Вт, 27.06.2017, 12:38
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
ОПИТУВАННЯ
В якій сфері суспільного життя Церква повинна приймати активну участь?
Всього відповідей: 510
Головна »

Розділ 9. Закон Божий і заповіді

Що таке закон?
Закон — це правила, дані Богом людям, яких вони повинні триматися в житті, щоб жити боговгодно, відповідно своєму від Бога призначенню.
Що таке заповіді?
Це окремі статті закону, в яких коротко, але точно, вказано, як повинні жити люди: що виконувати, а від чого ухилятися.
Отже Господь дав закон для того, щоб люди могли розпізнавати, які діла добрі, а які лукаві. Перше закон внутрішній (сумління), потім зовнішній (заповіді).
Внутрішній закон існував завжди, у всіх людей. Про це так говорить Святе Письмо: Погани, які не знають Божого закону, «виявляють, що діло закону у них написано на серцях, їхні думки то звинувачують, то виправдують одна одну» (Рим. 2, 15).
Але після гріхопадіння люди стали легко підпадати впливам лукавого, забували Бога, стали провадити лише тілесне життя і керуватися лише хотінням тіла. Тим вони заглушили голос духовного внутрішнього закону — голос сумління. Щоб пробуджувати їхню свідомість і утримувати їх на шляху праведного життя, Господь дав зовнішній закон — закон заповідей.
«Бо для чого ж закон? — каже апостол. — Він даний потім з причин переступів... через ангелів, рукою посередника (Мойсея)» (Гал. З, 19).
Закон заповідей даний був людям на горі Синаї через пророка Мойсея у п`ятдесятий день після виходу Ізраїльтян з Єгипту. В пустині на горі Синаї Бог явив Свою присутність у вогні блискавок та в хмарах і голосом, подібним до грому, висловив Свій закон. Потім дав його через Мойсея, написаний на двох скрижалях — кам`яних дошках-таблицях.
Головніші заповіді даного Богом Закону такі:
ПЕРША СКРИЖАЛЬ
1. Я є Господь Бог твій; нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене.
2. Не твори собі кумирів і всякої подоби того, що (ти бачиш) на небі вгорі, на землі внизу, і в водах під землею; не поклоняйся їм і не служи їм.
3. Не призивай імені Господа Бога твого всує (марно, кощунно, без пошани).
4. Пам`ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй і роби в них усі діла твої; день же сьомий, субота — Господу Богу твоєму. (В Новому Заповіті Господь постановив святкувати день воскресний (неділю), тобто перший день тижня.
ДРУГА СКРИЖАЛЬ
5. Шануй батька й матір: добре тобі буде і довго
будеш жити на землі.
6. Не вбивай.
7. Не перелюбствуй.
8. Не кради.
9. Не будь неправдивим свідком на ближнього твого.
10. Не побажай жони приятеля твого, не побажай дому ближнього твого, ні поля його, ні слуги його, ні служниці його, ні вола його, ні осла його, ні всього, що є у ближнього твого.
Ці заповіді дані народові ізраїльському. Але й ми повинні їх виконувати, бо вони дані для всіх людей і на всі часи людського життя. Вони є тим самим законом, який, по слову апостола, написаний у серцях їх з початку (Рим. 2, 15).
Господь Ісус Христос не відмінив заповіді, а навпаки велів дотримуватися їх і виконувати пильніше, ніж їх виконували до Його пришестя (Мт. 5, 17-48).
Чому заповіді написані на двох скрижалях і не порівно, а на одній чотири, а на другій шість?
Тому, що в перших чотирьох заповідях заповідуеться любов до Бога, а в останніх шести — любов до ближніх.
Цей розподіл повторив і Сам Господь Ісус Христос. Один законник спитав Його: «Яка заповідь найбільша в законі?» Він відповів:
«Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм.
Це перша і найбільша заповідь. А друга подібна до неї:
«Полюби ближнього твого, як самого себе!»
На цих двох заповідях увесь закон і пророки основуються (Мт. 22, 36-40).
Хто ж наші ближні?
Всі люди, бо всі вони — творіння Єдиного Бога і народилися від одного подружжя — Адама і Єви. Значить всі вони нам брати по крові. А ще більше — близькі нам по вірі, як діти Єдиного Небесного Отця і матері — Православної Христової Церкви.
Чому нема заповіді про любов до себе?
