Старообрядництво. Виникло внаслідок розколу, який стався у Руській православній церкві в другій половині XVII ст. Старообрядці не прийняли реформ, проведених тодішнім главою Руської православної церкви патріархом Никоном. Якщо протестанти Заходу домагалися створення національної церкви й оновлення релігії, то російські розкольники виступали проти релігійних реформ. Сутність реформ полягала у виправленні неточностей, допущених при перекладі богослужебних книг з грецької мови на старослов'янську, скороченні тривалості церковних служб, запровадженні поклоніння шестиконечному хресту замість восьмиконечного, хрещення трьома пальцями замість двох тощо.
Характерним для старообрядництва було різке протистояння навколишньому світові, в якому, на їх думку, оселився антихрист. Прихильники цієї течії утримувалися від будь-яких контактів зі «світом антихриста», обмежували себе в продуктах харчування, вважали гріховним вживання алкогольних напоїв. Найбільш фанатичні віруючі обирали для себе крайню форму релігійного протесту — самоспалення. Спалювали себе цілі сім'ї і навіть окремі села старообрядців, вважаючи, що «хрещення вогнем» очистить їх від «скверни антихриста» і забезпечить блаженство в царстві Божому. Багато старообрядців тікали від реального світу в глухі ліси і необжиті місцевості Уралу, Сибіру, околиці Росії. В Україні старообрядці поселилися на території нинішніх Вінницької, Одеської, Чернігівської та деяких інших областей.
Старообрядництво ніколи не було єдиним ні в організаційному, ні в ідеологічному відношеннях. Усі численні угруповання, на які розпалося старообрядництво, поділяються умовно на дві основні групи: попівці та безпопівці.
Попівці. Ближче до православної церкви, помірковане крило у старообрядництві. У проведенні богослужінь і церковних обрядів тут брали участь священики, які переходили до них із православної церкви. За це вони дістали назву біглопопівців. Прихильники цього толку зберегли традиційну православну обрядовість і підпорядковувалися православній церкві. Представляє попівців білокриницька церква, яка виникла в 1846 р. Свою назву вона дістала від села Біла Криниця на Буковині (нині Чернівецька область). Сьогодні очолює церкву архієпископ Московський і всієї Русі. В Україні тепер існують 52 громади Руської православної старообрядницької церкви (білокриницька згода).
Безпопівці. Найрадикальніша течія у старообрядництві. Серед них є дрібні толки — бігунський, Феодосіївський, спасівський тощо. Вони відстоюють принцип «загального священства» і відкидають на цій основі необхідність священиків, з церковних обрядів визнають лише хрещення і спокутування гріхів, а спасівці відкидають усі християнські обряди і таїнства. Богослужіння здійснюють виборні наставники та диякони. Безпопівці дотримуються різних містичних вчень, зокрема про «світ антихриста», близький «кінець світу». На цій основі серед старообрядців поширювався релігійний фанатизм, що супроводжувався негативістським ставленням до державної влади, православної церкви, шлюбних відносин. Деякі толки безпопівців, зокрема пилипівський, проповідували крайню форму спасіння від антихриста — самоспалення. Внаслідок історичної еволюції та соціального розшарування безпопівців їхній фанатизм і аскетичні тенденції значно ослабли.
Безпопівці нині розпалися на багато течій (толків) і груп (згод), що перебувають у стані взаємної конфронтації. Сьогодні однцм із найбільш поширених і найвпливовіших є поморський толк. Його громади існують у країнах Балтії, Білорусі і в Росії. В Литві функціонує Вища старообрядницька рада. В Україні існує 12 громад безпопівців, зокрема вони є у Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Одеській і Харківській областях. Єдиного керівного центру в Україні безпопівці не мають, їхні громади існують автономно.
У наш час ворожнеча у взаєминах старообрядців і Руської православної церкви відійшла в минуле. Собор РПЦ в 1971 р. анулював прокляття на старообрядців і визнав їх православними. Однак корінного зближення між православною церквою і старообрядцями ще не відбулося, оскільки багато суперечностей, що виникли протягом віків взаємної ворожнечі, і досі не усунено.
Поява духоборів, молокан, хлистів, істинно-православних християн та істинно-православної церкви була зумовлена не стільки релігійними, скільки соціально-політичними чинниками. Релігійний фанатизм послідовників цих віровчень, їхній аскетизм і екстремістська поведінка окремих віруючих не сприяли поширенню цих сект. Невеликі групи істинно-православної церкви існують у Вінницькій і Донецькій областях, а молокан — у Донецькій і Запорізькій областях. Тенденція до посилення цих релігійних течій за рахунок молоді нині не спостерігається.