Сб, 24.06.2017, 15:54
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
Головне меню
РОЗДІЛИ НОВИН
Актуальні новини
Українські новини
Вселенська Патріархія
Еладська Церква
Міжнародні новини
Міжцерковні стосунки
Міжконфесійні стосунки
Церква і суспільство
Церква і культура
Цікаве звідусіль
Різні новини
Дайджест ЗМІ
Календар новин
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
АКТУАЛЬНІ НОВИНИ
АКТУАЛЬНІ СТАТТІ
ОПИТУВАННЯ
Як Вам наш оновлений портал?
Всього відповідей: 381
 Памяті пастиря
 10 грудня виповнилося 3 роки з дня упокоєння Високопреосвященнійшого
митрополита Рівненського і Острозького ДАНИЇЛА (1958-2005)

 

                                                   

                                                

     Добрий пастир

 

                                           Митрополит Даниїл
Оглядаючи життя і діяльність Високопреосвященнійшого митрополита Даниїла, ми, за словами апостола Павла, з вдячністю згадуємо про особу блаженної пам’яті архіпастиря, про його життя, досить коротке, але без залишку віддане Богові і Церкві Христовій: “Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню” (Євр. 13,7).

Митрополит Даниїл прожив всього 47 років... Це дуже мало! Як відомо, в рослинній природі плоди дозрівають по різному – одні швидше, інші довше. Подібний закон і в людях, які теж по різному дозрівають для життя вічного – одні в похилих літах, на заході днів, інші в молоді роки, на світанку життя. Згідно законів природи всім людям належало б вмирати тільки в старості, але в Бога для людей діє інший закон – за яким, кого Господь любить, того швидше забирає з цього тимчасового життя та приводить до життя блаженного і вічного. Людське життя вираховується не днями і роками, а добрими справами і корисними трудами.

Спробуємо привідкрити таємницю великодушності цього Великого Архієрея, що вабила до нього та залишала незгладимий слід у всіх, хто хоча б раз спілкувався з ним. Важко відшукати щось одне суттєве і головне в житті такої Великої людини, яка Промислом Божим піднялась на високий щабель церковного служіння. Від Владики завжди пробивалось щось, що було істинно центральним в його житті, щось, що теплим тихим світлом завжди горіло в його душі і запалювало всю його могутню енергію. І цим була його проста, чиста віра в нашого Господа і Спасителя, в якій він укріпився ще з дитинства, віра, яка стала основою всієї його подальшої діяльності.

Митрополит Даниїл (в миру Чокалюк Богдан Михайлович) народився 22 серпня 1958 року в селі Верхні Станівці Кіцманського району Чернівецької області на Буковині.

Майбутній Великий Архієрей народився та виховувався в сім’ї щирих українців, справжніх патріотів своєї Батьківщини. Батько - протоієрей Михайло Чокалюк, активний учасник національно-визвольної боротьби, політичний в’язень воркутинських концтаборів, спочив у Бозі в 2004 році. Мати – Чокалюк (Кушнір) Василина – також відбувала заслання за активну участь у національно-визвольній боротьбі, нині проживає в селі Стара Жадова, що на Сторожинеччині.

Народившись в родині православного священика, йому не доводилось займатись пошуком релігій чи істин. Храм Божий був для нього близьким і священним з перших днів його життя. Батьки з дитинства виховали в ньому любов до Бога та до Святої Церкви Христової. Змалку він відвідував монастирі де здобував духовну наснагу та загартовувався в свідомості священичого служіння.

Після закінчення Старожадівської середньої школи Богдан, зазнавши поневірянь з боку атеїстично налаштованих вчителів, впевнено вирішив вступити до Духовної семінарії, хоча знав і відчував, що для цього також буде необхідно докласти ще більших зусиль. Не дивлячись на перешкоди, які чинила безбожна комуністична влада, різними шляхами намагаючись завадити його благому наміру, він все ж у 1975 році вступив до Одеської духовної семінарії, де з першого року навчання зарекомендував себе зразковим вихованцем, як з навчальної частини, так і дисциплінарно. Навчаючись в семінарії, він також паралельно ніс послух іподиякона у Високопреосвященнійшого митрополита Одеського і Херсонського Сергія (Петрова).

