Людина істота не тільки політична, а й моральна. Пам’ятати про це є обов’язком кожного. Людина моральна істота в розумінні наповненості її від народження як тільки богоподібної єдністю двох початків: Добра і Зла. Православ’я – віра, що спонукає людину усвідомити всю тяжкість шляху морального самовдосконалення, що вимагає зусиль волі. Авторефлексія як засіб такого вдосконалення можлива тільки в умовах її спрямування до Б-га. Православ’я – віра, що спонукає до дії в умовах нинішньої майже всеохопної гріховності. “Віднайдення себе у вірі, перевірка себе у політиці”, - зміст Ідеї, що дісталася землі, про твердиню для відповідальних. М.К.
Що таке - людина? На це питання відповідає людям Апостол: Ви є храм Бога Живого, як сказав Бог: оселюся в них і буду ходити в них, і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом (2 Кор. 6, 16).
Священне Писання називає будь-яку взагалі людину домом, обителлю, сосудом. Та людина, яка не захоче бути домом Божим, сосудом Божественної благодаті, стає домом і сосудом гріха й сатани. Коли нечистий дух, - сказав Спаситель, - вийде з людини, то блукає по безводних місцях, шукаючи спокою, і не знаходить. Тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. Та прийшовши, знаходить його незайнятим, заметеним і прибраним. Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і, ввійшовши, живуть там; і буває для тієї людини останнє гірше першого [1]. Людина не може не бути тим, чим вона створена: вона не може не бути домом, не бути оселею, не бути сосудом. Не дано їй перебувати єдино із самою собою, поза відносинами: це для неї неприродно. Вона може бути із самою собою лише за посередництвом Божественної благодаті, у присутності її, за її дією: без неї людина робиться далекою самій собі і підкоряється мимоволі зверхності занепалих духів за свавільне усунення із себе благодаті, за попрання цілі Творця. Апостол, благоговійно споглядаючи свободу, яку Бог надав людям процвітати як у добрі, так і в злі під час всього земного життя, говорить: Мов живе каміння, будуйте з себе дім духовний, святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа. У великому домі є сосуди не лише золоті і срібні, а й дерев’яні та глиняні; і одні у почесному, а інші у низькому вживанні. Отже, хто буде чистий від цього, той буде сосудом на честь, освяченим і потрібним Владиці (1 Пет. 2, 5; 2 Тім. 2, 20, 21). Дано свободу, але воля Божа перебуває незмінною: Бо воля Божа є святість ваша, щоб ви стримувалися від блуду, щоб кожний з вас міг утримувати свій сосуд у святості й честі, а не в пристрасті похотей, як язичники, що не знають Бога. Бо покликав нас Бог не до нечистоти, а до святості. Отже, непокірливий непокірний не людині, а Богові, Котрий і дав нам Духа Свого Святого (1 Фес. 4, 3-8). Робиться людина сосудом і оселею Божою за допомогою християнства; облаштовується і прикрашається оселя дією Святого Духа: ви будуєтесь, - говорить Апостол, - Духом на оселю Божу (Еф. 2, 22). Жаданим є для людини вдоволення Божественній цілі! Жаданим є для людини досягнення достоїнства, яке надане їй Богом! Достоїнство це при створенні людини було даром Божим; втрачене через падіння, воно після викуплення знову стало даром Божим. Преклоняю коліна свої, - пише святий Павло до Ефесян, - перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа, щоб дав вам, за багатством слави Своєї, міцно утвердитися Духом Його у внутрішній людині, вірою вселитися Христові в серця ваші (Еф. 3, 14, 16, 17). Достоїнство даровано і узаконено Богом: зречення достоїнства тягне за собою вічну погибель. Перебувайте в Мені, і Я у вас, - сказав Спаситель усім учням Своїм - християнам. – Як гілка не може приносити плоду сама від себе (сама собою), якщо не буде на лозі: так і ви, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілки, хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого. Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і засохне, а таки гілки збирають, і кидають у вогонь, і вони згоряють (Ін. 15, 4-6). Хто любить Мене, той слово Моє держатиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і обитель створимо у нього (Ін. 14, 23). Зробились храмами Божества всі обранці Божі, як говорить про себе святий Апостол Павло: Живе в мені Христос (Гал. 2,20). Тих, що зрадили Божественному призначенню він називає не тим, чим вони повинні бути. Чи ви не знаєте самих себе, - говорить він, - що Ісус Христос у вас є? Хіба лише ви не те, чим повинні бути (2 Кор. 13, 5). За зраду людиною призначенню своєму Апостол звіщає їй вічне нещастя. Хіба ж не знаєте, - говорить він, - що ви є храм Божий, і Дух Божий живе у вас? Якщо хтось зруйнує храм Божий, того покарає Бог тим, що відступить від нього, залишить у власному стані падіння, спілкуванні із занепалими духами і наслідкові їхньої діяльності - похованні на віка в пекельній вогненній безодні. Бо храм Божий святий, а цей храм - ви (1 Кор. 3, 16-17). Не лише душі, але й тіла ваші є храм Святого Духа, Котрий живе у вас і Якого ви маєте від Бога, отримавши в себе при таїнстві хрещення, і ви не свої: бо куплені дорогою ціною Крові Боголюдини. Отже, прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі (1 Кор. 6, 19-20). Ґрунтуючись на цих свідченнях Святого Духа, визначаємо людину так: "Людина є Богом створений храм Божества за душею і тілом".
