У цьому члені подається вчення (догмат) про Першу Особу (Лице, Іпостась) Пресвятої Тройці — Бога Отця.

Слово «вірую» означає: всім серцем визнаю, приймаю і відкрито перед усіма людьми ісповідую (виявляю) мою віру.

Христос Господь так каже: «Хто визнаватиме Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм небесним, а хто одцурається Мене перед людьми, того відцураюся і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мт. 10. 32-33).

Відкрито виявляти свою віру в Бога, значить проповідувати віру. Тому й сказано: «Серцем вірується на праведність, а устами визнається на спасіння» (Рим. 10, 10).

 

Цими словами відзначається, що Бог є тільки один. Сам Господь через пророка Ісайю свідчить: «Я — Господь, і іншого немає, крім Мене» (Іс. 45, 5). «Я Перший, Я й Останній, і крім Мене немає Бога» (Іс. 44, 6).

Так же свідчить і апостол Павло: «Немає іншого Бога, крім Одного... у нас один Бог Отець, з Котрого все і ми для Нього, і Один Господь Ісус Христос, через Котрого все і ми Ним» (1 Кор. 8, 4, 6).

Самого Єства Божого ніхто не знає: ні ангели, ні люди, бо Воно вище їх розуміння, як і написано: «Божого ніхто не знає, тільки Іїух Божий (1 Кор. 2, 11). «Бог живе у світлі неприступнім, Його ніхто з людей не бачив і бачити не може» (1 Тим. 6, 16).

Бог Дух (їв. 4, 24, 2 Кор. З, 17).

Бог Вічний (Іс. 41, 4).

Бог Добрий, Благий (Мт. 19, 17).

Бог — Любов (1 їв. 4, 16). «Щедрий і Милостивий Господь, Довготерпеливий і Многомилостивий. Добрий Господь до всього, і ласка Його на всіх ділах Його» (Пс. 144, 8-9).

Бог знає все (1 їв. З, 20). «Дух Господній наповняє всесвіт. Він обіймає все, знає кожне слово» (Прем. 1, 7).

Бог Правосудний. «Праведний Господь, любить правду, на праведних дивиться Лице Його» (Пс. 10, 7).

Бог Всемогутній. «Він сказав, і сталося, повелів, і створилося» (Пс. 32, 9).

Бог Всюдисущий, Повсюдний. «Дух Господній наповняє всесвіт. Він обіймає все» (Прем. 1, 7).

Бог Незмінний. «У Отця світу немає переміни або хоч тіні зміни» (Як. 1, 17).

Бог Вседовільний, Самодостатній. «Нічого ні від кого не потребує, і Сам усім дає життя і все» (Діян. 17, 25).

Бог Всеблаженний, Найщасливіший, Джерело найвищого щастя. «Цар царів і Господь володарів» (1 Тим. 6, 15).

Бог — Дух, то значить не має тіла. Коли ж Святе Письмо приписує Йому серце, руки, очі, слух, то все те треба розуміти духовно. Наприклад: серце — Доброта Божа, очі — Всебачення Боже і т. п. Бог, як Дух, перебуває всюди, але місцем Його вічної слави є Небеса, як і сказав: «Небо — престол Мій» (Іс. 66, 1).

Бог також перебуває Своєю Благодаттю і у святих храмах на землі, через те святі храми називаються домами Божими. Присутність Бога у храмах віруючі відчувають серцями у своїх благоговійних молитвах. Іноді Господь виявляє Свою присутність особливими ознаками. Сам Христос Спа-ситель сказав: «Де двоє або троє зберуться в ім`я Моє, там і Я посеред них» (Мт. 18, 20).

Дух Божий перебуває і в серцях тих людей, які люблять Бога, тому святий апостол Павло каже: «Хіба ви не знаєте, що тіло ваше — храм Духа Святого, Який живе у вас і Якого ви маєте від Бога?» (1 Кор, 6, 19).

Бог — Єдиний Істотою, але потрійний Особами (Лицями): Отець, Син і Святий Дух.

Бог — Тройця Одноістотна, Незлитна і Нероздільна.

Бог Отець є Перша Особа (Іпостась) Пресвятої Тройці. Від Нього превічно народжується Бог Син і від Нього ж превічно сходить Дух Святий.

Сам же Бог Отець не народжується і не сходить від іншої Особи Пресвятої Тройці і тим одрізняється від інших Осіб Пресвятої Тройці.

Бог є Вседержитель тому, що Він сам все содержить (утримує) Своєю силою і Своєю владою. «Зведіть очі ваші на небеса й погляньте: Хто створив їх? Хто виводить воїнство їх числом? Він усіх їх знає на ім`я і по множеству могутності Його в Нього ніщо не вибуває» (Іс. 40, 26).

Бог Отець усе створив Словом (Сином) Своїм і впорядкував Духом Своїм. Ніхто інший Йому не помагав. «Ним створено все, що на небесах і що на землі, видиме й невидиме» (Кол. 1, 16). «Я створив землю й... чоловіка» (Іс. 45, 12). «Я — Бог, Який усе створив один» (Іс. 44, 24).

Перше — світ ангельський (Іов 38, 7; Пс. 32, 6; Кол. 1, 6), а потім — небесні оселі, серед яких перебувають ангели і духи святих праведних Божих людей (Мт. 25, 34). Це ті оселі, про які сказав Господь до апостолів: «В домі Отця Мого осель багато» (їв. 14, 2). Про них же говорить і апостол Павло, називаючи ті оселі «раєм»: «Знаю такого чоловіка... що був взятий у рай і чув невимовні слова, яких не можна людині висловити» (2 Кор. 12, 3-4).

Ангели — це розумні безтілесні духи, створені Богом раніше видимого світу, як і каже пророк Давид: «Ти твориш ангелами Своїми духів...» (Пс. 103, 4). Слово «ангел» грецьке і означає вісник. Так ангели звуться тому, що Господь посилає їх сповіщати (вістити) людям Свою волю. Ангели створені раніше видимого світу. Це ми бачимо із слів, сказаних Богом праведному Іову: «Хто поклав наріжний камінь на ній (основу землі)? Коли були створені зорі, (тоді) великим голосом похвалили Мене всі ангели Мої» (Іов 38, 6-7).

Ангели обдаровані великою мудрістю й силою, так що найменший з ангелів вищий від найвищого чоловіка, яким є святий Іван Предтеча (Мт. 11, 11). Тільки Пренепо-рочну Богоматір, Пречисту Діву Марію, Господь превозніс вище херувимів і серафимів.

Святі ангели є посередниками між Богом і людьми та послуговують нашому спасінню, як каже апостол Павло: «Всі вони — служебні духи, які посилаються на служіння тим, що мають унаслідувати спасіння» (Євр. 1, 14).

Ангельське служіння для нашого спасіння нам відоме із Святого Письма (наприклад служіння святого архангела Гавриїла (Лк. 1, 26).

Всі ангели створені Богом добрими. Всі вони одно-душно прославляли Бога і раділи великою радістю, коли Він творив світ (Іов, 38, 7).

Але один з найвищих ангелів, що звався Денниця (Найперший) позавидував славі Божій, забажав сам діяти, як Бог, незалежно від Бога. Він загордився, став противитися Богові, зненавидів Бога, став непокірний і злий, став говорити неправду на Бога, і тому набув назву «диявол», що значить обмовник, наклепник. Є така церковна думка, що цей ангел мав спочатку ім`я Сатанаель, що значить «перший Божий», бо на гебрейській мові Бог зветься Бллогім. Звідси старші ангели на кінці своїх імен мають «ель» (Бог), напр. Михаель, Гавриель. Коли ж той недобрий ангел став ворогом Богові, тобто став безбожником, то й ім`я Боже «ель» у нього відібрано і він став зватися лише «сатана».

Як дух сильної волі, він вплинув і на підкорених йому ангелів, обмовляв перед ними Бога. Вони повірили йому, зненавиділи Бога, стали противитися Йому, стали злими й неправдивими. Таким чином сатана перший согрішив (1 їв. З, 8), учинив беззаконство (1 їв. З, 4), порушив закон Єства, бо повстав проти Творця свого і за добро відплатив злом. Отже зло вніс у світ сатана. Зло від диявола, бо Бог зла не створив. Від диявола ж і смерть (Прем. 1, 13-14).

Так і всі ті ангели, що пішли за ним, втратили святість, сяйво покинуло їх, обличчя їх потемніли. Вони стали злі і хулили Ім`я Боже.

Тоді всі ангели, на чолі з архистратигом Михаїлом, піднялися проти них за славу Бога свого і з криком Імені Божого: «Хто як Бог!» устремилися на злих духів і скинули їх з осель небесних у безодню. Демони утворили тоді свою державу з князем своїм сатаною і в страшній злобі та ненависті до Бога поклялись робити все наперекір Йому, руйнувати й поганити все, що будь-коли творитиме Бог. Всі ті злі ангели стали тепер злими демонами, ворогами Бога й людей, і всього того, що від Бога - правди, згоди, любові...

Перебуваючи увесь час у злобі, лжі, ненависті та лукавстві, вони робляться щодалі гіршими, тому що не можуть покаятися, і їх жде страшна погибіль (Мт. 25, 41).

Свою руйнуючу діяльність демони виявляють у тому, що, як духи, впливають на людей і примушують їх діяти проти добра, проти любові й згоди між людьми. Демонське діяння завжди веде до руїни, до смерті. Тому й каже святий апостол: «Хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол грішить» (1 їв. З, 8).

Всі ж інші ангели, що зосталися вірні Богові, перебуваючи завжди у славі Божій, у покорі та благоговінні перед Величчю Бога, навіки утвердилися в святості, у правді, в добрі, так що стали неприступними ні для якого зла.

Їх «тьма тьмуща і тисячі тисяч» (Об. 5, 11), тобто безліч.

Про життя ангелів Святе Письмо нам мало каже. Але святий апостол Павло був Духом піднесений «до третього неба» (2 Кор. 12, 2), тобто в оселі Божі між ангелів, і там бачив і чув таке, що його неможливо висловити. Він не відкрив того людям з невідомих нам причин, можливо через нездібність грішними людьми те собі уявити. Але дещо сказав улюбленому ученикові своєму Діонисію Ареопагіту. І ось святий Діонисій свідчить, що ангели поділяються на дев`ять чинів у такому порядку:

1. Серафими, херувими, престоли.

2. Господства, сили, власті.

3. Начала, архангели, ангели.

Господь доручає ангелам різні служіння, як це бачимо із Святого Письма Старого й Нового Заповіту, їм доручено охороняти окремі народи, як архистратигу Михаїло-ві народ ізраїльський. Крім того ангели охоронителі даються й людям, як свідчив сам Ісус Христос, коли говорив про дітей: «Не зневажайте ні одного з малих цих, бо кажу вам, що ангели їх на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного» (Мт. 18, 10).

Ангели завжди оточують на небесах престол Божий і невпинно прославляють Величність Божу (Об. 5, 11-12).

Ангели Господні є друзі наші, вони завжди моляться за нас перед Богом (Об. 8, 3-4).

У словах Символа Віри: «Творця неба і землі» під словом «земля» розуміється видимий всесвіт. Творення всесвіту тривало шість днів (очевидко це не були дні в нашому розумінні, а довгі періоди часу).

Пр початок створення всесвіту пророк Мойсей так повіствує: «В початку створив Господь небо і землю...» (про небо вже сказано вище). Земля ж була невидима і невпоряд-кована. Темрява оповивала її, і Дух Божий носився над водою» (Бут. 1, 3-5).

Як бачимо, то була не наша планета-Земля. То був якийсь хаос газопаровидної речовини-матерії, з якої Господь створив всесвіт за шість днів творіння. «І сказав Бог: нехай буде світ(ло)! І сталося так. І бачив Бог, яке воно гарне, і відділив Бог світло від темряви. І назвав Бог світло днем, а темряву назвав ніччю».

Що то було за світло? Припускають, що Дух Святий зогрів ту матерію, і вона почала горіти й виділяти світло. Так думають тому, що зорі, які є часткою тієї горіючої матерії, й досі горять. Інші думають, що з того хаосу перше виділилася енергія світла і освітила небесні простори. Це був перший день творіння (очевидно, що не день, як період часу в нашому розумінні).

І сказав Бог: «Нехай буде твердь! І нехай буде розділ між «водою» і «водою». І сталось так (Бут. 1, 6-7).

З цього бачимо, що той початковий клубень хаосу з наказу Божого розірвався на окремі різні великі й малі частини. Ті частини зайняли визначене їм місце в небесних просторах і понеслися по орбітах своїх по закону установленого Богом тяжіння. Так утворив Господь оту дивну небесну механіку небесних світил у «день другий».

Під словом «твердь» треба розуміти небесні простори зо всіма світилами небесними — небозвід або видиме небо.

І сказав Бог: «Нехай збереться вода у зборища свої, і нехай явиться суша. І сталось так...» (Бут. 1, 9) Як то зробилося, не знаємо. Припускаємо, що з наказу Божого планета Земля охолола, і пара, що обгортала її густими хмарами, охолола і зібралася океанами в місцях своїх. Інші ж речовини, охолонувши, укрили земну кулю земною корою.

... І сказав Бог: «Нехай вирощує земля билини, трав по роду їх так, щоб було в них насіння по роду їх»... (Бут. 1, 11).

І сказав Бог: «Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб освітлювали землю і одділяли день від ночі та відзначували час днів і років»... і сталося так, і бачив Бог, як то гарно (Бут. 1, 14, 19).

Події другого дня дають підставу думати, що сонце й зорі почали існувати від другого дня творіння, але може в іншому стані, ніж у четвертий день. Крім того, сама плане та Земля була тоді вогняною, і сонце для неї не мало значення. У третій день земля була оповита хмарами, і світил небесних не було видно. Тільки в четвертий день, з наказу Божого всі небесні світила зайняли своє становище щодо землі з визначеними їм Богом функціями. Це — день четвертий.

І сказав Бог: «Нехай виведе вода лазячих істот живих, і птахи нехай полетять понад землею у просторах небесних». І сталось так. І створив Бог риб великих і всяких лазячих, що їх вивела вода по роду їх, і всяких птахів пернатих по роду їх. І бачив Бог, яке все гарне. І благословив їх Бог і сказав: «Плодіться, розмножуйтеся, наповняйте води в морях; і птахи нехай розмножуються на землі» (Бут. 1, 20-23). Це — п`ятий день творіння.

І сказав Бог: «Нехай виведе земля істот живих по роду їх: скотів і гадів і звірів земних». І сталося так... І бачив Бог, які вони гарні. Це — день шостий. (Бут. 1, 24-25).

Так створив Господь всесвіт і всю природу на землі. Нарешті, Господь створив перших людей і тим закінчив творити спочатку (Бут. 1, 26-31).

У сьомий день Господь «відпочив», тобто перестав творити спочатку, благословив сьомий день і освятив його для Себе (Бут. 2, 1-3).

Необхідно звернути увагу на те, що все живе з наказу Божого вивели вода й земля, а людину Бог створив інакше. Перед творінням людини Бог у Святій Тройці сказав: «Сотворімо чоловіка по образу нашому й по подобі» (Бут. 1-26). І створив Бог першого чоловіка, тіло йому Він створив із землі (грязива землі), а потім удихнув у нього (створену Ним) душу розумну, вільну й безсмертну (Бут. 2, 7), і назвав його Адам, що значить земляний.

Адам був створений найкращим по красі з великим світлим розумом, і безгрішним, як ангел, тільки в тілі.

Розум свій Адам виявив у пізнаванні Бога та в синовній до Нього любові. Коли ж Господь привів до нього й показав йому всіх тварин, то Адам швидко розпізнав їх характери й якості й від того дав їм назви (Бут. 2, 19-20).

 

Тоді сказав Господь: «Недобре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, відповідного йому. І навів Господь на чоловіка міцний сон, а коли він заснув, узяв одне ребро його і закрив те місце тілом. І створив Господь Бог із ребра, взятого у чоловіка, жону і привів її до чоловіка. Коли Адам прокинувся і побачив її, то сказав: «Це кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона буде зватися „жона", бо від чоловіка вона взята» (Бут. 2, 18-23).

Як Адам, так і жона його Єва були обоє непорочні, як діти. Вони обоє були нагі, але не помічали того й не соромились (Бут. 2, 25). Перше подружжя Господь створив з одної крові (Діян. 17, 26), щоб могли породжувати дітей, подібних до себе.

Для їх життя Господь насадив рай, тобто сад. Дав їм на їжу всі плоди райські, також і плоди з Дерева життя, що росло посеред раю. Плоди ж Дерева життя давали їм безсмертя, завжди оновляли їх.

Але щоб укріпити волю їх і навчити слухняності, Господь заборонив їм їсти плоди від одного лише дерева, яке теж росло посеред раю і сказав так: «Від усіх дерев будете їсти плоди, а від того дерева не їжте, бо як тільки з`їсте, то зараз же помрете» (Бут. 2, 16-17).

Після того Бог благословив перших людей і сказав: «Плодіться, розмножуйтесь, наповняйте землю й володійте нею» (Бут. 1, 28), тобто володійте над усіма творіннями, навіть над самою природою землі та щоб через творіння все більше пізнавали Бога і разом з Ним блаженствували.

Бог вдихнув у людину душу. Що таке душа? Душа життя є в кожній тварині, навіть у рослин. То — саме життя. Але те життя умирає, воно несвідоме. Людина ж має інакшу душу, ніж тварини. Тваринам життя з наказу Божого дали земля та вода, а душу людині дав Бог. Душа людини — це істота духовна (дух), самосвідома, розумна й безсмертна. Вона має волю й може чинити так, як хоче. Апостол Павло відзначає в людині трьохчастковість: дух (від Бога), душу (життя тіла) і тіло (1 Сол. 5, 23). Але ми душею називаємо оту духовну істоту, дану нам від Бога. Та душа безсмертна.

То — руйнування тіла, розпад на початкові елементи (речовини). Дух же не складний, він простий (одиночний), тому не може розпастися, а значить і вмерти. Дух від Бога й до Бога повернеться. Так навчає нас Святе Письмо. Але ми самі в собі маємо доказ, що дух наш від Бога. Наприклад, ми розуміємо правду й прагнемо справедливості. Ми любимо красу, прагнемо до неї, скрізь її шукаємо: в кольорах, у звуках, у симетріях. Розуміємо добро, ласку, любов, радість, мораль. Дух наш прагне до доброго, високого, гарного. Все це не властиве тваринам. Чому? Тому, що їх з наказу Божого, створила земля, яка не могла їм дати тих властивостей, бо сама не має.

Людину ж безпосередньо створив Бог, який Сам є вічна Правда, Краса, Любов, Добро, і все те ми маємо від Бога, воно й веде нас до Бога.

У сьомий день Бог спочив від діл Своїх, тобто перестав творити з нічого.

Одначе Бог не залишив створеного Ним світу. Він ним управляє й піклується, особливо долею людини. Ця Божа турбота за світ зветься Божим Промислом або Божим піклуванням, тобто це безперестанне діяння всемогутності, премудрості й ласки Божої, якими Бог оберігає життя й сили творінь та все скеровує до доброї мети на користь їм, перешкоджає діянню зла й повертає його на добро. Про Боже піклування Господь так каже: «Погляньте на пташок небесних: вони не сіють, не жнуть і не збирають у засіки, а Отець Небесний годує їх, а чи ж ви не кращі від них?» (Мт. 6, 26).

Псалом 90 з особливою силою відзначає Боже піклування про людей.