Нд, 25.06.2017, 22:41
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
Православна Церква в Україні повинна бути?
Всього відповідей: 783
Головна » Бібліотека » Пам’яті пастиря

«Він був добрим пастирем»

Цьогоріч, 22 серпня, Високопреосвященнійшому владиці Даниїлу виповнилось би 49. Але вже більше двох років, без сумніву, великого митрополита немає серед нас, бо Господь забрав його, а нам залишив лише оцю могилку біля голубої ялинки, навпроти вівтарної частини Свято-Покровського кафедрального собору. І коли б не проїжджав чи проходив по вулиці Соборній, завжди погляд тягнеться на це місце вічного спочинку того, який у своїй 47 став світилом нашої Помісної Православної Церкви, одним із стовпів, який зробив для нас усе, віддавши всю силу і міць духа вірному апостольському служінню.
Я пригадую, як владика Даниїл, будучи ще в сані єпископа, вперше 6 квітня 2000 року увійшов у Свято-Воскресенський кафедральний собор, щоб напередодні великого свята Благовіщення відслужити всенічну. Якраз напередодні єпископа Даниїла було призначено на нашу Рівненсько-Острозьку кафедру. Зустріли його клірики собору, вітав владику з призначенням на кафедру священник Вячеслав Грицак, який, передавши хрест єпископу Даниїлу, назвав його „благою вістю для нашого краю”. Владика Даниїл делікатно зупинив таке порівняння священника. Пам’ятник на могилі Митрополита Даниїла
У соборі мирян було небагато, відчувалась якась роз’єднаність, у вівтарній частині собору знаходився Високопреосвященнійший архієпископ Серафим, який до цього майже п’ять років був керуючим єпархії і також своїм служінням здобув прихильність серед кліру та мирян. Однак за певних обставин, які, на мій нинішній погляд, були штучно зорганізованими, мали більше політичні, ніж церковні підстави, був увільнений з посади керуючого нашої єпархії.
І вже тут, при цій ситуації, єпископ Даниїл показав приклад апостольської любові, зайшовши у вівтар, він вийшов разом з владикою Серафимом та подякував йому за служіння на кафедрі. А цього якраз, на жаль, і не зробив у свій час єпископ Серафим, коли сталось аналогічна, також, вважаю, зорганізована ситуація з його попередником – архиєпископом Романом. Владику Серафима тоді деяка частина мирян з нашвидко забраними з собору хоругвами, Євангелієм зустріла біля будівництва Свято-Покровського собору, а архиєпископ Роман, який знаходився в Свято-Воскресенському кафедральному соборі, так і не зміг відслужити прощальну службу.
Всі ці ситуації мені довелося бачити на власні очі, бо я постійно відвідував богослужіння у Свято-Воскресенському соборі з того дня, коли, на протести віруючих, з нього виселили атеїстичний музей і тут знову залунала молитва до Всевишнього.
І ось владика Даниїл, суворо відмовившись в той момент від солодкого „Осанна”, показав свою скромність, а водночас і вивершеність від тих, хто спочатку співає „Осанна”, а потім кричить „Геть”, „Розіпни”.
... А в день Благовіщення єпископ Даниїл відслужив першу Божественну Літургію, вже як керуючий нашої кафедри. Особливо вразила мене його проповідь: чисто богословська, кожне слово якої якимось трепетом западало в серце. І вже тоді, якось підсвідомо, захотілось бути поряд з таким високоосвіченим владикою, такої глибини богословської думки.
На той час я був зарахований владикою Серафимом у штат єпархіального управління на посаду редактора „Єпархіальних відомостей” (щомісячна 8-12 сторінкова газета формату А-4) та викладав предмет „Церковно-державні відносини” в єпархіальному училищі. І я, не вагаючись, коли мені була запропонована вже владикою Даниїлом посада прес-секретаря, погодився на цю пропозицію, адже добре розумів, що буду мати більшу можливість чути і бачити, а водночас і вчитись у такого непересічного владики, який ще, до того ж одного 1958 року народження зі мною.
... Десятки візитів на парафії, десятки записаних на аудіоплівку промов і проповідей, більше сотні відзнятих фотоплівок, сотні газетних публікацій – це мій нинішній найбільший справжній скарб. І попереду, як благословить Господь, вийде і моя праця – спомини про владику Даниїла.
Тільки жаль і скорбота стискає серце, що вже ніколи не вернути живого спілкування з великим митрополитом. І ще у всьому відчувається його близькість, його благословіння, його погляд, який з фотографій, ніби підбадьорює, схвалює, коли робиш щось добре, і ніби дорікає, застерігає, коли у мої 48 десь „закидає” у цій життєвій суєті. Бо саме під пильною і дружньою опікою великого митрополита я відбувся як редактор газети, як юрист, як керівник комунального підприємства.
...Лютий 2003 року. На єпархійній раді владика Даниїл дає завдання і благословіння на випуск газети. Обрали редколегію майбутньої газети, кожний пропонує назву. Зійшлись на назві „Духовна нива”, яку запропонував протоієрей Юрій Велігурський. А коли постало питання, кому бути редактором, владика вказав на мене. Я звісно злякався – газета ж церковна, духовна. Та й з журналістської практики знав, що такі видання в основному очолювали духовні, а не світські особи. Став щось доводити, що це не по мені така ноша. Владика суворо на мене глянув, ( але в цьому погляді все таки було більше довіри) і промовив: „У вас же перо, то й працюйте. І перше число газети повинно вийти вже в лютому.” ( у даному випадку перо – це значок члена Спілки журналістів – М.Я.).
Видання швидко зареєстровали в управлінні у справах преси. Тут щиро допоміг його начальник – Валерій Степанович Черепуха, який з розумінням поставився до мого прохання і оперативно, безкоштовно зареєстрував нове друковане видання в передостанній день лютого. І так як газета була вже зверстана, в останній день лютого вийшов її перший номер. Перший її номер був чотиристорінковий, а вже другий – восьмисторінковий.
Попри всю свою зайнятість, владика завжди знаходив час, щоб поцікавитись підготовкою до друку матеріалів, їх розміщенням на газетних шпальтах, рубриками, друком і навіть якістю газетного паперу.
За життя великого митрополита вийшло 34 номери єпархіального щомісячника. Наклади газети сягали від 3 до 24 тисяч примірників.
За духовне відродження Високопреосвященнійший Даниїл представив мене Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України – Філарету, до найвищої церковної нагороди – ордена святого архистратига Божого Михаїла. І в переддень свята Михаїла, 20 листопада 2004 року, вручив цю високу нагороду після всенічної у Свято-Воскресенському кафедральному соборі, виголосивши теплі слова подяки за працю.
Саме під пильною увагою до видання цього світоча Православної Церкви „Духовна нива” стала дійсно об’єднуючим православним виданням. Її знають і читають православні, не тільки київської юрисдикції, а й московської. Навіть у півничних районах області (Зарічненський, Рокитнівський), де ще не діють парафії Київського Патріархату, а газету передплачують від 10 до 100 передплатників. У різний період до тисячі примірників передплачують на Кореччині та Дубровиччині, хоч там нараховується 2-6 парафій Київської юрисдикції. Газету знають за межами області, в Канаді. Їй присвятив цілий розділ у своєму дослідженні „Українське православне книгописання і книгодрукування історичної Волині ХІ – ХХ століття” відомий історик – архівіст Володимир Рожко із міста Луцька.
Володимир Рожко відзначив: Часопис - місячник ”Духовна нива” залишається невичерпним джерелом духовності святого Українського Православ’я для священиків, вірних Рівненсько-Острозької єпархії УПЦ КП. В ньому відчувається великий професійний рівень редакційної колегії, особливо головного редактора і, без сумніву, це єдине історичне джерело з життя нашої Церкви в тому регіоні історичної Волині в добу незалежної України стане для майбутніх науковців, дослідників святого українського Православ’я незамінним, бо в даний час у єпархіях нашої Церкви на наших землях йому немає альтернативного. То ж сьогодні, коли вийшов 43-й номер, вже історичними та пророчими стали слова із звернення - побажання владики Даниїла до читачів у першому числі „Духовної ниви”: „Мета цього друкованого слова – донести до широкого загалу інформацію про життя Православної Церкви взагалі і, зокрема, на Рівненщині та сприяти поширенню Євангелійської проповіді.”Весь світ,- за словами Спасителя, - це велика нива. А сам Господь – це Сіяч, який слово сіє. Сіє Син Божий Своє животворче слово у наших серцях різними засобами. Тому хотілося б, щоб і наша газета прислужилася цьому Великому Сіячеві...”. Бажаю редколегії та дописувачам газети „Духовна нива” апостольської ревності та сповідництва у виконанні своєї місії проповідництва.”
Засіяні добрим пастирем, апостольським правонаступником, великим митрополитом Даниїлом зерна „Духовної ниви” творять і нині добру справу у духовному відродженні Волинського краю, підняттю християнської православної культури та моралі.
Колись всі ми співали тобі, Великий Митрополите, „Іс пола „ , а сьогодні - журливе „Вічную пам”ять”.


Михайло Якимович,
головний редактор газети „Духовна нива”,
член Національної спілки журналістів України


Розділ: Пам’яті пастиря | Додано:(09.12.2007)
Переглядів: 2921
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz