У Євангельському образі Христа передаються такі риси, які показують Його обмежену людську природу, наприклад муки Христа в саду Гефсиманії і Його спрага на хресті. Якби євангелісти хотіли б дати образ Христа Месії, котрий відповідав би надіям і смаку учасників, то вони повинні були б написати цілком інакше Євангеліє, тоді б Христос повстав би перед нами в образі великого героя, керівника єврейського народу, який переможе ненависних римлян і усіх поганів, чи в образі мудрого рабина, котрий захищає благочестя і боговибраність єврейського народу, ревнителя батьківських передань. Образи таких шанованих народом рабинів зображаються у Талмуді. Але Христос, Котрий являється центром Євангелій, Христос, Котрий порушував суботу, помилував блудницю, сидів за одним столом разом з митарями і грішниками, Христос, Котрий осуджував показне благочестя фарисеїв, буквоїдство законників, визнавав право поганів на успадкування Царства Божого, — цей Христос не міг бути до душі євреям. Євангельський Христос був для юдеїв образом злочинця і зрадником священних прав і інтересів свого рідного народу.
Але й для поганів, які звикли до високих філософських спекуляцій і розумних промов своїх мудреців, — цей Христос не мав нічого привабливого; вони зневажали Його так само, як вони зневажали усіх євреїв. Уся подальша історія християнства дійсно довела, що Євангеліє про розп’ятого Христа було для юдеїв спокусою, а для поганів — безумством. Ясно, що для євангелістів не було ніякого розрахунку придумувати такого Христа. Правильно говорив св. Микола: у час правління Нерона було б крайнім безумством, вказуючи на розп’ятого Ісуса Христа, говорити поганам — ось ваш Бог! З творів таких часів — Цельса і Юліана-відступника видно, що погани в Євангельській історії Христа спокушувалися якраз тими рисами, які, за їхнім поняттям, цілком не застосовні до Бога, особливо стражданнями і смертю на хресті. Євангельський образ Христа змальовано всупереч всім природним людським розрахункам; він не міг привабити ані юдеїв, ані поганів. Тому з точки зору здорового глузду природно вважати, що Ісус Христос дійсно жив і що образ Христа, змальований у Новому Завіті, є вірною копією, точним відбитком живої особи, хоча під час змалювання цього образу пензликом художників повинен був керувати Дух Божий.
Перші три Євангелія, без сумніву, показують спорідненість між собою і дають в головних рисах однаковий образ Христа, однаковий, загалом, і їх зміст, тому ж вони і називаються синоптичними Євангеліями. Ця єдність вказує на єдність усного апостольського переказу, оскільки Євангелія являються, перш за все, письмовою фіксацією змісту апостольської проповіді. На це джерело, тобто на апостольський переказ, вказує св. євангеліст Лука у своїй передмові, де він говорить, що він почав складати свої оповідання, «як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями і служителями слова» (Лк. 1; 2). Євангеліст Матфей був з числа учнів Христа, а Марк виклав зміст проповіді ап. Петра.
Відмінності ж між Євангеліями виявляються головним чином:
І. У розпорядку і групуванні оповідань:
а) у Матфея і Марка — систематичне;
б) у Луки — хронологічне.
ІІ. У кількості оповідань:
а) євангеліст Матфей — об’єднує;
б) Марк і Лука — індивідуалізує.
ІІІ. У кожного євангеліста зустрічаються слова і вислови, характерні тільки для нього.
У більшості випадків ці відмінності пояснюються, з одного боку, індивідуальністю і характером кожного євангеліста, з іншого, — різними потребами читачів, для яких кожне Євангеліє було написане. Але, не дивлячись на всі зазначені відмінності, Євангелія є все ж достовірними джерелами Євангельської історії, оскільки вони зображують нам одну і ту саму Божественну Особу Ісуса Христа.