Тому, що по природі ми любимо себе. Одначе любов до себе не потрібно доводити до самообожнювання. Любити себе треба тільки як творіння Боже і для Бога. Оберігати себе треба для ближніх, не допускати себе до скотоподобія і тим зневажати гідність людини. Любити ж ближніх треба для Бога як Боже творіння, бо так заповідав Бог.
А любити Бога - це природній обов`язок людини, як любов дитини до свого батька. Любов прив`язує нас до Бога, і Бога прихиляє до нас.
Любов до себе ми мусимо приносити в жертву любові до ближніх, як і каже Господь: «Немає більшої любові надту, коли хто душу свою покладе за друзів своїх (за ближніх)» (їв. 15, 13).
А любов до себе й до ближніх треба приносити в жертву любові до Бога.
«Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той не достойний Мене, і хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той не достойний Мене», — каже Христос (Мт. 10, 37).
ПЕРША ЗАПОВІДЬ
Я є Господь Бог твій; нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене.
Ця заповідь є найвище Богооб`явлення людям. Нею Сам Господь у громі й блискавці проголошує:
»Я є! Я — Господь Бог твій!»
Це абсолютна Істина, її приймаємо без ніяких умов. Це перший догмат, даний всім людям Самим Богом. Тому ніхто з людей не має права сказати: «Я не знаю, чи є Бог».
Одначе знати чи вірити, що Бог є, не досить. Цією заповіддю Господь велить нам пізнавати Господа Бога, бо коли люди вже визнавали «інших богів», то треба пізнати який же Істинний Бог.
«Шукайте Господа, коли можна знайти (пізнати) Його», — каже Господь через пророка Ісайю, — «призивайте Його, коли Він близько..» (Іс. 55, 6). «Нахиліть вухо ваше і послухайте, і жива буде душа ваша» (Іс. 55, 3).
Звідкіля ж. навчитися Богознання?
Джерелом Богознання є об`явлення Боже, записане у святих книгах Біблії і святих піснях та молитвах богослуження. Треба уважно слухати в церкві науку про Бога і розмовляти з більш досвідченими правовірними людьми.
Треба вивчати Святе Письмо і не тлумачити його по своєму власному розумінню, а сприймати його так, як приймає його Свята Православна Вселенська Церква. Для того треба читати вчення Отців і Учителів Церкви, як свв. Васи-лій Великий, Григорій Богослов, Іван Золотоустий та ін.
Чи можна пізнати саме Божество?
Ні. Божество вище людського, навіть ангельського розуміння, як і каже апостол: «Божого (життя) ніхто не знає, тільки Дух Божий» (1 Кор. 2, 11). Ні Божества, ні Божого розуму розум людський збагнути не може, як не може він своїм знанням охопити всесвіту, бо малим великого охопити не можна. Тому ніхто не в силах обчислити розум Божий або силу Божу. А коли б хтось насмілився таке робити, то був би подібний до того, що хотів у пляшку вмістити океан. Тому не треба читати таких книжок, які критикують діла Божі, тому, що то безумство і богопротивне нахабство, адже перший сатана хотів порівнятися з Богом і знецінював діла Його.
Що означають слова: «Нехай не буде в тебе інших, богів, крім Мене?»
Цими словами Господь забороняє кого б то не було вважати за Бога і віддавати йому пошану, як Богові.
«Я — Господь, і іншого немає, крім Мене», — каже Господь через пророка Ісайю (Іс. 45, 5).
Що ж наказує нам перша заповідь?
Перша заповідь наказує нам визнавати й шанувати всім серцем лише Єдиного Бога Істинного:
1. Вірувати в Бога.
2. Ходити перед Богом, цебто завжди пам`ятати про Бога і у всьому поводити себе боговгодно, знаючи, що Він кожну хвилину бачить і знає не тільки діла й слова наші, а й найтаємніші помисли наші.
3. Боятися Бога, або благоговіти перед Ним, і гнів Отця Небесного вважати для себе найбільшим нещастям, а тому старатися не гнівити Бога гріхами, а благоугождати Богові покорою та добрими ділами.
4. Любити Бога всім серцем, усім розумінням і всією істотою своєю.
5. Надіятися на Бога, знаючи Його всемогутність і любов до нас.
