Познайомився я з владикою Даниїлом після закінчення Санкт-Петербурзької духовної семінарії, коли вступив до КДА. Перша зустріч – восени 2004 року. Усі ми тоді вболівали за становлення нашої Церкви і в цьому контексті можна сказати, що преосвященний Даниїл не просто вболівав, а робив конкретні справи. Починали ставати на ноги київські духовні школи; і весь навчальний процес, життя студентів, набір, усе, що з цим повязане – безпосередньо замикалося на ньому. Це відчували вихованці. Вони бачили, що є ректор, який прагне, щоб не просто жила духовна школа, а щоб вона мала певний рівень.
Відвідуваність лекцій та якість знань перевірялися ним особисто. Але був він і досить поблажливим до тих, яким дещо важко давалася наука. Подальше спілкування після моєї архієрейської висвяти стало ближчим. І хоча ще тоді я був молодими єпископом, відчувалося: владика прийняв мене до архієрейської родини й між нами траплялися досить відкриті розмови. Він надав багато порад мені як молодому ієрарху.
Не часто зустрічалися, коли я був на Сумскій, а пізніше Чернігівській кафедрах, але ті зустрічі, які траплялися зрідка, були плідними для мене. Пригадую його тодішнє хвилювання з приводу непростих стосунків Константинопольської та Київської Патріархій. Кожна наша розмова так чи інакше торкалася цієї теми. Розповідав про перебіг подій з їхніми радощами і сумом. Відчувалося, що йому дуже болять ті певні непорозуміння й неправди переговорного процесу зі сторони Москви. Він сумував, що замість порозуміння й злагоди між єпископами різних Церков – ворожнеча й недовіра.
Тісніші стосунки в нас зав’язалися тоді, коли стали сусідами по кафедрі. Частіше зустрічалися й спілкувалися в невимушеній обстановці. Завжди приємно було відзначати, що ця людина вболіває найперше за Церкву. Це для мене було орієнтиром: як повинен діяти справжній єпископ.
Коли я приймав від нього справи Волинської єпархії (митрополит Даниїл після упокоєння владики Якова був її тимчасово керуючим), то зауважив, що вони передавалися на належному рівні. А в приватній бесіді митрполит розповів про актуальні проблеми єпархіального управління, на які необхідно першочергово звернути увагу. Це дуже допомогло і я був приємно вражений, що владика навіть тимчасовий послух виконав максимально якісно й відповідально.
Як і інші молоді архієреї, переконаний, що митрополит Даниїл був одним із найавторитетніших постатей Київського Патріархату. Його точка зору щодо будь-яких питань була аргументованою і до неї багато-хто прислухався. Безумовно, для мене і для багатьох моїх співбратів-архієреїв владика Даниїл назавжди залишиться зразком церковного служіння, прикладом для наслідування.