Пропонуємо возлюбленим братам, ченцям і всім взагалі подвижникам християнства, які бажають подвизатися правильно, законно, відповідно волі Божій, пропонуємо звернути належну увагу на зроблене нами визначення людини! Показ і пояснення правильного подвигу становить ціль нашого вбогого Слова. Плід правильного, визначеного Святим Духом подвигу - оновлення подвижника Божественною благодаттю і оселення Христа з Його Отцем і Духом у Його храмі - людині. "Тих, які не зазнають вселення Христового, - сказав один великий Отець, - Священне Писання йменує «не тим, чим вони повинні бути», тобто такими, які не знають на досвіді християнства" [2]. До правильного подвигу, як до істотно необхідного, запрошує Апостол служителя Христового: Терпи страждання, - говорить він, - як добрий воїн Ісуса Христа. А якщо хто і подвизається, не увінчається, коли незаконно буде подвизатися" (2 Тім. 2, 3, 5).
Природно, що вчення Священного Писання про людину звіщається і проповідується одноголосно Отцями Православної Церкви. "Ми дім Божий за словом пророчим, Євангельським і Апостольським", - сказав преподобний Марк Подвижник [3]. Святий Іоанн Златоуст говорить: "Благодать Святого Духа робить нас самих, якщо ми проводимо благочестиве життя, храмами Божими, і ми отримуємо здатність молитися на всякому місці. Не таке в нас богослужіння, яким було воно колись в іудеїв, пов’язане зі значною зовнішньою обстановкою, яке потребувало багатьох обрядів. Там той, хто мав намір принести молитву повинен був прийти до храму, купити горлицю, мати в руках дрова і вогонь, запросивши жерця, приступити до вівтаря, окрім того, виконати багато інших настанов: тут нічого немає такого; де б ти не був, приготовлений тобі й вівтар, і жрець, і жертва. Ти сам є й вівтар, і священик, і приношення" [4]. Ви є храм Бога Живого (2 Кор. 6, 16). Цей дім прикрась, викинь всякий гріховний помисел, щоб стати дорогоцінним членом Христа, щоб стати храмом Духа" [5]. Бо ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос (1 Кор. 3, 11), на Котрому всяка будівля зростає (Еф. 2,21). Сама справа, будучи розглянута з увагою і точністю, показує, що основа не може бути покладена інакше, ніж розумним і правильним мешканням. Будівля зростає, - говорить Апостол, - в святий храм у Господі, - часто повторює він це, - у святий храм, в оселю Божу Духом (Еф. 2, 21, 22). Що це за будівля? Храм, призначений бути обителлю для Бога. "Кожний з вас є храм, і всі разом становите храм, у якому живе Бог, як у Тілі Христовому, як у духовному храмі" [6]. Вчення святого Іоанна Златоуста читаємо й у піднесених словах святого Ісаака Сирського. Єпископ Нінєвії і пустельник у пустелях Месопотамії, а потім Єгипту (Ісаак) засвоює це вчення з досвідів святого подвижництва. "Дерзаю стверджувати, - говорить Ісаак, наслідуючи святого Павла, - що ми - храм Божий. Очистимо храм Його, тому що Він чистий, щоб Він зажадав вселитися в нього. Освятимо його, тому що й Він святий. Прикрасимо його всіма ділами благими і благоліпними. Покадимо його кадилом – упокоєнням Бога виконанням волі Його, чистою і сердечною молитвою, яку неможливо здобути при частих контактах зі світом, участю в діях його [7]. Тоді осінить душу хмара слави Божої, і світло величі Його засяє всередині серця [8]. Небо - всередині тебе, якщо будеш чистим: у самому собі побачиш ангелів зі світлом їх, і Владику їх з ними і всередині них. Скарб смиренномудрого всередині нього: він - Господь [9]. Храмом благодаті є той, хто поєднаний з Богом і перебуває в пам’ятанні про суд Його. Що значить перебувати в пам’ятанні про суд Його? Не що інше, як безперестанно вишукувати всі засоби для упокоєння Його [10], безперестану перебувати в скорботі і печалитися через