6. Коритися Богові і бути завжди готовими виконувати повеління Його; не ремствувати, якщо доля наша іноді буває не такою, як ми б хотіли.
7. Поклонятися Богові, як найвищій і найсвятішій Істоті.
8. Прославляти Бога, як всенайдосконалішого, все могутнього, всепремудрого, всеблагого і всеправедного.
9, Дякувати Богові, що створив нас, піклується нами і спасає нас.
10. Призивати Бога в молитві при кожному ділі й на кожному місці, як всеблагого і всемилосердного Помічника й
Порадника.
Шанувати Бога ми повинні не тільки самі в собі, а пошану і служіння Йому виявляти й назовні, а саме:
1. Проповідувати всім і всюди, що Бог є, що Він Отець наш Небесний, а ми творіння Його. Всюди оберігати славу Його. Не відхилятися від Нього ні при яких обставинах, хоч би довелося й постраждати та вмерти за ім`я Його.
2. Завжди брати участь у громадському богослуженні, що встановлено від Бога і заповіджено Святою Православною Церквою.
Щоб точніше виконувати цю заповідь Божу, треба знати, чого кожна людина повинна оберігатися:
1. Безбожності. Розпутні й жорстокі люди, бажаючи заспокоїти свою зіпсовану совість, що ніби вони за свої злочини не будуть відповідати перед Богом, переконують себе, що ніби Бога немає. Як говориться у псалмі: «Сказав безумний у серці своїм: «немає Бога». І повіривши в те, ще більше починає грішити: «розтлилися, омерзенилися в ділах своїх» (Пс. 13, 1).
2. Многобожства. Деякі люди впадають в іншу крайність і думають, що Бог не Один, а що їх багато, або природу вважають всебогом, або душу людську — часткою Божества. Така єресь зветься «пантеїзмом». Вона рівнозначна й безбожництву, бо відкидає Єдиного Живого Бога і про тивна Богові, Який сказав:
«Я Перший, Я й Останній, і крім Мене немає Бога» (Іс. 44, 6).
«Я Господь, це Моє ім`я, слави Моєї іншому не дам і хвали Моєї ідолам (видуманим богам)» (Іс. 42, 8).
3. Невірства та полувірства чи маловірства. Це
буває тоді, коли люди або зовсім не вірують у Бога, або начебто вірують і визнають, що Бог є, але не вірять в Його об`явлення, що Бог знає все, турбується про створений Ним світ і, особисто, про кожну людину. Сюди ж стосується й байдужість до Бога і своєї душі.
4. Єресі, коли люди до богооб`явлених істин, визнаних Всесвітньою Церквою, додають щось від себе, суперечне правді, перекручують догмати по своєму, або ж тлумачать Святе Писання суперечно церковному розумінню чи відкидають щось, наприклад: Страшний Суд, загробне життя, святий хрест і ін.
5. Розколу, тобто своєвільного ухилення від єдності Богошанування й від єдності з Вселенською Церквою через які-небудь дрібниці, по впертості або з честолюбства.
6. Боговідступництва, коли люди із страху або заради вигод світу відступають від Бога і святої істинної
віри.
7. Відчаю, коли грішник втрачає надію, що може бути помилуваний Богом і тоді вже цілком віддається своїм беззаконням, ставши у ворожнечу проти Бога.
8. Чаклунства, коли люди, нехтуючи віру в Божу силу, шукають допомоги в різних чарах та прикметах, вірять у злу силу різних тварин, прикликають злих духів і намагаються діяти ними.
9. Суєвірства, коли люди починають вірити в силу якоїсь звичайної речі, наприклад вузликів на чомусь, голки в полі чи чогось подібного, надіються на це, навіть бояться.
10. Лінощів до молитви, лінощів піти до церкви на богослуження.
11. Любові до чогось більшої, ніж до Бога, наприклад до окремої людини, до окремої науки або мистецтва незаради Бога.
12. Людиноугодництва, коли хтось силкується до годити тій чи іншій людині на шкоду Божій славі, забувши християнські обов`язки й заповіді Божі.
13. Надії на людей, коли замість Бога люди почина ють надіятись на сильних віку цього або лише на людську силу, зброю та мудрість.
14. Надії на себе, коли люди свій хист ставлять вище Божої мудрості й помочі.
У всіх цих гріхах люди шукають іншого «бога» і цим тяжко грішать проти першої заповіді Божої.
