Доля неодноразово зводила мене з покійним Митрополитом ще тоді, коли він стояв за кермом адміністративного апарату Київських Православних Духовних Шкіл, будучи Головою Учбового Комітету та Ректором Київської духовної семінарії УПЦ КП. Його активності, працелюбності та відданості святій справі можна було тільки позаздрити. Він взяв на свої пастирські плечі важку ношу формування та розвитку православної богословської освіти в Україні. Лише ті, хто стикався колись із подібним, можуть зрозуміти, яку важку боротьбу за майбутнє Української Церкви довелось вести Владиці. Він сміливо ставав на прю з тогочасною шовіністичною владою, клерикалами Російської Церкви та тяжкими матеріальними проблемами. Але вміле керування, титанічна праця та безмежна відданість Церкві допомагали йому у цій боротьбі. І він вивів Київські Духовні Школи на той шлях, яким вони йдуть і досі.
Бачачи любов до Бога, відданість ідеї утворення в Україні Помісної Православної Церкви, священний Синод УПЦ КП прийняв рішення про рукоположення архімандрита Даниїла в єпископи з титулом Вишгородський. Пригадую, що, беручи участь у хіротонії о. Даниїла, я помітив у його поведінці, у його словах та навіть погляді невимовний спокій та умиротворення. Було помітно, що він прийшов до того, до чого покликав його Господь, і від цього його серце сповнилося смиренним миром усвідомлення важливості покладеного на нього служіння.
Діяльність Владики Даниїла у стольному граді не обмежилась тільки посадою Ректора Київської духовної семінарії: будучи намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, він цілковито сприяв повній відбудові цієї святині та відродженню у ній чернечого життя.
Окремої уваги заслуговує архіпастирська діяльність Високопреосвященнішого Даниїла на Рівненській кафедрі, куди він був направлений у 2000 році. Вже тут, на Богом спасаємій Волинській землі, Владика вповні розвивав ті таланти, що дав йому Господь. Він прийняв у своє серце заклик апостола Павла: “Щоб ти воював... як добрий воїн” (1Тим.1:18), підперезався істиною, одягнув на себе броню праведності, взувся у готовність благовістити мир, взяв щит віри, шолом спасіння, і меч духовний - Слово Боже (Еф.6:14-17). Це Слово Боже лунало з уст архіпастиря повсюдно, його богословські проповіді доступно висвітлювали глибини віри, історичні бесіди відзначалися неупередженістю, а моральні повчання торкалися найпотаємніших струн людських душ.
Мені неодноразово доводилось спілкуватись з братом во Христі і сослужителем Святих Тайн. Пригадується, що наші дружні бесіди завжди були багатими на взаємні поради. Владика часто розповідав про свою архіпастирську діяльність, і уважно прислухався до порад собратів єпископів, що, як і я, мали більший досвід на ниві архіпастирського служіння.
“Не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, - і світить всім у домі” (Мф.5:15),— каже Христос Спаситель. Так і приснопам’ятний Владика Даниїл світив для усіх. І за велінням Божим догорів. Його життя, діяльність та видима любов до Святої Матері Церкви і Небесного Отця повинні бути взірцем для наслідування не лише пастирям стада Христового, але і для кожного віруючого християнина. Нехай же Всемилостивий Суддя видимого і невидимого світу прийме у Свої небесні оселі безсмертну душу блаженної пам’яті Високопреосвященнішого Даниїла, Митрополита Рівненського і Острозького, оселить його в місці вічного спочинку, немеркнучого блаженства та постійного спілкування зі святими ангелами. Блаженний спокій та вічна пам’ять тобі, приснопам’ятний собрате!