Оскільки Бог створив світ не внаслідок необхідності чи примусу, а вільно, то значить, що у Самого Бога було якесь спонукання, тому що міг і не творити. А так як створив премудрістю і розумом, то створив для якоїсь мети, тому що премудрість буз мети не може діяти. Православна Церква вчить: “необхідно вірити, що Бог ..., будучи благим і преблагим, хоча Сам в Собі все досконалий і преславний, створив із нічого світ на те, щоб і інші істоти, прославляючи Його, могли приймати учать у Його благості” (Прав. спов. віри ч. 1, відп. 8). Отже, Церква вчить, що єдиним спонуканням до творіння є безкінечна благість Бога, а метою, блаженство творінь і Самого Творця.

Святе Письмо вчить, що іншого якогось спонукання і мети, щоби створити світ, у Творця існувати не могло, — крім Його вседосконалості, любові і благості. Тому розглянемо спочатку вчення щодо цих божественних властивостей, а потім, як вони виявились поза Божественною Сутністю.

Бог – сутність вседосконала, всеправедна, всемогутня і всеблаженна: “Хто ж то Він, Той Цар слави? Господь Саваот – Він Цар слави!” (Пс 23, 10), “за славним благовістям блаженного Бога” (1Тим. 1, 11), “Бог є любов” (1Ів. 4, 8).

Якщо-ж поглянути на світ створений Богом, то сам світ буде свідчити нам, що Бог вседосконалий, всехвальний, всемилостивий і всеблаженний: “Господь добрий до всіх, а Його милосердя – на всі Його творива!” (Пс. 144, 9).

Отже, Сам Бог, в Своїй вседосконалості і всеблагості, являється причиною творіння світу. Про це говорять і святі отці церкви: “оскільки для Благосні недостатньо було споглядати Саму Себе, а належало, щоб благо, розливалося якомога далі, щоб далі, і була як можна більша кількість облагодійствованих, тому що це властиво найвищій благосні, то Бог творить, по-перше, ангельські і небесні сили...” (св. Григорій Богослов). В такому дусі це вчення пояснюють і інші отці церкви, наприклад: “Бог благий, або краще, саме джерело благосні, а так як Благому не властиво що-небудь ненавидіти, то Він, ...створив все із нічого Словом Своїм...” (Св. Афанасій Великий).

Отже Бог Сутність Вседосконала, а як вседосконала Сутність Він не мав потреби щоб вилити на когось Свою любов і благість і тварного світу могло б не бути, Бог міг його не творити, і внутрішнє життя Пресвятої Тройці від цього не стало б біднішим.

Ніщо не могло заставити Бога творити світ, зовнішньої необхідності в цьому не було, і в цьому випадку ми не можемо вказати на причину творіння світу. Лоський В.Н. з цього приводу пише: “Творіння – вільний акт... Для Божественної сутності воно не обумовлено ніякою внутрішньою необхідністю. Навіть ті моральні мотиви, якими часом стараються пояснити творіння, позбавлені змісту. Бог тільки тому Творець, що побажав ним бути”. (Догматичне богослов’я с 223). В цих словах, - “тому що побажав”, - ми можемо знайти відповідь на наше питання. Правильно, що Бог являється творцем світу по Своїй благості і по Своїй любові, і саме творіння являється проявом Божественної благості. Однак благість і любов Божа – не причина, а вільне спонукання (виявлення), в відповідності з котрими Бог творить світ, тоді як причина заключає в собі момент необхідності. Категорія необхідності до сутності Бога не прикладна.

Якщо на питання про причину творіння Богом світу, ми не можемо дати вичерпної відповіді, а можемо вказати на Божественну благість і любов, як те, що побудило Бога до творіння, то, про мету творіння, Святе Письмо і Святе Передання дає нам більш конкретні і вичерпні відповіді. Виходячи із цього вчення про творіння Богом світу можемо сказати, що мета його проявляється в двох моментах: - слава Божа і блаженство творінь.

Що стосується першого моменту – слава Божа як мета світу, - то Святе Письмо дає на це як загальні так і прямі вказівки. Премудрий Соломон каже: “Все Господь учинив ради цілей Своїх, - і безбожного на днину зла”. (Прип. 16, 4), і апостол Павло продовжує: “...Той, для Котрого все і від Котрого все...” (Євр. 2, 10)

Прямі вказівки: “Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі...” (Рим. 1, 20).