Наші письменники мають свої особливості, їхні способи висловлення не є однаковими, але всі вони, у повній згоді, зображують одну особистість, котра відрізняється від усіх попередніх, які коли-небудь з’являлися у нашому світі. Ісус є Месією, виконанням юдейських очікувань; Він — Син Божий, Господь, Спаситель людей; Він — джерело життя і світло для світу. Він — предмет людського шанування і поклоніння; Його пришестя принесло новий період історії світу. Людська природа змінилася. Людське життя має віднині вищий сенс. Немає меж приписаним Йому чудесності і слави. Все це трапилося за життя багатьох, котрі знали Його земне життя... «Кожне Євангеліє — цілісний і закінчений твір... Образ Христа, котрий дається в них, виступить перед нами в усій красі і привабливості, в якій Він стояв перед Євангелістом під час написання ним свого св. твору. А кожний Євангеліст і не бажав нічого іншого, як того, щоб перелити через своє Євангеліє у читача всю ту любов і благоговіння до Христа, які наповнювали письменника, заразити читача своїми почуттями до Христа. І якщо з різних Євангелій дивляться на нас різні риси цієї Божественної Особи, то тим сильніше подіє на нас ця Особа, коли ми станемо комбінувати ці риси з різних Євангелій. Чи була б повною наша картина преображення Господнього, якби ми не знали, що Мойсей і Ілля, котрі явилися Христу, бесідували з Ним якраз про майбутні страждання, які необхідно буде перетерпіти, найвірогідніше, через місяць? А про це з усіх Євангелістів повідомляє лише Лука. Візьмемо ще яскравіший приклад: скільки втратила б для нашої душі історія страждань Христових , якби ми опустили з неї епізод з розбійником , котрий покаявся на Хресті. А це трапилося б, якби ми під час читання опису страждань за одним із Євангелістів не заглянули в оповідання св. Луки. Ось тому так важливо доповнювати кожного Євангеліста іншим» (Укр. Правосл. Благов. —1928 р. — № 21—22. — С. 233—234).
Але, можливо, хто-небудь закине: Євангельський Христос є образом чистої святості, вчителя любові і цей образ повинен був привабити серця людей, тому він був придуманий письменниками наших Євангелій. Вірно, образ Христа, цей Образ жертовної любові, перемагає всіх! Але ось запитання: чи могли звичайні люди, прості євреї, придумати цей образ безкінечної святості? Ні! Чому? Тому, що давній світ не знав тих добродійств, тієї безмірної любові, якими сяє образ Євангельського Христа. Так, і євреї знали заповідь про любов до ближніх, але ця любов простягалася не далі рідного народу, а поганський світ знаходився у стані морального розкладу. Всі моральні вимоги Євангелія були цілком чужими для давнього світу, суперечили духу часу. З точки зору здорового глузду просто немислимо, що євангелісти, діти свого часу, котрі, природно, були заражені юдейськими марновірствами, могли придумати Євангельський образ Христа і щоб перемога цього Євангелія над давнім світом завдячувалась обману кількох спритних авторів красивого, але придуманого роману.
Ця перемога була б чудом історії, яке неможливо пояснити. Тому Руссо говорив: «Євангельська історія видумка? Друже мій, так ніхто нічого не видумує; і справа Сократа, в існуванні якої ніхто не сумнівається, не настільки достовірна, скільки бо більш засвідченими є справи Христа... Печать істини, котру носить Євангеліє, настільки велика, переконлива, безподібна, що той, хто придумав би це Євангеліє, був би більш величним, ніж його герой!»
Таким чином, добросовісне вивчення наших канонічних Євангелій переконує в тому, що наше знання про існування Христа, Його життя і вчення засновується на цілком надійних і достовірних історичних джерелах, і що свідки Євангельської історії задовольняють всі потрібні вимоги, які історична критика ставить до історичних свідоцтв і до історіографів. Подвійний переказ, усний і письмовий, дає нам образ Христа, котрий відповідає історичній дійсності.