Для найбільш успішної проповіді християнської віри серед юдеїв і поганів євангелісти повинні були користуватися тією мовою, яка була всім зрозумілою і вживаною. Такою саме тоді була грецька мова, водночас арамейська мова не була зрозумілою для всіх. Професор Н. Глубоковський так висловився про ті переваги новозавітної грецької мови, що робили цю мову найбільш придатною для завдань древньохристиянської місії: «Синтаксис звичайної мови був простий, одноманітний, легкий, і євраїстичний вплив тільки збільшував цю якість. Не затруднюючи і не притисняючи новозавітних письменників, як це було б з мовою класичною, — мова євраїстична пристосовувалася і підкорялася їхній думці, негайно сприймаючи її форму і відбиток. Вона з однаковою легкістю застосовується і до звичайних явищ повсякденного життя, і до підвищених спекуляцій — ідей абстрактних і конкретних. Присутність в ній євраїстичного елементу робило її легкою і для юдея, котрий звик до мови зовсім відмінної, причому вона залишалася пов’язаною зі світом юдейським, і взагалі орієнталістичним, з його ідеями, віруваннями, з його манерою мислити і висловлюватися, зберігала велику кількість єврейських ідей, котрі перейшли у християнство. Ще більша кількість грецького елементу робила її доступною для мас греко-римського світу. Грецька новозавітна мова була по суті своїй мовою спілкування, циркуляції, пропаганди, тобто якраз тією мовою, котра потрібна була християнству у його пориві до перемоги над греко-римським світом. Саме походження цієї мови робило її правоздатною для такої провіденціальної місії. Вона втілювала високі поняття єврейської і християнської віри, забезпечувала для них (понять ) доступність серед людей ділових і зайнятих житейськими інтересами. Вона була придатна для подібного використання, оскільки не втратила поваги освіченої публіки. «Побувавши в Кесарії, він пішов до Єрусалима, привітав Церкву і пішов до Антіохії… Він сміливо почав промовляти в синагозі. Як Акила й Прискилла почули його, то його прийняли і докладно розповіли йому про дорогу Господню» (Діян. 18; 22, 26). В той же час була мовою повсякденного життя і тому являлася зручною для розповсюдження насіння Євангелія проповіддю його всюди, де говорили по-грецьки».
Звичайно, рідною мовою Христа і апостолів була арамейська. Але не виключена можливість, що вони знали елліністичну мову. Св. ап. Павло і євангеліст Лука, безсумнівно, знали її. Але й інші апостоли і євангелісти мали можливість вивчати її у Палестині. Ісак Фоссій помітив: «Не знаю, на якій основі багато вчених в наш час вважають, що Христос і апостоли завжди говорили по-єврейськи, а не по-грецьки… Де тільки із часів Олександра Великого встановлювалося владарювання греків, там обов’язково переважала і грецька мова і було б безглуздо робити виключення для однієї Юдеї» (Лопухін А. Біблійна історія Нового Завіту). На початку ХІХ ст. професор Г. Павлюс стверджував, що хоча народною мовою євреїв на початку нашої ери була арамейська, але Христос і Його учні могли знати елліністичну мову, оскільки вона була розповсюджена у Галілеї і навіть у Єрусалимі. Ту саму думку захищав англійський вчений А. Робертс.
Із часів Олександра Великого юдеї знаходилися у постійному дотиканні з еллінами. Грецька мова була звичайним засобом розмови з підданими Птоломеїв і Селевкідів, а також з іноземцями взагалі. Ісус Христос повинен був користуватися нею при розмові із сотником, дочка котрого Ним була зцілена, з греками, котрі бажали поговорити з Ним під час останнього тижня Його земного життя, а також із Пілатом, котрий проводив суд над Ним. Професор Н. Глубоковський вважає: «Впродовж періодів олександрійського і греко-римського еллінізм і разом з тим грецька мова проникають чи хоч намагаються проникнути у Палестину. Грецькі колонії оточують Палестину майже з усіх боків. Те ж зустрічається і всередині країни. Грецькі міста Палестини містили тоді лише меншість юдеїв, як міста юдейські містили меншість греків-поганів. Іноземні володарі Палестини ввели туди елементи еллінізації: різні чиновники грецького виховання, літератори і ритори грецькі, наймані солдати, котрі говорили по-грецьки. Ірод І мав при своєму дворі літературно освічених греків, типу ритора Миколи Дамаського. До цього приєдналися свята, ігри, гімназії, театральні видовища у греків чи елліністів Палестини. На великі релігійні свята збиралися в Єрусалим масами іноземні юдеї-елліністи поряд з тисячами юдеїв, котрі жили за кордоном і говорили по-грецьки. Багато таких емігрантів потім поверталися у Палестину, щоб закінчити дні свої в Єрусалимі чи Юдеї. Але необхідною вимогою практичного життя (торгівля, індустрія, сусідські стосунки) було встановлення взаємин між сучасними елементами населення — юдейським і грецьким. Всі ці умови у своїй сукупності призвели до того, що юдеї Палестини набули знання грецької мови».
Адміністративною і торговою мовою у Палестині часів Христа була грецька мова, і кожен галілеянин, котрий займався торгівлею із сирійськими грецькими містами, повинен був володіти грецькою мовою, був тоді навіть розповсюджений звичай носити два імені — єврейське і грецьке, наприклад брат Йосифа носив ім’я Клеоп.
Правда, нам відомо, що спілкування юдеїв з поганами нормувалося 18 обмежувальними правилами, з яких 13-те забороняло вивчення грецької мови. Але, як вказує професор Н. Глубоковський, ці правила були кінцево редаговані тільки за чотири роки до зруйнування Єрусалима, відповідно, були продиктовані озлобленням юдеїв проти Риму, обумовлені не принциповими міркуваннями, а випадковими історичними обставинами.
Коротко кажучи, та обставина, що наші канонічні Євангелія написані не рідною мовою Христа і апостолів, тобто не арамейською, а грецькою, не повинна викликати сумніви у їх достовірності, оскільки все говорить на користь того, що євангелісти могли володіти євраїстично елліністичною мовою. Врешті Папій Ієрапольський свідчить про те, що євангеліст Матфей написав Євангеліє на єврейській мові, котре перекладалося на грецьку мову.