Чт, 13.08.2020, 05:28
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
ОПИТУВАННЯ
Православна Церква в Україні повинна бути?
Всього відповідей: 796
Головна » Бібліотека » Пам’яті пастиря

Спогади про Митрополита Даниїла Людмили Демури
Дуже важко  писати про людину в минулому... Адже коли живеш, коли занурюєшся в повсякденне життя з його турботами, проблемами, стрімким рухом – то все навколо тебе: твої друзі, колеги, знайомі, і ти сам собі уявляєшся вічним. Так вважалося і мені, що владика Даниїл завжди буде поруч, буде ще довго з нами, що постаріємо і посивіємо разом. І навіть те, що останні роки він знаходився не в Києві – це була “відносна” відстань. Адже в будь-яку мить можна було підняти слухавку і поговорити, розпитати, порадитись. І якісь важливі речі, намагання, вчинки, дії відкладались на потім, пізніше, коли буде більше вільного часу...
... Вперше з владикою Даниїлом я зустрілась в 1996 році в резиденції Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Мене запросили грецькі священнослужителі, що прибули до Києва побачитися з Патріархом. Я тоді, окрім своєї основної роботи в туризмі, була ще позаштатним перекладачем Посольства Греції в Україні. Я повинна була перекладати перемовини та супроводжувати почесних гостей у Києві. Та прибувши в Резиденцію, привітавшись, та познайомившись з присутніми – з подивом побачила, що один з присутніх духовних сановників досконало володіє грецькою мовою і мої послуги майже не знадобилися. Це був середнього віку чоловік, з темним волоссям та бородою. Але найбільше вразили очі, напрочуд розумні, трохи сумні і водночас лагідні.
Так ми познайомилися з владикою Даниїлом. Я дуже ніяковіла, тому що мені вперше доводилось бути в колі священнослужителів найвищого церковного рангу. Я вперше опинилась в Резиденції Патріарха, отримала його благословення, обідала сидівши поруч з ним за трапезою. Я навіть не знала, як правильно звертатись до присутніх, плутала імена та чини духовенства. Хоча на той час у моїй перекладацькій практиці бувало всяке. Доводилось зустрічатись і з керівництвом країни, і з видатними спортсменами, і з зірками шоу-бізнесу. Але то все були люди “мирські” – такі майже як я, з такою ж поведінкою, з такою ж мовою і такими ж жартами. Тут же все було інакше. І тільки дякуючи підтримці владики Даниїла, його спокою, рівновазі, я оговталась і трохи заспокоїлась ...
Потім були бесіди, питання..., безліч питань з мого боку і така ж кількість відповідей з боку владики Даниїла. Перші бесіди про Бога, про православну віру, про життя. Розповіді про себе, про Грецію, Салоніки, де владика навчався, отримував богословську освіту та опановував древньогрецьку та новогрецьку мови, та багато про що інше. Зараз згадую, які примітивні питання задавала я йому, як “мирська”, далека від Бога людина. І як поступово дуже делікатно, дуже розумно розтлумачував він мені прості істини.
Потім ще було чимало зустрічей під час будівництва Михайлівського собору. З яким палким серцем, з якою вірою в необхідність і важливість цієї справи, з якою любов’ю і водночас скромністю він працював. Пам’ятаю, з якою радістю він показував кожен новий куточок, кожну нову фреску відбудованого храму. А з якою повагою і вдячністю розповідав про людей з усіх куточків України та з закордонної діаспори, що пожертвували кошти на відбудову храму.
Та апофеозом щастя, яке я прочитала в його очах – було, коли він піднявся зі мною і моїми двома синами – тоді ще підлітками - на новозбудовану дзвіницю Михайлівського монастиря. Тоді щойно відбулося її урочисте відкриття. Ми стояли над Києвом. Навпроти сяяла вічною красою Софія Київська, перед очима майорів святковий натовп на майдані, а мої діти сміючись дзвонили і дзвонили в дзвони... Вони й досі згадують те відчуття безмежного щастя. І мабуть відтоді в їх маленьких серцях запалала іскра Божа.
...Якось довелося мені з колишнім чоловіком завітати в помешкання владики Даниїла. І це була ще одна несподіванка. Раніше доводилось багато чути про “ненажерливість попів” і накопичення ними земних благ. Зайшовши до єпископа Даниїла (а він мешкав у маленькій кімнатці Духовної семінарії), мені чомусь одразу захотілось привести сюди всіх цих пліткарів і показати їм людину, яка, маючи такий високий сан, такі знайомства, такі можливості та доступ до фінансів, залишила чистими своє серце, душу та руки...
Дякуючи єпископу Даниїлу я прийшла в лоно Церкви. Я привела з собою дітей, родичів та друзів. Владика мені багато розповідав про Паісія Святогорця, що подвизався на Святій Горі Афон у Греції. Дав прочитати перші книги святих отців.
Він декілька разів звертався до мене в туристичну фірму з проханням допомогти вірянам потрапити в Святі місця Греції. Часто говорив: “У нього немає грошей на подорож – я заплачу за нього сам, Ви, пані Людмило, нічого не кажіть йому про ціну ”.
Новина про хворобу і смерть митрополита Даниїла заскочила зненацька. Все, що залишилось на спогад про нього, це пам’ятний знак на честь відбудови Михайлівського собору з його підписом, пара спільних фото та хрестики на стінах мого помешкання, після освяченя його владикою Даниїлом. І тепер, коли владика Даниїл на небесах, вони гріють і оберігають нас тут.
Світла пам’ять Вам, світла людино Божа!!!

Із книги "ДОБРИЙ ПАСТИР"

Розділ: Пам’яті пастиря | Додано:(27.10.2007)
Переглядів: 1158
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2020 Використовуються технології uCoz