Так каже Господь: «Проклятий чоловік, який надіється на чоловіка... а від Господа відступить серце його* (Єр. 17, 5).
Що ж. треба людині, щоб виконати, першу заповідь і уникнути названих гріхів?
Те, що сказав Христос:
Любити Господа всім серцем, всією душею і всім розумінням. Відчувати Бога своїм Отцем, а себе — Його сином чи дочкою. Знати, що Він любить нас і боятися втратити Його любов. Тоді ми, як діти Божі, любитимемо лише те, що Він любить і будемо противитися тому, чому Він противиться.
«Мені любі друзі Твої, Боже», — каже пророк Давид. — «Чи не зненавидів я тих, що Тебе, Господи, ненавидять? Повною ненавистю я ненавиджу їх. Вони вороги мені» (Пс. 138, 17, 21-22).
Якщо перша заповідь наказує шанувати Єдиного Бога, то чи не грішимо ми, шануючи ангелів і святих людей?
Ні, не грішимо, коли не ставимо їх вище Бога або нарівні з Ним.
Шануючи армію, шанують володаря. Так і тут. Шануючи ангелів, ми шануємо їх, як слуг Божих. Шануючи святих людей, шануємо в них друзів Божих і Божу благодать, яка освячує їх.
«Дивний Бог у святих Своїх» (Пс. 67, 36).
«Святими, що на землі Його, виявив Господь всі хотіння Свої в них» (Пс. 15, 3).
Якщо ж молимося до святих, то лише просимо, щоб вони помолилися за нас Богові.

ДРУГА ЗАПОВІДЬ

Не твори собі кумирів і всякої подоби того, що (ти бачиш) на небі вгорі, на землі внизу, і в водах під землею; не поклоняйся їм і не служи їм.
Що таке кумир?
То зображення наче «бога» будь-якого творіння. На небі — сонце, місяць, зорі, хмари, блакить, грім, блискавка й ін„ на землі — всі речі, які бачимо: вогонь, море, ліс, звірі і все, що викликає страх. У водах — риби, гади, шумні хвилі і т. п. Під землею — землетруси, вулкани.
Отже, цією заповіддю наказується нічого з того не вважати за «бога», не робити з нього подоб для пошани, не кланятися, не служити їм, наче Богові.
А чи не забороняє ця заповідь робити й святих зображеннь святих ікон — і шанувати їх?
Ні. Це видно з того, що Господь тому ж Мойсееві, через якого дав ці заповіді, велів поставити у Скінії золоті святі зображення херувимів на покришці ковчега. (Скінія — похідний храм, ковчег — озолочена скринька, що в ній зберігалась манна, скрижалі та жезл, що розцвів). Також були виткані два херувими на завісі перед «Святим Святих», де стояв жертівник кадильний і туди народ кланявся (Вих. 36, 8; 37, 7-9; Євр. 9, 5).
На ці місця треба звернути увагу, бо вони стверджують правильність шанування ікон у Православній Церкві.
Що значить слово «ікона»?
Слово це грецьке і значить «образ», або зображення Бога в тому образі, в якому Він являвся людям: Бога Отця в образі «ветхого днями» дідуся, як Його бачили пророки (Іс. 6, 1; Єз. 1, 26) або Авраамові у виді трьох ангелів та ін.; Ісуса Христа в тому образі, в якому Він був на землі; Духа Святого у виді голуба або вогненних язиків, як Він зійшов на апостолів; святих ангелів, як вони являлися людям; Пречистої Богоматері і святих Божих.
Чи друга заповідь не заперечує шанування святих?
Ніскільки. Кумир — то образ видуманого, то ідол-бовван, ніщо. Хто шанує ідола, той шанує демона і служить йому (1 Кор. 8, 4; 10, 19-21).
А ікона — то образ Істинного Бога Живого або друзів Його. Ніхто не думає, що ікона є якесь божество і що діє вона сама від себе. Таке розуміння було б богопротивним.
Дивлячись на ікону, ми не думаємо про ікону, а про того живого, образ котрого написаний на іконі.
«Ікони — то книги написані не літерами, а лицями», як вчить святий Григорій Богослов, учитель Церкви IV віку.
Ікона вже тим святиня, що на ній написаний образ Бога або святих Його. Але святість ікон збільшується тим, що через них діє Божа благодать. Ми знаємо тисячі ікон, од яких видимо проявлялась Божа благодать до людей. Такі ікони відомі під ім`ям чудотворних.