А в тім виявленні досконалостей Божих і є зовнішня слава божа: “Небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небозвід”. (Пс. 18, 1). “Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!” (Іс. 6, 3) І в Новому Завіті: Господь наш Ісус Христос в Первосвященицькій молитві каже, що Він мав славу у Отця, ще до того як постав світ: “І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу”. (Ів. 17, 5). Бога Отця теж прямо називає “Отець слави” (Єф. 1, 17). І Дух Святий називається “Дух слави.” (1Петр. 4, 14).

Тому Святе Письмо призиває нас, щоб все, що робимо, робили для слави Божої, прославляли Його, оскільки все Боже і направлено до слави Його. Апостол Павло призиває нас: “прославляйте Бога в тілах ваших і душах ваших, які є Божі”. (1Кор. 6, 20) “...чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу”. (1Кор. 10, 31). І не тільки людина, але весь світ повинен славити Бога, до чого призиває Його псалмоспівець у 148-му псалмі.

Так же прямо і однозначно розкривають це вчення і святі отці і вчителі церкви. Тертуліан пише: “Із нічого створив Бог світ, для прославлення Своєї величі”. Однак слова самого Тертуліана, а також, подібні по змісту слова Святого Письма, не треба розуміти буквально, тому – що Бог не має потреби в восхваленні, і взагалі, “не потребує служіння людських рук...” (Дії. 17, 25)

Тому, святі отці, застерігаючи нас від думки, що Бог мав і має потребу в цьому прославленні і восхваленні говорять: “Господь Бог не має потреби у восхваляючому” (Феодорит Кірский).

У цих двох виразах святих отців, на перший погляд бачимо протиріччя, але в дійсності між ними існує взаємний зв’язок. Святитель Філарет Московський, так роз’яснює це: “По безкінечній благості і любові Своїй, Бог бажає мати благодатних причастників слави Своєї. Слава дарується від Нього, приймається причасниками, повертається до Нього, і в цьому можемо сказати, круговороті слави Божої, складається блаженство, життя і благобуття світу”. Така ж думка розкривається і в “Православному сповіданні віри” (Ч. 1).

Блаженство тварі, — як мета творіння світу. Ще вчення витікає уже із самого побудження до творіння світу, який Бог привів із небуття в буття, виключно по Своїй благості, бажаючи, щоб і інші істоти вкусили солодкість життя і зробилися причастниками Його благості, в чім і заключається мета світу. З цією-то метою, Бог не перестає в світі “свідчити про Себе благодіяннями...” (Дії. 14, 17), даючи Своєму творінню все необхідне для блага: “Сам дав усьому житти і дихання і все.” (Дії. 17, 25), подаючи все в достатку: “Котрий дає нам усе щедро для насолоди”. (1Тим. 6, 17).

І святі отці вчать, що Бог створив світ не для Себе, тому що Він не має ні в чому потреби, а творить виключно для Своїх творінь, а це є наслідок досягнення мети першої – слави Божої, прославлення Його тварями. Моральні сутності, які вільно прославляють Творця, цим самим досягають блаженства. Будучи вінцем творіння, морально-свідомі тварі, через власне блаженство, ведуть до тієї мети весь світ.

Звідси витікає, що, визнаючи метою світа славу Божу і блаженство творінь, які тісно поєднані між собою, ми зовсім не заперечуємо тієї думки, що світ створений для морального розвитку розумних творінь і їх поступового вдосконалення в добрі. Тому-що без поступового вдосконалення в добрі вони не можуть правильно прославляти Бога, а ні досягати блаженства. Сам Спаситель про це каже: “щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5, 16), отже це вдосконалення тварі, в деякому розумінні, теж можна назвати метою світу, тільки метою не головною, а метою, попередньою і посередньою по відношенню до головної мети. І апостол Павло каже: “Бо ми – Його творіння, створені... на добрі діла...” (Єф. 2, 10), для того, щоби через ці справи славословити Господа і досягати блаженства.