18) і від вічної смерті, і заслуживши для нас у царство небесне і вічне блаженство.
Царствене служіння Ісуса Христа в тому, що Господь Ісус вічний цар за Божеством будучи помазаний Святим Духом на царя і за людством і в самому втілені (Лк. 1.32-35; Діян. 10. 37-38) виявив та виявляє Свою царську могутність і владу на велику справу нашого спасіння, могутність людям, щоб увірували в Нього, для того, щоб зруйнувати область диявола – пекло, дійсно подолати смерть і відкрити нам вхід у Царство Небесне.
Істина царського служіння нашого Спасителя досить ясно засвідчена в Слові Божому – Він народився Царем із даною Йому владою” “Бо Дитя народилось нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому Дивний Порадник: Бог Єдиний, Отець Вічності... Князь миру” (Іс.9.6.7).
Він – разом і Цар Всесвіту і Переможець пекла і смерті. Але всі дії, в яких Господь Ісус здійснював Свою владу над духами злоби, ще на землі, можна назвати лише передпочатками Його перемоги над пеклом. Самим же ділом Він переміг і зруйнував пекло, коли знищив Своєю смертю володаря смерті, тобто диявола (Євр. 2.14), зійшов до пекла як Бог, щоб благовістити полоненим пекла про спасіння і вивів звідти усіх старозавітніх праведників у світлі оселі Отця Небесного. Все це є і запереченням надання “СЄ” сатані великої безконтрольованої влади і сили.
“Христос воскрес із мертвих, Він став початком для померлих... Бо ж в Адамі всі вмирають, так і в Христі всі оживуть” (1Кор. 15.20-23) і воскресіння Хрещення в Православній Церкві і є смерть в Адамі і народження в Христі.
Після втілення Господа і примирення Бога з людьми, неба із землею, після Свого зішесття до пекла і визволення звідти старозавітних праведників і воскресіння з мертвих, Він, що став початком для померлих урочисто вознісся на небеса із прийнятим Ним людським єством, і таким чином відкрив для всіх людей вільний вхід в Царство Небесне. Цю істину Він висловлював Сам розмовляючи з учнем про свій відхід до Отця: “Іду, щоб приготувати місце вам (Ін. 14.23).
Коли люди запитали Ісуса: “що нам робити, щоб творити діла Божі?” (Ін. 6.28), Ісус відповів: “ось діло Боже, що ви вірували в Того, Кого Він послав” (Ін. 6.29). заслужити Спасіння неможливо. Добрі діла свідчать про отримане спасіння, здобуте не за допомогою вчинків благочестя, а кров’ю Ісуса Христа. Ми врятовані тому, що на хресті Ісус приніс жертву за наші гріхи, а не тому, що ми зробили щось самі.
У полеміці між свідками головний акцент треба робити на ствердженні того, що Бог Єгова і Ісус Христос – одна особа, так, як основне заблудження єговістів зводиться саме до цього кульмінаційного моменту в їх віровченні. Вчення про істине божество Христа: Мф. 1.23; Ін. 20.28; Рим. 9.5; 1 Тим. 1.1; 2.3; 4.10; Тит. 1.3; 3.4. З порівняння старозавітнього Пс. 22.1 з Ін. 10.11 видно, що Господь і Єгова Старого Завіту є Господь Єгова Ісус Христос, Нового Завіту. Один і той же стих використано в Старому Завіті, стосовно Бога Єгови, а