Звідки, ми, довідуємося, що Бог е і про Його властивості?
До пізнання Бога маємо дві дороги:
1. Об`явлення Боже.
2. Пізнавання Бога через вивчення явищ Всесвіту і явищ видимої природи (див. розділ III).
ОБ`ЯВЛЕННЯ БОЖЕ
Що ми, розуміємо під цією назвою?
Під Об`явленням Божим
ми розуміємо те, що Бог Сам явив Себе першим людям — Адамові та Єві,
їхнім дітям, внукам, а далі являв Себе багатьом святим людям, але не в
образі людини, а в образі Божества-Духа (Іс. 6, 1).
Правда, розсіявшись по
світу, люди потроху розгубили правдиве розуміння Бога і стали
поклонятися та служити силам природи, тваринам та рукотворним ідолам,
вважаючи їх за богів. Проте ідея Бога ніколи не зникала серед людей. На
світі не було і немає такого народу, який так чи інакше не шанував би
Бога.
Бог часто свідчив про Себе
Даючи людям через Мойсея Закон на горі Синаї, Бог сказав: «Я Господь Бог твій...» (Вих. 20, 2). Те саме Він багато разів повторив через пророків.
Всі ці об`явлення Божі записані у книгах Святого Письма (Біблії).
Об`явлення Боже ми приймаємо, як безсумнівну істину, засвідчену Самим Богом.
Богооб`явлені істини поширюються між людьми і зберігаються в Церкві двома способами: через Святе Передання і Святе Письмо.
СВЯТЕ ПЕРЕДАННЯ
Під Святим Переданням
розуміємо те, що святі й достойні люди передавали наступним поколінням
про віру, закони Божі, церковні таїнства, побожні звичаї і про все те
святе, що не записано у святих книгах. Святе Передання переховується у
Церкві Христовій у молитвах, у церковних піснях, у писаннях святих
Отців Церкви.
Вірною скарбницею
Святого Передання є Церква, як і каже апостол Павло: «Церква Бога
Живого — стовп і твердиня істини» (1 Тим. З, 15).
Одначе Передання тільки
тоді дійсно святе, коли воно не суперечить Святому Письму й ученню
Церкви. Вигадані перекази, навіть якщо вони побожного змісту, не можна
вважати за Святе Передання.
Святе Передання
давніше, ніж Святе Письмо. До всесвітнього потопу і до Синаю Святого
Писання не було. Все учення про Бога й діла Його передавалося усно від
одного покоління до другого. Святе Передання не втратило свого значення
й тоді, коли появилося Святе Письмо, бо у книгах Святого Письма
записано не все. Євангелист Іван пише: «Багато й інших чудес створив
Ісус перед учнями Своїми, про які не написано у книгах цих» (їв. 20,
ЗО). Та й неможливо все записати, бо тоді б книг було стільки, що їх
ніхто не перечитував би.
Господь наш Ісус
Христос Своє Божественне учення і Свої постанови передав учням усно,
словом і прикладом, а не на письмі. Тим же способом спочатку й апостоли
поширювали Віру Христову й засновували Церкви.
Передання, згідне із Святим Письмом, треба дотримуватися, як про це навчає апостол Павло: «Отже, браття, стійте й тримайтесь Передання, якого ви навчилися через слово чи через послання наше» (2 Сол. 2, 15).
Для чого й тепер потрібне Святе Передання?
Для нашого керівництва
у правдивому розумінні Святого Письма, для правильного виконання
таїнств та для оберігання священних обрядів у чистоті їхнього
первісного встановлення. Святий Василій Великий про це каже:
«Із догматів, що
зберігаються у Церкві і проповідань деякі ми маємо від писаного
настановлення, а деякі прийняли від апостольського передання по
переємству у таємниці. Одні й другі мають одну й ту ж силу для
побожності, і цьому ніхто не стане заперечувати, хоча б і мало свідомий
в установленнях церковних. Бо якщо одважимося відкидати написані
звичаї, як щось дуже неважливе, то безперечно пошкодимо Євангелії в
найважливішому, або ще більше: від проповіді апостольської залишимо
порожнє ім`я.
Наприклад: згадаємо
насамперед про найперше й загальне: хто вчив писанням, щоб ті, хто
надіється на Господа нашого Ісуса Христа, осіняли себе образом хреста?
Яке писання нас учило, щоб у молитві повертатися на схід? Хто із святих
залишив нам писане слово призивання у перетворенні хліба у Святій
Євхаристії й вина у Чаші Благословення? Бо ми не задовольняємося тими
словами, що їх апостоли або Євангелії згадують, але й перед ними і
після них виголошуємо й інші слова, як такі, що мають велику силу для
таїнства, прийнявши їх від неписаного учення.
По якому писанню
благословляємо й воду хрещення й оливу помазання, а також і самого
хрещеника? Чи не по замовчаному переданню? Або ще: самого помазання яке
писане слово навчило нас? Звідки трикратне занурення чоловіка у воду?
Та й інше, що стосується хрещення: одречення від сатани і слуг його з
якого взято писання? Чи ж не з цього неоприлюдненого й невисловленого
учення, яке Отці наші зберегли в недоступному для цікавих і вивідування
мовчанні? Бо чи розумно було б писанням оголошувати те, на що
не-хрещеним і глянути не дозволяється?» (Василій Великий, «Правило про
Святого Духа», розділ 27).
Святе Передання треба відрізняти від вигаданих переказів (апокрифів), яких Церква не визнає.
СВЯТЕ ПИСЬМО
Книги Святого Письма
написані в різні часи: одні до приходу на землю Спасителя Христа, інші
після того. Книги, писані до Христа, становлять Старий Заповіт, а
книги, писані після Його приходу — Новий Заповіт. Слово Заповіт означає союз або спілка Бога з людьми.
В чому полягає Старий Заповіт?
В тому, що Бог обітував
людям Божественного Спасителя й готував їх до прийняття Його. Це
готування виявляв Господь через поступові об`явлення про Нього, через
пророцтва та прообрази. Книги Старого Заповіту оповідають, як люди
чекали приходу Спасителя, які закони давав Бог для того, щоб зберегти
людей в істинній вірі, які творив чуда, як давав силу переборювати зло.
В чому полягає Новий Заповіт?
Новий Заповіт полягає в
тому, що Господь дарував людям обітованого Спасителя — Єдинородного
Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа. У книгах Нового Заповіту
оповідається про пришестя Спасителя на землю, про Його вчення, про
чуда, які Він звершив для упевнення людей в тому, що саме Він є
Посланник Божий, про страждання Христові, смерть, воскресіння і
вознесіння на небо. Про це оповідають чотири Євангелія. В інших книгах
(Діяннях святих апостолів та апостольських посланнях) оповідається про
те, як поширювалось Христове вчення між народами, як засновувалися
Церкви.
Біблія — священна книга
Книги Старого і Нового Заповіту зібрані в одну книгу, що зветься Біблією (в перекладі це слово означає книги). Написані
вони не з мудрості людської, а по натхненню Духа Святого. Писали їх
освячені Богом мужі — пророки і апостоли. Біблія — це священна книга,
вища за всі книги на світі.
Святе Письмо дане для
того, щоб об`явлення Божі збереглися найточніше й без змін. У Святому
Письмі ми читаємо слова пророків і апостолів так, наче б ми з ними жили
і їх слухали, не дивлячись на те, що святі книги написані тисячі років
тому.
Як належить читати, Святе Письмо?
Святе Письмо — це Слово
Боже. В ньому заховані величні Божі істини. Тому не можна читати книги
Святого Письма так, як ми читаємо звичайні людські книжки. Біблію треба
читати з великим благоговінням, як слова Самого Бога, і з молитвою, щоб
Господь дав мудрість розуміти їх. Святе Письмо неможливо кожному
тлумачити по своєму власному розумінню. В ньому багато таємниць Божих,
яких з одного рядка або з одного місця неможливо зрозуміти. Тому, щоб
не впасти в помилку, треба триматися того розуміння, якого в даному
питанні тримається Свята Вселенська Церква Православна в писаннях
святих Отців і Вчителів Церкви та Вселенські Собори.
Які є свідчення про Божествене походження Святого Письма?
Святе Письмо само в собі містить свідчення, що вчення його — це Слово Боже. Свідчення ці такі:
1. Високість цього вчення, що могло вийти тільки з уст Божих, бо розум людський не зміг би видумати його.
2. Чистота цього вчення, що могло вийти тільки з найчистішого Розуму Божого.
3. Пророцтва, які вже справдилися і тому видно, що вони не були видумані людьми.
4. Чудеса, які творив Господь при очевидцях і які за писані в цих книгах.
5. Вплив цього вчення на серця людей, можливий тільки Божій силі. Наприклад, цим ученням прості рибалки- апостоли підкорили Христові увесь світ.
«Все писання
богонатхненне й корисне для научення, для виявлення гріхів, для
виправлення життя, для керівництва до праведності» (2 Тим. З, 16).
Чи не шкодить святості Біблії те, що у ній в деяких, місцях згадуються жорстокі вчинки окремих людей?
Біблія описує людей
такими, якими вони були, тобто з гріховними нахилами їхньої ушкодженої
гріхом природи, показує, як Господь допомагав тим, що каялися, і як
тяжко карав нерозкаяних грішників. Святе Письмо, згадуючи погані вчинки
людей, засуджує їх, але з особливою силою підносить праведних, які за своє праведне життя одержали Боже благовоління й благословення.
|