Після відмінного закінчення Одеської духовної семінарії (перший за першим розрядом) Богдан вирішив продовжити своє навчання в Духовній академії, тому в 1979 році вступає до Московської духовної академії, після закінчення якої знову повертається до Одеси.

19 серпня 1983 року на свято Преображення Господнього в Успенському соборі Свято-Успенського чоловічого монастиря в Одесі митрополитом Сергієм рукоположений в сан диякона-целібата, а 28 серпня на Успіня Богородиці того ж року на священика. Водночас ієрей Богдан призначається  6 липня 1983 року помічником інспектора а 31 серпня цього ж року викладачем Одеської духовної семінарії.

10 березня 1985 року він приймає чернечий постриг в цьому ж Одеському Свято-Успенському чоловічому монастирі з іменем Даниїл на честь благовірного князя Даниїла Московського.
Під час навчання в Греції
Ієромонах Даниїл несучи, смиренно послух ченця в Успенському монастирі, викладав також в семінарії богословські предмети та курс грецької мови, яку наполегливо три роки вивчав у Московській духовній академії та в подальшому поглиблював знання з неї. Йому доводилось неодноразово, як під час навчання в академії, так і подвизаючись вже у монастирі, супроводжувати церковні делегації з Греції.

13 грудня 1985 року ієромонах Даниїл, викладач Одеської духовної семінарії нагороджений архієрейською грамотою: “На знак благословення за наполегливу працю на славу Святої Церкви та у зв’язку з 40-річчям відродження ОДС”.

З 2 червня 1986 року він ніс пастирське служіння в Свято-Троїцькій (Грецькій) церкві Олександрійського подвір’я в місті Одесі.

За активну участь в розбудові Православної Церкви в 1986 р. його нагороджено орденом преподобного Сергія Радонезького ІІІ ступеня.

Ось як його характеризує митрополит Одеський і Херсонський Сергій голові Відділу зовнішніх церковних зносин РПЦ Московського Патріархату Філарету (Вахромеєву), митрополиту Мінському: “За час перебування в семінарії зарекомендував себе з хорошого боку. Лекції за дорученими предметами проводить із зацікавленням. Користується повагою серед вихованців і викладацького складу. Він є вихователем, а також керівником богослужбової практики. Завжди акуратний при виконанні своїх обов’язків. Тактовний і ввічливий, користується авторитетом. Бере участь у супроводі іноземних делегацій”.

До 1987 року ієромонах Даниїл викладав в Одеській семінарії, а після, з благословення тогочасної церковної ієрархії та підтримки Відділу зовнішніх церковних зносин РПЦ Московського Патріархату, в якості обміну студентів направлений на навчання до Греції. Майже чотири роки він навчався у аспірантурі Богословського факультету Фесалонікського державного університету імені Арістотеля на кафедрі літургіки та церковного права.

Під час навчання ієромонах Даниїл проживав у монастирі Влатадон (м. Фессалоніки) намісником якого в той час був митрополит Філадельфійський Варфоломій (Архондоніс), нині Вселенський патріарх.

Протягом навчання, маючи дозвіл від Вселенської Патріархії на постійне перебування на Афоні, він постійно у вихідні дні відправлявся на Святу Гору де співслужив у Свято-Пантелеймонівському монастирі (Русику).

Ієромонах Даниїл, навчаючись в Університеті, проходив спеціалізацію з таких предметів: Загальноцерковна історія, Історія Слов’янських Церков, Історія Елладської Церкви і Афону, Канонічне право, Літургіка, Грецька палеографія та багато інших.

Завершивши навчання у Фессалонікійському університеті, ієромонах Даниїл повернувся на Батьківщину, відкинувши багато пропозицій щодо пастирського служіння на теренах православної Греції, бажаючи віддано служити своєму народові.

В Києві у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі була відроджена Київська духовна семінарія, в якій він з нового навчального 1990 року призначається викладачем, а 28 березня 1991 року секретарем правління КДС.

3 квітня 1991 року, до дня святої Пасхи, як штатний священик храму свв. Іоакима і Анни (Києво-Печерська Лавра – дальні печери) возведений Блаженнійшим митрополитом Київським і всієї України Філаретом  до сану ігумена.

З нового навчального 1991 року (12 серпня) призначений виконуючим обов’язки ректора, а з 24 грудня того ж року ректором Київської духовної семінарії з возведенням в сан архімандрита (29 грудня 1991 р.).

