Нд, 17.12.2017, 08:18
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
ОПИТУВАННЯ
На якій мові повинно звершуватись богослужіння в храмі?
Всього відповідей: 904
Головна »

Ваш апокаліпсис на кожен день
— Як можна визначити, що культ є деструктивним?

— Деструктивність або тоталітарність сект визначається не їхніми віруваннями, а методами діяльності. У нашому законодавстві відсутнє юридичне визначення деструктивної секти. Українські сектознавці, психологи й інші фахівці цієї сфери користуються визначеннями деструктивної секти, наявними в різній науковій документації і західній правовій практиці. На їхній підставі сектознавці дають таке визначення ознак деструктивної секти:

— завдання шкоди здоров’ю громадян або загроза їхньому життю (наприклад заборона переливання крові у «Свідків Єгови»);

— використання у релігійній практиці методів, які завдають шкоду психічному або (і) фізичному здоров’ю громадян (гіпноз, зомбування, кодування та ін.);

— руйнування сімейних і соціальних зв’язків громадян;

— релігійна практика, яка порушує чинне законодавство або спонукає громадян до протиправних чи асоціальних дій;

— підривання засад узвичаєної моралі;

— псевдорелігійна практика, спрямована на обов’язкове, а не за власним розсудом, стягнення матеріальних засобів і цінностей з громадян на користь організації або її керівництва;

— використання у процесі вербування (навернення) громадян шахрайства у вигляді приховання справжньої інформації про віровчення (наприклад «Рівні посвяти» тощо), історію, практику і керівництво релігійної організації, або надання хибної інформації, що є порушенням прав людини на інформацію, необхідну для вчинення вільного усвідомленого релігійного вибору;

— розпал міжрелігійної ворожнечі, яка принижує людську гідність віруючих інших релігій і конфесій;

— релігійна практика, яка може спричинити дестабілізацію цивільного суспільства, підривання національної безпеки;

— використання у релігійній практиці методів контролю свідомості та вільної волі громадян у формі застосування гіпнотичних та інших подібних методик впливу;

— релігійний вплив на неповнолітніх без відома або усупереч волі їхніх батьків чи опікунів;

— використання статусу релігійної організації для прикриття інших, не релігійних видів діяльності.

Наявність у релігійної організації або групи однієї з цих ознак вже дозволяє вважати її деструктивною сектою.

— Які секти в Україні ви можете назвати найбільш впливовими і поширеними?

— У контексті нашої розмови слово «впливовий» тотожне слову «небезпечний». Якщо говорити коротко, то треба назвати харизматів (неоп’ятдесятників, найвідоміша організація «Посольство Боже»), «Свідків Єгови», «Церква саєнтології», «Товариство свідомості Кришни», «Білий лотос». Це найбільш небезпечні організації, якщо виходити з рівня завданої шкоди для особистості. Проте в Україні діє величезна кількість сект, які становлять меншу небезпеку, але при цьому вони поширеніші і їхній небезпечний вплив менш помітний. І проповідників можна зустріти на кожному кроці, але, на відміну від сатаністів чи «білих братів», вони виглядають більш благовидно, їхні організації зареєстровані, і людині складніше зрозуміти, що вона має справу саме з деструктивною сектою.

— Як поводитися, якщо хтось із близьких потрапив у секту, яка викликає підозру? Куди в такому разі краще звертатися?

— Головне — не йти на конфлікт. Адепт секти не може сприймати розумну аргументацію і вороже ставиться до будь-якої критики на адресу організації, до якої залучений. Треба зробити все можливе, щоб не розірвати родинних зв’язків, зберегти добрі стосунки, людський контакт, інакше допомогти йому буде вже неможливо. Також я порадив би родичам постраждалого фіксувати всі відомості про секту, зібрати докладну інформацію про те, хто до неї входить, дані про лідерів тощо.

З цією проблемою можна звернутися до будь-якого православного священика, який або сам спробує допомогти, або направить вас до фахівців.

— Чи існують якісь реабілітаційні програми для людей, котрі вийшли з подібних організацій у структурі УПЦ?

— Людина, яка вирішила порвати з сектою, обов’язково потребує реабілітації. Тут необхідна і психологічна, і духовна, а часом і правова, соціальна або психіатрична допомога. У православних реабілітаційних центрах така допомога надається.

Процес реабілітації й адаптації жертв тоталітарних сект проходить дуже складно, повільно, болісно. Ті, кого вдасться вирвати із секти, почуваються (особливо перший час) цілком непотрібними в суспільстві. Це і не дивно, якщо врахувати, що вони були перепрограмовані для життя саме в секті, а не в соціумі. У них пригнічена здатність самостійно та критично мислити, утрачена свобода волі, прийняття рішень, контролю над своїм життям. У середньому людині, яка знайшла в собі сили порвати із сектою, для повного видужання потрібно два роки. Практика засвідчує, що складніше отямитися від саєнтології, від наслідків перебування у «Богородичному центрі», «Білому братстві».

Хоч би якою важливою здавалася проблема реабілітації жертв тоталітарних сект, яка має соціальні, психологічні і, на жаль, медичні (найчастіше психіатричні) аспекти, набагато важливішою є проблема профілактики. Як відомо, будь-яку хворобу легше попередити, ніж лікувати.

Довідка «ДТ»

Секта (від латинського sequi — рухатись за кимось, підкорятися; за іншими даними — від secare — відрізати, відокремлювати ) — слово, яке спочатку використовувалося для позначення окремих богословських груп та шкіл, а також у полемічній літературі ще в дохристиянську епоху. Сектами також називали деякі філософські школи.

У християнській доктрині, де слово використовується для позначення тих, хто дотримується неправильної доктрини (єресі або ж схизми). Термін рідко використовувався у Середньовіччі, коли основну увагу приділяли саме доктринальним, а не організаційним відмінностям. Активно слово «секта» почали вживати у період становлення протестантизму. В країнах з державною релігією — приміром, у Великобританії — сектами деякий час називали решту релігійних організацій.

Наразі, на думку деяких релігієзнавців, а також послідовників більшості неорелігійних рухів, щодо яких і використовують зазвичай цей термін, слово «секта» має негативну конотацію, і повинно бути вилучене з обігу.

Деструктивний культ — релігійна організація, яка має на меті свідоме вбивство, доведення до самогубства чи заподіяння серйозної шкоди здоров’ю своїх адептів чи сторонніх людей. Англійською такі організації також інколи називають doomsday cult — культ Судного дня, наголошуючи на вірі більшості з них у швидкий, неминучий і страшний кінець світу.

Відомими деструктивними культами були Сонячний Храм та Аум-Сенрікьо. В Україні до деструктивних культів окремі дослідники відносять Біле братство.

Також говорять про існування деструктивних культів терористичного чи парамілітарного характеру. Такими організаціями вважають «Тигрів визволення Таміл-Елама», Рух Святого Духу, який має багато прихильників серед угандійських повстанців, та, за деякими джерелами, арабську «Аль-Каїду».

Поряд із деструктивними культами, існує також поняття тоталітарних культів. У них переважає чітка пірамідальна ієрархія з однією або кількома особами на верхівці такої структури, які наділені практично необмеженою владою. Термін «тоталітарний культ» рідко використовують сучасні англомовні дослідники, оскільки, на їхню думку, такі культи слід також зараховавати до деструктивних.
Володимир ЛЮБЧИК, начальник відділу науково-експертної роботи Державного комітету України у справах релігій

— Чи реєструються у відділах справ релігій новітні релігійні організації?

— Так. Зареєстровано ряд новітніх релігійних рухів. Навіть Велике Біле братство було зареєстроване 1991 року. В рамках мироповчальної доктрини, яка була ске­рована апокаліпсисом, не було приводу відмовити у реєстрації. Взагалі у нас релігійних рухів різних напрямків нараховується близько п’яти десятків, вони складають 7% від загальної релігійної мережі.

— Втім навіть приклад Білого братства засвідчує, що не все доктринальне —безпечне і є таким на практиці. Що робити, коли стикаєшся із небезпечним релігійним рухом?

— Якщо у вас є паспорт і вам вже виповнилося 18 років — ви вільні у виборі будь-якої релігійної, громадської, оздоровчої, просвітницької організації і можете брати участь у її діяльності. У нас в Україні немає жодного деструктивного формування, яке б діяло офіційно.
* * *

На тому пан Любчик припинив розмову з нашим кореспондентом. «Почи­тайте книги», — порадив він нам. Ми переказуємо цю пораду нашим читачам. Але цікавість — річ страшна. І навчені досвідом спілкування зі столичним чиновником — людиною, судячи з поведінки, надто заклопотаною, аби щось пояснювати, — ми звернулися до співробітників відділів у справах релігій обласних держадміністрацій — людей, які разом з представниками різноманітних релігійних організацій (згодні вони чи ні) мають офіційно зареєструватися. Щоправда, тут нас знову спіткала несподіванка: «Нам настійливо не рекомендують спілкуватися з пресою», — відповідали співрозмовники. Але після запевнень в цілковитій анонімності, нам таки пощастило їх розговорити. Зі зрозумілих причин ми не називаємо імен і посад. Втім, це не позначилося на змісті нашої розмови.

— Чим повинні керуватися у теорії і чим керуються на практиці представники відділу у справах релігій, коли реєструють релігійну організацію, щодо якої є підозра в можливому її деструктивному характері?

— Проблема полягає у тому, що наше законодавство, яке відповідає за реєстрацію релігійних організацій та регламентує їхню діяльність, є абсолютно сирим. Фактично відсутні легальні експертні процедури, які б дозволили з’ясувати, чи є та чи інша релігійна організація деструктивною, тоталітарною чи якоюсь ще.

Все ускладнює те, що гіперліберальний у деяких аспектах закон про свободу совісті, який нині діє, дозволяє релігійним організаціям діяти і без будь-якої реєстрації, ніяк не повідомляючи органи державної влади про своє існування. У нас є випадок, коли невелика харизматична громада, чисельністю близько сот­ні осіб, більше восьми років жила без реєстрації. І тільки зараз вони прийшли до нас через потребу у статусі юрособи, аби відкрити рахунок в банку. Але практично відсутні процедури, які б дозволили дати експертну оцінку діяльності цієї грома­ди, і сказати: так, безпечні вони чи ні, та їх не можна реєструвати. В статті 14 закону про свободу совісті, звісна річ, написано, що коли державний орган має сумнів щодо того, чи варто реєструвати ту чи іншу громаду, то він може звернутися до спеціалістів, і термін реєстрації продовжиться до 3 місяців. Мається на ува­зі звернення до центрального відділен­ня Комітету у справах релігій, який надасть консультативну та дорадчу допомогу, проведе релігієзнавчу експертизу. Процедуру якої ніхто і ніколи не прописував. Тому на таку експертизу ніхто ніколи і не покладається. За всю історію нашого облуправління не було жодного випадку, коли б вимагали експертизи діяльності якоїсь релігійної організації — і, я підозрюю, не тільки в нашому управлінні така ситуація. А якщо б хтось її зробив, то завжди можна було б оскаржити законність такої експертизи в суді — адже не існує жодних принципів її проведення.

Щоправда, є документ під назвою «Рекомендації Державного комітету у справах релігій щодо реєстрації нерелігійних організацій». Він складається приблизно з 40 пунктів-запитань, себто це щось на зразок опитувальника. Якщо ми сумніваємося у характері якоїсь нерелігійної організації, то рекомендуємо її представниками дати відповідь на ці питання. І якщо відповіді нас влаштовують — то ми реєструємо цю організацію. Якщо ж вони знахабніють і будуть відкрито писати, що, наприклад, збираються забирати у громадян їхнє особисте майно, то ми скажемо: «Ой які ви погані, ми вас не будемо реєструвати». Проблема з цим опитувальником полягає у тому, що чомусь ніхто не хоче писати: так, ми будемо робити це і це. На словах всі білі й пухнасті.

— А трапляється, що релігійні лідери вирішують свої проблеми через голову відділу у справах релігій?

— Звісно, трапляється. Є в нас, скажімо, одна організація — дуже сильна харизматична складова, і всередині робиться хтозна-що. Ця організація, у принципі, не мала б бути зареєстрованою. Але у них, як виявилося, родинні зв’язки у вищих ешелонах державної влади, і до нас прийшло «вольове рішення», яке довелося виконати — і крапка. Вони тепер юр­особа. Хоча були непоодинокі випадки, коли люди з цієї організації втрачали все своє майно, йшли з сім’ї і таке інше. Хоча формально, за статутом — просто прекрасна організація.

— Як ви відбиваєтеся зазвичай від «підозрілих» організацій?

— Закон не надає реального інструментарію, який би дозволив відфільтрувати навіть явно деструктивні структури, які напряму не декларують деструктивних цілей. Тому доводиться використовувати певні бюрократичні нюанси, які дозволяють таку реєстрацію максимально затягувати. Є, наприклад, у нас одна група товаришів зі справжнім тоталітарним лідером, які захотіли зареєструватися. Можливості їм відмовити, згідно з законом, немає — статут у них в нормі, і «опитувальник з 40 пунктів» вони заповнили на «відмінно». Але для реєстрації потрібен висновок органу місцевого самоврядування. І в наших силах зробити так, щоб цей висновок був негативний. Дуже часто вдається виявити якісь юридичні нюанси, щоб відмовити у реєстрації і відправити «небажаних» на «наступне коло».

Так може тривати доволі довго. Є у нас одна організація — рекордсмен, який реєструється впродовж трьох років. Таке затягування є додатковим способом вивчити, у співпраці з відповідними органами, поведінку організації. І якщо впродовж тривалого часу не буде помічено якихось тривожних тенденцій, то реєстрацію ми врешті-решт дамо.

Все це є далеко не найкращим виходом із ситуації. Народні обранці не забезпечили нас дієвими інструментами, і нам доводиться займатися крючкотворст­вом і казуїстикою, аби вберегти суспільство від небезпеки, що несуть у собі тоталітарні та деструктивні релігійні організації.

— А що робити з тими, хто і без реєстрації непогано живе?

— До певної міри ми намагаємося спостерігати за незареєстрованими релігійними організаціями. Ми стежимо за їхніми рекламними акціями, відвідуємо їхні збори та служіння. Дуже допомагають нам представники СБУ, які теж час від часу спостерігають за розвитком ситуації. Врешті-решт, більшість таких організацій все ж таки приходять за реєстрацією — і ми вже знаємо з чим їх зустріти. Хоча навіть коли при такому моніторингу вдається відстежити факти правопорушень — то без заяв потерпілих та за відсутності важких злочинів наші спостереження не мають і не можуть мати правових наслідків. Себто є певна межа, до якої ми терпимо порушення, і релігійні організації цю межу відчувають і намагаються не переходити.

Відповідь на запит редакції, надана прес-центром Служби безпеки України

Наявні в Службі безпеки України дані свідчать про посилення присутності в релігійній сфері нашої держави раніше не характерних для переважної більшості населення віровчень, у т.ч. тих, що за даними закордонних та вітчизняних релігієзнавців, мають ознаки тоталітарних та деструктивних культів.

Характерними для них є наступні риси:

— обов’язкова наявність «персоніфікованого бога» — тобто гуру, наставника або «посередника», пастора, на якого перенесені властивості божественного «першоджерела»;

— жорстка ієрархія — не обов’язково видима неозброєним оком. Жорстка дисципліна і чітка система субординації; безумовна підлеглість «молодших» «старшим»;

— просування по ієрархічній драбині всередині секти залежить від суб’єктивних факторів і пов’язане з проміжними випробуваннями (ініціаціями);

— філософські та релігійні концепції не мають значення. Вони можуть бути псевдохристиянськими, язичницькими, східними і т.д.;

— формування сильної залежності від організації і вчителя, що нагадує наркотичну. До тоталітарної секти легко увійти, але вийти звідти складно — хоча офіційної заборони не існує. Найчастіше адепт без допомоги психотерапевта не може розлучитись з організацією. Ймовірна наявність у членів секти психологічних проблем у вигляді т.зв. «залежних розладів особистості»;

— можливе (але не обов’язкове) застосування психотропних речовин;

— нетерпимість, чіткий розподіл на «своїх» і «чужих»; підкреслювання виключності системи. Від неофітів і тих, кого ще тільки належить завербувати або використати, всі ці якості приховуються. На показ виставляються благодійна діяльність, відмова від пагубних звичок і т.п.;

— активні, нав’язливі, навіть агресивні методи вербування. Схема роботи зазвичай така: перший етап — т.зв. бомбардування любов’ю, — під час якого неофіту завищують самооцінку і створюють у нього ілюзію «ідеальної сім’ї», в яку начебто він потрапив. У такий спосіб проходить підготовка до другого етапу — зміни світогляду. Нарешті, третій і останній етап — маніпулювання поведінкою адептів, збір пожертвувань, схиляння до відмови від майна на користь секти.

Загальним для подібних віровчень є:

— претензія на «харизматичне» лідерство (натхнення зверху, тобто проголошення божественності або особливої мудрості, культу засновників і керівників) та істину в останній інстанції;

— повна нетерпимість або зверхнє ставлення до традиційних релігій та національно-духовних цінностей;

— зовнішня благопристойність: всі культові новоутворення проголошують виключно благородні цілі;

— приховування істинних цілей та наслідків діяльності культу;

— наявність доктрин для внутрішнього користування і зовнішнього світу;

— жорстка ізоляція своїх адептів від доступу до іншої інформації;

— викривлене або спотворене тлумачення священних текстів та їх пристосування до своїх догм. Такі культи реєструються під виглядом громадських організацій лише для забезпечення захисту своєї діяльності з боку чинного законодавства і Конституції України;

— використання технік контролю свідомості для поширення серед адептів «культового менталітету», тобто:

а) переконання, що «цілі виправдовують засоби»;

б) тоталітарного світогляду, в ході якого групові ідеї домінують над індивідуальними;

в) поширення різноманітних фобій (страхів);

г) прямої або прихованої залежності від лідерів культу на психологічній, фізичній або фінансовій основі;

д) підтримання елітарної ментальності шляхом постійного і невід’ємного обов’язку втягування до секти нових членів; політичного інтересу лідерів, тобто бажання мати своїх агентів у владних структурах; використання спеціальних словників «ключових слів» («культова мова»), які мають особливе значення для членів культу. Лідери сект розуміють, що той, хто контролює мову людини, контролює його думки.

У тоталітарних сектах та нео- і нетрадиційних релігіях слово лідера прирівнюється до слів самого Бога, внаслідок чого виникає нестерпне ставлення до будь-якої непокори. Вказані структури часто застосовують програми впливу на психіку людини, встановлюють контроль за своїми членами з боку духовних керівників, що призводить до штучного обмеження спілкування із зовнішнім світом. Як наслідок, для членів секти власне життя стає другорядним, віровчення починає домінувати над свідомістю і зрештою вони перетворюються у своєрідних зомбі.

Типовою тоталітарною сектою вважається «Міжнародний інститут душі Атма», «Велике Біле братство». Лідери Білого братства (інші назви, юсмаліани, юсмалітяни) в основу віровчення поклали окремі догмати йоги, буддизму, теософії, антропософії, доктрини розенкрейцерів та християнські єресі.

Діяльність організації жорстко координувалась, а для підтримання дисципліни вживались покарання (заборона носити білий одяг, відлучення від проповіді тощо). Керівники культу налаштовували адептів проти рідних, називаючи їх «приспішниками сатани», намагались спровокувати фізичні зіткнення батьків «білих братів» з різних міст країн СНД та в 1993 році вдались до силового захоплення Національного історико-культурного заповідника «Софія Київська».

Адептами віровчення відпрацьовувалась лінія поведінки в тюрмах, ізоляторах тимчасового утримання та психіатричних лікарнях. В окремих випадках «брати» отримували установки на самознищення при спробі затримання правоохоронними органами.

За висновками фахівців, керівництво Білого братства випробовувало на своїх підлеглих методи насильницького управління психікою та поведінкою, внаслідок чого їх повна реабілітація спостерігалась тільки після двох років інтенсивного лікування.

Мають місце спроби нелегального поширення в Україні осередків небезпечної і найбільш активної у антигромадських проявах ідеології сатанізму шляхом розповсюдження творів ідеологів сучасного демонізму Ш.Лавея, А.Кроулі, Б.Бартона.

Сатаністи — незареєстрований і найбільш криміногенний різновид деструктивних релігійних культів. Його адепти поклоняються злу, розглядають християнські чесноти як пороки, а пороки як чесноти. Основа культу — принесення жертви. Справжня жертва для них — не вбивство, а смертельні муки живої істоти. Ритуали здійснюються у «кімнатах інтелектуального розкріпачення», під час них активно використовуються наркотичні і психотропні засоби.

Однією з найбільш чисельних груп, серед яких сатаністи вербують неофітів (членів), є наркомани, хоча у віровчення втягнуті представники різних верств суспільства, віку, роду занять та освіти.

Прояви сатанізму останнім часом фіксувалися у Києві, Донецьку, Харкові, Криму, Чернівцях, Львівській, Полтавській та Миколаївській областях. Контингент складають особи шкільного та середнього віку, які прагнуть гострих почуттів, втратили життєві орієнтири, мають відхилення у психіці або відбували покарання.

У 1998 році сатаністи у Києві глумились над Аскольдовою могилою. В 1999 році на території Миколаївської, Одеської та Кіровоградської областей виявлено осередки сатаністської організації під назвою «Темні батьки», члени якої поклоняються «темним силам» Люцифера і не визнають християнської моралі та громадських устоїв. Внутрішня організація секти побудована на принципах безпосереднього підпорядкування духовному наставнику — магістру, має чітку ієрархічну структуру, її діяльність відбувається за умов конспірації. Члени секти виготовляють культову літературу, залучають до віровчення нових осіб, влаштовують культові свята, шабаші, підтримують контакти з одновірцями за кордоном тощо. В 2000 році в с. Олександрівка Комінтернівського району Одеської області вони проникли до моргу і відтяли голови чотирьом небіжчикам, у Чернівцях проводили сатаністські «шабаші» та сексуальні оргії на місцях поховань людей і вчинили акт вандалізму на єврейському кладовищі. В Херсоні напередодні Пасхи розмалювали сатаністськими символами і антихристиянськими закликами дитячий майданчик у центральному міському парку. У 2001 році упереджено глум сатаністів над могилами у м. Волочиську Хмельницької області, виявлено факти глуму над могилами, пам’ятниками жертвам Голодомору та загиблим воїнам на старому кладовищі в м. Прилуках Чернігівської області, а також погрози фізичної розправи над християнами з боку прихильників екстремального музичного стилю «Чорний метал» ( Київ).

Слід відзначити, що на відміну від ряду країн Європи, Азії та СНД, в Україні досі відсутній закон про захист громадян від шкідливого психологічного впливу деструктивних культів, який би регулював процедуру звернення до суду і доведення у ході судового процесу фактів негативного впливу на парафіян.

Крім цього, додатковим чинником, що сприяє поширенню деструктивних тоталітарних культів у нашій державі, є зумовлена прогалинами у законодавстві відсутність координації між правоохоронними органами у провадженні діяльності, спрямованої на виявлення, попередження та недопущення негативних проявів у релігійній сфері. Зокрема, досудове слідство за статтею 161 КК України (порушення прав громадян залежно від їхньої расової, національної належності та ставлення до релігії) згідно зі ст. 112 КПК України здійснюється органами прокуратури, які не мають повноважень щодо здійснення оперативно-розшукової діяльності і не можуть проводити профілактику зазначених правопорушень, реагуючи лише на вчинений злочин.

Водночас, до підслідності органів міліції віднесено ст. 181 КК України (посягання на здоров’я громадян під приводом виконання релігійних обрядів). Саме вказане правопорушення є характерною ознакою деструктивної діяльності тоталітарних культів, але через відсутність координації між відомствами притягнення до відповідальності за сукупністю злочинів (ст.ст. 161 та 181), як правило, не практикується, що дає можливість винним у їх вчиненні уникнути відповідного покарання.

Разом з тим, Служба безпеки України в рамках визначеної чинним законодавством компетенції вживає заходів з виявлення, попередження та недопущення вчинення злочинів, що віднесені до її підслідності, оскільки дії окремих представників релігійних та псевдорелігійних організацій з ознаками тоталітарних культів можуть створити передумови до виникнення антигромадських та антиконституційних проявів.

Автори: Катерина ЩОТКІНА, Тарас ПАНЬО, Марина ВОВНЯКОВА
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz