Цьогоріч, 22 серпня, Високопреосвященнійшому владиці Даниїлу виповнилось би 49. Але вже більше двох років, без сумніву, великого митрополита немає серед нас, бо Господь забрав його, а нам залишив лише оцю могилку біля голубої ялинки, навпроти вівтарної частини Свято-Покровського кафедрального собору. І коли б не проїжджав чи проходив по вулиці Соборній, завжди погляд тягнеться на це місце вічного спочинку того, який у своїй 47 став світилом нашої Помісної Православної Церкви, одним із стовпів, який зробив для нас усе, віддавши всю силу і міць духа вірному апостольському служінню.
Я пригадую, як владика Даниїл, будучи ще в сані єпископа, вперше 6 квітня 2000 року увійшов у Свято-Воскресенський кафедральний собор, щоб напередодні великого свята Благовіщення відслужити всенічну. Якраз напередодні єпископа Даниїла було призначено на нашу Рівненсько-Острозьку кафедру. Зустріли його клірики собору, вітав владику з призначенням на кафедру священник Вячеслав Грицак, який, передавши хрест єпископу Даниїлу, назвав його „благою вістю для нашого краю”. Владика Даниїл делікатно зупинив таке порівняння священника.
У соборі мирян було небагато, відчувалась якась роз’єднаність, у вівтарній частині собору знаходився Високопреосвященнійший архієпископ Серафим, який до цього майже п’ять років був керуючим єпархії і також своїм служінням здобув прихильність серед кліру та мирян. Однак за певних обставин, які, на мій нинішній погляд, були штучно зорганізованими, мали більше політичні, ніж церковні підстави, був увільнений з посади керуючого нашої єпархії.
І вже тут, при цій ситуації, єпископ Даниїл показав приклад апостольської любові, зайшовши у вівтар, він вийшов разом з владикою Серафимом та подякував йому за служіння на кафедрі. А цього якраз, на жаль, і не зробив у свій час єпископ Серафим, коли сталось аналогічна, також, вважаю, зорганізована ситуація з його попередником – архиєпископом Романом. Владику Серафима тоді деяка частина мирян з нашвидко забраними з собору хоругвами, Євангелієм зустріла біля будівництва Свято-Покровського собору, а архиєпископ Роман, який знаходився в Свято-Воскресенському кафедральному соборі, так і не зміг відслужити прощальну службу.
Всі ці ситуації мені довелося бачити на власні очі, бо я постійно відвідував богослужіння у Свято-Воскресенському соборі з того дня, коли, на протести віруючих, з нього виселили атеїстичний музей і тут знову залунала молитва до Всевишнього.
І ось владика Даниїл, суворо відмовившись в той момент від солодкого „Осанна”, показав свою скромність, а водночас і вивершеність від тих, хто спочатку співає „Осанна”, а потім кричить „Геть”, „Розіпни”.
... А в день Благовіщення єпископ Даниїл відслужив першу Божественну Літургію, вже як керуючий нашої кафедри. Особливо вразила мене його проповідь: чисто богословська, кожне слово якої якимось трепетом западало в серце. І вже тоді, якось підсвідомо, захотілось бути поряд з таким високоосвіченим владикою, такої глибини богословської думки.
На той час я був зарахований владикою Серафимом у штат єпархіального управління на посаду редактора „Єпархіальних відомостей” (щомісячна 8-12 сторінкова газета формату А-4) та викладав предмет „Церковно-державні відносини” в єпархіальному училищі. І я, не вагаючись, коли мені була запропонована вже владикою Даниїлом посада прес-секретаря, погодився на цю пропозицію, адже добре розумів, що буду мати більшу можливість чути і бачити, а водночас і вчитись у такого непересічного владики, який ще, до того ж одного 1958 року народження зі мною.
... Десятки візитів на парафії, десятки записаних на аудіоплівку промов і проповідей, більше сотні відзнятих фотоплівок, сотні газетних публікацій – це мій нинішній найбільший справжній скарб. І попереду, як благословить Господь, вийде і моя праця – спомини про владику Даниїла.
Тільки жаль і скорбота стискає серце, що вже ніколи не вернути живого спілкування з великим митрополитом. І ще у всьому відчувається його близькість, його благословіння, його погляд, який з фотографій, ніби підбадьорює, схвалює, коли робиш щось добре, і ніби дорікає, застерігає, коли у мої 48 десь „закидає” у цій життєвій суєті. Бо саме під пильною і дружньою опікою великого митрополита я відбувся як редактор газети, як юрист, як керівник комунального підприємства.
...Лютий 2003 року. На єпархійній раді владика Даниїл дає завдання і благословіння на випуск газети. Обрали редколегію майбутньої газети, кожний пропонує назву. Зійшлись на назві „Духовна нива”, яку запропонував протоієрей Юрій Велігурський. А коли постало питання, кому бути редактором, владика вказав на мене. Я звісно злякався – газета ж церковна, духовна. Та й з журналістської практики знав, що такі видання в основному очолювали духовні, а не світські особи. Став щось доводити, що це не по мені така ноша. Владика суворо на мене глянув, ( але в цьому погляді все таки було більше довіри) і промовив: „У вас же перо, то й працюйте. І перше число газети повинно вийти вже в лютому.” ( у даному випадку перо – це значок члена Спілки журналістів – М.Я.).
Видання швидко зареєстровали в управлінні у справах преси. Тут щиро допоміг його начальник – Валерій Степанович Черепуха, який з розумінням поставився до мого прохання і оперативно, безкоштовно зареєстрував нове друковане видання в передостанній день лютого. І так як газета була вже зверстана, в останній день лютого вийшов її перший номер. Перший її номер був чотиристорінковий, а вже другий – восьмисторінковий.
Попри всю свою зайнятість, владика завжди знаходив час, щоб поцікавитись підготовкою до друку матеріалів, їх розміщенням на газетних шпальтах, рубриками, друком і навіть якістю газетного паперу.
За життя великого митрополита вийшло 34 номери єпархіального щомісячника. Наклади газети сягали від 3 до 24 тисяч примірників.
За духовне відродження Високопреосвященнійший Даниїл представив мене Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України – Філарету, до найвищої церковної нагороди – ордена святого архистратига Божого Михаїла. І в переддень свята Михаїла, 20 листопада 2004 року, вручив цю високу нагороду після всенічної у Свято-Воскресенському кафедральному соборі, виголосивши теплі слова подяки за працю.
Саме під пильною увагою до видання цього світоча Православної Церкви „Духовна нива” стала дійсно об’єднуючим православним виданням. Її знають і читають православні, не тільки київської юрисдикції, а й московської. Навіть у півничних районах області (Зарічненський, Рокитнівський), де ще не діють парафії Київського Патріархату, а газету передплачують від 10 до 100 передплатників. У різний період до тисячі примірників передплачують на Кореччині та Дубровиччині, хоч там нараховується 2-6 парафій Київської юрисдикції. Газету знають за межами області, в Канаді. Їй присвятив цілий розділ у своєму дослідженні „Українське православне книгописання і книгодрукування історичної Волині ХІ – ХХ століття” відомий історик – архівіст Володимир Рожко із міста Луцька.
Володимир Рожко відзначив: Часопис - місячник ”Духовна нива” залишається невичерпним джерелом духовності святого Українського Православ’я для священиків, вірних Рівненсько-Острозької єпархії УПЦ КП. В ньому відчувається великий професійний рівень редакційної колегії, особливо головного редактора і, без сумніву, це єдине історичне джерело з життя нашої Церкви в тому регіоні історичної Волині в добу незалежної України стане для майбутніх науковців, дослідників святого українського Православ’я незамінним, бо в даний час у єпархіях нашої Церкви на наших землях йому немає альтернативного. То ж сьогодні, коли вийшов 43-й номер, вже історичними та пророчими стали слова із звернення - побажання владики Даниїла до читачів у першому числі „Духовної ниви”: „Мета цього друкованого слова – донести до широкого загалу інформацію про життя Православної Церкви взагалі і, зокрема, на Рівненщині та сприяти поширенню Євангелійської проповіді.”Весь світ,- за словами Спасителя, - це велика нива. А сам Господь – це Сіяч, який слово сіє. Сіє Син Божий Своє животворче слово у наших серцях різними засобами. Тому хотілося б, щоб і наша газета прислужилася цьому Великому Сіячеві...”. Бажаю редколегії та дописувачам газети „Духовна нива” апостольської ревності та сповідництва у виконанні своєї місії проповідництва.”
Засіяні добрим пастирем, апостольським правонаступником, великим митрополитом Даниїлом зерна „Духовної ниви” творять і нині добру справу у духовному відродженні Волинського краю, підняттю християнської православної культури та моралі.
Колись всі ми співали тобі, Великий Митрополите, „Іс пола „ , а сьогодні - журливе „Вічную пам”ять”.