Церква — це установлена Богом громада людей, об`єднаних Православною вірою, священноначалієм (ієрархією) і таїнствами.

Це значить побожно шанувати істинну Церкву Христову, коритися її навчанням і настановам з повною певністю, що в ній перебуває, спасенно діє, навчає й керує благодать Божа, що зливається на неї від її Вічного Голови, Господа Ісуса Христа.

В тому ми упевнюємося з того, що:

1. Церкву встановив Сам Господь Ісус Христос, як і обітував, коли сказав: «Збудую Церкву Мою, і пекельні сили не подолають її» (Мт. 16, 18).

2. Вічним Головою Церкви є Богочоловік Христос Ісус, повний благодаті й істини. Він і тіло Своє, тобто Церкву, завжди наповняє благодаттю й істиною.

«Бог Отець дав Його (Христа), як Голову Церкви, яка вище всіх, а Церква є тіло Його» (Ефес. 1, 22-23).

3. Він обітував ученикам Своїм Святого Духа, щоб
був з ними (в Церкві) вічно. І дійсно послав Духа Святого на
учеників у день П`ятдесятий у виді вогненних язиків (Діян.
2, 2-4).

4. Дух Святий настановляє пастирів Церкви (їв. 14,
16-17, 26). Так каже апостол Павло до пастирів:

«Пильнуйте себе і всього стада, над яким вас Дух Святий настановив єпископами, щоб ви пасли Церкву Господа й Бога, що її придбав Він Собі Своєю кров`ю» (Діян. 20, 28).

Благодать Божа діє в Церкві й донині і буде діяти до кінця віку, як і сказав Господь: «Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мт. 28, 20).

Святий апостол Павло ту ж істину відзначає словами: «Йому (Богу Отцеві) слава в Церкві через Христа Ісуса у всі роди на віки вічні. Амінь» (Еф. З, 21).

Вона — одне суцільне тіло, що має Єдиного Голову Христа Господа і одушевляється Єдиним Духом Святим.

«Єдине тіло і Єдиний Дух, як ви й покликані в єдиній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Який над усіма, через усіх і в усіх нас» (Еф. 4, 4-6).

Так каже апостол і додає, що «для Церкви, як Божої будівлі, підвалини іншої ніхто не може покласти ліпшої, ніж та, що лежить, якою є Ісус Христос» (1 Кор. З, 11).

Єдинство Церкви заповіджене Самим Господом Ісусом Христом. Перед Своїми стражданнями в молитві в саду Гефсиманському, Він благав Отця про те єдинство:

«Не за них (апостолів) тільки благаю, а й за тих, що увірують у Мене через слово їх. Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі, щоб і вони в Нас були одно, щоб увірував світ, що Ти Мене послав, і славу, що Ти дав Мені, Я дав їм, щоб були одно, як і Ми одно. Я в них і Ти в Мені» (їв. 17, 20-23). Тому й апостол навчає: «оберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4, 3).

То лише адміністративний поділ Єдиної Христової Церкви для зручності керування і впорядкування. Поділ вимагається ще й тим, що до єдиної Церкви входять різні народи, що живуть у різних державах. Хоч ті Церкви (частини Єдиної Вселенської Церкви) і незалежні одна від одної в адміністративному керуванні (автокефальні), вони керуються тими ж самими законами Святого Євангелія, постановами св. апостолів і Вселенських Соборів, і тим являють собою Єдину Соборну Апостольську Церкву, яка в цілому є Єдиним тілом Христовим. Вони об`єднуються між собою єдністю віри, молитвами й таїнствами.

Новозаповітню Церкву придбав Господь Ісус Христос Своєю неоцінимою кров`ю, але до Єдиної Церкви належать як новозаповітні, так і старозаповітні люди, бо Господь один. Тому Єдина Церква поділяється ще й так:

1. На Старозаповітню (Церква підзаконна).

2. Новозаповітню (Церква благодаті), Церква діюча,
змагальна (та, що змагається).

3. Небесну Церкву (Церква слави), Церква блаженних.

Цю Церкву створив Господь ще в раю після гріхопадіння перших людей Адама й Єви, коли обітував їм Спа-сителя і навчив приносити кровні жертви, як прообрази будучої Хресної Жертви Христової.

Ця підзаконна Церква готувала людей до прийняття Спасителя до самої смерті Христової, коли завіса церковна роздерлася (Мт. 27, 51). Розі драння завіси відзначило, що Старий Заповіт закінчився. Богослуження Старозаповітньої Церкви полягало у прославленні Бога, у подяках за благодіяння і в прохальних молитвах, а центром його було принесення жертв.

Підзаконною зветься вона тому, що Закон, даний Богом через Мойсея на горі Синай, був законом примусу, відповідно до непокірливості народу. Він вів людей так, як наказний учитель, і тому був суворий. За порушення його наказів вимагалася тяжка кара. Наприклад за богохульство, порушення суботи, зневагу батьків, за перелюбство каралося смертю, за вбивство також смерть: око за око, зуб за зуб (Вих. 21, 24; Мт. 5, 38).

Закон старозаповітній не визволяв від прародительсь-кого гріха і не спасав від шеолу (пекла), а був лише вихователем до майбутнього (тінню грядущого).

Всі надзвичайні події у Старозаповітній Церкві, як принесення в жертву Ісаака, продаж Йосифа в неволю, пасхальний агнець, перехід через море, манна, мідний змій, скінія, ковчег Заповіту, жезло Арона і інше, також і всі жертви — все то були прообрази Спасителя Христа, Церкви й подій новозаповітніх. Тому то Церква Старозаповітня у церковних піснях зветься тінню Новозаповітньої Церкви благодаті: «Минулася тінь закону, коли прийшла благодать...» (догматик 2-го голосу, див. Євр. 10, 1).

Про Новозаповітню Церкву так говорить Господь через пророків:

«Ось дні надходять, і Я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди Заповіт Новий... і напишу Закон Мій на серцях їх» (Євр. 8, 8-10; 10, 16-17) «і буду їм Богом, а вони будуть Мені людьми» (Лев. 26, 12), «оселюся в них і ходитиму (в них) і буду їм Отцем, а вони будуть Мені синами й дочками» (Єр. З, 19; Осії 1, 10; 2 Кор. 6, 16).

Початок Новозаповітньої Церкви поклав Господь Ісус Христос, коли покликав учнів Своїх і Сам став її видимим Головою. Затвердив же її Своїми хресними стражданнями і освятив Своєю дорогоцінною кров`ю.

Перед Своїми стражданнями, на Тайній Вечері, Христос Господь Церкві Своїй через святих апостолів дав на їжу Своє Пречисте Тіло і Найсвятішу Кров Свою під видами хліба й вина (Мт. 26, 26-28; Мр. 14, 22-24; Лк. 22, 19-20), щоб Святе Його Тіло перебувало в нашому тілі і Пречиста Його Кров текла в нашій крові, так що всі, хто достойно причащається, фактично стають членами Тіла Його. Тому й Церква, що складається з таких членів, стала фізично Тілом Його.

Після воскресіння з мертвих, у той же перший день тижня, Христос Спаситель явився ученикам Своїм у сіонсь-кій горниці, як двері були замкнені, і сказав їм: «Мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю Вас». І, сказавши це, дихнув на них і каже: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться, на кому зоставите — зостануться» (їв. 20, 19-23).

Цими словами Господь передав апостолам, а через них і Церкві Своїй в особах її ієрархії, повноту влади свяще-ства — священнодіяти й прощати гріхи тим, хто щиро кається.

А посилаючи апостолів на проповідь, Христос сказав: «Дана Мені всяка влада (вся повнота влади) на небі й на землі. Ідіть, навчайте всі народи, і хрестіть їх в ім`я Отця і Сина і Святого Духа. Навчайте їх додержуватися всього, що Я заповідав вам. І ось я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь». (Мт. 28, 18-20).

Цим повелінням Господь Ісус Христос дав апостолам уповноваження будувати Церкву Христову, дав напрям її діяння і визначив час її перебування — до кінця віку.

