Найбільш авторитетною групою аграф, являється Новозавітній канон Священного Писання, який крім чотирьох Євангелій, вміщує двадцять три книги. Наявність в них аграф можна визначити насамперед виходячи із хронологічної обумовленості. Так, наприклад, всі Послання святого апостола Павла були написані раніше за Євангеліє від Іоана, а перші із них – майже одночасно з іншими канонічними Євангеліями. Це дає можливість стверджувати, що Новозавітній канон і крім Четвероєвангелія повинен вміщувати вислови Спасителя.
Наряду з юдейськими писаннями для найдревніших Християнських общин існував і інший авторитет – слова Самого Ісуса Христа, які передавалися усно. В час Свого суспільного служіння Христос не один раз підкреслював, що авторитетність Його висловлювань ні в чому не поступається древньому закону, ставлячи їх в один ряд з його приписами, говорив, що вони виправляються ними, виконуються і навіть виправляються. Це видно на таких прикладах, як Його судження про розвід: «Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитись з жінкою? Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? Вони сказали: Мойсей дозволив писати розвідний лист і розлучатись. Ісус Христос відповів їм: через жорстокість вашого серця він написав вам цю заповідь» (Мк. 10; 2-5), або про нечисту їжу: «І, покликавши весь народ, говорив їм: слухайте мене всі і розумійте: ніщо з того, що входить в людину ззовні, не може осквернити її, але що виходить з неї, те оскверняє людину… Він сказав їм: невже і ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа» (Мк. 7: 14-19). Всі вони підкріплені так званими антитезами, зібраними Євангелистом Матфеєм в Нагородній проповіді(Мф. 5: 21-48: «Ви чули, що сказано древнім… а Я кажу вам»).
Тому не дивно, що в ранній Церкві слова Христа завчали напам’ять, їх ретельно зберігали і цитували. Вони мали перевагу по відношенню до законів і пророків, їм приписувався рівний і навіть в деякій мірі більший авторитет. Саме до «слів Господніх» переконливо звертається, наприклад, апостол Павло - для підтвердження свого вчення: «Так і Господь звелів тим, які проповідують Євангеліє, жити від благовіствування» (1 Кор. 9: 14). «В тому домі залишайтесь, їжте, і пийте те, що в них є, бо трудящий вартий нагороди за труди свої; не переходьте з дому в дім» (Лк. 10: 7). Для вирішення якого-небудь питання: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11: 23). В доповнення до явних посилань на «слова Господні» в посланнях апостола Павла, ми знаходимо не мало відголосків моральних настанов Ісуса Христа, особливо в посланнях до Римлян і Фессалонікійців. «Благословляйте, а не проклинайте» (Рим 12: 14). «… а не в пристрасті похотей, як язичники, що не знають Бога» (1 Фес. 4: 5).     
Класичним прикладом аграфи в Новозавітному каноні є вислів із прощальної бесіди апостола Павла з ефеськими пресвітерами. «У всьому показав я вам, що так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: “Блаженніше давати, ніж приймати”» (Діян. 20: 35). Його немає в Євангеліях, але апостол Павло прямо вказує на його приналежність Ісусу Христу.
Описуючи першу Євхаристію, апостол передає слова Христа: «Це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене» (1 Кор. 11:25). У євангелиста Луки є вислів: «Це творіть на мій спомин» (Лк. 22:19), але він відноситься до Причастя Пречистим Тілом.
Із всіх новозавітних текстів запис святого апостола Павла, який присвячений першій Євхаристії: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав, що Господь Ісус в ту ніч, коли був зраджений, узяв хліб і, віддавши хвалу, переломив і сказав: прийміть, споживайте, це Тіло Моє, яке за вас ламається; це творіть на спомин про мене. Також і чашу після вечері, і промовив: ця чаша є  Новий Завіт у Моїй Крові, це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про мене» (1 Кор. 11: 23-25). Він є найбільш повним. Схожий текст євангелиста Луки, ймовірно, був записаний під впливом його вчителя – апостола Павла. Приналежність вказаного тексту Спасителю підтверджується свідоцтвом самого Апостола: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11: 23).