неміч єства нашого, що не дозволяє нам досягти досконалості, безперестану піклуватися про те, щоб постійно тримати в душі своїй безперервну пам'ять Божу [11], як сказав блаженний Василій. Зосереджена молитва, далека відволікань, робить у душі волю Божу виразною. В цьому полягає вселення Бога в людину, коли Бог, постійним пам'ятанням про Нього, закарбується (водрузиться) у людині" [12]. Святому Ісааку було запропоноване питання: "У чому полягає сукупність всіх окремих подвигів пустельного мешкання, тобто безмовності, щоб по ній подвижник міг зрозуміти, що він досяг досконалості в ньому?" Великий Отець дав наступне вирішення питання, яке можна було дати лише завдяки глибокій подвижницькій досвідченості: "Коли безмовник досягне постійного перебування в молитві. Той, хто досяг цього - досяг найвищої межі всіх чеснот і з того часу став оселею Святого Духа. Якщо хтось насправді [13] не прийняв у себе благодаті Утішителя: той не може вільно перебувати в такий спосіб у молитві. Дух, говорить Писання (Рим. 8, 26), коли вселиться в когось із людей, не залишає молитви: тому що Сам Дух безперестану молиться. Тоді молитва не припиняється в душі ані під час сну, ані під час діяльності; проте чи їсть людина чи п'є, або що-небудь інше робить, навіть під час глибокого сну, пахощі й пари молитви цієї без труда струменіють з її серця. Тоді молитва не відлучається від подвижника, а постійно перебуває в ньому і з ним: якщо вона й затихає по зовнішності на короткий час, то таємно вона ж служить у ньому" [14].
Преподобний Макарій Великий дуже часто в глибоких бесідах своїх до зрілих християн звертається до пояснення призначення, даного людині Творцем. Він постійно говорить про людину, як про обитель, храм, сосуд, Престол Божества. Побажав Небесний Отець жити у всякому, хто вірить у Нього і просить у Нього (Ін. 14, 21, 23). Так побажало безмежне милосердя Отця! Так угодно незбагненій любові Христовій! Таким є благовоління невимовної Божої доброти [15]. Внутрішня людина є певна жива істота, що має свій образ і вид: внутрішня людина є подобою зовнішньої людини. Це - найчудовіший і найдорогоцінніший сосуд, тому що Бог подбав про нього більше, ніж про всі створіння [16]. Престол Божества є розум наш, і, навпаки, престол розуму є Божество і Дух. Подібно до цього, після порушення заповіді Адамом, на його серце, розум і тіло, як на свій престол, сів сатана, начала і сили тьми. Для зруйнування їхнього царства прийшов Господь, прийнявши плоть від Діви, і скинув духів злоби, що сидять у тілі, із престолів їхніх: з розуму й думок, у яких вони жили. Господь очистив совість, зробив Своїм престолом розум, помисел і тіло [17]. Єство наше може мати зв’язок з демонами і лукавими духами, так само як і мати зв’язок з ангелами і Святим Духом, буває храмом сатани і храмом Святого Духа. Отже, розглядайте, браття, совість вашу: з ким ви маєте зв’язок, з ангелами чи з демонами? Чий ви храм і оселя, Божа чи диявольська? Яким скарбом наповнене серце ваше, благодатним чи сатанинським? Як дім, опоганений смородом і нечистотами, треба, по-перше, остаточно очистити, потім прикрасити і наповнити всякими пахощами і скарбами: так повинні ми очистити й серце, щоб замість сатани прийшов Дух Святий і почив у душах християнських [18]. Душі, що шукають єству своєму Мандрівника, тобто освячення Святого Духа, приліплюються всією любов’ю своєю до Господа, у Ньому живуть, у Ньому моляться, до Нього спрямовують всі помисли свої, нехтуючи всі інші блага світу. За це вони вдостоюються прийняти єлей Божої благодаті. Після цього вони можуть проводити життя своє не оступаючись, у всьому цілком догоджаючи духовному Жениху. Але душі, що перебувають в одному власному єстві, що плазують думками своїми по землі, зайняті піклуванням єдино про земне, - розум їх живе в краю долішньому. Більше того – що є гіршим за все - спокушені зарозумілістю і завзяті в ній, вони визнають себе, будучи прикрашені плотськими правдами [19], істинними нареченими Небесного Жениха. За самою ж суттю їх неможливо визнати народженими Згори, як таких, що не прийняли єлей радості [20]. Дім, в якому не живе господар його, перебуває в темряві, нечистоті й запустінні, наповнюється сміттям і смородом: так і душа, у якій не живе Господь із ангелами, наповнюється гріховним мороком, скверними і принизливими страстями. Горе шляхові, яким ніхто не ходить, на якому не чутно людського голосу! Такий шлях стає кублом звірів. Горе душі, в якій не ходить Господь і не проганяє з неї Своїм гласом звірів - духів злоби! Горе дому, коли не живе в ньому господар його! Горе землі, коли немає землероба, який би обробляв її! Горе кораблю, що не має керманича! Він зазнає катастрофи і загине від морських хвиль і бурі! Горе душі, що не має в собі істинного керманича Христа! Перебуваючи в лютому і темному морі, зазнаючи нападів від хвиль страстей і духів злоби, бідуючи ніби від тяжкої непогоди, нарешті, вона зазнає погибелі! Горе душі, якщо вона не має в собі дбайливо обробляючого її Христа, щоб вона могла приносити благі плоди Духа! Будучи залишена, вона поростає тернами і осотом і, нарешті, зазнає спалення вогнем. Горе душі, якщо вона не має в собі таким, що живе в ній Господа свого Христа! Будучи залишена, вона наповнюється смородом страстей і стає житлом пороків" [21].

1. Мф. 12, 43. Лк. 11, 24. Див, пояснення цих слів Євангелія блаженним Феофілактом Болгарським, також у Слові про різні стани єства людського по відношенню до добра і зла. Аскет, досв. Т. ІІ, вид. 1865 р.
2. Преподобний Марк Подвижник. Про закон духовний, гл. 27.
3. Гл. 224. Про тих, хто сподівається ділами оправдитися.
4. Sanct. Chrysost., pag. 667. Sermo de Anna. Св. Іоанн Златоуст. Твори, т. 4, с. 820.
5. S. Chr. Tom І, pag. 915, contra іudeoі sermo VІ. Св. Іоанн Златоуст. Твори, т. 1, с. 718.
6. S. Chrysost. Tom XІ, pag. 14. Св. Іоанн Златоуст. Твори, т. 11, с. 50.
7. Очевидно, що ця участь може бути лише сердечною: і такої участі достатньо для того, щоб відняти у серця зосереджену, уважну молитву. Щоб здобути зосереджену молитву, треба вірою покласти всі турботи свої на Бога.
8. Слово 68-е.
9. Слово 8-е.
10. Людина упокоює Бога тоді, коли перебуває у відданості і покірності волі Божій, або, що те саме, у вченні Євангелія.
11. Пам'ять Божа або Повчання полягають в безперестанній молитві. Див, про це в 2-й частині Аскетичних досвідів.
12. Слово 89-е.
13. Додавання цього слова служить натяком, що багато хто, далекі благодаті, приписують її собі, а інші визнають благодаттю таку, що вкралась в них бесівську оману.
14. Слово 21-е. Святий Ісаак у згоді з іншими Отцями (Слово 1, Слово 84) навчає, що Христос насаджується в серця наші таїнством святого хрещення, як насіння в землю. Дар цей сам по собі є досконалим: але ми його або розвиваємо, або заглушаємо, судячи з того, яке проводимо життя. З цієї причини дар сяє у всій красі своїй лише в тих, хто обробив себе Євангельськими заповідями і в міру цього оброблення. Див. Преподобного Марка Подвижника Слово про хрещення, Ксанфопулов глави 4, 5 і 7; також Слово про три відношення єства людського до добра і зла. Аскетичні досвіди, ч. 2.
15. Бесіда XVIII, гл. 6.
16. Бесіда XVI, гл. 7.
17. Бесіда VI, гл. 5.
18. Бесіда XXVII, гл. 19.
19. Тобто, правдами плотського мудрування або старої людини, які відкинуті Богом. Богу угодна лише Євангельська правда.
20. Бесіда IV, гл. 6.
21. Бесіда XXVIII, гл. 1, 2.
 
Свт. Ігнатій Брянчанінов