Які ж гріхи проти, другої заповіді?
Це — ідолопоклонство в різних видах.
Крім грубого ідолопоклонства, як поклоніння і служіння ідолам (Перун, Зевс, Діана, Юпітер, Бел), яких шанували погани, є ще «тонке ідолопоклонство», суть якого та сама. Сюди належать:
1. Скупарство, коли людина в скупості збиває собі земні скарби і так серцем прив`язується до них, що, забувши Бога, на них тільки й надіється, про них тільки й думає. Тоді багатство стає для такої людини «богом».
2. Себелюбство до обожнення, бо тоді людина починає сама собі поклонятися, вважає себе найкращою,
наймудрішою за всіх. Вона горда, Богу не покірна, і тому богопротивна.
3. Ненаситливість або обжерете о, п`янство, ласунство. Опанована цим гріхом людина тільки й думає про своє черево, все приносить йому в жертву. Кривдить, обманює, краде і все то для п`янства, для обжирання. Такі люди забувають Бога, бо, як каже апостол, «богом їх черево їх» (Фил. З, 19).
4. Гордощі та марнославство. Гордий не здатний ні до якого доброго діла. В ньому немає любові до ближніх, бо він вимагає, щоб усі йому служили. Тому то сказано: «Господь гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4, 6; Прит. З, 34).
5. Користолюбство. Апостол називає його ідолослужінням (Кол. З, 5). Користолюбець не знає милості. Він тільки й думає про те, щоб з кожної людини зискати для себе матеріальну користь. Він не пожаліє нещасного, ні вдови, ні сироти. Матеріальна користь для нього «бог» (ідол).
Вище названим гріхам по цій заповіді треба протиставити християнські чесноти:
1. Щедрість.
2. Любов до ближніх.
3. Повздержливість.
4. Смирення.
5. Некорисливість.
ТРЕТЯ ЗАПОВІДЬ

Не призивай імені Господа Бога твого всує (марно, кощуішо, без пошани).
Бог — то Єство вище всякого розуміння. Бог незбагненний. Бог — Святиня. Перед Ним увесь світ ніщо. Ім`я Його святе і страшне Ще. ПО, 9; Лк. 1, 49).
З якою ж пошаною повинна людина призивати ім`я Боже!
Святі праведники й великі мужі справжньої науки ніколи не називали імені Божого, не знявши шапки (наприклад, Ньютон).
Коли, ж. прозивається ім`я Боже всує?
При пустій божбі, у пустих розмовах, у всякій грі і тому подібному.
1. Найтяжчий гріх проти третьої заповіді — це блюзнірство-богохульство-кощунство, лайка в Бога, зневага до Бога, до святих, до всього святого. Хто на це пустився, той став на бік сатани, став ворогом Божим, як і диявол. Безумствує той, хто на це пускається, бо свідома хула на Духа Святого не прощається (Мт. 12, 31-32).
2. Нарікання на Бога та волю Божу.
3. Неповага до Бога та святощів і кепкування з них.
4. Неувага в молитві, коли людина ніби й молить ся, але з обов`язку, і в душі незадоволена з того.
5. Неправдива присяга та божба, коли призивають ім`я Боже для того, щоб ствердити неправду.
6. Порушення присяги, даної правдиво.
7. Порушення обітниць, даних Богові.
8. Божба або вживання клятьби з призиванням імені Божого у пустих розмовах.
Чи, не суперечить третій заповіді приймання присяги,?
Господь каже: «Не кляніться (ім`ям Божим) ніяк: досить з вас слова: так, так, ні, ні. Що ж більше від цього, те від лукавого» (Мт. 5, 34, 37). Це у щоденному житті кожної людини зокрема.
Однак в ділах громадських друга заповідь не забороняє присяги, як каже апостол: «Люди клянуться Вищим і клятьба, як запевнення, закінчує суперечки» (Євр. 6, 16).
Сам Бог для запевнення незмінності Своїх обітувань, вжив клятьби, сказавши Авраамові: «Клянуся Мною Самим» (Бут. 22, 16).
Тому й нам дозволено у важливих випадках вживати присягу перед хрестом та Євангелією і перед Богом, щоб ствердити, що свідчення дано правдиво (наприклад на суді), або що будемо чесно виконувати взяті на себе обов`язки.