1-3 листопада 1991 року в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі відбувся Помісний собор Української Православної Церкви, який одноголосно ухвалив рішення про необхідність відділення від Москви та повну канонічну незалежність, тобто автокефалію. Ігумен Даниїл брав участь у роботі цього доленосного для Українського Православ’я соборі, як представник від духовних шкіл, працюючи в  редакційній комісії.

В складних умовах боротьби противників автокефалії Української Церкви з її прихильниками, провів перший випуск в 1992 році Київської духовної семінарії в Печерській Лаврі.

Після Всеукраїнського об’єднавчого собору 25-26 червня 1992 року архимандрит Даниїл підтримав митрополита Філарета і став на шлях боротьби за незалежність Української Церкви. Його авторитет сприяв визначеності багатьох студентів в питанні приналежності до тієї чи іншої Церкви. Базою для нової духовної школи, котра розмістилась в стилобаті під Андріївською церквою та рештках приміщень колишнього Михайлівського Золотоверхого монастиря, стали саме ті студенти, які слідом за своїм ректором залишили стіни Лаври і пішли майже у повну невизначеність.

З нового навчального 1992 року Він призначається ректором відновленої Київської духовної семінарії в складі Київського Патріархату, а згодом, з відкриттям Духовної академії, 19 жовтня 1993 року призначається її ректором та Головою учбового комітету УПЦ Київського Патріархату.

Починаючи з цього часу, він брав діяльну участь у всіх процесах становлення вже Української Помісної Православної Церкви Київського Патріархату.

В скрутних економічних умовах ректор наполегливо трудився щоб древня духовна школа Руси-України Київська духовна академія і семінарія відновила свій споконвічний статус – бути українською духовною школою і служити духовному розвитку українського народу. І це йому вдавалось, тому що він завжди виконував покладені на нього обов’язки з достоїнством та щирою вірою, надихаючи своїм яскравим прикладом все нових і нових послідовників. Турбота про духовну школу була для нього завжди на першому місці в житті.

Він налагодив тісні стосунки та плідно співпрацював з українською діаспорою в США. Так, при Українському Православному Братстві св. Апостола Андрія Первозванного на його прохання було створено стипендійну комісію, через яку перераховувались додатково кошти на утримання вихованців та функціонування духовної школи.

3 червня 1993 року архімандрит Даниїл призначається намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря міста Києва. Але це призначення на початку було тільки на папері, оскільки на місці нині діючого Михайлівського собору була площадка для гри в теніс, а від монастиря уцілів тільки трапезний храм Святого апостола Іоана Богослова, в якому звершувались богослужіння, та корпус на вул. Трьохсвятительській 6м у парку на Володимирській гірці.

З ініціативи архімандрита Даниїла та групи інтелігенції ще 16 січня 1993 року була створена громадська організація “Благодійний фонд відновлення Михайлівського Золотоверхого монастиря в м. Києві”, яку очолив видатний український письменник Олесь Гончар, організація, яка на різних рівнях торувала і просувала ідею відновлення цього славнозвісного Київського монастиря.

І тільки в грудні 1995 року вийшов указ Президента України Леоніда Кучми про відтворення видатних пам’яток, з яких першим почав відроджуватись Михайлівський Золотоверхий монастир, в чому слід вбачати Промисел Божий. Починаючи з 1994 року, на території монастиря тривали археологічні розкопки під керівництвом В.Харламова та з допомогою вихованців та студентів духовних шкіл. В 1997 році було закладено капсулу на знак початку робіт з відбудови Михайлівського собору, а вже 8 травня 1998 року освячено дзвіницю монастиря. В цьому ж році в основному було закінчено роботи з відбудови собору. Єпископ Даниїл наполегливо працював, не шкодуючи сил і здоров’я, для відновлення Золотоверхої обителі, він був душею цього будівництва, без його участі та цінних порад, до яких прислухались навіть досвідчені фахівці, не відбувалось жодних засідань робочої групи.  

І справді, йому, як наміснику цієї святої обителі, поталанило пройти шлях від пустиря до повного відтворення цього славнозвісного Києво-Михайлівського монастиря, одночасно відроджуючи і чернече життя на цьому святому місці.

