Заповіді Спасителя і Його апостолів не складають кодеку законів.
Витягаючи з них правові норми, Церква керується певними правилами.
Щоб сприймати Писання в дусі та істині, розум людський має бути
просвітлений благодаттю Святого Духа. Приклад такого
облагодатствованного прочитання Слова Божого дають творіння Святих
Отців. Вчення Отців - це вчення Церкви, що, за словом апостольським, є
"стовпом і утвердженням Істини".
Єрусалимський Собор 1672 року прийняв "Визначення": "Віруємо, що це
Божественне і Священне Писання сповіщене Богом, і тому ми мусимо
вірувати йому без усякого міркування, не так, як хто захоче, а як його
витлумачила і передала Кафолична Церква".
19-й канон Трульського Собору вчить нас правильному сприйняттю і
тлумаченню Священного Писання: "Коли буде досліжуване слово Писання, то
не інакше нехай пояснюють його, хіба тільки як виклали світила й
учителі Церкви у своїх Писаннях..."
Правило це має повну силу і стосовно тих заповідей, які покладені в
основу церковного права. У їхньому тлумаченні немає місця особистому
свавіллю та домислам; для православної свідомості прийнятне лише таке
тлумачення норм Божественного права, яке дане у вселенському церковному
законодавстві - у канонах Вселенських і Помісних Соборів та Отців. Тому
будь-яке протиставлення норм Божественного права канонам надумане і
неприйнятне. Ці норми ми витягаємо зі Священного Писання, керуючись
духом церковного вчення, через призму святих канонів.
Джерелом Апостольських правил, а також правил Соборів та Отців є
Священне Писання і Передання. Багато які місця Писання майже буквально
викладені в канонах.
17-те Апостольське правило говорить: "Хто після святого хрещення
двома шлюбами зв'язаний був, чи наложницю мав, той не може бути
єпископом, ні пресвітером, ні дияконом, ні взагалі ніким у списку
священного чину". Про те ж говориться і в 1-му посланні апостола Павла
до Тимофія: "Єпископ повинен бути непорочний, однієї жінки чоловік..."
(1 Тим. 3, 2).
А от 80-те Апостольське правило: "Від того, хто з язичницького життя
прийшов і хрестився, або від порочного способу життя повернувся, не є
праведним одразу поставляти в єпископа. Бо несправедливо ще не
випробуваному бути вчителем інших: хіба тільки із благодаті Божої це
влаштується". Порівняємо це правило зі словами апостола про те, що
єпископ "не повинен бути з новонавернених, щоб не загордився і не
підпав суду з дияволом" (1 Тим. З, 6).
Цілий ряд канонів (Апост. 29, Трул. 22, VII Bс. 5, VII Bс. 19, Вас.
Вел. 90, Канонічні послання Патріархів Генадія і Тарасія
Константинопольських) вимагає, щоб рукоположення здійснювалося
безкорисливо. Хіротонія, отримана за плату, визнається недійсною, а ті,
що здійснили її, підлягають позбавленню сану. Особливо детально про цей
злочин говориться в 2-му правилі Халкидонського Собору: свою назву -
"симонія" - він отримав від імені Симона Волхва, котрий, побачивши, як
через покладання рук апостольських подається Святий Дух, приніс
апостолам гроші та просив їх дати і йому таку владу, на що св. Петро
відповів: "Нехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив
дар Божий дістати за гроші" (Діян. 8, 20).
48-ме Апостольське правило містить загрозу відлучення від Святих
Таїн одруженим вдруге: "Якщо якийсь мирянин, вигнавши свою дружину,
візьме іншу, або іншим відкинуту: нехай буде відлучений". Канону
відповідають слова Спасителя: "А Я кажу вам: хто розводиться з жінкою
своєю, той, крім провини перелюбу, призводить її до перелюбства, і хто
візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує" (Мф. 5, 32).
Часто в канонах даються прямі посилання на ті місця Священного
Писання, що стали основою для цих правил. 19 (16)-те правило
Карфагенського Собору говорить: "Вирішено, нехай не бувають єпископи і
пресвітери і диякони відкупниками заради користі,або управителями, і
нехай не дістають на прожиття заняттям безчесним або презирливим. Бо
необхідно дивитися на написане: ніякий воїн Божий не зв?язує себе з
ділами житейськими". У правилі наведені слова апостола Павла (2 Тим. 2,
4).
А в 15-му правилі VII Вселенського Собору цитується Євангеліє від
Матфея і 1-ше послання до Корінфян: "Відтепер клірик нехай не
призначається до двох церков, бо це властиве торгівлі і низькій
своєкорисливості, та чуже церковному звичаю. Тому що ми чули від самого
голосу Господнього, що ніхто не може служити двом господарям; бо або
одного буде ненавидіти, а другого любити; або до одного виявлятиме
прихильність, а другого зневажатиме (Мф. 6, 24). Того заради кожний, за
апостольським словом, у ньому ж покликаний, у тому має перебувати" (1
Кор. 7, 20).
|