У 50-й день після Свого воскресіння, Христос послав апостолам від Отця Духа Святого, щоб нагадав їм усе, що Він казав їм (їв. 14, 26), щоб і майбутнє сповістив їм (їв. 16, 13), тобто керував ними і перебував з ними (з Церквою) на віки (їв. 14, 16). «І вони пішли і проповідували всюди» (Мр. 16, 20). Засновували Церкви між народами, навчаючи їх жити по науці Христовій; встановили чини богослужень, навчили звершувати таїнства. А владу в Церкві, дану їм від Господа, передали своїм наступникам — архиєреям і пресвітерам, встановивши ступені ієрархії священства.

Так Господь створив Церкву Своєю Чесною Кров`ю (Діян. 20, 28).

Церква Новозаповітня зветься ще «Церквою воюючою» або «Церквою змагальною», бо вона веде боротьбу з ворогами Божими — сатаною та його послідовниками, взагалі з темними пекельними силами, які даремно намагаються повалити її. Бо Господь сказав: «Збудую Церкву Мою і пекельні сили не подолають її» (Мт. 16, 18).

Про ту боротьбу так каже апостол Павло: «Паша боротьба не проти тіла і крові, а проти начальства, проти власті, проти світоправителів темряви віку цього, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6, 12).

До Небесної Церкви, Церкви Слави належать перш за все незчисленні сонми ангелів, а потім душі (духи) святих людей, які сподобилися стати членами Царства Божого Небесного. Між ними першою є Свята Діва Марія, Пренепорочна Мати Сина Божого, Христа Господа.

Про життя святих на небі так каже Господь: «Ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться ні заміж не виходять, і вмерти не можуть, бо вони рівні з ангелами і є (вони) сини Божі, ставши синами воскресіння (Лк. 20, 35-36).

Тому то апостол каже до тих, що увірували в Христа: «Ви приступили до гори Сіону, до міста Бога живого — Єрусалиму Небесного, до безлічі ангелів, до урочистих зборів Церкви первородних, на небесах записаних, до Судді всіх Бога, до духів праведників досконалих, до посередника Нового Заповіту — Ісуса» (Євр. 12, 22-24).

Між земною й Небесною Церквами завжди перебуває безперервна єдність у тому, що як Небесна, так і земна, мають своїм Головою Єдиного Господа Ісуса Христа і оживляються Єдиним Духом Святим. Між ними також безперервно перебуває спілкування у вірі, молитві й любові.

Вірні, що належать до Церкви земної, приносячи молитви Богу, призивають до помочі святих, які належать до Церкви Небесної. А ті, стоячи близько до Господа, моляться, щоб Господь прийняв молитви земних. І по волі Божій допомагають нам невидимою силою, чи своїми явліннями, чи іншими якими засобами.

За словами Спасителя, святі стали синами Божими (Лк. 20, 36). І молитви їх, як синів, угодні Богові.

Коли Господь обіцяв задовольнити все, чого з вірою попросимо (Мр. 11, 24), то тим більше задовольняє прохання угодників Своїх (їв. 16, 23-24, 26-27).

Святі — то наші брати по крові й по земному життю. Вони близькі нам і знають усі наші немочі, тому не можуть не клопотатися за нас перед Богом, особливо Пренепорочна Мати Господня.

Так само й святі ангели Божі намагаються допомогти нам спастися уже тому, що Господь бажає нашого спасіння. Для того й дані вони нам, як наші охоронителі (Лк. 15, 10).

Про ангелів апостол каже: «Всі вони служебні духи, які посилаються на служіння тим, що мають у наслідувати спасіння» (Євр. 1, 14).

А про молитви (за нас) святий євангелист Іван Богослов пише так: «... і я бачив... сімох ангелів, що стояли перед Богом... і підійшов інший ангел і став перед жертівником, держачи золоту кадильницю, і дано було йому багато ладану, щоб він з молитвами святих поклав його на золотий жер-тівник, що перед престолом. І піднявся дим ладану з молитвами святих од руки ангела перед Богом» (Об. 8, 2-4).

Померлі святі являються земним людям, як то засвідчено і в Євангелії. В момент смерті Христа на хресті «каміння розпалося... гроби відкрилися і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів... увійшли в святе місто і явилися багатьом» (Мт. 27, 51-53).

Таке велике чудо не могло бути без важливої мети. Тому треба думати, що воскреслі святі явилися для того, щоб сповістити про зшестя Ісуса Христа в пекло, звідки Він вивів померлих, та щоб допомогти тим, що народилися у Старому Заповіті (у Старозаповітній Церкві), перейти в Новозаповітню, яка в цей момент відкрилася.

Маємо також докази і з Святого Письма, що святі й після смерті своєї не перестають чудодіяти для нас, як і за життя свого. Коли тіло мертвого чоловіка доторкнулося до тіла спочилого пророка Єлисея, то мертвий ожив (4 Цар. 13, 21).

Святі творять чуда не тільки самі, а силу свою являють і через різні речі. Так, пов`язки з голови святого апостола Павла й рушники, взяті від нього, зціляли хворих (Діян. 19, 12).

Особливо часто Пресвята Богомати і святі являють свою поміч через святі ікони.

На цій підставі земна Церква завжди призиває святих Церкви Небесної у своїх молитвах. Особливо на Божественній Літургії призиває вона святих патріархів, пророків, апостолів, мучеників і всіх святих, щоб за їх молитви й заступництво Бог прийняв молитви наші (св. Кирил Єрусалимський, «Поучення тайновод.» 5, розд. 19).

Святі угодники Божі являють свою благодатну допомогу і через свої святі останки — мощі.

Святий Іван Дамаскин так пише:

«Мощі святих, наче святі джерела, дарував нам Владика Христос. Вони многовидні благодіяння нам виточують... бо через їх розум і в тіло їхня вселився Бог» (Богос. кн. 4, розд. 15).

Вона освячена Ісусом Христом: Його наукою, Його стражданнями, Його молитвою в саду Гефсиманському:

«Отче... освяти їх Істиною Твоєю; Слово Твоє — Істина... і за них я освячую Себе, щоб і вони були освячені Істиною» (їв. 17, 17-19). Церква завжди освячується Духом Святим у святих таїнствах.

«Христос полюбив Церкву й Себе віддав за неї, щоб освятити її, очистивши купіллю водною через слово. Щоб показати її славною Церквою, яка не має плями або пороку, або чогось такого, а щоб була свята й непорочна» (Еф. 5, 25-27).

«... не за них (апостолів) тільки я благаю, а й за тих, що увірують у Мене через слово їх» (їв. 17, 20).

Церква не перестає бути святою, хоч у ній перебувають і грішні люди — подібно, як ліс не перестає бути живим, хоч у ньому є й сухі гілки й дерева. Бо ті, що со-грішають, через каяття очищаються і через святу Євхаристію освящаються. А нерозкаяні грішники, як сухі гілки, відсікаються від неї видимим дійством церковної влади, як заповідав Господь: «... якщо й Церкви не послухає, нехай буде для вас, як чужий... істинно бо кажу вам: що зв`яжете на землі, буде зв`язано й на небі, і що розв`яжете на землі, буде розв`язано й на небі» (Мт. 18, 17-18).

І апостол завіщав: «Виключіть злого з-поміж себе» (1 Кор. 5, 13).

Або через крайню гріховність вони духовно вмирають і, як сухі безплідні вітки, Самим Богом відсікаються (їв. 15, 2).

Таким чином, святість Церкви не зменшується. Твердо будівля Божа стоїть, маючи ознаку цю:

«Пізнав Бог Своїх; і нехай відступить від неправди кожний, хто іменує ім`я Господнє» (2 Тим. 2, 19).

Церква е Соборна, або те ж. саме, Слово «догма» або «догмат» значить учення. Але таке вчення, що відкрите Самим Богом через Господа Ісуса Хрис-та та святих пророків. Воно не може бути ніким змінене, зменшене чи доповнене.

Наприклад — Бог Один. Бог Триєдиний. Бог вічний. Догмат про Осіб Пресвятої Тройці. Про втілення Сина Божого. Про зачаття Його від Духа Святого. Про безсмертя душі. Про загробне життя. Про Страшний Суд і ін.

Догмати знаходяться у Святому Письмі у різних книгах і в різних місцях. Для того ж, щоб вони всі стали відомі всім людям, святі Отці і Вчителі Церкви виявили їх та зібрали в один список, що зветься Символом Віри.