Господь, як люблячий батько, багато його випробовував, благословляючи на добрі справи, ставлячи перед ним складні завдання, які були не під силу кожному. Але він благополучно долав усі труднощі, достойно виконував поставлені завдання, покладаючись на Божу милість і допомогу.

Згідно розпорядження від 2 березня 1993 року за №131 архімандрит Даниїл був призначений представником від УПЦ Київського Патріархату в експертну раду при Раді у справах релігій при Кабінеті міністрів України.

За рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату від 19 листопада 1992 року архімандриту Даниїлу визначено бути єпископом Вишгородським. Рішення синоду він прийняв з повною відповідальністю, тому що послух для нього був основою життя. Та він просив у Блаженнійшого Філарета, заступника Патріарха, відкласти цей день, щоб отримати ще трохи часу для підготовки, усвідомлюючи високі вимоги єпископського служіння.

І тільки у суботу, 22 січня 1994 року у Володимирському кафедральному соборі м. Києва, після вечірнього Богослужіння, відбулось наречення архімандрита Даниїла на єпископа Вишгородського. А в неділю 23 січня за Божественною Літургією в цьому ж Володимирському соборі возведення в сан єпископа, з титулом Вишгородського. Єпископську хіротонію очолив Святійший Володимир Патріарх Київський і всієї Руси-України разом з Блаженнійшим митрополитом Київським Філаретом, заступником Патріарха Київського і всієї Руси-України, архієпископом Львівським і Сокальським Андрієм, архієпископом Тернопільським і Кременецьким Яковом, єпископом Переяслав-Хмельницьким Нестором, єпископом Білоцерківським Олександром.

Єпископ Вишгородський, вікарій Київської єпархії, як ректор Київської духовної академії і семінарії звершував богослужіння в академічному храмі святого апостола Іоана Богослова. До трапезного храму, який вважався студентським, постійно стікалось багато люду з усіх кінців Києва.                                                                                                         

31 грудня 1993 року він призначений Головою Відділу Зовнішніх Церковних Зносин Київського Патріархату, пробувши на цій посаді більше десяти років. Важко і неможливо оцінити той великий вклад Владики, як Голови цього Відділу, у розвиток дипломатичних зв’язків нашої Церкви зі світовим Православ’ям. Він був одним із головних учасників переговорного процесу з визнання Української Православної Церкви Київського Патріархату світовою Православною спільнотою, та неодноразово зустрічався з Вселенським Патріархом Варфоломієм.

Відданий син Української Помісної Православної Церкви, приснопам’ятний митрополит Даниїл виявив себе Добрим пастирем Церкви Христової. Все його життя було наповнене наполегливою працею, його архіпастирська опіка розповсюджувалась на підготовку майбутніх служителів Святої Церкви Христової та на розвиток богослів’я. Здобувши вищу освіту не тільки на пострадянському просторі але і в Греції - його думка була завжди цікавою та оригінальною. Він не писав книжок, та й мало статей, але за рівнем знань він був богословом з великої літери. Цілком очевидно, що він не зупинився на отриманій колись освіті, але постійно навчався. Не було галузі з богослів’я, канонічного права, проповідництва чи історії Церкви, на яких би не поширювалась його компетенція. Він захистив кандидатську дисертацію на тему: “Проблема спасіння поза християнством”, здобувши науковий ступінь кандидата богословських наук, а 9 жовтня 1999 року йому було присвоєне вчене звання доцента. Також ним написане історичне дослідження “Церковна політика візантійських імператорів в епоху вселенських соборів” та “Митрополит Київський Ісая Копинський (1631-1633), його діяльність і твори ”.

За вагомий внесок в розбудову Української Помісної Православної Церкви в 1999 році нагороджений орденом святого архистратига Михаїла, а за церковно-патріотичну діяльність в тому ж році нагороджений відзнакою Президента України орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.

З благословення Святійшого Патріарха Філарета та відповідного розпорядження від 19 травня 2000 року владика Даниїл також тривалий час був духівником ордену святого архистратига Михаїла, а в останні роки з благословення Вселенського Патріарха Варфоломія духовно опікався Міжнародним Орденом святого Станіслава в Україні.

4 квітня 2000 року Преосвященнійшого єпископа Даниїла згідно рішення Священного Синоду призначили керуючим Рівненською єпархією, попередньо звільнивши від виконання обов’язків ректора Київської духовної академії і семінарії.

І вже 6 квітня всенічну з нагоди Благовіщення Владика очолив у Свято-Воскресенському кафедральному соборі міста Рівного, а першу Божественну Літургію - на Рівненській кафедрі у Свято-Покровському соборі.

16 квітня єпископ Даниїл відслужив останню Божественну Літургію в храмі святого апостола і євангелиста Іоана Богослова, попрощавшись із київською паствою, а вже у травні цього ж року відбулась довгоочікувана подія – це освячення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

На Рівненській кафедрі Владика зустрів багато невирішених єпархіальних справ та проблем, особливо пов’язаних з різними суперечками на парафіях, як і в центрі, так і по благочиннях. Але завдяки мудрим та виваженим рішенням з часом в єпархії запанували мир та злагода.

Що стосується духовної освіти на Рівненщині, то він реорганізував Рівненське духовне училище в семінарію, піднявши рівень викладання в ній на високий щабель. Семінарія знаходилась під його прямим контролем, він особисто очолював засідання Педрад, контролював розклад, робочі та календарні плани. Особливим тягарем було розв’язання економічних проблем семінарії, забезпечення її стабільного функціонування.

З його благословення була заснована щомісячна церковно-релігійна газета “Духовна нива”, яка на своїх сторінках до цього часу висвітлює церковне життя, християнські проблеми сьогодення, доносить православне слово до великої кількості людей на Рівненщині. Також з його архипастирського благословення побачило світ багато друкованих праць, наприклад: “Волинський пом’янник” – в якій уміщено майже чотириста біографічних нарисів про мучеників і сповідників землі волинської ХХ ст., “Про мову богослужіння”, “Співайте Богу нашому співайте”, “З пісень вінок тобі сплетем“, “Акафіст до св. вмц. Катерини” та багато інших.

Він з особливою любов’ю ставився до чернецтва та проявляв особливу турботу про нього. За п’ять років перебування на кафедрі він багато приділяв часу монастирям. Першим монастирем, який почав діяти з приходом його на Рівненщину – це Свято-Георгіївський чоловічий монастир на Козацьких Могилах в селі Пляшева Радивилівського району на місці Берестецької битви та героїчної загибелі козаків. Згодом з його благословення були засновані та відкриті: Свято-Миколаївський жіночий монастир в місті Дубно, Хрестовоздвиженський чоловічий монастир в селі Панталія Дубенського району, Свято-Варваринський жіночий монастир в місті Дубно. Також митрополитом Даниїлом 3 травня 2005 року був закладений Свято-Воскресенський чоловічий монастир на Повстанських Могилах, що в урочищі Гурби Здолбунівського району – на місці однієї з найжорстокіших битв Української Повстанської Армії з московськими окупантами.

Владика також був членом проводу Рівненської обласної організації “Просвіта”, брав активну участь в засіданнях та різних заходах цієї організації та інших національно-демократичних організацій. Скрізь на всіх зібраннях він виступав з промовами, вітаннями чи словами благословення.

21 жовтня 2000 року владику Даниїла піднесено до сану архієпископа, а 23 січня 2004 року, в день десятої річниці його єпископської хіротонії, до сану митрополита.

У зв’язку з кончиною Високопреосвященнійшого митрополита Луцького і Волинського Якова (Панчука) з 18 березня 2004 року, до призначеня нового архієрея на цю кафедру, митрополит Даниїл тимчасово виконував обов’язки керуючого Волинською єпархією.

29 листопада 2004 року митрополит Даниїл з благословення Святійшого Патріарха Філарета та на запрошення відділу громадської дипломатії НАТО представляв Київський Патріархат в Брюсселі, Бельгія, в штаб-квартирі НАТО, маючи зустріч з керівництвом цієї організації.

Що стосується керівництва єпархією, то при ньому була створена і плідно діяла єпархіальна рада, як дорадчий орган, яка складалася із досвідчених та авторитетних кліриків та допомагала владиці оперативно вирішувати певні питання, які виникали на часі.

Владика був далекоглядним ієрархом і церковним діячем, любив Бога, Церкву Божу і вінець творіння – людину, та завжди чуйно зважав на запити улюбленої пастви.