Іншим прикладом аграфи може служити вислів із сьомої глави першого Послання до Коринфян: «А одруженим заповідаю не я, а Господь: жінці з чоловіком не розлучатися… і чоловікові не залишати своєї жінки» (1Кор. 10-11); до якого святий апостол добавляє: «Іншим же кажу я, а не Господь…» (1Кор. 12). В Нагорній проповіді євангелисти Матфей (5: 31-32) і Лука (6: 18) докладно викладають вчення Христа про розвід подружжя, але саму формулу заборони жінці розводитись з чоловіком, приводить тільки апостол Павло.
Цілком визначена вказівка на слово Господнє знаходиться в повчанні про померлих: «бо це говоримо вам словом Господнім, що ми, які живемо і залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих, тому що Сам Господь в час сповіщення, при голосі архангела і труби Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть раніш; потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господові у повітря, і так завжди з Господом будемо» (1Фес. 15- 17). Повчання закінчується настановою: «Отже, втішайте один одного цими словами» ( ст. 18), тобто словами Самого Христа.
Деякі аграфи,що знаходяться в апостольських Посланнях, прийнято називати прихованими так, як приналежність того чи іншого вислову Христа визначається не на основі вказівок Священного Писання, бо яким-небудь древнім свідченням. Щоб довести принципову можливість існування таких аграф, достатньо послатись на приклад наступної аграфи. Апостол Яків пише: «Не кляніться ні небом, ні землею, і ніякою… клятвою» (Як. 5: 12). Нагорна проповідь, яка приводиться апостолом Матфеєм (5: 33-37), дає основу припускати, що апостол Яків цитує слова Христа.
У визначенні аграф, таким чином, потрібно уважно відноситись до свідчень древніх церковних письменників, які вказують на приналежність того чи іншого вислову Ісусу Христу. Авторитетність апостольської проповіді, яка основана на достовірних словах і заповідях Христа, дозволяє довіряти цим найдревнішим свідченням. Так, Оріген засвоює Самому Христу слова: «Все досліджуйте, доброго держіться, утримуйтесь від всякого роду зла» (1 Фес. 5: 21-22), і заповідь із Послання до Ефесян: «Гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому» (ст. 4: 26).
Сірійська «Дидаскалія», пам’ятник церковної писемності III ст., що вказує на приналежність Спаситель слів із першого Послання апостола Петра: «Передусім же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безліч гріхів» (ст. 4: 8). Свідчення Сірійської «Дидаскалії» підтверджується також ще однією визначною пам’яткою «Апостольськими Постановами» IV-го ст. Це дає підставу зробити висновок, що багато і інших глибоких і лаконічних заповідей апостола, як наприклад: «Духа не вгашайте» (1 Фес. 5: 13), «Завжди радійте, безперестанно моліться» (1 Фес. 5: 16-17), належать Самому Божественному Вчителю . За думкою Дідима (кінець IV ст. ) і Єпифанія, слова апостола Петра: «Прийде ж день Господній, як тать уночі, і тоді небеса з шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля і всі діла на ній згорять» (2 Пет. 3:10), належать Христу. Священне Писання підтверджує правильність їхнього висновку: в Одкровенні є слова, які сказані від першої особи: «Ось, іду як злодій – блаженний, хто пильнує і береже одежу свою, щоб не ходити йому нагим і щоб не побачили сорому його» (Одкр.16:15), які сповіщають великий день Другого Пришестя Христового. Святий Єпифаній вважає Христовим і інший відомий вислів із Одкровення святого Іоана Богослова: «Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він – зі Мною» (Одкр.3: 20). Священний авторитет наведених аграф є безперечним, так як Церква затвердила рівноцінність всіх книг Новозавітного канону.