Молитва — це умове стояння в серці перед Богом з прос-лавою, благодаренням, прошенням і сокрушеним покаянням. Тут все духовне. Корінь усьому — благоговійний страх Божий, з якого походить і віра про Бога та в Бога, і віддання себе Богові, і уповання, і пригорнення до Бога у почутті любові із забуттям усього сотвореного... Коли молитва в силі, усі ці духовні почуття і порухи, притаманні серцю, теж у відповідній силі.
Яке ж відношення до цього має молитва Ісусова?
І яке відношення має та теплота, котра розвивається всередині серця і біля нього під дією цієї молитви...
Набування навику в молитві формується не зразу, а потребує довгої праці та пересилення себе. Ось саме у цьому найкраще допомагає Ісусова молитва і теплота, що її супроводжує.
Зауваж, отче, що вони є середниками, а не самим ділом. Бо можливо й так, що і молитва Ісусова є, і теплота є, а справжньої молитви немає. Як це не дивно, але таке буває!..
Коли молимося, треба стати умом перед Богом і про Нього лиш думати. А в тому часі в голові безперестанку товчуться різні думки і відволікають ум від Бога. Для того, щоб навчити ум стояти при одному, святі Отці використовували короткі молитви і з часом звикли промовляти їх постійно... Це безупинне повторення молитви і втримувало ум в думанні про Бога, і розганяло всі сторонні думки. Ці коротенькі молитви були різні... В нас особливо закріпилась і увійшла в загальний звичай молитва Ісусова: «Господи Ісу-се Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!»
Так ось що є молитва Ісусова — одна з коротеньких словесних молитов, як і всі інші короткі молитви. Призначається вона для того, щоб втримувати ум на одній думці про Бога.
Той, хто набув навику в цій молитві і володіє нею як належиться, той дійсно перебуває в пам`яті про Бога безупинно.
Оскільки пам`ять про Бога у щиро віруючому серці звичайно супроводжується релігійними почуттями благоговіння, уповання, благодарення, відданості на волю Божу та іншими духовними почуттями, то ми молитву Ісусову, котра виробляє та втримує пам`ять про Бога, називаємо духовною молитвою. І це справедливо, коли вона оточена тими духовними почуттями. Але коли вона не супроводжується такими діями, то залишається словесною, як і будь-яка інша, подібна до неї.
Так слід думати про молитву Ісусову. А що ж означає теплота, яка супроводжує цю молитву?
Для того, щоб ум втримувався на чомусь одному під час короткої молитви, необхідно звести його увагою в серце. Бо, лишаючись в голові, де відбувається товкотнеча думок, він не встигає зосередитись на одному...
Коли увага зійде в серце, то притягне туди в одну точку всі сили душі і тіла... Це зосередження усього життя людини в одне місце зразу ж відзивається там особливим відчуттям; це відчуття і є початком майбутньої теплоти... Відчуття це спочатку легке, потім посилюється, міцнішає, поглиблюється й з холодного, яким воно було на початку, переходить в тепле почуття і тримає на собі увагу. І стається, таким чином, те, що спочатку увага тримається в серці напруженням волі. І своєю силою породжує в серці теплоту. Теплота ж ця надалі втримує увагу без її особливого напруження. Потім вони підтримують одна одну і мусять бути нерозлучними, бо розсіяння уваги охолоджує теплоту, а зменшення теплоти послаблює увагу.
Звідси походить закон духовного життя: тримай серце в почутті до Бога — і завжди будеш у пам`яті Божій. Його виразив десь святий Йоан Ліствичник.
Тепер запитання — а чи духовна ця теплота? Ні — не духовна! А звичайна, фізична. Але, оскільки вона втримує увагу ума в серці і через це сприяє розвитку там духовних, вказаних раніше рухів, то вона називається духовною, одначе в тому випадку, якщо не супроводжується насолодою похоті, хоча б легкою, а тримає душу і тіло у бадьорому настрої.
Отже, якщо теплота, яка супроводжує Ісусову молитву, не супроводжується духовними почуттями, то її непотрібно називати духовною, а просто теплотою крові. Вона не є погана, якщо не пов`язана з насолодою похоті, хоча б легкою. А якщо пов`язана, то вона погана і підлягає вигнанню.
Це буває тоді, коли теплота відчувається нижче серця.Інша помилка полягає в тому, коли все обмежувати цією теплотою, люблячи її понад усе, не турбуючись ні про духовні почуття, ні навіть про пам`ять Божу, а лише про те, щоб була ця теплота. Така помилка є можлива, хоча не у всіх і не завжди, проте час від часу трапляється. Необхідно зауважити це і виправити, бо в такому випадку залишиться лише теплота крові, тваринна теплота... Не треба вважати цю теплоту духовною або благодатною... Духовною можна назвати цю теплоту лише тоді, коли вона супроводжується духовними, молитовними порухами... Хто без них називає її духовною, той допускає помилку. А хто називає її благодатною, ще більше помиляється...
Благодатна теплота є особливою, і вона, власне, й є духовною... Вона вільна від плоті, і в тілі не спричинює помітних змін, і засвідчується лише тонким почуттям солодкості.
За цими почуттями кожен може легко визначити і відрізнити теплоту... Це необхідно зробити кожному; сторонньому до цього нема діла і місця.
12. Є молитва, яку творить сама людина, і є молитва, яку Бог дає тому, хто молиться (див. 1 Сам. 2, 9). Кому невідома перша? Має бути відома вам і остання, хоча ви лише починаєте. Спочатку коли приступає хто до Господа, першою справою є молитва. Він починає ходити до церкви і молитися вдома з молитовників і без них. Але думки всі розбігаються. Ніяк з ними не справитися. Хоча чим більше трудитися в молитві, тим більше думки стихають і молитва стає чистішою. Але атмосфера душі не очищується доти, доки не засвітиться в душі духовний вогник. Вогник цей є справа Божої благодаті, але не особливої якоїсь, а спільної для всіх. Він з`являється внаслідок певної міри чистоти у всьому моральному устрої людини, яка шукає. Коли в серці засвітиться цей вогник або з`явиться постійна теплота, тоді бурління помислів припиняється. З душею стається те саме, що з кровоточивою жінкою: «...спинилась її кровотеча» (Лк. 8, 44). У цьому стані молитва більше чи менше наближується до безперервної. Посередницею їй служить молитва Ісусова. І це є межа, до якої може доходити молитва, яку творить сама людина! Думаю, що все це для вас є досить зрозуміло.
Далі, у такому стані, дається молитва, яка не твориться самою людиною. Тоді сходить молитовний дух і веде у нутро серця — все одно, якби хтось взяв іншого за руку і силою повів його з одної кімнати до іншої. Душа тут зв`язана сторонньою силою й охоче перебуває в нутрі доти, поки над нею є дух, що зійшов. Знаю два ступені цього сходження. На першому — душа все бачить, усвідомлює себе і своє зовнішнє положення — і роздумувати може, і управляти собою. Вона може навіть зруйнувати цей свій стан, якщо захоче. І це вам має бути зрозумілим.
У святих Отців, особливо у св. Ісаака Сирійця, вказується й на Інший ступінь молитви, яка дається. Вище за щойно описану стоїть
у нього молитва, яку він називає екстазом або захопленням. І тут також сходить молитовний дух, але полонена ним душа підноситься у такі споглядання, що забуває про своє зовнішнє положення, не роздумує, а тільки споглядає і не може управляти собою або зруйнувати свій стан. Пам`ятаєте, в патериках пише, що один старець став на молитву перед вечірньою трапезою, а спам`ятався аж зранку. Ось це і є молитва в захопленні або споглядальна. У деяких вона супроводжується просвітленням обличчя, світлом навколо, а в інших піднесенням над землею. Святий апостол Павло у такому стані був піднесений у рай. І святі пророки у ньому знаходились, коли Дух їх поривав.
Аж дивно, яка велика милість Божа до нас, грішних. Трохи хто потрудиться, і чого сподобляється? Усім, хто трудиться, можна сміливо говорити: трудіться, бо є за що!
13. Найлегшим засобом, щоб осягнути безнастанну молитву, є навичка до Ісусової молитви і закорінення її в собі. Найбільш досвідчені в духовному житті мужі, яких наставляв Бог, знайшли цей єдиний простий і разом з тим вседіючий засіб для утвердження духа як у всіх духовних діяннях, так і в цілому подвижницькому житті; і в своїх поученнях вони залишили докладні правила щодо цієї молитви.