Керуючи такою великою єпархією (більше 250 парафій), владика завжди віддавав багато часу для прийому відвідувачів, розгляду поточних справ єпархіальної канцелярії, заслуховував благочинних і настоятелів храмів. Як керуючий єпархією, він турбувався про вирішення різних питань, які стосувалися загального стану єпархії, життєдіяльності духовної семінарії, діяльності духовенства, взаємовідносин між кліриками. Інколи доводилося розглядати і розбиратися в складних конфліктних ситуаціях, які виникали на парафіях між кліриками чи то між мирянами і кліриками, на підґрунті непорозуміння чи з інших причин. Більшість справ вимагали особистої зустрічі зацікавлених осіб, необхідно було викликати кліриків та мирян, врозумляти, наставляти, давати поради, проявляти до них батьківську увагу. Для особистого знайомства з життям парафій владика досить часто відвідував з пастирським візитом, як і в будні дні так і в дні храмових свят, церковні громади єпархії.

Також при єпархіальному управлінні ним було створено місійний відділ та відділ у справах молоді. Владика Даниїл велику увагу приділяв допомозі людям з особливими потребами - сиротам, хворим, інвалідам - завжди благословляв і брав участь у благодійних заходах Церкви, сприяв збору коштів для бідних.

Митрополит Даниїл неодноразово збирав Загальноєпархіальні збори, на яких розглядались важливі питання церковного життя. Останні такі збори за участю владики відбулись 2 червня 2005 року в Свято-Покровському кафедральному соборі.

Взагалі владика завжди намагався, щоб духовенство єпархії було в курсі важливих подій сучасного життя Церкви, спонукаючи його цікавитись актуальними проблемами, які нині стоять перед християнською свідомістю. Владика завжди наполегливо рекомендував всім клірикам читати і цікавитись новинами церковного життя, здійснювати передплату періодичних церковних видань, щоб священнослужитель в цьому секуляризованому суспільстві не був відкинутим, а міг вільно з користю для Церкви проповідувати слово Боже.

В Рівному йому також випало продовжувати будівництво та оздоблення величного кафедрального собору на честь Покрови Божої Матері, котрий освячено в 2002 році. Маючи великий досвід із вже спорудженого Михайлівського собору, він якісно виправив недоліки, які були допущені при його будівництві. Владика переймався його екстер’єром та внутрішнім інтер’єром, бажаючи, щоб він був розписаний у кращих тонах художнього сакрального мистецтва доби розквіту українського іконопису та малярства. Слід хоча б пригадати таке. Вирішено, що соборна вівтарна частина буде викладена мозаїчною плиткою за новітніми технологіями, які ще не набули у нас широкого розповсюдження, та щоб переконатись на власні очі, що ці технології заслуговують довіри, та є можливість їх застосування, він особисто їздив до Польщі, оглянувши там православні храми різних міст, у яких є такі мозаїчні витвори, і тільки тоді, ознайомившись детально, після благословив розпочати викладення таким методом мозаїки в Покровському соборі.

З його благословення в Рівному кожного року проходили Різдвяні та Пасхальні фестивалі, досягнувши міжнародного рівня.

 З впевненістю можна сказати, що не було жодного звершеного ним богослужіння, за яким б він не звертався до пастви зі словами настанов. Але, на превеликий жаль, тільки в останній час, який передував сумному дню, коли назавжди замовкли його вуста, почали звершуватись записи проповідей. Перші проповіді Владики Даниїла на Рівненській кафедрі, виголошені ним за Богослужіннями, з’явились на сторінках газети “Духовна нива”, а також до 40 дня після смерті був виданий диск з проповідями та промовами. Це дуже мала частина гомілетичної спадщини, яку залишив Владика, тому що всім відомі його любов до богослужінь та проповіді слова Божого.

Богослівська ерудиція, великий запас знань у всіх сферах релігійної думки, щедрі природні обдарування, примножені відданістю Святій Церкві і любов’ю до своєї земної Батьківщини, яскрава і багатогранна діяльність надали митрополиту Даниїлу популярність і визнаний авторитет в релігійних і світських колах не тільки України, але й Західної Європи. Духовенство Еладської Православної Церкви, ієрархи Константинопольського Патріархату та представники інших Помісних Церков, які навчались та спілкувались з покійним Владикою, високо цінували його високоосвіченість та мудрість.

