Найвище знання у світі — це знання Бога.

«Життя вічне в тому, щоб знали Тебе, Єдиного й Істинного Бога і Того, що Ти послав - Ісуса Христа», — так сказав Ісус Христос, звівши очі Свої до неба у молитві до Свого Отця Небесного (їв. 17, 3). Продовжуючи Свою молитву, каже Христос:

«Я виявив Ім`я Твоє людям... Тепер зрозуміли вони, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе» (їв. 17, 6, 8). Зрозуміли істинно і увірували.

Святий апостол Павло у своєму посланні сказав:

«Треба вірувати, що Він (Бог) є і тим, що шукають Його, дає нагороду» (Євр. 11, 6).

Далі Христос у тій же молитві каже:

«Не за них (апостолів) тільки благаю, а й за тих, що увірують у Мене через слово їх. Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, і я в Тобі, щоб і вони в Нас були одно. Ти полюбив Мене перше создання світу... Щоб любов, що нею Ти полюбив Мене, в них була, і я в Них» (їв. 17, 20-21, 24, 26).

Тому що від нього залежить вся наша поведінка. Коли Бог є і Він створив нас, то людина має безмежно високе покликання і призначення. Вона мало чим менша від ангелів. Вона — цар землі, призначена і настановлена від Бога:

«Коли погляну на небо — діло рук Твоїх, на місяць і зорі, що Ти їх поставив, то що є чоловік, що Ти пам`ятаєш про нього, і син чоловіка, що Ти опікуєшся ним? Ти створив його мало чим меншим від ангелів, славою й честю увінчав його. І поставив над творінням рук Твоїх; все підкорив під ноги Його», — каже пророк Давид (Пс. 8, 4-7).

Коли Бог є, то людина має безсмертну душу, яка призначена до вічного щастя, вічної радості. Тоді життя людини — щастя.

Коли ж Бога нема і коли насправді людина походить з тварин, тоді вона ніщо. Тоді вона нічим не відрізняється від тварин, хіба тільки тим, що підліша. Тоді життя її поспільне нещастя, бо страждань у її житті більше, ніж утіх. Тоді немає на що надіятися у майбутньому, бо там нічого немає. Тоді й буття світу якесь непорозуміння. Життя втрачає смисл: бо коли попереду нічого немає, то для чого мучитися?

Під іменем Бог ми розуміємо живу, свідому себе, розумно діючу Істоту, Яка створила всесвіт і управляє ним.

Приступаючи до вивчення основ богознання, візьмім до уваги слова Премудрого:

«Сину мій, здобувай мудрість, здобувай розуміння. Не забувай цього і не віддаляйся від слів уст моїх. Не цурайся мудрості, вона буде охороняти тебе. Полюби її, вона буде берегти тебе» (Прит. 4, 5-6). Бо:

«Господь премудрістю збудував землю і небеса утвердив розумом» (Прит. З, 19).

«Початок (же) премудрості — страх Божий» (Прит. 1,7).

«Господь дає премудрість, із уст Його знання й розуміння» (Прит. 2, 6).

Про це пізнання св. апостол Павло каже: «Що можна знати про Бога, те відкрите для людей. Бо Його невидима вічна сила й Божество від початку світу через розглядання творінь стають видимі» (Рим. 1, 19-20).

 «Від величності краси природи пізнається Виновник її» (Прем. 13, 5).

Це шлях правдивої науки. По ньому багато навіть поган прийшли до богознання. Видима природа — то жива книга, по якій кожний має можливість довідатися про її Творця:

«Небеса проповідують про славу Божу, і про діла рук Його сповіщає твердь. День дневі передає слово, і ніч ночі відкриває розуміння» (Пс. 18, 2-3).

«Господь вичерпав води жменею Своєю, і п`яддю виміряв небеса, вмістив мірою порох землі, зважив гори» (Іс. 40, 12).

На кожній тварині і рослині ми спостерігаємо турботливу премудрість Творця. Краса, симетрична будова, скерована на користь доцільність — все це яскраво свідчить, що над ним хтось думав і турбувався.

Тому правдива наука ніколи не суперечить бого-об`явленим істинам і завжди з ними сходиться. Наприклад, геологія сходиться з оповіданнями Мойсеевої книги Буття про походження землі, рослин, тварин.

Скільки чудес виявляє видима природа. Приклади:

• Вода

Усі фізичні тіла від холоду стискаються, а вода розширюється. Чи видно тут якийсь намір? Подумаймо, яке б то було нещастя, коли б і вода від холоду стискалася! Тоді б лід тонув і всі води вимерзали б, а все, що у водах, гинуло б. Вода, замерзаючи, розширюється і, потрапляючи в каміння й породи землі, рихлить їх, робить здатними вирощувати рослини. Вода має властивість переходити в пару. Це дає хмари, дощі, сніг, росу. Це дає й нам можливість висушувати все, що потрібно. Яскраво видно призначення води. А хто призначив?

• Земля

Одна й та ж грядка, той же грунт, ті самі соки. Сама земля мертва, а на ній виростають разом різні рослини: морква, буряки, редька, хрін, кавуни, дині, перець, цибуля, виноград, груші, яблуні і тисячі інших видів. Ростуть одне біля другого. Коріння їхні переплітаються, але те солодке, те кисле, те гірке. У кожного свій смак, свій колір, свої властивості. Що за дивна лабораторія? Як те відбувається? Хто вклав у неї такий розумний та мудрий закон?

• Рослини

Кожна з них являє собою мудрість та красу. Чудова симетрія, гармонія кольорів, дивний рух соків, дихання листя. Погляньте на кожну квіточку та придивіться. Чи не прославите ви її Творця, ту премудру руку, що її так гарно змайструвала?

На грядці ростуть кавуни, дині, гарбузи. Погляньте на їх бадилля: воно, виростаючи, випускає з себе вусики-батіжки. А для чого? Вони ними прив`язуються до всього, що трапиться на дорозі, щоб вітер не скрутив. Та хіба бадилля знає, що буде вітер? Кажуть: «То природа». А хіба природа свідомо діє? Пі, розум не в природі. Шукайте його вище.

Або плоди: кавуни, дині, помідори, груші, яблука, сливи, персики, різні ягоди. Чи не написано на них: «То для тебе, бери та споживай!» А хто написав?

На світі немає нічого зайвого. Все створене на користь людини і все на своєму місці. Людина повинна тільки пізнавати та винаходити користь, яку вклав у все Господь.

• Тварини

Кожна тварина має своєрідну красу й доцільність. Тіло кожної побудоване відповідно до її потреб. В організмі її відбуваються тисячі різноманітних дій: дія серця, біг крові, травлення їжі, ріст, інстинкти, чуття й т. і. Тварини мають свої закони життя, любов до дітей і інше. Хто все те їм дав?

• Людина

Але найбільше чудо в природі — це сама людина.

Колись учні грецького мудреця Сократа попросили його, щоб він сказав їм суть мудрості. Він відповів: «Пізнай себе». В цьому справді велика мудрість: хто пізнає себе, той пізнає світ, бо сама людина є малий світ у порівнянні до великого всесвіту. Тому необхідно вивчати самим себе.

Розум наш у мозку. Мозок родить думку, але як? Розум наш породжує слово, але як? Не знаємо. Розум не матерія, і думка не матерія, бо про них не скажеш, що вони там або тут, спереду чи ззаду, або які вони завдовжки чи завширшки. Це й не світло і не електрика. Як же матеріальний мозок породжує духовну думку? Розум має волю. Подумає, побажає — і ноги йдуть, руки щось роблять, уста промовляють. Знов же, як дух примушує рухатись тіло?

Розум має пам`ять. То дивна комора — в неї ми складаємо все, що бачимо, чуємо, і до чого доторкаємося. В неї складаємо все, чого на протязі життя навчаємося. Там немає поличок, і ми не складаємо там рядками і не нумеруємо. Але коли ми захочемо, можемо коли завгодно взяти звідти все, що нам потрібно (згадати). Пам`ять — то скарбниця нашого знання.

Ми можемо з пам`яті викликати образи давно померлих людей, уявити їх голос, ходу, рухи і т. д. Ми пригадуємо пісні й інші музичні речі. Ми думкою говоримо, думкою співаємо, думкою будуємо, малюємо. А між тим у думці немає ні рухів, ні звуків, ні фарб.

Правдиво: дивні діла Твої, Господи!

— Людське тіло. Серце — то дивний апарат! Ще Ноєві Бог сказав: «Життя людини в крові її» (Бут. 9, 5). Серце — це вічнорухлива машина-помпа, яка на протязі усього нашого життя гонить по тілу кров. Без нас воно діє, і
ми не маємо сили йому наказувати.

Кров нас гріє, годує і оберігає. Червоні тільця крові розносять кисень по тілу, гріють, годують кожну клітину, забирають з тіла азот та все непотрібне і виносять його геть у легені, щоб видихнути. Білі тільця — це армія тіла, що оберігає його від усього чужого. Як тільки щось чуже, постороннє потрапить у тіло, вони його обліплюють з усіх боків, і хоч самі гинуть, його викинуть. Без них ми усі швидко померли б. Отже, бачимо, що наш організм діє планово й розумно у той час, коли наш розум у тому участі не приймає.

— Травлення. Людина їсть їжу. Шлунок виділяє соки, розщеплює її, робить молочко. Кров і лімфа розносять його по тілу. Кишки женуть їжу по стравоходу, всмоктують з неї усе, корисне для тіла, а непотрібне виганяють геть. Язик чує смак, ніс чує запах, і все те робиться без нас. Не ми тим завідуємо.

— Зір. Очі — дивний апарат! Вони фіксують тисячі вражень: кольори, форми, величини і дають нам правдиве уявлення про все, що нас оточує. Цей орган — один з найпотрібніших. Але погляньмо, скільки прикладено уваги, щоб
охоронити око від ушкодження! Очі приміщені у міцних кістяних коробках. Прикриті повіками, над ними вії й брови, щоб захистити від пороху. До очей проведені сльозові руроч-ки, щоб завжди ополіскувати їх. Вії мигають, щоб змочувати й очищати очі. Хто ж так потурбувався про них, якщо не розумний Творець?

— Слух. Вуха розпізнають тисячі й тисячі найрізноматнітніших звуків, шумів, гуркотів. Вони чують музику, фіксують слова. Вуха — то най дивніший у світі музичний інструмент з сотнями тисяч «струн»-вузликів. На кожний звук — своя струна. Доторкнеться її звук, вона зазвучить і дасть знати нашій свідомості.