Був також впливовим членом юдейського суспільства, бо його син Іоанн був знайомий з первосвящеником (Ін. 18: 15). Його мати Саломія, згадується серед жінок, що служили Господу і була однією із жінок-мироносиць. Передання називає її донькою Йосифа-обручника.
Іоанн був спочатку учнем святого Іоанна Хрестителя. Почувши його свідоцтво про Христа як про Агнця Божого, що бере гріхи світу, він відразу разом з Андрієм послідував за Христом. Постійним учнем Господа він став, однак трохи пізніше, після чудесного лову риби на Генісаретському озері, коли Господь Сам призвав його разом з братом його Яковом. Разом з  Петром і Яковом він удостоївся особливої близькості до Господа, перебуваючи при Ньому в найважливіші урочисті хвилини Його земного життя. Любов Господня до нього виявилась і в тому, що розп’ятий Господь доручив йому і свою Пречисту Матір, сказавши йому: „Це мати твоя” (Ін. 19: 27).
Палко люблячи Господа, Іоанн був сповнений обурення проти ворогів Господніх. За це він і його брат Яків одержали від Господа ім’я „Воанергес” — „сини громові”.
Після Вознесіння Господнього Іоанн часто проповідував разом з апостолом Петром. Разом з ним він вважається стовпом Церкви і перебуває в Єрусалимі (Гал. 2: 9). Після зруйнування Єрусалима місцем життя і діяльності святого Іоанна стає місто Ефес в Малій Азії. В царювання імператора Доміціана він був засланий на острів Патмос, де ним був написаний Апокаліпсис. Повернувшись із цього заслання в Ефес, він написав там своє Євангеліє. Іоанн Богослов єдиний з усіх апостолів помер своєю смертю в глибокій старості — за одними свідченнями в 105, за іншими — в 120 років у царювання імператора Траяна. Як свідчить Передання, четверте Євангеліє написане святим Іоанном на прохання ефеських християн або навіть малоазійських єпископів. Вони принесли йому три перших Євангелія і просили його доповнити промовами Господа, які переказував святий апостол Іоанн. Апостол підтвердив істинність написаного в перших трьох Євангеліях, але знайшов, що потрібно багато додати до їх розповіді, особливо викласти вчення про божество Ісуса Христа. Це було необхідно, бо вже тоді почали з’являтися єресі, які заперечували божество Христа: евіоніти, єресь Коринфа і гностики.
Отже, метою написання четвертого Євангелія було бажання доповнити розповідь перших трьох євангелістів. Перші три євангелісти часто розповідають про одні і ті ж події, наводять одні і ті ж слова Господа, через що і їх Євангелія отримали назву синоптичних. Євангеліє від Іоанна відрізняється від них своїм змістом, тому що містить розповіді про події, наводить промови Господа, про які часто навіть немає згадки в перших трьох Євангеліях.
Характерна відмінна риса Євангелія від Іоанна яскраво виражена в тій назві, яка давалась йому в древності. На відміну від перших трьох Євангелій воно називалося Євангелієм духовним (гр. πνευματικον). Це тому, що в той час коли синоптичні Євангелія розповідають в основному про події земного життя Господа, Євангеліє від Іоанна і починається викладом вчення про Його Божество, і далі містить в собі ряд найбільш піднесених промов Ісуса Христа, в яких розкривається Його божественне достоїнство і найглибші таємниці віри. За це вчення святий Іоанн і одержав почесне найменування „Богослова”.
Святий Іоанн глибоко проник і в піднесену таємницю християнської любові і ніхто інший так повно, глибоко і переконливо, як він, не розкрив християнське вчення про дві головні заповіді Закону Божого — про любов до Бога і про любов до ближнього — чому його ще називають апостолом любові.
Важливою особливістю Євангелія від Іоанна є те, що в той час як перші три євангелісти розповідають головним чином про проповідь Господа Ісуса Христа в Галілеї, святий Іоанн викладає події і промови, що мали місце в Юдеї. Завдяки цьому ми можемо розрахувати, якою була тривалість суспільного служіння Господа і, разом з тим, тривалість Його земного життя. Проповідуючи, головним чином, в Галілеї, Господь  ходив в Єрусалим, тобто в Іудею, на всі головні свята. Таких мандрівок в Єрусалим на свято Пасхи було, як видно з Євангелія від Іоанна, всього три, а перед четвертою Пасхою Свого суспільного служіння Господь прийняв хресну смерть. З цього виходить, що суспільне служіння Господа тривало біля трьох з  половиною років, а прожив Він на землі всього 33 з половиною роки, бо вийшов на суспільне служіння, як свідчить Лука (Лк. 3: 23) в тридцятирічному віці.
Євангеліє від Іоанна містить 21 главу або 67 церковних зачал. Написане в Ефесі близько 95 р. по Р. Х.