Митрополит Даниїл був справжнім патріотом своєї Батьківщини та рідної Церкви, він любив усе українське, та щиро вірив, що вже не за горами той час, коли Україна стане справді незалежною державою, а Православна Церква здобуде довгоочікуване визнання. Він ніколи не сумнівався,  що саме Київський Патріархат є Помісною Українською Православною Церквою, навколо якої в майбутньому згуртуються всі православні українці; він у це щиро вірив та докладав усі зусилля, щоб це якнайшвидше сталося.

Владика увійде в історію як будівничий, тому що він дуже багато потрудився для розбудови храмів Божих та загалом Української Помісної Православної Церкви. Після здобуття освіти на чужині та повернення на Батьківщину він, будучи ректором Київської духовної семінарії, трудився над її розбудовою, але, свідомо підтримавши рішення об’єднавчого собору 1992 року, був прогнаний московськими яничарами з Києво-Печерської Лаври, втративши все (тобто всі особисті речі ректора були розграбовані).

Але, не втративши надії та покладаючись на милість Божу, він організував вже в Київському Патріархаті Духовну семінарію і академію, знову ж таки наполегливо працюючи на її розбудову. Вісім років ректорства не були марними, адже під його пильним наглядом духовні школи із тісних аудиторій, які розміщувались у стилобаті Андріївської церкви, розмістились у величному корпусі Михайлівського Золотоверхого монастиря, який був відбудований також його стараннями.

Церква Успіння Божої Матері – Пирогоща, що на Подолі, будувалась під його духовним керівництвом.

В подальшому Господь знову поклав на нього важку ношу у справі розбудови, - згідно рішення синоду він призначається керуючим Рівненської єпархії, яка до його приходу була в занедбаному стані. За п’ять років архіпастирського служіння на Рівненщині очолювана ним кафедра стала другою після Київської у всіх відношеннях.

З цього видно, що владика володів особливими харизматичними обдаруваннями, виходячи навіть з того, що він як будівничий, не маючи фахової освіти в цій галузі, інтуїтивно інколи навіть перевершував фахівців цієї справи, що стосується храмових будівель і не тільки.  Це все можна пояснити тим, що його прагнення і діяльність завжди базувались тільки на одному в міру своїх сил принести користь Церкві, якій він присвятив усе своє життя. А також він розумів, що Домобудівництво Боже неможливо втілювати тільки одним недовершеним розумом і слабкими людськими силами, а тільки за допомогою Божою, при стяжанні благодатних дарів Святого Духа можна бути добрим домобудівничим Божим. Тут сумісно пригадати слова настанов апостола Павла, яким повинен бути єпископ: “Бо єпископ повинен бути непорочний, як Божий домоправитель, не зухвалий, не гнівливий, не п’яниця, не забіяка, не користолюбець, а гостинний, який любить добро, доброчесний, справедливий, побожний, стриманий, який дотримується правдивого слова згідно з вченням, щоб він мав силу й наставляти в здоровому вченні і викривати противників” (Тит. 1, 7-9) – і владика володів цими моральними якостями.

Митрополит Даниїл назавжди залишиться в пам’яті тих, хто знав його - діяльним ієрархом, який працював, не шкодуючи сил, повністю віддаючи себе великому церковному служінню в ім’я Христове. Таким діяльним архіпастирем, без сумніву, буде пам’ятати владику і його багаточисельна рівненська паства, яку він надихав на палку молитву звершенням богослужінь, наставляв натхненним словом і прикладом власного життя, відданого Церкві, керував нею як Добрий пастир, який безперестанно і з радістю турбувався ввіреними його опіці душам.

Ним було зроблено дуже багато, навіть можна сказати надзвичайно багато, як для одного людського життя.

Сумують за владикою не тільки священнослужителі, але й світські діячі, з якими протягом багатьох років плідно співпрацював митрополит Даниїл і які оцінили багатство його душі і щедрість його серця.

Зараз нашому дорогому митрополитові Даниїлові необхідна тільки наполеглива молитва. Піднесемо молитву Владиці життя і смерті, Господу нашому Ісусу Христу за спокій душі спочилого служителя Його Святої Церкви і побажаємо, щоб для нього надією був Отець, пристановищем і захистом Син і покровом Дух Святий.

Нехай буде йому вічна пам’ять!

 

 

Сергій Думенко
упорядник книги "Добрий Пастир"

 
Використовуються технології uCoz
Вхід на портал
Пошук

Міні-чат


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz