Весняний теплий день.
Здається Божественної Літургії спів
З самих сердець людських несеться
Рікою молитовних слів
У тіло й Кров Дари перетворивши
Сам Господь Бог на прощення гріхів
Подав Себе, щоб кожен, причастившись
Не згинув в пеклі, але вічно жив.
Притихли всі і погляди звернули
До проповідника, що вийшов говорить.
Не вперше проповідь його тут чули.
Та кожне слово намагалися вловить.
Сьогодні він сказав про  те, що доля
Своя у кожного. І в нашому житті
Усім керує вічна Божа воля,
Що до спасіння вказує путі.
“Лиш той для себе вимолить прощення
І милості в Небесного Отця.
Хто у душі плекатиме смирення
І послух свій нистиме до кінця.
Ми – немічні і грішні люди.
Нас часто ловить суєта.
Тому, якщо смирення в нас не буде,
То всі труди й турботи – марнота.
Людину лиш покірність прикрашає,
Святих і грішних, ким би хто не був.
А той, хто в своїм серці гордість має,
Той служить плоті, а про дух забув.
Лукавий каже: “ноша завелика.
Залиш свій хрест, покинь його нести,”
Та мусить кожен з нас – і раб, й владика
Перед Творцем за все відповісти.
Щоб перед Богом – Всеблагим Суддею,
Як прийде час, достойно стать тобі.
Будь справді чесним, не криви душею,
Смирення й послух виплекай в собі”.
Слова оті мені запали в душу.
Я Богу дякую і пастирю тому.
По цих словах я хочу жити й мушу.
Так буде. Господи, зміцни мене  у цьому!