ЧЕТВЕРТА ЗАПОВІДЬ

Пам`ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй, і роби в них усі діла твої: день же сьомий, субота — Господу Богу твоєму.
Господь наказує святкувати сьомий, а не якийсь інший день, бо Він Сам за шість «днів» створив світ, а в сьомий день спочив від діл Своїх (див. 1-й член Символа Віри). Благословив Бог сьомий день і освятив його (Бут. 2, 2-3). Сьомий день Господь відділив для Себе, щоб у цей день люди прославляли Бога, віддавали Йому славу і чинили діла милосердя.
Чому в християнській Церкві святкуеться не сьомий день тижня (субота), а перший (неділя)? І чи не порушується цим закон?
Старий заповіт був тільки тінню Нового Заповіту (Євр. 10, 1). Його значення закінчилося в момент смерті Сна-сителя нашого на хресті, коли завіса церковна роздерлася (Мт. 27, 51; Дан. 9, 27). Христос, як Господь суботи (Мт. 12, 8), відмінив суботу згідно з пророцтвом:
«Ось дні надходять, — каже Господь, — і укладу з домом Ізраїля і з домом Юди Заповіт Новий. Не такий, як Я уклав був з батьками їх, коли вивів їх з землі єгипетської... Я вкладу закон Мій у мислі їх і напишу його на серцях їх, і буду Богом їх, а вони будуть Моїм народом» (Єр. 31, 31-33; Євр. 8, 8-12).
Апостольський Собор у 51 році в Єрусалимі відмінив обрядовий закон Мойсея (Діян. 15, 1-32).
Уже перші християни святкували перший день тижня, що звався «день Господній» і «день Воскресний» (Об. 1, 10). В цей день апостоли й перші християни збиралися для богослуження — переламання Хліба (Святого Причастя) на Літургії (Діян. 20, 7).
Отже коли в Старому Заповіті приносили Богові сьомий день, тобто шість днів працювали для себе, а сьомий святили для Господа, то в Новому Заповіті по заповіді Божій стали святити для Господа день перший, день воскресіння Господнього, а наступні дні працювали для себе.

СВЯТА ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Але крім суботи у Старому Заповіті і неділі у Новому Заповіті, Господь повелів святкувати ще й інші спеціально встановлені дні. У Старому Заповіті святкували Пасху, П`ятидесятницю, дні очищення, новомісяччя, ювілейні роки й ін. У Новому Заповіті Свята Церква встановила святкувати крім неділі ще й дні, коли споминаються події, які Господь звершив для нашого спасіння. Також і на честь Самого Господа та Пречистої і Преблагословенної Богоматері, ангелів і святих угодників Божих. Ці дні звуться святами або празника-ми. Головні з них такі (дати відзначення подаються за новим стилем):
1. Народження (Рідзво) Пресвятої Богородиці — 21
вересня.
2. Введення в храм Пречистої Діви Марії — 4- грудня.
3. Благовіщення Пресвятій Діві про народження від Неї Спасителя світу — 7 квітня.
4. Успіння Богоматері — 28 серпня.
5. Різдво Христове — 7 січня, і другий день Різдва, Собор Богоматері — 8 січня.
6. Стрітення Господнє —15 лютого.
7. Хрещення Господнє (Богоявлення) — 19 січня.
8. Преображення Господнє — 19 серпня.
9. Вхід Господній в Єрусалим — за тиждень до Пасхи.
10. Пасха. Свято Пресвітлого Христового Воскресіння (Великдень) — в першу неділю після весняної повні місяця.
11. Вознесіння Господнє — на 40-й день після Пасхи.
12. Зшестя Святого Духа на апостолів, Свята Тройця (Зелені свята) — на 50-й день після Пасхи. На другий день— свято на честь Святого Духа.
13. Воздвиження Хреста Господнього — 27 вересня.
День Воскресіння Христового, Свята Пасха Господня — то найголовніше християнське свято, свято із свят, празників празник. Інші ж перелічені тут свята звуться «великими роковими» або «дванадесятими», бо їх є 12.
Православна Церква святкує ще й інші свята Богоматері і великих святих.

ПОСТИ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Крім свят, як окреме високе служіння Богові і похвалене Господом, Свята Церква установила пости (Мт. 17, 21). їх є чотири:
1. Великий піст. Він триває 40 днів, як і Господь постив у пустині 40 днів. До нього ще приєднуються Лазарева субота, Вербна неділя і 6 днів Страсного Тижня.
2. Пилипівка або Різдвяний піст перед Різдвом Христовим. Триває він 40 днів, починаючи з 27 листопада. Цей піст встановлено Церквою для того, щоб вірні постом достойно приготували себе до зустрічі і святкування свята Різдва Христвого.
3. Петрівка. Від понеділка після неділі Всіх Святих (тиждень після Тройці) до дня святих апостолів Петра й Павла 12 липня. Піст встановлений на спомин посту святих апостолів.
4. Спасівка. Піст перед Успінням Богоматері, на спогад того, як Пречиста Діва Марія постом готувала Себе до блаженної кончини життя на землі.
Є ще одноденні пости кожного тижня: середа на спомин Юдиного гріха — зради Спасителя, п`ятниця на спомин страждань і смерті Господа Ісуса Христа.
Також є піст 18 січня, перед днем Хрещення Господнього, у день Воздвиження Хреста Господнього на спомин страждань Христових і в день Усічення голови святого Івана Предтечі, 11 вересня.
Піст не є самоціль. Це засіб приборкати тіло.
Коли людина сита, вона помишляє про земне, тілесне, мирське. А мирське відомо яке: «похоть тіла, похоть очей та гордість житейська». В ситому стані трудно й каятися. Краще каються люди, коли вони не ситі. Як каже апостол, хто страждає, той не грішить...
Сите тіло володіє над духом. Коли ж тіло страждає, то дух починає володіти над тілом. Піст пригнічує тіло. Коли ми навмисно боремося з похотями тіла і приборкуємо йогопостом для покаяння, то дух наш звільняється, мислі скупчуються, і молитва наша стає чистою й щирою.
Хто для Бога постить, той щиро молиться, кається в гріхах і готовий до всякого доброго діла.
Хто не постить в установлені Церквою дні, той тяжко согрішає, наприклад у Великий піст, а особливо на Страсному тижні. Цим він зневажає страждання Христові і стає невдячним за виявлену любов Христову до нас принесенням за нас Себе в жертву. Якби не було пісної їжі, то й тоді треба зменшити їжу або постити до півдня на вдячність Богові.
Як же треба проводити, дні неділь та свят?
Не робити в ці дні робіт житейських. Дні неділі і свят — то Господні дні. Хто в ці дні працює для себе, краде у Господа. Такої роботи Господь не благословить і те, що зробиш, не піде тобі на користь. Сьогодні ніби заробиш, завтра втратиш або прохворієш. Не можна в Бога взяти силою. Краще робити в ці дні те, що заповідав Господь: присвячувати їх на добрі діла:
1. Зранку йти до церкви на Службу Божу, бо, як каже святий Іван Золотоустий, «одна молитва в церкві більше значить, ніж сотні поклонів поза церквою під час Служби Божої».
2. Коли немає можливості бути в церкві, треба молитися дома, прочитати акафіст або кафізму псалтиря чи інші молитви.
3. Вносити свою посильну датку на потреби Церкви Христової, на поміч убогим, на оздоблення храму, на оливу та ін.
4. Подавати милостиню убогим, відвідувати хворих та засмучених, допомагати й тим, що з якихось обставин опинилися у в`язниці.
Це не значить, що ніби діла милосердя треба робити тільки у свята, їх треба робити щохвилини, на кожному місці, а у свята особливо.
Також і молитися треба щодня.
Що ж треба сказати про тих, які в свята замість церкви йдуть до театру або на інші ігрища, чи починають обідатися та напиватися? Вони зневажають святість днів, які Сам Бог освятив і цим прогнівляють Бога.
Не добре й таке, коли люди йдуть до церкви наївшись. Тоді тяжко молитися, нападає дрімота і т. ін. Краще йти не ївши, бо тоді молитва з`єднана з постом, вона щиріша і вгодніша Богові.
Заповідаючи працю на протязі шести днів, четверта заповідь рішуче засуджує лінощі. Ніхто, крім хворих та немічних, не має права їсти, коли не хоче працювати згідно свого стану. Про таких і апостол каже: «Хто не працює, той і не їсть» (2 Сол. З, 10).

читати далі >>>
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz