Воістину неможливо перебільшити значення і важливість того внеску, який зробив у розвиток християнства апостол Павло. Цей працівник ниви Господньої міг у повній мірі стверджувати, що потрудився найбільше з усіх апостолів. Людство повинно бути вдячним йому за те, що він від Єрусалиму до Ілірії, від Ілірії до Риму і, можливо, навіть до Іспанії проповідував Євангеліє, яке вдихнуло нове життя в престарілий світ.
Народився Апостол народів у кілікійському місті Тарсі, яке знаходилось на кордоні між Сирією і Малою Азією (Дії 21,39). Першопочаткове ім’я його було Савл чи Саул і названий так він був, імовірно, на честь першого єврейського царя, який також походив з коліна Веніамінового. Батьки Савла належали до партії фарисеїв, яка відрізнялась точністю виконання закону Мойсея (Фил. 3.5). Ймовірно, що за якісь заслуги батько чи дід ап. Павла отримав права римського громадянина.
Ще в дитячому віці Апостол ознайомився також з грецькою мовою і добре знав літературу, про що свідчить вживання в його посланнях грецьких приказок і інших крилатих висловів. Початкову освіту юний ап. Павло отримав при синагозі в рідному місті Тарсі. Коли єврейські хлопчики досягали 12-літнього віку, їх уперше брали до Єрусалиму на одне з головних свят: з цього часу вони вже називались «синами закону». Можливо, так було і з ап. Павлом, але він залишився в Єрусалимі і вступив до школи равинів. У той час відомим равином і вчителем закону був учень відомого Гілеля — Гамаліїл, до школи котрого і вступив ап. Павло (Дії 22,3). Усі свої сили юний ап. Павло направляв на виконання закону і перевершив у своїх стараннях багатьох ровесників. Хоч сам Гамаліїл не відрізнявся крайністю поглядів щодо закону Мойсея, учень його став дуже ревним шанувальником Закону. Досягнувши тридцятирічного віку, ап. Павло, як найбільш ревний фарисей і ненависник нового, християнського вчення, котре йому здавалося обманом, отримав від начальства завдання переслідувати прихильників «нової секти» — християн (Дії 24.5). Він бук присутній при вбивстві архідиякона Стефана і брав участь у переслідуваннях християн в Єрусалимі, а потім відправився в Дамаск, столицю Сирії, з листами від Синедріона, котрі уповноважували його продовжувати свою інквізиторську діяльність в Сирії. Вся діяльність ап. Павла була присвячена Ягве, і саме в ім’я Господа він переслідував єретиків. По дорозі в Дамаск у ап. Павла стався надзвичайний перелом в його житті: Господь з’явивсь йому і відкрив, що в своїй ревності він став богоборцем. З цього моменту ап. Павло всі свої сили віддавав на служіння Господу, але ним керував уже не засліплений ревнощами до Закону розум, а розум, просвітлений світлом Христової істини. З наверненням ап. Павла в історії людства наступив вирішальний момент. Настав час, коли союз, колись укладений Богом з Авраамом, повинен був розповсюдитись на весь світ і на всі народи. Але для такої надзвичайної праці необхідний був і надзвичайний працівник. Дванадцять палестинських апостолів не зовсім підходили для цього завдання, тоді як апостол Павло був всіма обставинами свого життя підготовлений до здійснення цієї мети. Він був істинним сосудом Христовим (Дії 9.19) і повністю усвідомлював це (Рим, 1.1—5). Протягом всього життя, переносячи скорботи і утиски, ап. Павло сіяв слово істини і через проповідь язичницькому світу він отримав назву «Апостол народів». Помер Апостол мученицькою смертю в Римі у 67 році. Як римський громадянин, він був усічений мечем.